Лекція №2 Основи соціальної безпеки

2.1. Визначення Сутність соціальної безпеки держави Сучасні тенденції розвитку продуктивних сил та відповідної їм системи виробничих взаємин, ускладнення та стрімке вдосконалення техніко-технологічних компонентів функціонування еко­номічних систем, загострення суперечностей як у ставленні суспільства до природи так і, власне, у системі суспільних взаємин потребує використання нових науково-теоретичних та практичних підходів до творення критеріїв, факторів та форм подальшого розвитку соціальної сфери. У цих умовах на перший план висувається проблема безпеки як комплексної, інтегральної характеристики, що визначає параметри життєздатності соціально-еко­номічних структур у процесі глобальних та локальних трансформацій. З’ясування сутності та ролі безпеки в сучасному соціально-економічному житті потребує розгляду її антиподу — небезпеки як такого явища, котре реально або потенційно здатне впливати на якісні та кількісні параметри розвитку, виступати формою загострення суспільних суперечностей. У процесі дослідження соціально-економічних структур небезпека розкривається як об’єк­тивно існуюча можливість негативного впливу на соціальний організм, внаслідок якого йому можуть бути заподіяні значні збитки, які не тільки погіршують його стан, але й завдають об’єкту небажаних параметрів (характеру, темпів, форм і т. ін.). Джерелами небезпеки при цьому виступають умови й чинники, які за певних обставин самі по собі або в різній сукупності виявляють ворожі наміри, шкідливі властивості, деструктивну природу й мають природне, техногенне або соціальне походження. У сучасній теорії безпеки прийнято розрізняти небезпеку як таку, що, у цілому, усвідомлюється, але не як фатальна ймовірність завдання шкоди, що визначається наявністю об’єктивних і суб’єктивних чинників, які володіють загрозливими, вражаючими властивостями і загрозу як найбільш конкретну та безпосеред­ню форму небезпеки або сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку інтересам громадян, суспільства й держави, національним цінностям і національному способу життя. Відповідно категорію безпеки слід охарактеризувати як стан об’єкта в системі його зв’язків — з погляду здатності до виживання й розвитку в умовах внутрішніх і зовнішніх загроз, а також дії непередбачуваних і важкопрогнозованих чинників. Складність і розмаїття функціональних сфер, в яких відбувається розвиток параметрів безпеки, а також наявність системи взаємозв’язків між ними зумовлює вдосконалення цілісної системи національної безпеки, що констатується і забезпечується державою як координатором соціально-економічних процесів і явищ у суспільстві, її економічним центром. Тому з’ясування змісту, структури та напрямів забезпечення соціальної стабільнос­ті потребує передусім дослідження її місця і ролі у структурі національної безпеки держави. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства й держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Як національні інтереси розглядають життєво важливі матеріальні, інтелектуальні й духовні цінності, визначальні потреби суспільства й держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Національна безпека виступає концентрованим виразом сукупності умов, що розвиваються у військовий, внутрішньо- і зовнішньополітичній сфері, інформаційному, екологічному, науково-технічному та низці інших напрямів суспільної еволюції. Відповідно розрізняють технологічні, політичні, екологічні, інтелектуальні, криміногенні, правові та інші підвиди національної безпеки. Разом з тим існують щонайменше дві її сфери, що виз­начають об’єктивні можливості розвитку всіх інших підвидів. Ідеться про економічну й соціальну сфери формування загального рівня безпеки. Розглядаючи різнобіччя безпеки, не можна обійти економічні аспекти. Ціла низка умов і чинників висуває економічну безпеку серед категорій, що формують системний погляд на сучасне життя суспільства й держави. По-перше, це відмінності в соціально-економічних потребах та інтересах, прагнення до найповнішого їх задоволення в межах виробничих стосунків між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг. По-друге, обмеженість природних ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними окремих економічних суб’єктів містить потенційну можливість для загострення економічної і політичної боротьби за користування цими ресурсами. По-третє, зростає значення чинника конкуренції у виробництві та збуті товарів і послуг. При цьому зростання конкурентоспроможності одних економічних суб’єктів може розглядатись іншими як реальна або потенційна небезпека, загроза їхнім власним інтересам. Тому категорія економічної безпеки має системотворчий характер і виступає не тільки центральним структурним компонентом у системі національної безпеки, але й однією з ключових характеристик економічної сфери держави, що ставить цю категорію в один ряд з базовими категоріями економічної теорії. Разом із тим економічна безпека здатна розвиватися лише в площині забезпечення соціально необхідних умов відтворення суспільного продукту, у системі складних зв’язків і взаємозалеж­ностей, зумовлених соціальною структурою суспільства, глибиною соціальних суперечностей та об’єктивними можливостями їх подолання засобами економічної політики. Сьогодні високий рівень соціальної безпеки входить у систему першочергових пріоритетів країн, що вирішують різні завдання економіч­ного розвитку й функціонування. У своїй основі цей процес, на нашу думку, має об’єктивні тенденції, зумовлені всім ходом суспільного розвитку протягом ХХ ст. і підпорядковані еволюції людини як кінцевої мети будь-якої соціально-економічної актив­ності. Реалії соціально-економічного життя людства свідчать про те, що на рубежі ХХІ ст. почалися стрімкі якісні перетворення в суспільних взаєминах, пов’язані з усвідомленням нової домінанти поступу — розвитку людини, особистості з усім багатством її здібностей і потреб. Завдяки такому підходу в концептуальному плані на зміну людині економічній приходить людина соціальна. Орієнтація на задоволення потреб людини стає абсолютно необхідною умовою політики забезпечення національної безпеки. У зв’язку з цим вважаємо необхідним указати на ті зміни в суспіль­ному розвитку, що уможливили сформування нової домінанти соціально-економічних взаємин. Визначальними серед них є: Надання праці творчого характеру, який в умовах стрімкого збагачення свого змісту перетворюється в основний чинник належних соціально-економічних змін, виступає своєрідною рушійною силою науково-технічної революції. Революційні зміни в продуктивних силах, що зумовлюють відповідні перетворення в системі соціально-економічних взаємин, пов’язуються передусім зі зростанням якості людського чинника, активним нагромадженням і реалізацією інтелектуального потенціалу. Різноспрямований і суперечливий вплив на сучасний розвиток глобалізаційних процесів, що призводять до виникнення й поглиблення проблем, пов’язаних із природними, природно-антропогенними, антропогенними (у тому числі економічними і соціальними) явищами, котрі виникли в процесі розвитку сучасної цивілізації і мають усепланетарний характер як за масштабами й значущістю, так і за способами їх розв’язання. Розуміння глобальних проблем у сфері взаємодії природи і суспільства, у сфері суспільних взаємин, розвитку людини та забезпечення її майбутнього потребує певного пом’якшення соціально-економіч­них суперечностей, орієнтації на «загальнолюдські цінності» і є важливою метою сучасного соціально-економічного й суспільного розвитку загалом. Посилення взаємозумовленості соціальної та економічної складових розвитку викликане низкою тенденцій. По-перше, еко­номічна безпека, як комплексна характеристика розвитку й функ­ціонування економічної системи, синтезує в собі всі форми проявів суспільних взаємин, здатних викликати реальний або потенційний конфлікт інтересів. При цьому соціальна сфера за кризового розвитку перетворюється в дестабілізуючий чинник і потребує як об’єктивної діагностики й моніторингу в системі критеріїв національної економічної безпеки, так і реалізації невідкладних заходів щодо забезпечення необхідного рівня показників—індикаторів соціальної сфери. По-друге, характер процесів, які відбуваються в структурі соціуму, дає змогу віднести суперечності в даній сфері до стратегіч­них загроз економічній безпеці, що стосуються ключового компонента національного багатства — людського капіталу. При цьому соціальний аспект забезпечення економічної безпеки починає переважати на тактичному і стратегічному рівнях системи безпеки держави. У цих умовах правомірним є твердження, що економічна безпека органічно переростає в соціально-економіч­ну, а критерії оцінки соціальної сфери з позицій безпечного впливу на всі форми прояву взаємин, що зумовлюють базові цінності та інтереси суспільства, перетворюються в ключові чинники оцінки рівня безпеки. Таким чином, соціальна домінанта стає найважливішою метою процесів забезпечення національної безпеки на всіх суб’єкт­них рівнях і функціональних напрямах діяльності. Розвиток економічної і соціальної сфери формує єдиний взаємозумовлений процес, у межах якого здійснюється вплив на параметри національ­ної безпеки по всьому спектру проявів перетворюючої активності людини. Соціальний компонент економічної безпеки перетворюєть­ся в передумову забезпечення високого рівня розвитку продуктив­них сил і виробничих відносин згідно з основоположними державними і суспільними інтересами, що констатуються в системі критеріїв національної безпеки країни. Разом із тим, соціальний поступ — не тільки передумова, а й ключове завдання щодо забезпечення високих параметрів безпеки. Така подвійна роль соціальних чинників потребує посилення уваги саме до соціально-економічних аспектів проблем безпеки на сучасному етапі суспільного розвитку, хоча концептуальна єдність економічних та соціальних підвидів безпеки не дає підстав ігнорувати їхні внутрішні відмінності. Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічної структури су- спільства, удосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист індивідуума як найвищої цінності будь-якої країни. Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми взаємин стосовно безпеки як в економічній, так і в політичній сферах суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Отже, соціальна безпека — це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення. Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів. Найважливішими національними інтересами України в соціаль­ній сфері є: гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для необхідного відтворення населення; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства. Реалізація окреслених соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечніші серед яких у соціальній сфері України такі: невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам; неефективність державної політики щодо підвищення трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб; загострення демографічної кризи; зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства; прояви моральної та духовної деградації суспільства. Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об’єктив­ною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадек­ватнішими засобами. Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня соціальної безпеки як у межах політики соціально-економічних реформ держави, так і в процесі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів, потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів, здатних виконувати функцію спря­мування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.

	- нема голосів (12225 відвідувань)
Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Назад Соціальна безпека - це безпека людини, спільства і держави від внутрішніх і зовнішних загроз.

На сучасному етапі динамічного розвитку української держави поступово загострюються суперечності та диспропорції у питаннях реформування економіки та соціальної сфери суспільства, що зрештою веде до створення комплексу відповідних загроз національній безпеці та створює нагальну необхідність формування дієвого механізму соціальної безпеки.

Соціальна безпека держави та суспільства у сучасних умовах набуває пріоритетності у питанні забезпечення національної безпеки. Під її впливом усі сфери життя у тому числі основна - економічна – набувають нових якостей - гнучкості, динамічності, стійкості, але одночасно зростає й потенційна залежність суспільних процесів від соціальної безпеки та соціальної сфери.

Сьогодні соціальну безпеку держави дедалі частіше розглядають як одну з основних складових компонентів національних ресурсів, багатства нації і держави та подальшого стабільного розвитку суспільства.

Концептуальну основу розуміння суті соціальної безпеки в Україні було започатковано у 1990 році в Декларації про державний суверенітет України. За визначенням експертів, соціальна безпека держави розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів особи й суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.

На початку 1997 року, Верховна Рада України схвалює Концепцію (основи державної політики) національної безпеки, в якій окреслюються основні напрямки державної політики України щодо питань соціальної сфери, які потребують першочергового вирішення, а саме :

- виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства, під час переходу до ринкової економіки;

- вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим демографічним процесам;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я;

- стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього та культурного потенціалу країни;

- захисту прав споживачів.

Разом з тим, у Концепції передбачалася дія можливих чинників загроз національній безпеці у соціальній сфері, до яких були віднесені наступні поступово зростаючі негативні соціальні тенденції :

- низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення;

- наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;

- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;

- падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;

- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;

- неконтрольовані міграційні процеси в країні.

Це дозволяло говорити про існування та дію відповідного комплексу соціальних небезпек для національних інтересів України, які в першу чергу негативно впливали на вирішення наступних державотворчих питань:

- досягнення національної злагоди та політичної і соціальної стабільності українського суспільства;

- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;

- зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу.

Прийнята Концепція, безумовно відіграла свою позитивну роль у формуванні і здійсненні цілеспрямованої політики держави щодо захисту її національних інтересів, вирішенні багатьох внутрішніх і зовнішніх проблем у політичній, економічній, соціальній та інших сферах національної безпеки.

Проте, за п’ять з половиною років після її схвалення суттєво змінилася і внутрішня, і зовнішня ситуація у державі та навколо неї. Життя об’єктивно вимагало внесення відповідних коректив та змін до змісту цього державного документу. І тому, наприкінці роботи третьої сесії Верховної Ради України четвертого скликання

у червні-липні 2003 року Парламент країни приймає нову редакцію Концепції національної безпеки України, а точніше Закон України “ Про основи національної безпеки України”.

У цьому Законі насамперед визначаються основні засади державної політики спрямованої на захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки та прогресивного розвитку України у XXI столітті. Адже ефективна система національної безпеки – необхідна складова державного устрою сучасної розвиненої країни.

Саме за цим документом, визначаються на сьогодні пріоритети національних інтересів України у соціальній сфері, а саме :

- створення конкурентноспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення. Крім того, дається визначення реальних та потенційних загроз національній безпеці України, та її подальшому стабільному розвитку у цій сфері, до яких в першу чергу відносять :

- неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

- кризу системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення;

- поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

- загострення демографічної кризи;

- зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

- прояви моральної та духовної деградації суспільства;

- зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва.

Загальнодержавним документом щодо реалізації у життя основних положень зазначеного Закону, має стати розроблений Кабінетом Міністрів України план реалізації Стратегії національної безпеки України. В цьому документі, на наш погляд, має бути визначення основних магістральних задумів державної політики щодо впровадження у життя системи соціальної безпеки України, але без надмірної деталізації, лише з визначенням тих зусиль нації, держави, які на сьогодні, спроможні подолати найбільш гострі і болючі соціальні проблеми. Стратегія національної безпеки повинна забезпечувати керованість суспільних процесів, їх спрямованість на послідовну реалізацію головного національного інтересу України – утвердження демократичного, соціально відповідального, консолідованого суспільства. Проте, на відміну від аналогічних стратегій розвинених країн, які можна визначити як стратегії сталого розвитку, в Україні така стратегія має визначається, як стратегія трансформації і реформування, тобто стратегія - розвитку, яка забезпечує в умовах економічної нестабільності кардинальні зміни і перетворення в суспільстві.

Сама ж система національної безпеки повинна забезпечувати об’єктивну оцінку змін і перетворень у країні, вчасно виявляти небезпеки і загрозливі відхилення на шляху реалізації національних інтересів.

В переліку пріоритетних національних інтересів України в Стратегії національної безпеки певне місце мають посісти соціальні інтереси.

Саме вони покладені в основу визначення поняття соціальної безпеки, в практику здійснення політики соціальної безпеки. Соціальні інтереси значною мірою втілюють реалізацію для народу та країни сукупні національні інтереси взагалі. Забезпечення нормальних умов життєдіяльності суспільства, збереження генофонду та популяції, недопущення руйнації інтелектуального потенціалу та фізичного і морального здоров’я населення – від реалізації цих основоположних соціальних інтересів у надзвичайно складних соціально-економічних умовах залежить доля державності України і, взагалі, виживання української нації.

Соціальні інтереси належать до найбільш політизованої частини всієї сфери національних інтересів. Створення державного механізму визначення соціальних інтересів держави, форм і засобів їх здійснення в умова кризи стає все більш важливою проблемою національної безпеки.

Однак на сьогодні в Україні ще не розроблено адекватної та цілісної системи національних соціальних інтересів, не сформовано ефективний і дієздатний механізм соціальної безпеки, через що не може забезпечуватися необхідне урахування соціальних вимог, спрямованість державної політики на реалізацію соціальних пріоритетів. Реалії сьогодення ускладнюють визначення навіть поточних соціальних інтересів, не кажучи вже про розробку системи соціальних інтересів, яка б поєднувала поточні та перспективні соціальні інтереси, визначала їх етапи реалізації та соціальні пріоритети кожного з етапів.

Розробка системи соціальних інтересів у загальнонаціональному контексті мусить ґрунтуватися на наступних засадах:

- поєднання принципів дії соціально – ринкової економіки з максимально широким застосуванням принципів приватної ініціативи.

А визначення соціальних інтересів та їх пріоритетності має виходити з того положення, що системна криза в Україні призвела до таких значних соціальних втрат, що загрожує руйнацією життєво важливих складових підсистем самого процесу відтворення суспільства, його науково-технічного, інтелектуального та кваліфікаційного потенціалу;

Таким чином, політика соціальної безпеки повинна бути спрямована на недопущення невиправних соціальних руйнувань або таких, що потребують для свого відновлення дуже великих зусиль і тривалого часу.

На цих засадах формується відповідна сукупність національних соціальних інтересів, яку можна визначити як збереження життєво важливих соціальних складових і підсистем функціонування суспільства і держави. Одним з головних критеріїв включення до неї соціальних інтересів є визначення ступеня небезпеки непоправних руйнувань у даній соціальній підсистемі, що набувають рівня загроз національній безпеці. Зрозуміло, що система національної безпеки в цілому і національні соціальні інтереси як її складова не можуть охопити все розмаїття соціальних процесів у суспільстві, проблеми функціонування окремих соціальних галузей. Водночас поза сферою політики соціальної безпеки не повинні залишатися ті соціальні проблеми, не вирішення яких загрожує соціальними, економічними і політичними втратами національного масштабу. До таких проблем загальнонаціонального масштабу на наш погляд, має належати процес створення умов для формування середнього класу в Україні.

Перехід до ринкової економіки має дві основні альтернативи: формування середнього класу як панівної соціальної сили або утворення соціально поляризованого суспільства.

У формуванні середнього класу базовим має бути усвідомлення його не як принципово нового, неіснуючого в Україні соціального утворення, а як поступової трансформації відповідних соціальних груп та способу їх життя.

Соціально-політична стабільність забезпечується, в першу чергу, кількісним переважанням в соціальній структурі груп, що утворюють середній клас. Ці соціальні групи характеризуються певним освітнім та кваліфікаційним рівнями, а також таким рівнем доходів, що забезпечує реалізацію не лише базових, а найрізноманітніших соціальних потреб. Принциповою ознакою середнього класу є володіння різними видами власності: житлом, земельними ділянками, цінними паперами, підприємствами, магазинами тощо. Проте на сучасному етапі зруйновано спосіб життя соціальної сукупності, що забезпечувала соціально-політичну стабільність в країні. Обмежено не тільки діапазон соціальних потреб, під загрозою фізіологічне виживання багатьох соціальних груп. Тому ситуацію в українському суспільстві можна охарактеризувати як таку, що має сталу тенденцію до утворення поляризованого суспільства, де існують дві головні соціальні групи: багаті та бідні. Потенційною загрозою такої тенденції є не лише гальмування, а й унеможливлення розвитку демократичних засад державного устрою, створення соціально орієнтованої економіки, взагалі становлення України як стабільної міцної держави.

Тому на сучасному етапі основними проблемами соціальної безпеки доречно визначати, по-перше, соціальні деформації (стрімке соціальне розшарування, збіднення широких верств населення, руйнація трудового потенціалу суспільства), які детермінують загрози неприпустимого відхилення від траєкторії послідовної реалізації основного національного інтересу України. По-друге, соціальні проблеми в умовах кризи набувають такого гострого характеру, що призводять до різкого зростання соціально-політичної напруженості як в окремих регіонах, так і у державі в цілому. По-третє, соціальні деформації унеможливлюють не тільки розбудову в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, а й взагалі утвердження ефективної економіки і навіть досягнення економічної стабілізації.

Самостійно вивчити

Таким чином, формування середнього класу можна визначити як головний національний соціальний інтерес.

З огляду на окреслені соціально-економічні процеси, можна виділити три ймовірні

Сценарії подальшого соціального розвитку України.

Сценарій 1 - стратегія ліберального фундаменталізму. Апріорна некоректність цього вибору полягала в тому, що Україна була країною з розвиненою економікою та високоосвіченим населенням, яке звикло до відносно високих стандартів якості життя. Наслідками здійснення заходів щодо фінансової стабілізації, які призначені для країн, що розвиваються, стали зупинка та розорення більшої частини підприємств, позбавлення їх оборотних коштів, а робітників – заробітної плати. Почалась деіндустріалізація економіки та утворилась велика резервна армія праці. Водночас прискореними темпами була проведена приватизація промислових підприємств, яка призвела до того, що з країни хлинув потік високоякісної стратегічної сировини, палива, устаткування, технологій, спеціалістів, капіталів. Розвинені країни Заходу поповнили свої стратегічні запаси в матеріалах та спеціалістах на багато років вперед. На сучасному етапі система суспільних відносин в багатьох своїх структурах має корумпований та кримінальний характер. Обрана схема та результати приватизації призвели до мінімізації в суспільстві трудової мотивації. Величезна, неприпустима для такої потенційно розвиненої та багатої країни частина населення зазнає матеріальних труднощів, нестачу грошей на задоволення найнеобхідніших життєвих потреб. Якщо Україна і далі буде продовжувати зазначену стратегію, та вона приречена на подальшу деградацію і існування в найостанніших ешелонах світового лібералізму, виконуючи роль сировинного додатку.

Сценарій 2 – стратегія олігархічного автаркизму. Цей шлях розвитку за своїми соціальними наслідками мало в чому відрізняється від попереднього. Різниця полягає в тому, що Україна буде розвиватися автономно від світових ринків та ТНК. Гіпотетично така ситуація може виникнути в тому випадку, якщо розвинені країни, через політичні чи економічні причини, будуть блокувати зовнішню діяльність України. З країни як і раніше в необхідних обсягах будуть вивозитись ресурси, проте на шляху інвестицій та технологій будуть поставлені перепони.

Сценарій 3 – стратегія соціальної солідарності. Держава свідомо проводить курс на соціально-політичну інтеграцію суспільства шляхом зниження соціальної поляризації та ліквідації критичного майнового розшарування, проведення сильної соціальної політики, спрямованої на довготермінову стратегічну перспективу. Беручи до уваги потенціал матеріальних та інтелектуальних ресурсів, які ще наявні в країні, проведення такої стратегії цілком можливе. Має бути вирішена задача оптимізації розподілу ресурсів та зусиль всередині країни. Абсолютним імперативом економічної політики має стати припинення вивозу з країни стратегічних ресурсів, сировини та капіталу, що необхідний для добробуту суспільства. Лише в цьому випадку країна почне інтегруватися в глобальні процеси, що домінують в світі.

Досвід розвинених країн відносно подальшого розгляду можливостей соціально-економічного та політичного розвитку держави, засвідчує, що існують фундаментальні соціально-політичні принципи для сталого розвитку держави, яких треба дотримуватись поряд і в узгодженості з національними особливостями соціально-економічних та політичних відносин. До них за відповідною класифікацією належать:

1 - принцип раціональної економічної свободи, на базі якої формується змішана економіка, що забезпечує необхідну кількість робочих місць і достатнє виробництво товарів та послуг для суспільства;

2 - трудові відносини в суспільстві будуються на принципах соціального партнерства держави, працівників та роботодавців;

3 – принцип обов’язкового державного регулювання ринкових відносин, досягнення оптимальних для суспільства, природи та людини рівнів та співвідношень виробництва і споживання;

4 – держава в усіх своїх діях дотримується принципу соціальної справедливості, що супроводжується перерозподілом суспільного продукту на користь менш працездатних та нужденних;

5 – дотримання принципу демократичного колективного управління виробництвом та соціальною сферою суспільства, що забезпечує оптимально можливу ступінь соціальної солідарності.

Виконання цих принципів зводить відчуження між суспільством та державою до мінімуму. Сукупність цих правил і є сутністю соціально орієнтованого управління, тобто реалізацією у практичній площині в політиці принципу соціальної солідарності.

В сфері політики - стратегія соціальної солідарності означатиме проведення політики в інтересах більшої частини суспільства.

В сфері економіки - стратегія соціальної солідарності здійснюватиме перехід від ринково-споживацької економіки максималізації капіталу до змішаної соціальної економіки, економічної та екологічної сталості.

В – соціальній сфері стратегія соціальної солідарності проводитиме політику ліквідації соціальних диспаритетів та диспропорцій, доступу та гарантій кожному громадянину соціального мінімуму: отримання роботи, матеріальної підтримки в старості, житла, освіти, медичного обслуговування.

В духовній сфері - стратегія соціальної солідарності означає відхід від конфронтаційних ідеологій до етики сталого розвитку на основі традиційних гуманістичних цінностей, колективізму, взаємодопомоги.

В сфері екології - стратегія соціальної солідарності проводить політику відмовлення від підкорення та експлуатації природи.

Таким чином, становлення системи національної безпеки є важливим етапом державотворення в Україні, адже саме в її функціональній площині лежить забезпечення узгодженої внутрішньої і зовнішньої політики, вчасне виявлення загроз національним інтересам країни та вжиття адекватних засобів їх захисту. Визначення підсистеми соціальної безпеки у системі національної безпеки є передумовою її розвитку, нагальність соціальних проблем свідчить про актуальність її аналізу при проведенні теоретичних досліджень з проблем соціальної безпеки України та шляхів їх реалізації.

Проте, відображення змісту соціальної безпеки як складової частини системи національної безпеки на сьогодні, показує лише її основні орієнтири. Оскільки, відсутні теоретико-методологічні розробки щодо визначення співвідношення між соціальними інтересами, соціальними загрозами та основними напрямками державної політики щодо здійснення соціальної безпеки. Вирішення проблем соціальної безпеки в контексті національної безпеки і соціальної політики ускладнюється через невідпрацьованість теоретичних і практичних проблем, пов’язаних із невизначенням їхньої взаємодії, скоординованості та забезпеченням реалізації. Відсутня систематизація показників та індикаторів соціальної безпеки, визначення їх критичної межі.

З огляду на це, на даному етапі теоретико-методологічного опрацювання поняття „соціальна безпека” на наш погляд, доцільним вважається постановка та вирішення наступних завдань:

- розкриття сутності, значення та шляхів забезпечення соціальної безпеки в суспільстві, її місце в системі національної безпеки держави, зв’язок з впливом внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку; визначення життєво важливих інтересів, прав та свобод особистості, інститутів їх забезпечення та захисту;

- розробка типології, еволюції та вплив загроз соціальної безпеки на дотримання в суспільстві життєво важливих інтересів, прав і свобод як особистості, так і різних соціальних груп; вплив соціальних наслідків глобалізації на безпеку особи та суспільства; специфіка загроз соціальної безпеки в умовах переходу до ринкової економіки;

- визначення соціального механізму забезпечення соціальної безпеки, його сутність та взаємозв’язки, особливості функціонування на державному та регіональному рівнях.

Наукова розробка питань соціальної безпеки та її впровадження в практику соціального управління дозволять уникнути марного витрачання часу на обговорення оцінки і можливих перспектив соціально-економічних та політичних перетворень у суспільстві та обернуть соціальну енергію мас на благо національного розвитку.

Перед науковцями постала проблема не тільки адаптації ідей та розробки стратегій безпечного соціально-економічного та політичного, суспільного розвитку, але й утвердження їх в громадській думці та свідомості політиків. По суті, має створюватися нова метрика соціального розвитку суспільства.