2. Повоєнне облаштування світу

1. Паризька мирна конференція 18 січня – 6 лютого 1919 року.

Паризька мирна конференція була скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов миру з переможеними державами. Вона проходила з перервами від 18.01.1919 по 21.01.1920 р.

На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, найчисельнішою була американська делегація (1300 осіб). На конференцію не запрошено більшовицьку Росію та переможених. Головну роль відігравали лідери країн, що перемогли: США, Англії, Франції, Італії та Японії. Між ними від самого початку роботи конференції проявились суперечності.

Цілі учасників конференції:

• не допустити розгортання нової війни з німецького вогнища;

• не допустити комуністичної експансії в Європі;

• президент США Вільсон запропонував програму миру "14 пунктів”. Вона проголошувала відмову від таємної дипломатії, гласність у переговорах про мир, «відкриті» мирні договори; свободу морів, торгівлі, усунення всіх митних бар’єрів, скорочення національних озброєнь, рішення національного питання. Вільсон запропонував створити міжнародну, наддержавну організацію по збереженню й підтриманню миру, через яку надіявся закріпити за США світову першість.

• Франція хотіла знищити Німеччину;

• Англія виступала за відновлення німецько-французького паритету, проти розчленування Німеччини;

• Японія хотіла встановити контроль на Далекому Сході, привласнити німецькі колонії у Тихому океані.

2. Версальський мирний договір 28 червня 1919 р.

Включав 440 статей, на 200 сторінках вирішував долю Німеччини і світу:

• Німеччина проголошувалася єдиним винуватцем війни;

• Німеччина поступалася територіями на користь сусідніх країн і розчленована на дві частини;

• міста Данциг, Саар, Мемель з територіями навколо них та всі колонії передавалися під управління (під мандат) Ліги Націй;

• 50 км правого і лівий берег Рейну оголошено демілітаризованою зоною, західний берег на 15 р. займали війська союзників;

• вводилася наймана армія до 100 тис. чол.;

• заборонено мати підводний флот, лінійні кораблі (лише 6 “кишенькових” крейсерів);

• заборонялося мати військову авіацію, важку артилерію і танки;

• німецькі колонії ставали “підмандатними територіями” Ліги Націй.

Загальна сума репарацій (відшкодувань за нанесені збитки) була встановлена на Лон­донській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%.

Переможці отримали:

• Франція – повернула собі захоплені Німеччиною у 1871 p. Ельзас та Лотарингію. Саар, окупований Пруссією ще у 1815 р., переходив на 15 років під управління Ліги Націй, на цей час його вугільні шахти ставали власністю Франції. Отримала колонії: Сирію, Ліван, частину Того і Камеруну;

• Велика Британія – колонії: Палестину, Йорданію, Ірак, Танганьїку (Сх.Африка), решту Того і Камеруну;

• Японія – Маріанські, Маршалові, Каролінські острови;

• Польща – коридор до Сх. Пруссії, Познань, частину Верхньої Сілезії, Східну Галичину;

США і Китай не ратифікували договору.

3. Ліга Націй.

На Паризькій мирній конференції за ініціативою президента США В.Вільсона було створено міжнародну міжурядову організацію – Лігу Націй. Її засновниками стали 44 держави, але Конгрес США не ратифікував Версальського договору, отже США не стали її членом. СРСР увійшов до Ліги Націй у 1934 р.

Мета Л.Н.: підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру, боротьба за мир, співробітництво і безпеку народів. Статут Ліги Націй включався як невід'ємна частина у всі мирні договори, він гарантував членам організації збереження їх політичної незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії, передбачав колективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту і розв‘язання конфлікту.

Головними органами Ліги Націй були: Асамблея (збори представників); Рада (4 постійних члени: Велика Британія, Франція, Італія, Японія, та 4 змінних члени). У складі Л.Н. діяли секретаріат, комісія по роззброєнню, міжн.організація праці та ін.