3.1.5 Принцип незалежності судів і підкорення лише закону

В системі основних принципів судочинства принцип незалежності суддів,та -підкорення їх тільки законові є як конституційним принципом (за джерелами, закріплення принципів) так і міжгалузевим принципом судочинства (за сферою застосування). Цей принцип знайшов своє законодавче закріплення в ст.З Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992р., ст.8 ЦПК України, ст.18 КПК України, які передбачають, що при здійсненні правосуддя судді і . народні засідателі (при розгляді кримінальних справ) незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують справи на основі закону в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів. Як зазначає М.Й.Штефан, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил -- незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові Розглянемо більш ретельно ці дві складові частини принципу незалежності суддів.

Гарантіями реалізації принципу саме незалежності суддів є наступні чинники, передбачені ст.11 Закону України "Про статус суддів":

1) порядок обрання (призначення) і звільнення суддів. Так, судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п'ять років Президентом України (ч.2 ст.9 Закону України "Про статус суддів"). На посаду суддя рекомендується кваліфікаційною комісією суддів, а подання про призначення судді на посаду або про звільнення з посади вноситься Вищою радою юстиції (ч.З ст.127, п.1 ч.і ст.131 Конституції України). Відповідно до ч.і ст.15 Закону України "Про статус суддів", суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

· закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

· неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

· порушення суддею вимог щодо несумісності;

· порушення суддею присяги;

· набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

· припинення його громадянства;

· визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

· подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Вважається, що цей перелік підстав звільнення з посади судді слід доповнити пунктом про визнання його обмежено дієздатним чи недієздатним. Хоча це положення й перекликається з пунктом щодо неможливості виконувати повноваження за станом здоров'я, проте має своє правове навантаження, є більш чіткою підставою для припинення повноважень судді;

2) право судді на відставку. Так, ст.43 Закону України "Про статус суддів" передбачає право на відставку судді за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років. Важливим елементом незалежності суддів є збереження звання судді і гарантій недоторканності та соціального захисту, як і до виходу судів у відставку,"

3) передбачена процесуальним законодавством процедура здійснення правосуддя. Вважається, що до цього положення належать таємниця наради суддів при винесенні рішень та вироків; можливість суду апеляційної інстанції проводити судове слідство в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно (ч.З ст.358 КПК України); право суду апеляційної інстанції встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які, на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням встановленого порядку (ч.2 ст.301 ЦПК України) тощо. Всі ці аспекти здійснення правосуддя свідчать, що судді незалежні від учасників процесу, від посадових осіб будь-якого державного органу;

4) встановлення заборони на втручання у діяльність судді. Так, ст.12 Закону України "Про статус суддів" передбачає, що будь-яке, не передбачене законом, втручання в діяльність судді по здійсненню правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-якому для ознайомлення інакше, як у випадках і порядку, передбачених законом. Важливим кроком в цьому напрямку є встановлення кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів відповідно до ст.376 Кримінального кодексу України. Цей аспект незалежності суддів ще раз підкреслює, що в демократичному суспільстві мова не може йти про "телефонне право" - мова може йти лише про незалежну й сильну судову владу;

5) відповідальність за неповагу до суду чи судді. Так, за неповагу до суду передбачена ст.1851 КпАП України адміністративна відповідальність, відповідно до ст.164 ЦИК України особі, яка порушує порядок в судовому засіданні, головуючий від імені суду робить попередження. Повага до судді і до суду має свій прояв вже в тому, що всі встають, коли заходить суддя до залу судових засідань, це покладає й зворотній обов'язок судді поважати права й свободи присутніх на судовому засіданні, тільки в такому разі в очах громадськості дійсно реалізується принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки законові;

6) недоторканність суддів гарантується ст.126 Конституції України та ст.13 Закону України "Про статус суддів". Відповідно до законодавства недоторканність судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, належне йому майно і документи.

Суддя не може без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Законом передбачені й інші гарантії недоторканності суддів. Недоторканність суддів передбачає й забезпечення особистої безпеки суддів та їх сімей. Система особливих заходів державного захисту суддів та їх близьких родичів передбачена Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993р., хоча, на жаль, можна зазначити, що на сьогодні більшість положень цього закону має декларативний характер внаслідок відсутності дієвого механізму його реалізації;

7) наявність органів суддівського самоврядування. Порядок організації та діяльності органів суддівського самоврядування визначається більш ретельно Законом України "Про органи суддівського самоврядування" від 2 лютого 1994 р. Відповідно до ч.2 ст.1 цього Закону суддівським самоврядуванням є колективне вирішення професійними суддями питань внутрішньої діяльності судів. Вважається, що саме можливість колективно вирішувати найгостріші проблеми судової діяльності надасть можливість судді як центральній фігурі судочинства мати свою тверду громадянську позицію, втілювати в життя "букву і дух Закону";

8) створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Суддя, який дійсно "вершить" правосуддя, повинен мати право на те, щоб його винагорода дійсно відповідала" гідності його професії та відповідальності, яку він бере на себе. Скільки би ми не говорили про зловживання суддями, про корупційні моменти в діяльності суддів, все це негативні сторони одного явища -- неналежного рівня фінансової й матеріальної забезпеченості суддів внаслідок браку відповідного фінансування з боку держави. Саме в цій сфері перетинається становлення незалежної судової влади та її "залежність" від виконавчої влади, коли мова йде про забезпечення житлом, про можливість здійснення правосуддя дійсно у "Будинку правосуддя".