4 Особливості методики фізичного виховання при функціональних порушеннях нервової системи

До 7-річного віку, коли більшість дітей іде до школи, відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу кори великих півкуль, яке забезпечує здатність підкорятися, утримувати програму поведінки, пристосовувати її до імовірних факторів середовища, передбачати результати. У цьому віці нервові процеси характеризуються достатньою силою та врівноваженістю, усі види внутрішнього гальмування добре виражені. Проте діти ще вагаються у виконанні дрібних і точних рухів, хоча ці здатності надто швидко вдосконалюються. Ще недостатньо розвинені механізми, які визначають активну увагу та зосередженість. Швидко розвивається стомлення, котре іноді супроводжується невротичними порушеннями, що можуть бути наслідком надмірного навчального навантаження. Сила, рухливість і врівноваженість нервових процесів з віком змінюються. У виховній роботі необхідно враховувати типологічні особливості дітей, котрі піддаються корекції. У період з 11—13 років у дівчаток та з 13—15 років у хлопчиків (перша фаза пубертатного періоду) зміни у поведінці визначаються загальним підвищенням збудженості центральної нервової системи і послабленням процесів гальмування. Іноді це призводить до підвищеної роздратованості, швидкого стомлення, розладів сну. B цей період в умовно-рефлекторній діяльності відмічається погіршення диференціювання сигналів, широка іррадіація збудження. У хлопчиків особливо помічається поява супутніх ("зайвих") рухів рук, ніг, тулуба. Зростають латентні періоди умовно-рефлекторних реакцій, уповільнюється мовлення, відповіді стають лаконічними і стереотипними, формування нових часових зв'язків на словесні сигнали стає на перешкоді. Дівчаткам 11—13 років нерідко властиве зниження розумової працездатності, підвищена емоційність, неадекватні вегетативні реакції. Друга фаза пубертатного періоду (у дівчаток 13—15 років, у хлопчиків — 15—17 років) — критична смуга розвитку. Можливі прояви психічної неврівноваженості з різкими переходами від бурхливого захоплення до депресії і, навпаки, різке критичне ставлення до дорослих, уразливість, а у дівчаток — схильність до плаксивості. Часто виникають прояви негативних і афективних станів. Завдання фізичного виховання — розвивати коркове гальмування. Фізичні та психологічні перевантаження у школі призводять до збільшення відхилень від норми, до функціональних порушень у вищій нервовій діяльності, розвитку неврозів.

Невроз — захворювання, що проявляється у формі зворотних емоційних і соматовегетативних розладів, які усвідомлюються особистістю та переживаються нею як чужі, хворобливі (Шанько, Бондаренко, 1990). Розрізняють невроз страху, істеричний, депресивний, нав'язливих станів, мо- носимптомні неврози та патологічно звичні дії. При неврозах відмічається ослаблення сили нервових процесів, їх патологічна інертність або рухливість, мають місце "фазові стани" діяльності кори головного мозку, виникнення патологічних станів і порушення взаємодії першої і другої сигнальних систем.

При функціональних порушеннях нервової системи засобами фізичного виховання є загартовування, самомасаж, дихальні вправи, вправи на релаксацію, для хребта, аеробні циклічні, аеробіка, заняття у воді, рухливі ігри. Активно використовується в заняттях такий засіб виховання, як музика.

Особливості методики занять з дітьми, які мають функціональні порушення нервової системи:

• до дитини проявляють більше емоційного тепла;

• вивчають психологічно незатишне для дитини середовище;

• збільшують тривалість вступної частини;

• навантаження збільшують більш поступово;

• особливу увагу приділяють індивідуальному підходу;

• уникають негативних оцінок;

• використовують такі методи, як "раціональний аналіз ситуації", "відволікання уваги", "переключення уваги";

• психічне навантаження чергують із дихальними вправами і вправами на релаксацію;

• коригують помилки виховання формують активність, ініціативність, уміння подолати труднощі.

Так, при неврозі страху застосовують раціональний аналіз із метою дезактуалізації страхів, відволікання, переключення, виховання самостійності. При істеричному неврозі застосовують метод свідомого ігнорування істеричних (демонстративних) проявів і раціональний аналіз ситуації. Із депресивними проявами борються підвищенням рухової активності, залученням до колективної діяльності. При неврозі нав'язливих станів (тик, зайві рухи та ін.) намагаються усунути біологічні і психологічні причини збудженості, активно застосовують загартовування і підвищені фізичні навантаження.

Вправи на розслаблення — один із засобів профілактики психічних і фізичних перевантажень. Зменшення напруження м'язів сприяє ослабленню збудження усієї нервової системи. Вправами на розслаблення досягається швидке ліквідування стомлення, що розвивалося під час навчального процесу, сформованого стереотипу неправильної пози, негативних психологічних станів. Регулярні систематичні вправи на розслаблення формують умовний рефлекс довільного розслаблення м'язів і здатність свідомо контролювати доцільність та економність власних рухів.

Із цією метою пропонується відома чотириступенева система вправ на розслаблення за I.B. Ловецькою:

• контролююче переведення м'язів як окремих, так і їхніх груп із напруженого стану до розслабленого і назад у заданому порядку — зі звичним ступенем їх напруження і розслаблення або з контрастним, навмисно підкресленим;

• виконання завдань з одночасним розслабленням одних м'язових груп та напруженням інших;

• виконання завдань із поєднанням у локальних рухах (наприклад, рукою або ногою) напруження одних м'язових груп із розслабленням інших (наприклад, при розслаблених маятникоподібних рухах передпліччя або гомілки за рахунок м'язових груп, які розташовані вище);

• виконання цілеспрямованих предметно певних рухів (наприклад, підняття предмета, метання) з установкою на акцентування моментів необхідного розслаблення.

Загальні завдання викладача при освоєнні учнями вправ на розслаблення:

• сприяти набуттю учнями навички спостерігати за станом власних м'язів, який змінюється, під час виконання вправ у стані спокою;

• розвивати здатність виразно розрізняти відчуття, що свідчать про розслаблення м'язів;

• сприяти набуттю навичок повного розслаблення різних груп м'язів;

• розвивати здатність розслабляти одні групи м'язів з одночасним напруженням інших.

Існують певні методичні підходи у вправах на розслаблення:

• контроль за мімічною мускулатурою, котра, як правило, відображує загальний м'язовий тонус тіла;

• поєднання моменту розслаблення з форсованим видихом або серією коротких видихів, які слідують один за другим;

• мисленнєве відтворення психомоторного образу перед виконанням дії з концентрацією уваги на заданих моментах розслаблення.

До методичних рекомендацій до навчання довільного розслаблення також належать:

• підсилене напруження м'язів під час переміщення тієї або іншої частини тіла з вихідного положення до нового (трохи піднятого) положення;

• зменшення ступеня напруження м'язів до явного відчуття ваги частини тіла, що утримується;

• розслаблення м'язів, яке поєднується з падінням цієї частини тіла.