- •Укладач: доцент, к.Т.Н, а.В.Погребняк
- •2.2.4 Методика та послідовність виконання практичної
- •2.2.5 Методика та послідовність виконання практичної
- •2.2.6 Методика та послідовність виконання практичної
- •2.5.1 Методика та послідовність виконання практичної
- •1 Короткі відомості та постановка задач
- •1.1 Класифікація моделей зростання надійності
- •2.1.1 Методика та послідовність виконання практичної роботи №1 (до п. 2.1) за темою: «Визначення оцінок параметрів гіперболічної кривої зростання вбр»
- •2 Параметричні моделі зростання вірогідності безвідмовної роботи
- •2.1 Гіперболічна крива зростання вбр
- •Послідовність виконання розрахунку
- •2.2 Експоненціальна крива зростання вбр
- •2.2.1 Зростання вірогідності безвідмовної роботи у залежності від кількості проведених доопрацювань
- •2.2.2 Визначення об’ємів відпрацьованих випробувань
- •2.2.3 Оцінювання параметрів експоненціальної моделі зростання вбр
- •2.2.4 Методика та послідовність виконання практичної роботи №2/1 (до п. 2.2.1) за темою: «Визначення оцінок параметрів експоненціальної кривої зростання вбр»
- •Послідовність виконання розрахунку
- •Послідовність виконання розрахунку
- •2.2.6 Методика та послідовність виконання практичної роботи №2/3 (до п. 2.2.3) за темою: «Оцінювання параметрів експоненціальної моделі зростання вбр»
- •Послідовність виконання розрахунку
- •2.3 Логістична крива зростання вбр
- •2.3.1 Методика та послідовність виконання практичної роботи №3 (до п. 2.3) за темою: «Логістична крива зростання вбр»
- •Послідовність виконання розрахунку
- •2.4 Двічі експоненціальна крива зростання вбр
- •2.4.1 Методика та послідовність виконання практичної роботи №4 (до п. 2.4) за темою: «Двічі експоненціальна крива зростання вбр»
- •Послідовність виконання розрахунку
- •2.5 Апріорне моделювання зростання вбр
- •2.5.1 Методика та послідовність виконання практичної роботи №5 (до п. 2.5) за темою «Апріорне моделювання зростання вбр»
- •Послідовність виконання розрахунку
- •Контрольні запитання
- •Додаток а. Вихідні дані до практичних робіт
1 Короткі відомості та постановка задач
В процесі експериментального відпрацювання дослідні зразки виробів, як правило, піддаються численним змінам для усунення конструкторських і технологічних недоробок. Основа та інформація для доробки отримуються експериментальним шляхом у результаті проведення відпрацьованих випробувань. Головною причиною, що призводить до необхідності випробовувати і доопрацьовувати вироби, що розробляються, є наявність в невідпрацьованому виробі джерел відмов (ДВ): недоліків проектування і дефектів технології виготовлення.
Як правило, частота успіхів залежить від кількості проведених доопрацювань, має тенденцію до збільшення. Також зростає і середнє напрацювання до відмови. Крім того, процес підвищення надійних характеристик системи, яка відпрацьовувається, виявляється у зростанні кількості усунених ДВ. Термін "підвищення (зростання) надійності" використовується при описі цих тенденцій зростання за допомогою математичних моделей.
Моделі зростання надійності будуються для опису зростання вірогідності безвідмовної роботи і зростання середнього напрацювання на відмову. Параметри побудованої моделі визначаються за результатами відпрацьовуваних випробувань, після чого ця модель може бути використана на практиці для наступних цілей: оцінка досяжності необхідного рівня показника надійності при заданому терміні відпрацьованих випробувань; визначенні значення показника надійності, який досягнутий у процесі відпрацювання системи; планування витрат на проведення відпрацювання та інші.
Область використання розглянутих у цих практичних вказівках моделей включає дослідження зростання надійності складних систем на ранніх етапах їх життєвого циклу [1, 2].
1.1 Класифікація моделей зростання надійності
Класифікація моделей, які розглядаються, проводиться відповідно з методами, які використовуються для їх побудови.
Існує два методи побудови моделі зростання надійності.
Перший метод побудови полягає в тому, що для відображення тенденції підвищення характеристик надійності виробу, який відпрацьовувається, використовуються так звані криві зростання, які містять один або декілька параметрів. Ці параметри потім оцінюються за результатами відпрацьованих випробувань. Моделі, які отримані таким чином, називаються параметричними.
У свою чергу, параметричні моделі підрозділяються на наступні: моделі зростання вірогідності безвідмовної роботи і моделі зростання середнього напрацювання на відмову.
Другий метод полягає в наступному. Процес підвищення надійності досліджується за допомогою визначення послідовності статистичних оцінок вірогідності безвідмовної роботи, які отримані після кожного проведеного доопрацювання виробів. Такі моделі називаються непараметричними.
Прикладами непараметричних моделей є: біномінальна модель, що припускає облік тільки двох результатів кожного відпрацьовуваного випробування – успіх і відмова; триномінальна модель, в якій, окрім успішного результату випробування, розглядаються два типи відмов: невдалий результат і так звана випадкова відмова. Для такої випадкової відмови характерне те, що її причини залишаються невиявленими і неусуненими [2].