Лікування
Ацикловір є ефективним препаратом для лікування хворих з оперізуючим герпесом. Доза препарату для дітей до 1 року складає 30 мг/кг 3 рази чи 1500 мг/м2 3 рази внутрішньовенно. Етіотропне лікування слід розпочинати в перші 72 години від початку захворювання і продовжувати протягом 7 днів від початку захворювання чи два дні після появи останніх елементів висипки. Раннє призначення ацикловіру при оперізувальному герпесі скорочує тривалість хвороби, сприяє більш ранньому зникненню болю, попереджує ускладнення та дисемінацію процесу.
Імунокомпетентним пацієнтам при неускладненому нетяжкому перебігу оперізувального герпесу ацикловір можна призначати всередину в дозі по 800 мг 5 разів на добу. Крім препаратів ацикловіру, можна використовувати валацикловір і ганцикловір.
При тяжких генералізованих і ускладнених формах оперізувального герпесу можна повільно (протягом 12 годин) внутрішньовенно вводити рибавірин в дозі 15 мг/кг.
Паралельно з противірусними препаратами загальної дії у хворих на оперізувальний герпес застосовують противірусні мазі: оксолінову 0,25%, флоренальову 0,5%, теброфенову 0,25-0,5%, ріодоксолову 0,258-0,5%, зовіракс (ацикловір) у вигляді мазі або желе. З асептичною метою використовують спиртовий 1-2% розчин діамантового зеленого або 1-3% водний розчин метиленового синього. У разі приєднання бактеріальної інфекції локально застосовують мазі з антибіотиками.
Якщо необхідно, проводять неспецифічну детоксикаційну терапію. Для зняття болю призначають анальгетики, нестероїдні протизапальні препарати, транквілізатори. Застосовують також фізіотерапевтичні методи впливу на больовий синдром (з урахуванням характеру локальних запальних змін): УФ-опромінення, УВЧ, ультразвук, електрофорез із новокаїном, новокаїнову блокаду.
Як етіотропну терапію при оперізувальному герпесі також використовують варіцела-зостерний імуноглобулін у дозі 0,2 мл/кг, одноразово. При тяжких формах дозу імуноглобуліна можна підвищити у два рази.
Слід ураховувати, що оперізуючий лишай часто поєднується з гематологічними та іншими захворюваннями, для яких показана глюкокортикостероїдна терапія. У таких випадках за показаннями продовжують попереднє лікування.
Для стимуляції відновних процесів в уражених гангліях та нервових волокнах за показаннями призначають препарати, які сприяють передачі нервових імпульсів у синапсах (прозерін, галантамін); глютамінову кислоту, вітаміни групи В, нестероїдні анаболічні препарати (оротат калію та ін.), токоферолу ацетат. Доцільно застосовувати засоби, що покращують мікроциркуляцію: ксантинолу нікотинат, трентал, курантил.
Корекцію розладів імунологічного гомеостазу, пов’язаних із оперізуючим лишаєм, слід проводити обережно. Необхідне всебічне імунологічне обстеження хворого з призначенням адекватної імуномодулюючої терапії.
Профілактика
Пасивна імунізація. Для екстреної профілактики використовують протигерпетичний імуноглобулін у кількості 2 мл, що уводять внутрішньом'язово. При його відсутності можна використовувати донорський імуноглобулін. Уводять його не пізніше, ніж через 72 год. після спілкування з хворим.
Імуноглобулін можна призначати також вагітним жінкам, що занедужали вітряною віспою не раніше ніж за 5 днів до пологів і породіллям, що занедужали не пізніше чим через 48 год. після пологів.
Пасивна імунізація показана дітям, хворим лейкозами, злоякісними пухлинами, що одержували імунодепресанти. Слід пам'ятати при цьому про можливість суперінфікування VZV. Єдиної думки про доцільність і ефективність такої імунопрофілактики немає.
У Японії отримана жива атенуйована вакцина. Її вводять серонегативним людям (жінкам, що бажають мати дитину, медичному персоналу акушерських, гінекологічних і реанімаційних стаціонарів). Як показав досвід проведення щеплень, вакцинація виявилася нешкідливою і високоефективною.
Масову вакцинацію дітей у нашій країні й у більшості закордонних країн не проводять. Вакцинація вважається недоцільною, оскільки діти в основному легко переносять вітряну віспу. Але вона показана дітям з імунодефіцитом.