Особливості розвитку Західної Європи періоду Середньовіччя.

• виникнення і розвиток національних держав;

• соціально-економічні особливості: різка диференціація та ієрархієзація населення, становлення верстви рицарства, панування відносин за принципом “ сеньйор-васал”, міста отримали Магдебурзьке право;

• особливості в організації влади: постійна боротьба між світською і духовною владою за панування у суспільстві, в суспільстві панували догмати Церкви і свавілля сильніших, жорстокіших.

Основні риси політичної думки Середніх віків:

• середньовічне світосприйняття – теоцентричне, в якому панують уявлення про визначальну роль Бога в природі, суспільному і особистому житті та орієнтація на “спасіння душі”

• некритичне сприйняття сфери політики як наслідку божественного одкровення

• влада розуміється як здійснення волі Божої.

Політичні ідеї Аврелія Августина (354-430рр.), “Про град Божий”

• в історії йде постійна боротьба двох держав: “Граду Божого”, породженого любов’ю до Бога і “граду земного”, породженого любов’ю до себе;

• “Град Божий” не є тотожний Церкві, але саме вона є основним представником царства Божого на землі;

• земна держава також є творінням Божим і її основне призначення – служіння Церкві;

• повне підкорення світської влади церковній призведе до їх злиття і успішного спільного функціонування (теорія теократії);

• основним принципом суспільного життя має бути заповідь “віддайте кесарю кесареве, а Богу богове”.

Політичні ідеї Томи Аквінського (1225-1274рр., “Сума теології”)

• держава виступає не як безпосереднє, а опосередковане Церквою творіння Боже, головне призначення якої сприяти спасінню душ людей;

• світській владі підпорядковуються лише тіла людей, а не їх душі;

• всяка влада – від Бога, але є різниця між сутністю влади (сам інститут держави, який походить від Бога) і її формою (спосіб правління, структура влади, яка може походити і не від Бога);

• Проти державної влади можна повстати у двох випадках:

• Якщо вона виступає проти законів Бога і моральних принципів;

• Якщо влада перевищує свою компетенцію (встановлює надмірні податки, незаконні побори тощо).

Остаточне рішення про законність форми влади належить Церкві.

Особливості розвитку Візантійської імперії періоду Середньовіччя.

• не була завойована варварами, залишилася єдиною імперією в Європі;

• соціально-економічні особливості: повільний занепад інституту рабства, розвиток приватновласницького господарства супроводжувався розширенням державної власності на землю;

• особливості в організації влади: абсолютний характер імператорської влади, домінування світської влади над духовною, високий рівень централізації імперії;

• політична думка спиралась на ідеї римської державності, християнства та месіанізму.

Особливості періоду Відродження

• соціально-економічні особливості: криза феодалізму, географічні відкриття, науково-технічний прогрес, бурхливе промислове піднесення, розвиток нової структури суспільства;

• особливості в організації влади: процес обмеження влади монархів, поява аристократичних республік, обмеження ролі Церкви у суспільстві;

• особливості політичної думки: гуманістичний характер, повернення до традицій античності, раціонально-критичний перегляд прав та свобод людини.

Політичні погляди Нікколо Макіавеллі (1469-1527рр., “Володар”, “Історія Флоренції”)

• політику визначають не Бог чи християнська мораль, а природні закони життя і людська психологія (егоїзм, прагнення до збагачення);

• принцип політичного реалізму (макіавеллізм) – ціль виправдовує засоби в залежності від ситуації;

• найкращою формою держави є змішана;

• міць держави залежить від рівня згуртованості суспільства, яке об’єднують єдина мова, культура, загальне дотримання законів і права, також єдина релігія, школа і національна армія, домінування загальнодержавних інтересів громадян над їх приватними;

• якщо немає такої єдності , то актуальними стають авторитаризм, примус.

Теорії природних прав та суспільного договору

Основні представники: Г.Гроцій (1583-1645рр.), Б.Спіноза (1632-1677рр.). Т.Гоббс (1588-1679рр.), Дж.Локк (1632-1704).

Основні ідеї:

• виділяють природне право, дане людині від народження і невід’ємне (право на життя, власність, свободу) та волевстановлене право, яким наділяє держава;

• суспільний договір – утворення держави як наслідок укладення між людьми добровільної угоди щодо організації суспільного життя і наділення певних осіб та інституцій владою – заради підтримання порядку, захисту прав та інтересів людей.

Т.Гоббс , “Левіафан або матерія, форма і влада держави церковної і громадянської ”

До створення держави люди перебували в природному стані, були рівними і мали однакове право на все.

Це з часом призвело до “війни всіх проти всіх” і щоби вийти з такого стану люди уклали суспільний договір.

Люди встановили державну владу (єдину і нічим не обмежену) на умовах повного та беззастережного підкорення.

Джон Локк, “Два трактати про правління”

• суспільна угода, внаслідок якої відбулося відчуження права окремих людей на користь держави, не відміняє природних прав, а лише покладає на державу обов’язок захищати принципи природного права;

• теорія про поділ влади (на законодавчу, виконавчу, федеративну);

• заклав основи для соціоцентричної парадигми політики (взаємодія держави і громадянського суспільства).

Абсолютизм (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — абсолютна влада, тобто необмежена самодержавна влада, деспотична форма правління, яка грунтується на сваволі можновладця і за якої верховна влада неподільно належить одній особі — монархові (королю, царю, імператору тощо).

Гуманізм (лат. humanus — людський, людяний) — філософський підхід, що в теоретико-світоглядний спосіб поєднує вчення про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства.

Клерикалізм (від лат. clericalis — церковний) — суспільно-політична практика здійснення церквою, релігійно-політичними партіями та іншими релігійними організаціями системи заходів на конфесійній ідеологічній основі, спрямованих на досягнення домінуючої ролі релігії й церкви в усіх сферах суспільного життя, а також на створення теократичної держави як необхідної умови врятування людства.

Парламент (від лат. parlare — говорити) — найвищий колегіальний законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління.

Плебісцит (від лат. plebs — простий люд і scitum — рішення, постанова) — у Стародавньому Римі — рішення плебейських зборів. Зараз — усезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання. Уперше плебісцит було проведено 1791 року при вирішенні питання про приєднання Авіньйону до Франції.

УТИЛІТАРИЗМ (від лат. utilitas – користь, вигода) – етичне вчення, за яким в основу вчинків людини покладено принцип вигоди; політичний принцип, за яким дії слід оцінювати на основі їх спроможності забезпечувати щастя найбільшої кількості людей.