Повстання під проводом Івайла.
Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 8)
Зовнішньополітична ситуація в 1241-1277рр.
Громад. війни та міжусобиці у Болгарії поєднувались із гострими зовнішньо політ. сутичками. Болгарія ще намагалась відігравати роль гегемона на Балканах, однак все частіше їй доводилось відступати. Її сили поступались сусідам: спершу Королівству Угорщини, потім Нікейській імп., зрештою Сербській державі.
Прихід до влади Михаїла 2 Асеня (1246-1256) призвів до порушення миру з угорцями та нікейцями.
У результаті невдалих воєн Болгарія втратила значні terra у Півд і Сер. Македонії з містами Серри, Мелнік, Стобі, Велбудж, Скопьє, Охрід, Велес – відійшли до Нікейської імп.
Угорський король Бела 4 зайняв Нішську та Белградську області та присвоїв собі титул «короля Болгарії».
Скориставшись обставинами, правитель Епірського царства захопив Острово, Прилен, Охрід.
Болгари були вимушені обєднатись з нікейцями у боротьбі протии латинян, але виграли лише в тому, що здобули відпочинок від війн з 1248 по 1252р.
Суттєвою зміною в напрямі зовн. політики Болгарії порівняно з епохю Івана Асеня 2 був перехід від традиц. союзу з Сербією до боротьби з нею у союзі з Дубровником і половцями.
Смутою у Болгарії скористались її сусіди. Ростислав 1257р. Зайняв частину півн-зах. болгар володінь. Латин. Імп. у союзі з венеціанцями захопила Несебр(Месімврію). У 1259-61рр. у Болгарію вторгались угорські війська.
«Християнський цар» Івайло на троні Болгарії
Причини повстання:
Зростання феод.гніту в умовах безперервних та безуспішних воєн, постійних ворожих вторгнень та в особливості спустошливих монголо-татар. набігів; безсилля правительства; смути при царському дворі – все це переповнило чашу терпіння народу.
Влітку 1277р. у півн-сх. Районах (Добруджа) спалахнуло антифеод. християн. повстання. На чолі повсталих став свинопас Івайло з прізвиськом Лахана (Капуста) або Бирдоква (лук-Латук), який виявився відважною людиною, хорошим організатором та талановитим полководцем.
Повсталі виступали проти феодалів і царя. У короткий час повстання охопило мало не всю країну, формувались християнські загони. Однак спершу необхідно було дати відсіч монголо-татарам , адже татари грабували та спалювали поселення, не зустрічаючи регулярного війська. В декількох сутичках Івайло розгромив монголо-татар та вимусив їх піти аж за Дунай. Саме ці перемоги прославили його по всій Болгарії.
Народна армія Івайла збільшилась у декілька разів, на його бік переходили опозиційно налаштовані проти царя боЛяри (!). Невдовзі панівні кола усвідомили небезпеку і армію супроти Івайла очолив хворий Константин Тих. У кінці 1277р. Івайло атакував цар. війська та завдав їм поразки, було вбито Константина Тиха. Його військо приєдналось до армії Івайла, який заволодів мало не усією країною.
Події у Болгарії викликали у Константинополі тривогу та надії на зміцнення при тирновському дворі свого впливу. Михаїл висунув у якості свого ставленика на болгар престол представника династії Асеней Івана одружив його на своїй доньці Ірині проголосив царем Болгарії під ім’ям Івана Асеня 3 та направив з візант. військом здобувати престол. Окрім того переслідуючи задачу придушення повстання Івайла. Захоплюючи села на своєму шляху вони насильно змушували болгар вступати в військо Івана Міца.
Між тим Івайло 1278р. взяв у облогу Тирнов та оточив столицю з усіх сторін. Цариця Марія намагалась досягнути згоди з імператором, але Михайло вимагав зречення Марії та визнання Івана Міца царем. Окрім того імператор знову спонукав монголо-татар до вторгнення у Болгарію для боротьби з Івайлом. Не бачачи іншого виходу з положення, Марія вирішила відкрити ворота Івайлові та запропонувати шлюб. Влітку 1278р. Івайло коронувався як цар Болгарії та одружився на Марії.
Звісно, крок Івайла назустріч цариці був компромісом з панівною верхівкою країни, хоча він і був продиктований обставинами: з півн. Погрожували монголо-татари, з півдня – візантійці. Військо Івайло зменшилось через сезон християнських робіт. У війську зростала роль представників кіл, соціально ворожих повстанцям (воїни регулярних загонів країни, найманців, заможних міщан, болярства).
Тим не менш воцаріння Івайла було радісно сприйнято повсталими. Здійснилась вічна мрія пригніченого селянства – вожак християн став царем у результаті народного повстання. Однак наступні події продемонстрували марність надій на корінні зміни. Панівний клас зберіг свої позиції. Адже по суті колишній свинопас був поставлений на чолі болярства і зберіг у своєму оточенні столичних вельмож, які потай ненавиділи його, а отже він був утягнений у боротьбу угрупувань соціальних верхів та втратив незалежність у прийнятті рішень. Відповідно продовження політики соц.наступу на позиції феодалів ставали об’єктивно неможливими.
Новому царю необхідно вести боротьбу на 2 фронти: проти монголо-татар та проти візантійців. Окреслились протиріччя між Івайлом та частиною його соратників… виник перший конфлікт з царицею. Влітку 1278р. Івайлові вдалось знову скинути монголо-татар за Дунай та затримати візант. війська у гірських проходів через Балкан.хребет. Восени атаки візантійців поновились з новою силою, 3 місяці Івайло утримував їх облогу. Візант. армія захопила Преслав і вийшла до Тирново.
Для болгар боярства настав час відкрито виразити своє відношення до царя-християнина. Пустили чутку, що Івайло помер, цариця Марія з сином відсторонена, і в лютому 1279р. ворота столиці були відкриті перед Іваном Міцом. Івайло тоді прорвав блокаду монголо-татар, розбив їх та збільшивши ряди своїх воїнів за рахунок селян, вирушив до Тирново.
Між тим загострилась боротьба і серед боляр столиці. З допомогою імператора Іван Міцо (Асень 3) досягнув згоди з лідером столичного боярства Георгієм Тертером, видавши за нього свою сестру, пожалувавши титул деспота та зробивши його протостратором (головнокомандуючим), відібравши цю посаду у Касима-бека. Тоді Бек став союзником Івайла і за рахунок цього обєднання весною 1279р. було розгромлено війська Івана 3. Іван Асень залишався маріонеткою на троні, яка не користувалась ані повагою, ні впливом. Дізнавшись про змову він втік з Іриною у Месімврію, а потім морем у Константинополь. Михаїлу 8 довелось примиритись із невдалою спробою установити свій контроль над Болгарією.
Висновки:
Настав час консолідації сил панівного класу Болгарії, згуртувались довкола Тертера для боротьби з Івайлом. Розчарування та сум наростали серед загонів знесилених довгими битвами союзників Івайла. Ані час правління Івайла, ні період після не призвели до миру та процвітання та ен позбавили країну від зовн. небезпеки.
Івайло став шукати підтримки у темника Золотої Орди Ногая, але так само і Іван Асень 3 сподівався на його підтримку. Невдовзі під час пирування за наказом Ногая Івайло та Касім-бек були вбиті. Протягом 1280р. боляри придушили останні вогнища сутичок . Спроба народних мас покращити своє положення, посадивши на трон «доброго царя», зазнала поразки. Одначе пам'ять про Івайла довго зберігалась у народі. Його імя приймали декілька болгар у кінці 13ст., які намагались організувати супротив турецькому наступу в Малій Азії.