Про емірат Осман
Емірат Осман (за імям засновника емірату) завоював мало не всю Віфінію. Дрібні турецьк. Володіння без опору переходили під владу цього емірату, який ставав ядром нової держави. 1299р. Осман скористався повним розпадом сельджукського султанату й відмовився від васальної залежності та проголосив себе незалежним правителем.
Перемогам турків сприяла слабкість Візантії та помилки її правителів. У міжусобних війнах перш.пол. 14ст. між Андроніком 2 Старшим та його онуком, а потім між Іоанном Контакузіном та прихильниками Іоанна 5 Палеолога,обидві сторони неодноразово звертались за військ.допомогою до османських султанів, які зловживаючи цим здійснювали набіги на віз ант.володіння та Болгарію, розорюючи міста й села. 1346р. Іоанн Кантакузін породичався з султаном Орханом, видавши за нього свою доньку Феодору. Звернення ворогуючих сторін до турків-османів дише посилювало останніх та прискорило їх появу на Балканах.
1352п. син султана Орхана Сулейман захопив місто Цимпе на півострові Галліополі. Тож, турки заволоділи зручною та безпечною переправою через Геллеспонт. Через нього переправлялось чимало турецьких колоністів, які крок за кроком оволодівали тамтешніми землями . 1354р. турки завоювали місто Галліополі.
За Мурада 1 (1359-1389), який офіційно прийняв статус султана, турки-османи, продовжували розширяти свою terra за рахунок приєднання окремих еміратів в Анатолії, перенесли центр своєї завойовницької політики на Балкан.півсотрів та розпочали підкорення віз ант. і словян. земель.
1363 було захоплено Адріанополь, його зробили столицею. Звідси військ.дії направлялись по долині р. Мариці, з іншої – в ібк Фессалонікі. Особливо швидко йшов рух на першому з цих напрямків – було захоплено Стару-Загору та Пловдив.
Наступ турок викликав занепокоєння на Заході, і папа Урбан 5 став закликати держави Європи до хрестового походу проти османів. У ньому брала участь Візантія, угорський король та граф Савойї, однак в дійсності похід був не війною проти турків, а грабежем болгарських земель. Візант.імпер з допомогою графа Савойї захопив болгарські причорноморські міста.
Угорський король оволодів Відінським царством і захопив у полон царя Страцимира. Розпочалось насильне обернення болгар в католицтво. «Допомога» Зах.Європи балканським державам була схожа на події 1204р., коли учасники 4-го ХП замість завоювання Палестини захопили Візантію, розграбували її та утворили Латинські імперію. У таких умовах болгар цар був вимушений вступити у союз із турками. З їх допомогою йому вдалось повернути ВІдін, захоплений угорцями. Тож, результатом «допомоги» римського папи та його союзників було подальше розповсюдження та зміцнення влади турків на Балканах.
Постійні напади геть спустошили Болгарію, а розорене населення тікало в ліси та гори. Там вони утворювали загони повстанців, які вели боротьбу проти турецьких завойовників, нападали на їх гарнізони.
Між тим загроза завоювання наближалась і до Сербії. Сербські феодали Вікашин та Углеша намагались призупинити насуп турків. 26.09.1371р. вони зустрілись з ними близ Черномена, але були розбиті.
1371р. турки захопили у болгар місто Ямбол, а 1382р. заволоділи Софією. Іван Шишамн визнав себе васалом султану. 1387р. коли серб.князь Лазарь та боснійський бан Твртко завдали удару туркам, Іван Шишман відмовився від васал. Залежності. У відповідь за це турки захопили 1388р. Провадію, Шумен, Тирново та Сілістрію. Іван Шишман капітулював, Страцимир та Іванко визнали себе васалами. 1389р. відбулась вирішальна битва з турками сербських і боснійських військ на Косовому полі. Перемога турків зробила їх цілковитими господарями у всій сх. та півд.-зх частинах півострова та наближала останні части Болгарського царства. Після трим-місячної облоги столиці туркам вдалось 17липня 1393р. захопити Тирново. 1395р. їм підкорилось і третя болгарська держава – володіння Іванки в Добруджі.