Професійна реабілітація

Відповідно до концепції охорони здоров'я, прийнятої в нашій країні заходів, спрямованих на збереження та відновлення здоров'я відноситься і реабілітація.

Представляється, що в інтересах медицини, пов'язаної з трудовою діяльністю людини, найбільш доцільний профессіоцентричний підхід до проблеми, а професійну реабілітацію слід розглядати i комплексні поняття, що стосується осіб з втраченою повністю або частично працездатністю, стосовно певної професії внаслідок хронічного або гострого захворювання (професіонального або неспецифічного), в результаті впливу несприятливих умов трудової діяльності, а також виснажуючих навантажень.

Професійна реабілітація є система державних, соціально- економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних та інших заходів, спрямованих на відновлення або компенсації порушених функцій організму,професійної працездатності і соціального статусу людини.

Як відомо,цілеспрямовані реабілітаційні заходи відносно інвалідів стали проводиться в кінці Першої світової війни,коли виникла соціальна необхідність працевлаштування великої кількості постраждалих (Головним чином у зв'язку з втратою кінцівок або зору). Найбільш поширення ці заходи отримали в Англії, але мали місце і в Росії, хоча і в обмежених масштабах. Вони принципово відрізнялися від створення, наприклад, так званих «будинків піклування», які в різних варіантах відомі людству дуже давно.

У медицині термін «реабілітація» вперше був використаний стосовно до хворих на туберкульоз, коли в 1946 р. у Вашингтоні відбувся конгрес з цієї проблеми. Дане поняття в той час відображало переважно медичні заходи, тому й виникає термін «медична реабілітація». Він набув широкого поширення, увійшов в багато офіційні документи, хоча проти нього було чимало заперечень.

Якщо мова йде про реабілітацію в широкому, комплексному розумінні цього слова, т. е.про професійну реабілітацію, то, очевидно, за конкретної цільової спрямованості можна виділити її наступні складові компоненти:

1. Відновлення фізичної працездатності, тобто функціонального стану всіх фізіологічних систем, які забезпечують рухову активність, характерну для повсякденних побутових умов і професійної діяльності з повною компенсацією всіх можливих зсувів в стан внутрішнього середовища організму. Критерії, за якими можна судити про фізичної працездатності і, відповідно до цього, про ефективність реабілітаційних заходів, в даний час добре апробовані і стандартизовані. Про них мова йшла вище.

2. Нормалізація психічного статусу, тобто стану функцій, складових основу психіки: сприйняття, рівня психічної активності, емоцій, уваги, навчання, пам'яті,психосоматичних взаємин (психомоторики і псіховегетатики), мовлення, мислення, структури особистості, поведінки,свідомості та деяких інших.

3. Відновлення здатності в повсякденних умовах життєдіяльності виконувати всі побутові акти у необхідному обсязі.

4. Відновлення, а при неможливості - створення нового, прийнятного для даної конкретної людини становища в суспільстві, в сім'ї, в колективі або в соціумі більшого масштабу.

5. Відновлення всіх знань, навичок і вмінь, необхідних для здійснення на належному рівні професійної діяльності з раніше придбаної спеціальності. У тому випадку, коли це в принципі виявляється неможливим, то паралельно з лікарсько-трудової експертизою може вирішуватися питання про вибір посильної трудової діяльності.

Теоретичну основу професійної реабілітації становить ряд усталених в психології, фізіології і медицині концепцій, до числа найбільш значущих з них належать такі:

1. Уявлення про функціональні резерви, резервні можливості організму, механізми їх розширення і мобілізацію, про їх межі.

2. Концепція функціональної системи, сформульована академіком П. К. Анохіним; на її основі професійну діяльність слід розглядати як системоутворюючий фактор, для досягнення якого організм має кілька програм еферентного збудження.

3. Погляди про комплексний характер адаптації людини, завжди включає в себе компоненти фізіологічної, психологічної та соціальної адаптації і реалізовується за допомогою як загальних, неспецифічних, так і суто специфічних механізмів.

Безпосередні причини зниження професійної працездатності (Отже,і погіршення професійного здоров'я) дуже різні.

Вони включають гострі і хронічні захворювання різного генезу, травми, поранення, стресові ситуації, що виснажують навантаження,несприятливі соціально- побутові чинники та ін

Таким чином, професійна реабілітація охоплює дуже широкий спектр станів людини, конкретна сутність яких вимагає певної конкретної програми реабілітації, але практично завжди більшою чи меншою мірою включає комплекс наступних заходів:

• Медичні заходи, часто позначаються як відновне лікування, а по суті - лікування всіма прийомами і способами, проведеними в стаціонарних, санаторних та амбулаторно-поліклінічних установах.

• Психологічні заходи, що переслідують психологічну підготовку хворого (потерпілого) до майбутнього лікування, а також реадаптацію до соціальних, професійним і побутовим умовам.

• Педагогічні заходи, або відновне навчання, тобто відновлення втрачених професійних навичок шляхом спеціального цілеспрямованого навчання. Як відомо, таке навчання виявляється необхідним навіть після тривалої перерви в роботі, пов'язаного з відпусткою.

• Технічні заходи - використання пристосувань різної складності, заснованих на різних технічних принципах, для відновлення функціональної повноцінності спеціаліста або поліпшення ергономічних характеристик робочого місця.

• Правові заходи, що встановлюють організаційні норми, права, обов'язки і відповідальність відповідних посадових осіб, у відомій ступеня - пільги для реабілітованих та реабілітованих.

Дуже важливим положенням, яке часом у вирішальній мірі визначає ефективність реабілітації, є комплексність та послідовність проведених заходів на всіх етапах реабілітації. Виділяють такі етапи:

1. Крок спеціалізованого стаціонару, куди хворі та постраждалі попадають як в плановому порядку, так і в порядку надання невідкладної допомоги. Саме тут разом з проведенням відповідного лікування повинна бути, в принципі, сформована і зафіксована програма реабілітації в цілому. Слід мати на увазі, що нерідко контроль за реалізацією цієї програми здійснюється самим хворим, а тому він повинен бути інформований з усіх відповідних питань у необхідному обсязі.

Етап реабілітаціойного відділення (установи), де в максимальному обсязі сконцентровані засоби і способи, застосування яких дозволить довести пацієнта до санаторного або амбулаторного етапів.

3. Етап санаторно-курортного закладу реабілітаційної спрямованості.

4. Амбулаторно-поліклінічний етап, який може займати дуже значний проміжок часу навіть після відновлення працездатності. Цей етап, крім безпосередньо реабілітаційних заходів, включає також і необхідні контрольні дослідження.

Проведення реабілітаційні заходів при надзвичайно великій різноманітності їх конкретних форм повинне відповідати ряду принципів. Найважливіші

Серед них основні такі:

• Ранній початок, практично з самого початку лікування, яке повинне враховувати кінцеву ціль реабілітації, т. е.з самого початку це має бути відновне лікування, всупереч існуючій думці, що реабілітація повинна починатися після одужання.

• Принцип комплексного характеру реабілітаційних заходів з урахуванням всіх поставлених завдань. Це досягається за рахунок участі в даному процесі медичних працівників, психологів, педагогів, соціологів, представників керівництва, органів соціального захисту, профспілки, юристів, членів сім'ї, трудового колективу. Діяльність цих фахівців і представників може бути скоординована тільки лікуючим лікарем.

• Принцип індивідуалізації системи реабілітаційних заходів (враховується стать, вік, особистісні особливості, причини зниження працездатності, характер професійної діяльності).

• Принцип здійснення реабілітації в колективі хворих чи в своєму трудовому колективі, що морально переноситься легше,а по ефективності виявляється вищою.

• Принцип безперервного поетапного проведення всіх реабілітаційних заходів відповідно до описаних вище етапами в тій чи іншій послідовності в залежності від характеру захворювань і реальних організаційних можливостей.

• Повернення хворого (ураженого) до активного соціально значимого праці (принцип відновлення професійної працездатності). Конкретні програми реабілітації розробляються для вирішення спеціальних професійних питань і проводяться в першу чергу медиками та психологами.