4.2. Визначення конструкції (структури) та асортименту порід для створення захисних смуг на присітковому фонді.

Як уже вище зазначено, головне призначення стокорегулювальних лісосмуг – розпилення, поглинання і переведення у підземний поверхневого стоку атмосферних опадів. Найкраще цю функцію виконували б лісосмуги щільної конструкції з кущовим узліссям і загальною участю кущів не менше 30%.

Враховуючи, що стокорегулювальні лісосмуги створюються на орнопридатних схилах, вони повинні забезпечувати більш-менш рівномірне сніговідкладання взимку, тому конструкція їх приймається переважно ажурною. Однак у районах з порівняно теплими малосніжними зимами конструкція лісосмуги може бути ажурно-щільною; при пересіченні неглибоких улоговин – більш щільною за рахунок збільшення її ширини. Верхній узлісковий ряд лісосмуги повинен бути обов'язково з низькорослого куща.

Підбір асортименту порід обумовлюється ґрунтово-кліматичними умовами. Схему розміщення порід у смузі, її параметри накреслюються у вигляді рисунка (дод. 5). Ширина міжрядь у лісостеповій зоні 2,0-2,5 м, у степу 2,5-3,0 м. Розрахунок потреби садивного матеріалу заноситься у табл. 9 (аналогічно табл. 6).

Із організаційно-технічних заходів на присітковому фонді розміщують ґрунтозахисну сівозміну (3-5 полів площею по 30-70 га). У цій сівозміні культивуються зернові та багаторічні трави. Участь багаторічних трав повинна бути 30-50%. Нумерація полів та лісосмуг на при сітковому фонді аналогічно проводиться як і на при вододільному.

Якщо площа присіткового фонду менше 100 га, вона відводиться під багаторічні трави (залуження), сад чи виноградник (у південних районах).

У пояснювальній записці потрібно обґрунтувати доцільність використання площі присіткового фонду під той чи інший вид угідь

Визначають процент полезахисної лісистості території як відношення площі лісових смуг до загальної площі землекористування

………………………….(13)

де Л – полезахисна лісистість території, %;

П.л.с. – площа лісових смуг, га;

П.з.г. – площа землекористування господарства, га.

У площу землекористування входять площа основної та ґрунтозахисної сівозмін.

При науковообґрунтованому розміщені полезахисних і стокорегулювальних смуг оптимальна лісистість орних земель повинна становити: Полісся – 2,5%, Лісостеп – 3,0%, Степ північний – 3,5%, Степ центральний – 4,0%, Степ південний – 4,5% .

Тема 5. Меліоративні заходи на гідрографічному фонді

Мета: навчитись проектувати меліоративні заходи на гідрографічному фонді та підбирати схеми змішування та асортимент деревних та чагарникових породи для прибалкових, приярових смуг та суцільному залісненні ярів.

Вихідні дані: топографічний план місцевості

Гідрографічний фонд – це береги та дно давньої гідрографічної сітки (без улоговин) та схили крутістю більше 9°. Ці землі характеризуються різними несприятливими явищами. Тут найбільш змиті ґрунти. Інтенсивно проявляється лінійна ерозія, має місце недостатнє зволоження, сухість схилів. Місцями на берегах має місце близький вихід па поверхню, чи відшарування третинних відкладів та інших ґрунтоутворюючих порід (вапняків, мертелів тощо), утворення оповзнів, карстів та ін. По днищах балок, особливо у гирловій частині, зустрічається заболоченість, наявність намитих ґрунтів (відкладів змитих і розмитих ґрунтів на водозбірній площі). По південних і північних берегах проявляється різниця в мікрокліматі (північні, тіньові більш прохолодні); крім того, береги цих експозицій в різній мірі асиметричні.

Перш ніж приступити до розробки проекту заходів, потрібно проаналізувати характер несприятливих природних процесів та явищ, які мають місце в умовах господарства. Для цього визначаються морфометричні показники гідрографічної сітки (крутизна і протяжність берегів, ширина дна), геологічна будова, змитість ґрунту, наявність ярів і їх місцеутворення (донні, берегові, вершинні) та стадії розвитку. Основні положення такого аналізу описуються в пояснювальній записці.

На плані землекористування потрібно запроектувати систему заходів, яка повинна включати в себе раціональне розміщення прибалкових і прияркових лісосмуг, картинне суцільне залісення, поліпшені регульовані випаси, посів багаторічних трав (залуження), сади і виноградники тощо.

Прибалкові і прияркові лісові смуги. Прибалкові лісосмуги проектуються вздовж берегів гідрографічної сітки (на плані по межі між присітковим і гідрографічним земельними фондами. Ґрунти тут характеризуються досить сильною змитістю. Наявна значна кількість ерозійних заглиблень на поверхні схилу у вигляді розмивів і вимоїн, що є наслідком струмкової і лінійної ерозії.

Призначення прибалкових лісосмуг – розпилення і поглинання поверхневого стоку води, кольматування продуктів змиву ґрунту, затримання снігу взимку і запобігання здування його у гідрографічну сітку, поліпшення мікроклімату і рослинних умов на прилеглих схилах, сприяння додатковому зволоженню нижче прилеглих берегів гідрографічної сітки тощо.

Проектуючи на плані землекористування прибалкові лісосмуги потрібно враховувати, що елемент гідрографічної сітки (улоговини, лощини, суходоли) послідовно знижуються один щодо другого на місцевості. Ця система знижень не перпендикулярна до прилеглих схилів, а розміщена під певним кутом до горизонталей. У зв'язку з цим верхнє узлісся прибалкової лісосмуги буде проходити під певним кутом до напрямку лінії стоку. Вода. що стікає, буде розпилюватись прибалковою лісосмугою, але рухаючись уздовж узлісся, поступово може збиратись у потоки значної живої сили. Щоб запобігти цьому, доцільне випрямлення прибалкових смуг, тобто розміщувати їх паралельно до довгої межі полів сівозмін.

У місцях, де береги балок плануються під куртинне суцільне залісення, прибалкових смуг можна не проектувати.

Розміщуючи прибалкові лісосмуги слід враховувати ще характер будови і форму берегів гідрографічної сітки. При різкому перегині бровки берегів прибалкові смуги розміщуються вище бровки; при опуклій формі схилів і нечітко вираженій бровці лісосмуги розміщують нижче наорного валика, або у верхній частині берега (дод. 6). Якщо береги порізані розмивами і вимоїнами, прибалкову лісосмугу потрібно проектувати вище них.

Конструкція (структура) прибалкових смуг щільна чи ажурно-щільна, що відповідає одній з основних їх функцій: закріплення ґрунту на досить крутих і еродованих схилах, припинення руйнування його водою.

Параметри прибалкових смуг залежить від природної зони і інтенсивності ерозійних процесів. Ширина їх встановлена 12,5-21 м. Якщо на берегах гідрографічної сітки є глибокі виїмки та інтенсивні ерозійні процеси, ширину лісосмуги збільшують до 30 м.

Прибалкові лісосмуги мінімальної ширини проектуються на слабо змитих землях в умовах слабо хвилястого чи рівнинного рельєфу; максимальної – на середньо і сильно змитих ґрунтах в умовах сильно хвилястого рельєфу.

У пояснювальній записці викладаються обґрунтування доцільності створення прибалкових смут і їх розміщення, рекомендації щодо оптимальності їх: дається обґрунтування конструкції, параметрів, підбирається асортимент дерново-кущових порід, накреслюється схема змішування порід у вигляді рисунка (дод. 7), обчислюється потреба в садивному матеріалі і заноситься у табл. 10 (аналогічно табл. 6).

У місцях впадіння верхніх елементів гідрографічної сітки в нижні (улоговин в лощини, лощин у суходіл чи балку) необхідно запроектувати упоперек дна розпилювачі поверхневого стоку (вони будуть до певної міри і мулофільтрами) аналогічні прибалковій лісосмузі, але їх ширина повинна бути подвійною у порівнянні з шириною прибалкової лісосмуги.

При наявності на плані землекористування розмивів (ярів) потрібно запроектувати певні заходи для припинення їх подальшого розвитку.

Прияркові лісосмуги проектуються вздовж бровок обох відкосів ярів ІІ-ІІІ-ї стадій розвитку не ближче як 3-5 м від бровки.

Призначення прияркових лісосмуг – послаблення росту діючих ярів шляхом скріплення ґрунту кореневими системами дерев та кущів, попередження знесення вітром снігу в яр, покращення режиму зволоження відкосів, сприяння швидшому заростанню ярів.

Якщо вершина яру не закріплена гідротехнічними спорудами, прияркові лісосмуги уздовж ярів ІІ-ї стадії розвитку продовжуються вище за вершину на 30-50 м, уздовж яру ІІІ-ї стадії – на 10-15 м. Простір шириною 5 м між лісосмугами залужують чи задерновують.

Уздовж вузьких берегових ярів досить створення однієї відтінюючої лісосмуги з південної сторони. При наявності на плані „галузистих" ярів і значної розчленованості схилів вимоїнами прияркові лісосмуги проектуються уздовж кожного відвершка, якщо відстань між ними більше 100 м. При відстані між розмивами менше 100 м створюється одна лісосмуга вище вершин розмивів, а площа між ними відводиться під залуження чи залісення.

Для послаблення інтенсивності росту вершин діючих ярів необхідно запроектувати простіші гідротехнічні споруди, описані додатковій літературі.

При розробці схем прияркових лісосмуг в їх структурі потрібно передбачити 1-2 вегетативних (прибровкових) ряди із паростковідроскових порід, 3-5 рядів із хвойних і високостовбурних листяних порід і 1-2 узліскових ряди із супутніх порід та кущів. Отже, прияркова лісосмуга повинна мати 5-9 рядів і ширину 12,5-21 м. Вздовж вузьких берегових ярів ширина лісосмуги може бути мінімальною – 12,5м (3-5 рядів), уздовж вершинних, від вершкових (перехідних ярів – 12,5-17 м (5-7 рядів) і уздовж донних ярів, в які надходить великий об'єм поверхневого стоку, ширина лісосмуги повинна бути максимальною – до 21,5 м (7-9 рядів).

Якщо відкоси ярів ІІІ-ї стадії плануються під суцільне залісення, прияркові лісосмуги можна не проектувати.

Конструкція прияркових лісосмуг – щільна.

На плані землекористування прияркові лісосмуги наносяться темно зеленими лініями та нумеруються. Для кожної лісосмуги проставляються порядковий номер, протяжність, площа.

У пояснювальній записці дається коротка характеристика наявних розмивів за місцеутворенням і стадією розвитку і обґрунтування доцільності створення приярових лісосмуг та інших заходів (гідротехнічних споруд тощо).

Схема прияркової лісосмуги подається у вигляді рисунка (зразок у дод. 8), а у табл. 11 приводиться розрахунок потреби садивного матеріалу.

Суцільне куртинне залісення. Проектується по відкосах ярів IV-ї стадії, у нижній частині відкосів ярів ІІІ-ї стадії та по дну ярів IV-ї стадії. Залісенню підлягають сильно змиті ділянки берегів гідрографічної сітки, крутосхили з виходами на денну поверхню щебеневих, кам'янистих відкладів тощо. Потрібно розробити декілька схем залісення, підібрати асортимент порід відповідно до лісорослинних умов. При цьому розробка схем, густоти лісових культур повинні узгоджуватись з майбутньою технологією їх створення (тобто повинні враховуватись крутість схилів чи відкосів, можливість застосування різних способів обробітку ґрунту. Приклад схем залісення відкосів та дна яру приведені у дод. 8 .

Площа картинних лісових насаджень повинна становити не менше 30% гідрографічного фонду; луки (багаторічні трави) – 15-20%, вигони, пасовища по дну гідрографічної сітки – 20-25%, сади, виноградники у верхів'ях 10-15%, інші – 10-15%.

На плані землекористування умовними позначеннями показуються різні види угідь, межі між ними і площа кожного із них.

Тема. 6. Визначення необхідної лісистості та агротехніка створення захисних лісових насаджень

Мета: навчитись складати співвідношення різних видів угідь, запроектованих насаджень та подати агротехніку створення лісовмеліоратвних насаджень.

Вихідні дані: план-схема запроектованих лісомеліоративних насаджень певного господарства.

Максимальний ефект від реалізації запроектованого комплексу меліоративних заходів можна очікувати від оптимального співвідношення різних видів угідь (орні землі, луки, пасовища тощо) і лісових насаджень.

Показники раціонального співвідношення різних видів угідь по земельних фондах приведені у табл. 12.

Таблиця 12

Орієнтовне співвідношення різних видів угідь на земельних фондах, %

Земельні фонди	Види угідь
	Орні землі	Захисні лісові насад-ження	Луки, багато-річні трави	Культурні пасовища	Сади, виноград-ники	Водні та інші угіддя
Привододільний	93-95	3-5	-	-	-	2
Присітковий	75-80	4-6	15-20	-	3-5	3
Гідрографічнй	5-10	15-60	20-25	15-20	10-15	4
У середньому для загальної площі	60-65	15-20	10-15	5-10	3-5	3

Для порівняння фактично запроектованих з рекомендованим співвідношенням угідь необхідно заповнити наступні табл. 13 і 14.

Таблиця 13

Співвідношення запроектованих різних видів захисних насаджень

Види захисних насаджень	Площа
Полезахисні і межові смуги	га	%
Стокорегулювальні
Прибалкові
Пряркові
Суцільне заліснення
Разом

На основі приведених даних робляться відповідні висновки.

Таблиця 14

Запроектоване співвідношення різних видів угідь

Види угідь	Площа
Орні землі – всього	га	%
у.т.ч. основна сівозміна
ґрунтозахисна сівозміна
Захисні лісові насадження
Багаторічні трави та луки
Культурні пасовища
Сади, виноградники
Діючі ярі
Інші види угідь
всього

Загальна площа угідь повинна відповідати площі землекористування (плану). До орних земель відносять і площу присіткового фонду та інші землі, запроектовані для використання в системі ґрунтозахисної сівозміни. Залуження відноситься до багаторічних трав, лук. На основі табл. 9 робиться висновок про необхідну захисну лісистість для даного господарства.

Важливим фактором, від якого в кінцевому результаті залежить успіх створення захисних лісових насаджень, с вибір певної агротехніки відповідно до ґрунтово-кліматичних умов кожного господарства. Несприятливі лісорослинні умови у зонах захисного лісорозведення вимагають високого рівня технології створення лісових насаджень. При цьому на особливу увагу заслуговують способи і системи обробітку ґрунту, садіння і сівба лісу, догляд за молодими насадженнями до зімкнення кронами,

Вибір способів і систем основного обробітку ґрунту залежить від агролісомеліоративного району, земельного фонду, де створюються захисні насадження, стану конкретної площі тощо. Певний спосіб обробітку ґрунту повинен забезпечити поліпшення структури ґрунту, оптимізацію водно-повітряного і температурного режимів, сприяти накопиченню вологи у корененаселеному шарі ґрунту, знищенню трав'яної рослинності, яка активно конкурує з молодими деревними рослинами за вологу і поживні речовини, а іноді й за світло в надземній сфері.

Спосіб обробітку ґрунту залежить ще і від виду захисного насадження, розміщення його щодо рельєфу тощо.

Полезахисні (вітроломні), стокорегулювальні, прибалкові, частково прияркові (вздовж донних і вершинних ярів) лісові смуги створюються неширокими (до 30 м), переважно на орнопридатних землях невеликої крутизни, тому під них можна запроектувати суцільний обробіток ґрунту.

У районах достатнього зволоження (лісова зона та північний лісостеп) застосовують зяблевий обробіток ґрунту, при якому основна оранка виконується на глибину 22-25 см (дерново-підзолисті ґрунти), 27-30 см (сірі опідзолені) з обов'язковим грунтопоглибленням до 35-40 см.

У районах недостатнього зволоження (південний лісостеп та степ) необхідне застосування чорного пару, а в місцях прояву дефляції – раннього пару.

У степу на південних чорноземах і каштанових ґрунтах обов'язкова плантажна оранка з паруванням восени на глибину 50-60 см і наступної осені –глибиною 27-30 см. В дуже посушливих районах, навпаки, перша оранка на глибину 27-30 см, повторна 50-60 см.

Обов'язковий догляд за чорним паром, який повинен включати раннє весняне боронування, наступні культивації протягом літа (4-6 разів залежно від інтенсивності росту бур'янів. Глибина літньої культивації пару – 6-12 см. Навесні наступного року проводиться раннє боронування, а потім передсадивні культивація і боронування.

Захисні лісові насадження можуть створюватися шляхом насаджування 1-2-річних сіянців, висівання насіння (жолудів дуба) або садінням укоріненими живцями.

Догляди за ґрунтом у лісосмугах здійснюють у міру потреби до зімкнення крон: у лісостепу – до 4-6 років, у степу на чорноземах – до 8-10 років, і на каштанових ґрунтах – до 10-12 років.

Терміни і кількість доглядів встановлюються залежно від забур'яненості і вологості ґрунту. Орієнтовна кількість їх наступна: у перший рік 4-5, другий – 3-4, третій – 2-3 і в наступні роки 1-2. До 3-5-річного віку лісосмуг рекомендується проводити щорічно неглибоке (на 16-18 см) осіннє розпушення міжрядь.

Глибину розпушення (культивації) ґрунту потрібно змінювати на протязі вегетаційного періоду: 8-10-12-14 см на сірих опідзолених ґрунтах і чорноземних різновидах, та 16-12-10-8 см па ґрунтах каштанового комплексу.

У захисній зоні та рядах посадки (посіву) ґрунт розпушують на глибину 4-8 см.

Якщо прибалкові смуги проектуються на схилах крутістю більше 9°, то обробіток ґрунту повинен проводитися смугами (прохід корпусу плуга чергується з необробленою стрічкою шириною 1,0-1,5 м).

Під прияркові лісосмуги вздовж берегових ярів обробіток ґрунту потрібно проектувати упоперек схилу борознами з відкиданням скиб вниз по схилу; відстань між борознами буде рівною ширині міжрядь. Такий обробіток ґрунту дещо утруднює застосування механізації, тому в лісосмузі потрібно передбачити насаджування швидкорослих порід для швидшого зімкнення крон.

Спосіб обробітку ґрунту під куртинне залісення залежить від крутості схилів чи відкосів ярів.

На схилах крутістю до 6° можна проектувати суцільний обробіток Ґрунту обов'язково упоперек схилу; на схилах крутістю 6-8° – обробіток трун і у смугами (на положистих схилах розорюють смугу шириною 20-30 м і залишають необроблену стрічку шириною 1-2 м; із збільшенням крутості ширина обробленої смуги зменшується).

На берегах і схилах крутістю 8-12° можна запроектувати наорні тераси, а при крутості більше 12° – виїмково-насипне терасування. Ширина полотна терас переважно 2,5-3 м із зворотнім нахилом 2-3°. Після нарізки терас чи одночасно потрібно передбачити розпушування ґрунту на глибину 25-27 см у лісостепу і до 35 см у степу.

Па щебенистих, кам'янистих крутосхилах, де механізований обробіток ґрунту утруднений, проектують підготовку площадок розміром 1 х 1 чи 1 х 2 м із відстанню між їх центрами 3 м.

На підкосах ярів із закінченим формуванням профілю рівноваги можна застосувати частковий обробіток ґрунту ямками за допомогою мотобура, а на щебенистих відкосах – підготовку площадок, мікротерасок тощо мотикою. По дну ярів IV стадії – кінний обробіток ґрунту борознами через 2,5-3,0 м упоперек дна.

Садіння і догляди по відкосах ярів переважно ручні.

На середньо і сильно змитих ґрунтах обробіток ґрунту повинен проводитись па глибину залишкового гумусового горизонту, а без відвальне розпушення – на потрібну глибину.

Необхідно передбачити можливий відпад сіянців і необхідність доповнення посадок (посівів): у лісостепу 10-15%, у степу 15-20%, у сухому степу – 25%) від початкової густоти.