2.1. Оцінка рельєфу місцевості

Рельєф є одним із головних факторів, який зумовлює характер та інтенсивність прояву несприятливих природних явищ та ерозійних процесів, і, як наслідок, певне розміщення системи певних видів захисних лісосмуг та інших фітомеліоративних покривів на місцевості.

Характеристику рельєфу місцевості на отриманому гіпсометричному плані потрібно починати з визначення загальної площі ділянки (га) і нанесення відміток горизонталей. Далі пунктирною лінією наносяться вододіли через найбільш підвищені ділянки місцевості, на стиках між суміжними схилами. Вододільні лінії є межею водозбірних площ певних елементів давньої гідрографічної сітки (на плані переважно улоговин чи лощин).

По днищах давньої гідрографічної сітки тонкою суцільною лінією проводяться жолоби колишніх чи наявних водотоків.

Після цього визначаються морфометричні показники, які визначають потенційну ступінь напруженості ерозії місцевості.

Глибина місцевого базису ерозії обчислюється як різниця між позначками найвищої і найнижчої горизонталей.

Коефіцієнт розчленування місцевості давньою гідрографічною сіткою (К) визначається шляхом заміру на плані протяжності жолобів водотоків давньої гідрографічної сітки (L) (без улоговин); вони сумуються і діляться на площу плану (S):

км/км² (3)

Середня протяжність схилів (м) визначається, як середнє арифметичне із найменшої, найбільшої і середньої довжини схилів, заміряних на плані. Довжина схилів береться від вододільної лінії до берега гідрографічної сітки, який окомірно визначається на межі різкого збільшення горизонталей.

За оціночною шкалою (табл. 2) визначається ступінь напруженості ерозії даної місцевості.

Таблиця 2

Оцінююча шкала рельєфу за основними морфометричними показниками

Ступінь напруженості	Морфологічний показник рельєфу
	глибина місцевого базису ерозії, м	розчленування території гідрографічною сіткою, км/км²	середня протяжність схилів, м
Незначна	<50	<0,3	>1000
Слабка	51-70	0,31-0,5	1000-701
Значна	71-100	0,51-0,6	700-501
Сильна	101-150	0,61-0,7	500-301
Дуже сильна	>150	>0,7	<300

2.2. Виділ земельних фондів

Неоднорідність характеру прояву несприятливих природних явищ, ерозійних процесів, показників мікроклімату навіть в межах одного господарства зумовлює необхідність виділу однотипних земельних площ, виходячи з їх розташування на місцевості і тяжіння, відповідно, до вододілу чи гідрографічної сітки.

Критерієм поділу певної території на однотипні площі може бути такий показник, як крутість схилів.

А.С. Козьменко (табл. 3) запропонував виділяти три земельні фонди: привододільний, присітковий, гідрографічний.

До привододільного фонду віднесено вододіли і прилеглі до них верхні частини привододільних схилів крутістю до 2°. Це найбільш підвищені ділянки місцевості, де руйнування ґрунту (площинна ерозія) відсутнє чи виражене дуже слабо. Основні несприятливі природні явища – дія шкідливих вітрів (хуртовинних, холодних взимку, суховіїв та ін.), посуха.

До присіткового фонду віднесені нижні частини привододільних схилів уздовж бровки берегів гідрографічної сітки крутістю 2-9°. Тут має місце інтенсивний змив ґрунту, інколи виникають вогнища лінійної ерозії, а також та ж дія шкідливих вітрів.

Таблиця 3

Земельні фонди (Козьменко О.С.) та їх використання

Земельні ерозійні фонди	Крутизна схилів			Основне використання в сільському господарстві	Лісомеліоративні заходи
	град	tg α	в %
1 .Привододільний	до 2	0,035	до 3,5	Польові сівозміни	Полезахисні лісосмуги
2. Присітковий	2-4	0,035-0,070	3,5-7,0	Ґрунтозахисні сівозміни (контурне землеробство)	Стокорегулюючі лісосмуги (СЛС)
3. Присітковий	4-9	до 0,153	до 15,3	Ґрунтозахисні сівозміни (контурне землеробство)	СЛС, ПБЛС, ПряЛС,
4. Гідрографічний	>9	>0,153	>15,3	Інші види використання (залуження, багаторічні насадження) плодово-ягідні	Яружно-балкові насадження
5. Гідрографічний (заплавні території.)				Інші види використання (залуження, можливо овочева сівозміна)	Водоохоронні насадження та залісення річкових пісків

Для визначення межі між привододільним і присітковим земельними фондами можна використати показник віддалі між горизонталями та їх вертикальні позначки. Застосування цього методу базується на формулі:

або (4)

де tg α – при значені 0,0175 відповідає 1°, 0,035 – 2°

і – ухил між сусідніми горизонталями;

h – висота січення горизонталей, м;

l – відстань між горизонталями або горизонтальне прокладання, м.

Для практичної роботи з планом у горизонталях можливе знаходження горизонтального прокладання (l) для заданого кута схилу наприклад(для і= 2°, h=10 м, М 1:25000)

286 м – значення горизонтального прокладання на місцевості згідно з масштабом на плані (перпендикуляр між горизонталями ) становитиме 286 : 250=11,4 мм, а менша відстань означає збільшення кута схилу (див. табл. 3.).

Нижньою межею присіткового фонду буде бровка берега гідрографічної сітки. Здебільшого ширина присіткового фонду не перевищує 400 м, а при ширині менше 50-70 м його можна не виділяти. Якщо ступінь напруженості ерозії незначний чи слабкий – цю площу відносять до привододільного фонду, а якщо значний і сильний – до гідрографічного.

Гідрографічний фонд включає береги і дно давньої гідрографічної сітки та прилеглі до них схили крутістю більше 9°. Землі цього фонду характеризуються найбільш несприятливими умовами (сильна змитість ґрунтів, лінійна ерозія (яроутворення), сухість тощо).

На плані межі між фондами виділяються прямими лініями: протяжність відрізка повинна становити не менше 200 м, а перехід з горизонталі па горизонталь здійснюється строго по вертикалі.

Після встановлення на плані меж між земельними фондами обчислюється їх площа і заноситься в табл. 4.

Таблиця 4

Земельні фонди, критерії їх виділу і співвідношення

Земельні фонди	Критерії виду	Площа
		га	у % від загальної площі
Привододільний	Вододіли на верхній частині привододільних схилів 2°	1087,5	71,6
Присітковий	Нижні частини привододільних схилів більше 2° до бровки берегів гідрографічної сітки	197,3	13,0
Гідрографічний	Береги та дно давньої гідрографічної сітки, сучасні розмиви (яри)	233,3	15,4
Разом		1518,0	100

Приведені в табл. 3 дані свідчать про переважання площі привододільного фонду, проте майже третина території має крутість більше 2°, що свідчить про можливість прояву і наявність інтенсивних ерозійних процесів.