2. Етика дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики

Етику дикої природи як радикальний напрямок екологічної етики висунула американський географ та екофілософ Лінда Гребер (86). На відміну від етики землі Олдо Леопольда етика дикої природи спрямована проти будь-якого використання ділянок дикої природи, вона орієнтована на повагу волі, інших прав дикої природи і шанування дикої природи як священного простору. Її ціль — максимальне невикористання дикої природи, а також заповідання якомога більшої площі дикої природи.

Етика дикої природи задіює не лише закони екології але і сентиментальні почуття добра, жалю чи любові. Вона спирається на принципи демократичного лібералізму і релігійна за своєю суттю. Вона як біоцентрична, так і ексцентрична: у полі її зору перебувають не лише екосистеми та види, але й окремі особини дикої флори і фауни, неживі об'єкти дикої природи — скелі, дюни, пагорби і т.п.

Етика дикої природи зобов'язує відмовитися від нав'язування своєї волі дикій природі, учить благоговіти перед нею і відчувати Її як священний простір. Вона вимагає поваги автономії дикої природи і здатності диких видів самим визначати хід їх власних життів. Відповідно до цієї етики усе, що робиться для захисту дикої природи — благо. Зрубати дерево, знищити вид, згубити ділянку дикої природи є, по своїй суті, неправильним.

20

Основні принципи етики дикої природи

1. Поважай дику природу як святий простір.

2. Поважай дике життя як священне.

3. Поважай волю, автономію, незалежність, природні права дикої природи і її видів.

4. Заповідай якнайбільше ділянок дикої природи.

5. Не заподій шкоди дикій природі, не керуй і не контролюй її, тому що це гріх.

6. Люби і цінуй диких живих істот, а також ділянки дикої природи заради них самих.

7. Не заважай дикій природі і її видам здійснювати своє еволюційне приречення.

8. Існування дикої природи, її видів, еволюційних і екологічних процесів добре саме по собі.

9. Невикористання дикої природи — благо.

Екоетичний ідеал

Під екоетичним ідеалом розуміється таке суспільство чи світ, де благо живих істот та екосистем може бути досягнуте одночасно з (частково контрольованим) задоволенням людських потреб.

Основна функція ідеалу полягає в тім, щоб дати підстави для практичних цілей. Зрозумівши зміст ідеалу, особистості знають загальний напрямок, якого вони повинні дотримуватись ставлячи практичні завдання. Процес найбільш тісного наближення до ідеалу сам по собі є моральним процесом. Однак для досягнення благої мети не можуть використовуватися порочні цілі. Тільки в рамках, установлених правилами людської й екологічної етики припустимі дії, що здійснені морально припустимими засобами для досягнення екоетичного ідеалу.

Це умова життя на Землі, за якої люди можуть дбати лише про свої особисті інтереси і вести прийнятий у їхній культурі спосіб життя, у той же час дозволяючи багатьом біотичним угрупуванням у величезній розмаїтності екосистем вести безперешкодне існування, У цьому екоетичному ідеалі наша роль як моральних особистостей полягає в тому, щоб спрямовувати і контролювати свою поведінку відповідно до принципів і правил, запропонованих екологічною етикою.

21

Першим і важливим кроком на шляху до екоетичного ідеалу є внутрішня зміна наших моральних переконань і поглядів. Ми не повинні плутати труднощі завдання з його нездійсненністю. Звичайно, багатьом людям буде дуже важко змінити свої моральні цінності, переконання, спосіб життя. Психологічно це може потребувати глибокої моральної переорієнтації.

Більшість з нас у сучасному світі виховувалося в антропоцентричній культурі, у якій уроджене верховенство людини над іншими видами вважається дарованим зверху.

Нам необхідно мати моральну силу, щоб позбутися від повсюдної тенденції домінування антропоцентризму, так само як у людській етиці нам необхідно мати силу, щоб звільнитися від загальної тенденції егоцентризму.

У зв'язку з цим дуже важливим є не тільки дати людині знання екології й екологічної етики, але і виховати в ній такі якості як доброзичливість, жаль (жалість), співчуття (симпатію) і дбайливість по відношенню до природи.

Доброзичливість означає здатність і схильність людини надавати першорядного значення досягненню блага природи.

Жаль означає схильність людини почувати смуток чи зневіру, побачивши страждання живих істот, а також схильність утримуватися від заподіяння зла чи шкоди іншим живим істотам чи екосистемам.

Співчуття і дбайливість — досить тісно пов'язані моральні якості, що припускають занепокоєння про благополуччя природи, готовність узяти на себе відповідальність сприяти благу природи і захищати її.

Без сумніву, екоетичні принципи і правила в реальному житті нерідко поступаються перед системою людської етики заснованої на повазі до людини. Заради їжі чи інших своїх життєво важливих потреб людина змушена вбивати інші живі істоти або наносити їм яку-небудь шкоду. Однак, такі дії повинні викликати в моральній особистості глибоке почуття жалю, щиросердечні страждання, бажання відшкодувати збиток тим, хто ущімлений чи скривджений. Лише так можливе просування до екоетичному ідеалу.