Тема 10. Походження права.

Теорії походження права – це різноманітні погляди на процес виникнення права, його поняття, сутність, призначення у суспільстві.

Теологічна теорія – ґрунтується на ідеї про те, що право було створено богом і дароване людині через пророка чи правителя.

Теорія природного права – ґрунтується на ідеї про існування права як встановленого державою, так і діючого поза нею, поділу права на природне і позитивне.

Природне право – сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, є вічними та незмінними.

Позитивне право – це сукупність чинних правових норм певної держави, а також сукупність норм, які регулюють міждержавні відносини.

Табу – категоричні заборони на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції.

Тема 11. Загальне вчення про право.

Право – система норм (правил поведінки) і принципів, вста­новлених або визнаних державою як регулятори суспільних від­носин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуаль­них інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма за­ходами легального державного впливу аж до примусу.

Суб’єктивне юридичне право – це вид і міра можливої (або до­зволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридич­ними нормами для задоволен­ня його інтересів і забезпечуються державою.

Об’єктивне юридичне право – це система діючих у державі правових норм і принципів.

Тема 12. Право в системі соціальних норм.

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Норма права – це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене чи санкціоноване державою (народом) правило поведінки, що забезпечує регулятивний вплив держави на суспільство шляхом надання суб'єктам певних прав та покладення обов'язків, охороняється та гарантується державою можливістю примусового впливу.

Норма моралі – це правило поведінки, яке склалося в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов’язок, справедливість, честь і забезпечується через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

Політичні норми – це правила поведінки, які регулюють відносини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини держави з іншими суб’єктами політичної системи суспільства.

Економічні норми – це правила поведінки, які встановлюються суб’єктами економічних відносин у сфері економіки.

Корпоративні норми – це правила поведінки, які встановлюються і забезпечуються об’єднаннями громадян (наприклад, політичними партіями).

Релігійні норми – правила поведінки, які регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів).

Естетичні норми – це соціальні норми, які встановлюють правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу.

Культурні норми – це соціальні норми, які визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства.

Норми-звичаї – правила зовнішньої поведінки, які розгляда­ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Соціально-технічні норми – регулюють ставлення людей до знарядь виробництва, до практичної діяльності.

Мораль – система норм і принципів, які виникають із по­треби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільст­вом (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на ре­гулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихо­ванням, силою громадської думки.

Звичаєве право – система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).