1. Техніка як система знань

Коли мова переважно йде про знання, тоді під технікою розуміється, перш за все, сукупність прийомів, правил і операцій, що ведуть до досягнення якого-небудь результату. Технічне знання є узагальненням практичної діяльності людини. У вузькому сенсі слова під технічним знанням розуміють прикладні науки – науки, спрямовані на досягнення якого-небудь практичного результату.

Близьке за змістом до поняття «техніка» є поняття «технологія», під яким розуміють діяльність і знання, пов'язані з обслуговуванням, застосуванням або виготовленням технічних пристроїв. Сьогодні до сфери техніки відноситься не тільки використання, але й саме виробництво науково-технічних знань. Крім того, сам процес застосування наукових знань в інженерній практиці не є таким простим, як це часто думали, і пов'язаний не тільки з додатком вже наявних, але і з отриманням нових знань. А. Рідлер пише, що воно полягає не в простому додатку наук до спеціальних цілей [1]. Раніше, ніж робити такий додаток треба взяти до уваги умови даного випадку. Труднощі застосування полягає в правильному знаходженні дійсних умов даного випадку. Умовно прийняте положення речей і нехтування окремими даними умовами ошукують щодо цієї дійсності. Тільки застосування веде до повного розуміння; воно складає вищий щабель пізнання, а загальне наукове пізнання складає тільки попередню щабель до нього. Знання є дочкою застосування. Для застосування потрібно вміти досліджувати і винахідливість.

Сьогодні технознавство – це складна система, яка включає в себе [1]:

1) знання, яке формує загальне уявлення про техніко-технологічні системи різного рівня та призначення (наприклад, науки енергетичного циклу включають в себе як загальнотеоретичні обнови енергетики, так і теплотехніку, електротехніку та ін.) і розробляють методи і засоби проектування, конструювання і матеріалізації відповідних техніко-технологічних процесів і явищ;

2) знання, яке конкретизує відповідні закономірності природознавства стосовно технічних систем і має певне технологічне призначення (наприклад, закони фізики конкретизуються в рамках загальної теорії машин);

3) знання, яке виявляє закономірності розвитку техніко-соціальних систем, утворених в процесі включень технічних об'єктів в соціокультурну реальність (ергономіка, інженерна психологія та ін.).

Технічні науки поділяються на два рівні теоретичного аналізу [1]:

1) фундаментальні (теоретична механіка, технічна термодинаміка та ін.), які виступають теоретичною основою для узагальненого вивчення процесів в технічних об'єктах і системах певного типу (механічних, електричних, енергетичних та ін.);

2) конкретні технічні науки (теорія парових машин, теорія акустики та ін.), які є теоретичною основою аналізу процесів, що відбуваються в локальних об'єктах і системах - в парових машинах, в акустичних системах і т. п.

2. Техніка як засіб праці

Техніка як засіб праці розуміється як система засобів, спрямованих на досягнення будь-яких цілей. Але техніка є нейтральною по відношенню до мети і може вживатися в якості заощадження зусилля, посередника. Вона служить господарському задоволенню потреб і запобігає окремій дії в якості порядку використання цих дій. Техніка служить полегшенню і формуванню нашого буття і являє собою врівноважену сукупність методів і допоміжних засобів по оволодінню природи. Техніка набагато старше науки, вона виникла разом з виникненням людини, Homo sapiens. Уміння зберігати і використовувати вогонь людина набула приблизно 800 тис. років тому. Ця подія, мабуть, мала величезне значення. Приборкавши вогонь, людина вже змогла досягти того, чого не досягало ні одна жива істота. Перші знаряддя (спис, кам'яна сокира) стали удосконаленням руки.

Створюючи техніку, ручні знаряддя, людина копіювала природу і власний організм. Як зазначає німецький філософ Е. Капп «зігнутий палець стає праобразом гачка, жменя руки – чашею; в мечі, списі, совку, граблях, плузі і лопаті неважко розгледіти різні позиції та положення руки, пальців, пристосування яких до рибної ловлі і полювання, садівництва і використання польових гармат досить очевидні» [1]. У результаті використання знарядь людина збільшила свою силу, спритність, швидкість. У первісному суспільстві знаряддя, найпростіші механізми і споруди розумілися в анімістичній картині світу.

Старовинні люди думали, що в знаряддях (зброю, також, втім, як в архаїчних творах мистецтва – малюнках, скульптурних зображеннях, масках і т.д.) присутні духи, що допомагають чи перешкоджають людині. Дії з виготовлення або використання знарядь припускають вплив на цих духів (жертвопринесення або угоди-змови), інакше нічого не вийде або знаряддя вирветься з-під влади людини і повернеться проти неї. Анімістичне осмислення техніки зумовлювало суть і характер всієї стародавньої технології. У цьому розумінні в стародавньому світі техніка збігалася з магією, а технологія була наскрізь сакральною. Разом з тим, у міру того як знаряддя вдосконалювалося за образом руки, так і, навпаки, рука удосконалювалася за образом знаряддя. Але на відміну від усіх живих істот, що вдаються до технічних пристосувань, техніка людини постійно вдосконалювалася. О. Шпенглер відзначає, що техніка тварин, була технікою виду (бджола однаково будує свої соти і буде так їх будувати, поки не вимре, вони належать бджолі точно так само, як форма крила і забарвлення тіла) [1].

Видова техніка тварини незмінна і безособова. Людська ж техніка незалежна від життя людського виду. Вона творчо усвідомлюється людиною, вона особистісна і винахідлива. У спробах людини створити осмислений світ естетика знарядь і засобів праці грали не меншу роль, ніж практичні потреби людини і служили значним стимулом до розвитку техніки. Кожна споруда, завдяки своєму поєднанню об'єму, маси, кольору, орнаментального візерунка, фактури, ставала новим винаходом, що виражає ідею взаємини людини зі світобудовою. Піраміди, обеліски, вежі, арки, куполи, шпилі, кольорові вітражі – це приклади з'єднання фізичних і матеріальних потреб з красою світу, що виражають пошук глибинного людського сенсу в процесі вдосконалення засобів праці .

Становлення машинного виробництва завершує процес відділення розумової праці від фізичної. Перехід від застосування ручних знарядь до машинної техніки одночасно стає переходом від виробництва одиничних, штучних товарів до їх масового виробництва. З цього моменту взаємозв'язок між мистецтвом і технікою, який зберігався на протязі існування ремісничого виробництва, руйнується. Тепер знеособлені товари промисловості вже не є предметами мистецтва.