Тема № 2: наукова інформація

1. Поняття інформації. Види інформації.

2. Види інформаційних видань.

3. Поняття про наукові видання художніх текстів.

4. Інформація в системі бібліографічних ресурсів України.

5. Підбір наукової літератури.

6. Наукові конференції і семінари.

1. Поняття інформації. Види наукової інформації

Під інформацією розуміємо відомості, що передаються усно, письмово або іншим шляхом, у тому числі за допомогою технічних засобів.

Інформація як об’єкт зберігання, накопичення, переробки і передавання має тісні зв’язки з іншими галузями діяльності: статистикою, бібліотекознавством, бібліографією, кореспонденцією, діловодством та ін.

Інформація поділяється на наукову, науково-технічну, економічну, природничу, медичну, статистичну тощо.

Наукова інформація є наслідком науково-дослідницької діяльності, яка формується в процесі пізнання навколишнього світу і відображає його закономірності.

Закон про інформацію, прийнятий у травні 1992 року, визначає основні види інформації, джерела і режим доступу до неї. Так, основними видами інформації, в тому числі й наукових досліджень є статистична інформація (кількісна характеристика подій і явищ у всіх сферах життя України); масова інформація (публічно оголошувана, друкована та аудіовізуальна інформація); інформація про діяльність державних органів влади; правова інформація, інформація про особу (національність, освіта, сімейний стан, релігійна приналежність, стан здоров’я, адреса, дата і місце народження); інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація (спирається на результати соціальних опитувань, спостережень, інших соціологічних досліджень).

Передача інформації через проміжний об’єкт-посередник здійснюється за допомогою різного роду документів, які поділяють на письмові, що містять інформацію у вигляді тексту, фонетичні – запис звуків, графічні – запис зображень, що не складають алфавіт.

Письмові документи поділяються на два види рукописні і друковані. До рукописних належить такий документ як дисертація на здобуття наукового ступеня, що виконується машинописним способом, але за формою представлення інформації є рукописом, що вказується на титульному листі. Рукописом вважається і дипломна робота. Монографія, видрукувана типографським способом, може становити текст дисертації. Наприклад, монографія Соломії Павличко “Дискурс модернізму в українській літературі” є її дисертаційною розробкою на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук.

За характером інформації письмові документи поділяються на первинні і вторинні. Первинні документи містять безпосередньо результати проведеного наукового дослідження: рукописні звіти, статті, монографії тощо.

Вторинні документи є результатом синтетичної переробки початкових документів. До них належать різні бібліографічні, реферативні, оглядові та інші документи. Між первинними і вторинними документами немає різкого відокремлення.

2. Види інформаційних видань

Основними джерелами наукової інформації є книжки, періодичні видання, проміжні види публікацій, неопубліковані документи, що належать до типу первинних документів, та документи вторинні: довідкові видання, огляди, реферативні журнали, бібліографічні покажчики.

Книжки у свою чергу поділяються на монографії, підручники і навчальні посібники, праці і матеріали наукових конгресів, конференцій тощо, офіційні видання державних установ.

Монографія – це наукове або науково-популярне книжкове видання, яке містить повне всебічне дослідження однієї проблеми або теми і належить одному або кільком авторам. Наприклад, монографія Олексія Вертія “Народні джерела творчості Івана Франка” (Тернопіль, 1998). В анотації визначається основний напрямок дослідження і коло читачів, на яке розраховано це видання:

“На основі аналізу художньої, наукової, публіцистичної, епістолярної спадщини у монографії досліджується еволюція принципів художньо-естетичного освоєння І.Франком народної моралі, етики, естетики, психології, філософії, інших аспектів народного світогляду та поетики фольклору. У книзі також з’ясовується національна своєрідність поезії, прози та драматургії письменника. Для народознавців, літературознавців, викладачів, учителів, студентів-філологів.

Навчальна література – підручники, посібники, методичні рекомендації, тексти лекцій містять відомості навчального характеру і здебільшого призначені для викладачів і студентів вищих та середніх навчальних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл тощо, а також може бути використана різними категоріями читачів як довідковий матеріал. Отже, вона може бути включена до списків літератури, тобто цитована у наукових дослідженнях.

Підручники і посібники складаються згідно з навчальними програмами і можуть охоплювати курс повністю або частково.

Підручники для вищих навчальних закладів, крім практичних даних, містять теоретичний матеріал і тим самим наближаються до наукової літератури. Наприклад, підручник Анатолія Ткаченка “Мистецтво слова. Вступ до літературознавства” (К.,1997) на титульній сторінці має вказівку “Затверджено Міністерством освіти України як підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів” і має таку анотацію:

“Підручник уводить в основне коло понять, категорій, дефініцій науки про літературу. Схарактеризовано головні її сфери, допоміжні та дотичні дисципліни; запропоновано принципово нову модель-схему генерики, що допомагає осмислити мистецтво слова як систему систем, сприяє термінологічному структуруванню. Феномен художньої творчості розглядається в об’ємних різноаспектних вимірах, головний з яких – художність. Відтак значну увагу приділено поетиці літературного твору, множинності його інтепретацій, варіативності підходів, проблемам стильової типологізації / індивадуалізації, естетиці слова”

Навчальні посібники теж складаються згідно з навчальними програмами, вони містять матеріал, який доповнює навчальний курс за певними розділами. Навчальні посібники видають, крім того, як книги, що не відповідають повністю навчальній програмі і випускаються як дослідні видання, на основі яких у майбутньому будуть підготовлені підручники. Наприклад, посібник Клавдії Фролової "Цікаве літературознавство" містить на титульній сторінці перелік основних питань, що розглянуто в книзі: “1.Матерія художності. Природа і суть 2.Як народжується сонячний фенікс? 3. Будівля і древо літератури”. Це видання має науково-популярний характер і виконано у формі листування.

Методичні рекомендації складаються на основі робочої програми викладача й містять, як правило, перелік тем лекційного й практичного курсу, питання та завдання до практичних занять, орієнтовні відповіді на питання, методичні рекомендації до підготовки до практичних занять чи семінарів, матеріали до лекцій, рекомендовану літературу тощо.

Тексти лекцій складаються на основі робочої програми викладача і містять повні або часткові тексти лекційного курсу.

Праці і матеріали наукових конгресів, конференцій тощо вміщують дискусійний матеріал поряд із розв’язанням окремих наукових проблем.

Спеціальні види наукових видань становлять збірники наукових праць, тез та матеріалів конференцій тощо.

Тези доповідей – науковий неперіодичний збірник, що містить опубліковані до початку конференції матеріали попереднього характеру (реферати доповідей і повідомлень). Такі збірники належать до вторинних документів. Наприклад. Дніпропетровський державний університет. Лінгвістичний семінарій. Тези доповідей. – Дніпропетровськ, 1966.

Матеріали конференцій, симпозіумів – неперіодичний збірник, що містить підсумки конференції (доповіді, рекомендації, рішення): Літературознавство. Бібліографія. Інформатика. Третій Міжнародний конгрес україністів 26-29 серпня 1996 року. - Харків: Око, 1996.

Збірники наукових праць – збірник, який містить дослідницькі матеріали наукових установ, навчальних закладів або товариств. Наприклад: Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки; Вісник Київського університету. Серія філологія; “Українське мовознавство”, “Культура слова”.

Періодичні видання – це витвір друку, що характеризується системністю випусків (номерів) під єдиною назвою.

Журналом називають періодичне видання, що виходить раз на місяць, квартал, півріччя, і містить нову інформацію про останні досягнення і методи в науці. Серед багатоманіття української періодики, зокрема наукової, виокремимо основні видання філологічного напрямку:

• Слово і час – Радянське літературознавство (до 1990)

• Мовознавство

• Сучасність

• Филологические науки

• Українська мова і література в школі – Дивослово (з 1991)

• Дзвін

• Українська література в загальноосвітній школі

• Рідна школа

• Урок української

• Київська старовина (літературно-історичний)

• Українська мова та література

• Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах

• Київ

• Вітчизна

• Дніпро

• Борисфен

• Кур’єр Кривбасу

• Березіль та інші.

Газети містять політичні, критичні, науково-популярні статті, коротку наукову інформацію хронологічного типу. Газети є цінним джерелом інформації певного напрямку, оперативності. Філологічні газети:

• Літературна України

• Українська мова та література

• Слово Просвіти

• Українське слово

Автореферати дисертацій становлять проміжні види публікацій. У них викладено основні положення і дані виконаних наукових досліджень.

До неопублікованих матеріалів належать переклади, дисертації. Переклади іноземної літератури, статті з іноземних наукових журналів необхідні науковим інститутам виконуються самими організаціями, іноді спеціальними інститутами наукової інформації, які здійснюють переклади на замовлення.

Дисертація – наукова праця, у якій досліджується певна проблема, розглядаються шляхи її вирішення, розробляються нові теоретичні положення, які становлять нові досягнення у певній галузі наук. Дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук з усіх галузей зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В.Верднадського.

Довідкові видання складаються з енциклопедій, що містять дані з певних галузей знань, викладених у коротких статтях, наприклад, "Українська радянська енциклопедія" (у 17-ти т. перше видання, та 12-ти - друге), "Український радянський енциклопедичний словник", та словників – довідкових видань, що містять упорядкований перелік мовних одиниць, наділених довідковими даними: енциклопедичні словники термінів (Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997.-752 с.) , біографічні словники (Шевченківський словник); лінгвістичні словники – тлумачні, мови письменників ("Словник мови Шевченка" у 2-х т., "Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка" в 3-х т.) та ін.

Бібліографічні покажчики бувають загальні і галузеві. Біобібліографічні покажчики з лінвістики і літературознавства видані на Україні:

1. Слов’янська філологія на Україні (1977-1981 рр.): Бібліографічний покажчик. Ч.2. Літературознавство / Укл.: Л.В.Беляєва, Н.М.Деркач, Ю.Л.Гунченко, О.М.Устінова. – К., 1983. – 520 с.

2. Філологічні науки на Україні: Покажчик літератури за 1980 р. / Укл. Л.В.Беляєва та ін.

Галузеві журнали містять інформацію про нову літературу та подають окремі бібліографічні огляди. Наприклад, "Слово і час" має рубрику "Наші презентації", а "Кур’єр Кривбасу" рубрику "Книгопанорама".