3.5. Любов до Бога

Релігійна форма любові, яка називається любов'ю до Бога, також бере свій початок у потребі подолати відчуженість і досягти єдності. Фромм звертає увагу читача, перш за все, на фундаментальна відмінність у релігійному відношенні між Сходом (Китай і Індія) і Заходом. Як зазначає автор, це розходження можна висловити в логічних поняттях. У китайському та індійському мисленні, а також у філософії Геракліта переважала парадоксальна логіка. Пізніше парадоксальна логіка знову з'являється під ім'ям діалектики у філософії Гегеля і Маркса. З точки зору парадоксальної логіки, суть не в думці, а в дії. Подібна установка веде до двох дуже важливим наслідків. 1. «По-перше, вона веде до терпимості, яку ми знаходимо в індійському і китайському і релігійному розвитку. Якщо правильна думка не є вищою істиною і шляхом до спасіння, то немає причини боротися з іншими людьми, чия думка до інших формулювань ». [4] 2. «По-друге, парадоксальна точка зору веде до підкреслення значення зміни людини більшою мірою, ніж значення розвитку догматів, з одного боку, і науки, з іншого. З індійської, китайської і містичної точок зору, релігійна завдання людини полягає не в тому, щоб думати правильно, а в тому, щоб правильно діяти і / або возз'єднатися з Єдиним в акті зосередженого споглядання ». [3] Головний напрямок західної думки, яке складає протилежність вищеназваним положенням, засноване на аксіомах арістотелівської логіки. Вищу істину Захід прагнув знайти в правильної думки, тому і акцент у даному випадку був зроблений на мислення, хоча правильне дію було визнано важливим. «У релігійному розвитку це вело до формулювання догматів, незліченною спорах про догматичних формулюваннях, до нетерпимості до« не-віруючим »або єретику». [3] «Зосередження уваги на мисленні має ще й іншу, історично дуже важливе, слідство. Ідея, що можна знайти істину в думці, веде не тільки до догми, але також і до науки ». [1] Таким чином, парадоксальна логіка призводить до терпимості і зусиллям в напрямку самозміни, в той час як арістотельская точка зору веде як до догми, так і до науки, як до католицької церкви, так і до відкриття атомної енергії. «У переважаючій на Заході релігійній системі любов до бога це по суті те ж, що і віра в бога, в божественне існування, божу справедливість, божу любов. Любов до Бога це по суті уявний досвід. У східних релігіях і в містицизмі любов до бога цей напружений чуттєве переживання єдності, нероздільно сполучене з виразом цієї любові у кожному життєвому дії ». [5] Фромм зазначає існування певних паралелей між любов'ю до батьків і любов'ю до Бога. Він пише: «В історії роду людського ми бачимо те ж розвиток: від первісної любові до бога, як безпорадною прихильності до матері-богині, через слухняну прихильність до бога-батька, до зрілої стадії, коли бог перестає бути зовнішньою силою, коли людина вбирає в себе принципи любові і справедливості, коли він стає єдиним з богом, і нарешті, до точки, де він говорить про бога тільки в поетичному, символічному сенсі ». [5]