6.2. Класифікаційні ознаки й різновиди ринку

Ринок, як складний механізм функціонування народного господарства, характеризується складною структурою, що класифікується за різними критеріями.

Структура ринку – це внутрішня будова, розташування, порядок окремих елементів і видів ринку, їхня питома вага в загальному обсязі ринку.

При класифікації ринків з методологічного та практичного погляду важливе значення має вибір класифікаційних ознак, які, в свою чергу, визначаються метою та завданням вивчення ринку.

Найбільше охоплення суб’єктів ринку, групування їх з урахуванням специфічних особливостей ринкової поведінки досягається виділенням п’яти основних типів ринків:

ринку споживачів – окремих осіб і домашніх господарств, які купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;

ринку виробників – сукупності осіб і підприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництві інших товарів та послуг;

ринку проміжних продавців (посередників) – сукупності осіб та організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в оренду іншим споживачам із зиском для себе;

ринку громадських установ, які купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

міжнародного ринку – зарубіжних покупців, споживачів, виробників, проміжних продавців.

До найбільш розвинутих елементно-технологічних форм ринку, які відносно відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об’єкти обміну у відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок робочої сили, грошово-кредитний і валютний ринки.

Поділ ринку за об’єктивним складом охоплює ринки товарів, послуг та процесів, що мають важливе аналітичне і практичне значення для забезпечення структурної збалансованості ринку.

У практичній діяльності використовують ще класифікацію ринків за товарногалузевою ознакою з багаторівневою деталізацією. Так, до групи ринку засобів виробництва, як правило, входять ринки машин і обладнання, сировини й матеріалів. У свою чергу, наприклад, ринок машин і обладнання розподіляється на різноманітні ринки (підринки) машино-технічних виробів: комп'ютерів, транспортного обладнання та ін.

Ринок як сфера товарного обміну має свої промислово-територіальні межі. З урахуванням останніх, а також масштабів товарообміну можна виділити місцевий, регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Такий розподіл ринку іноді називається розподілом за географічною ознакою.

Класифікація ринків за юридичною ознакою характеризує організаційно-правовий бік їх функціонування. З цієї точки зору розрізняють легальний та нелегальний ринки.

Класифікація ринків залежно від стану кон'юнктури та їх місткості має велике значення для прогнозування обсягу комерційних операцій, визначення стійкості зв'язків між суб'єктами ринкового механізму. Основний ринок – той, де реалізується переважний обсяг даного товару. Додатковий – який поглинає тільки частину даного товарного обсягу.

Зростаючий і потенціальний ринки – це ринки, які мають реальні можливості або перспективи (за певних умов) для зростання обсягу комерційних операцій.

«Прошарувальний» (в'ялий) ринок характеризується нестабільністю торгових операцій і може перетворитися на безплідний, тобто такий, який не має перспектив для реалізації відповідних товарів і послуг.

Класифікація ринків залежно від стану конкурентного середовища передбачає розподіл на монополістичний, олігополістичний, монопсонічний, чистої конкуренції, змішаний ринок. Приклад 6.1 дає стислу характеристику основних типів ринків (які відповідають тому чи іншому конкурентному середовищу) з теоретичної та практичної точки зору.

Структуризація системи ринків за основними класифікаційними ознаками приведена в табл. 6.1 [22].

!

Приклад 6.1

Основними причинами виникнення монополії є дія закону концентрації виробництва та капіталу, в основі якого лежить усуспільнення виробництва та праці, централізація капіталу, еволюція власності від індивідуальних форм до колективних. Такі підприємства або їх об'єднання монополізують переважну частину науково-дослідних розробок, патентів, ліцензій, передову техніку і технологію, найбільш кваліфіковану робочу силу, найкращі форми та методи організації виробництва та інші фактори. До складу сучасних монополій входять крупні промислові, торгові, транспортні підприємства, банки тощо. Вони, як правило, носять багатогалузевий та міжгалузевий характер. Так, у США серед 500 наймогутніших монополій більшість має у своєму складі підприємства 11 галузей, а наймогутніші — до 30 – 50 галузей, з 200 наймогутніших корпорацій цієї країни близько 80% — транснаціональні. В Україні з 380 найбільших промислових підприємств 51,8% є єдиними виробниками певної продукції; частка монопольного сектору у внутрішньому валовому продукту (ВВП) складає ще близько 40% [50]. Олігополія – стан ринку, на якому панують декілька міцних фірм у виробництві продукції в більшості галузей промисловості. За своїм характером олігополія є колективною монополією, в якій своєрідно поєднується монополія і конкуренція. Поняття олігополії ввів в науковий обіг англійський економіст Т. Мор у 1516 р. Представники меркантилізму вживали його для характеристики конкуруючих між собою торгових монополій. У сучасних умовах олігополія, як правило, ототожнюється з багато галузевими диверсифікованими концернами. Ціни, що встановлюються на олігопольному ринку, є монопольними, а типовим механізмом їх встановлення є практика лідерства в цінах (наймогутніша корпорація встановлює ціну на товар, а інші орієнтуються на неї). Тому обмежена конкуренція між найкрупнішими корпораціями є здебільшого неціновою (поліпшення якості товарів, надання пільг та післяпродажних послуг тощо). Конкуренція недосконала — економічне суперництво між монополіями (в тому числі між олігополіями), а також між монополістичними утвореннями і підприємствами середнього та дрібного бізнесу. Характеризується поєднанням елементів конкуренції і ринкової влади, яка полягає у здатності продавців чи покупців впливати на ціну товару. Конкуренція чиста (досконала) — економічне суперництво між великою кількістю дрібних та середніх підприємств, які виробляють однорідну продукцію, мають рівний доступ до інформації, абсолютну мобільність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. З точки зору суспільства досконала конкуренція є стандартом, за яким оцінюється ефективність ринкової економіки.

Таблиця 6.1