1. Вступ до лекції
Перевірка наявності особового складу, доведення теми, мети та навчальних питань заняття.
2. Основна частина.
1. Основні положення міжнародного права із захисту людини
Основи державної політики у сфері цивільного захисту
Під час НС потенційні небезпеки для життя і здоров’я людей проявляються більшою мірою, з більшою ймовірністю негативних наслідків.
Загрози життєдіяльності під час НС поділяються на зовнішні та внутрішні.
Зовнішні загрози пов’язані з безпекою життєдіяльності населення і держави в особливий період (у разі розв’язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів), виникнення глобальних екологічних катастроф. Внутрішні – з НС техногенного і природного характеру або спровоковані терористичними діями.
На межі третього тисячоліття людство досягло високого наукового, технічного і виробничого рівнів, що створило умови для великої концентрації радіаційно-, хімічно- та вибухопожежонебезпечних підприємств, підвищило ймовірність виникнення техногенних НС. Значні збитки для людей спричиняють також стихійні лиха. Наслідки НС можуть бути значно зменшені, якщо своєчасно вжити належних заходів щодо попередження і реагування на НС.
Правові та організаційні основи і принципи цивільного захисту
На території України промислових об’єктів у декілька разів більше, ніж у розвинених європейських країнах. Майже третина з цих підприємств (близько 12 тис.) становить потенційну небезпеку. Цілі регіони – це зони з надзвичайно високим ступенем ризику виникнення аварій та катастроф техногенного походження, що можуть спричинити загибель людей, знищення матеріальних цінностей, ускладнення умов виробництва і життя. Цей ризик постійно зростає, оскільки рівень зношення обладнання більшості промислових підприємств наближається до критичного.
Наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище набувають все відчутніших обрисів, особливо за одночасної дії природних та техногенних чинників. Не виключається можливість розв’язання війни із застосуванням зброї масового ураження. Тому запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів утрат та збитків набули статусу загальнодержавної проблеми.
Стратегічні напрями та засоби вирішення проблеми захисту населення і територій в Україні спираються на положення Женевських конвенцій (1949 р.) щодо захисту жертв війни та Додаткових протоколів до них (1977 р.) з урахування імовірного характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту.
Вирішення проблем природно-техногенної безпеки України забезпечує проведення на державному рівні таких заходів:
1. Здійснення управління техногенними ризиками, що забезпечить стале, гарантоване зменшення кількості та наслідків НС техногенного і природного характеру.
2. Створення цілісної міжвідомчої системи моніторингу і налагодження державної служби прогнозування та попередження природних і техногенних НС.
3. Створення загальнодержавного реєстру потенційно небезпечних об’єктів і територій та механізмів їх моніторингу.
4. Підвищення ефективності роботи органів державного нагляду за станом і функціонуванням потенційно небезпечних виробництв.
Друга світова війна (1939-1945 рр.), бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах — у Європі, Азії й Африці, втягла в стан війни 61 державу з населенням у 1 млрд 700 млн чоловік (тобто, 75% усього населення Землі на той час). Людські втрати в тій війні становили понад 50 млн чоловік. Найбільші втрати понесли СРСР — 27 млн чоловік. Німеччина — 13 млн чоловік. Велетенськими були і матеріальні втрати, у СРСР вони становили 2 трильйони 600 млрд. карбованців.
В Україні як і інших республіках колишнього Радянського Союзу, вже з 30-х років почали утворюватись оборонні спілки та формування для захисту населення від повітряних нападів авіації противника і ліквідації їх наслідків, які отримали назву Місцевої Протиповітряної Оборони (МППО). За роки Великої Вітчизняної війни завдяки діям підрозділів МППО були врятовані сотні тисяч людських життів, збережена від зруйнування велика кількість житлових і промислових споруд.
Уперше в історії війн було застосовано зброю масового ураження. Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі. 24.10.1945 р. була заснована Організація Об'єднаних націй (ООН). 10.12.1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «Кожній людині право на життя» (ст. 3), а також «Право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці» (ст. 23). В умовах сучасних воєн, із попередженням яких, на жаль, людство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 року зобов'язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано:
- перша Женевська Конвенція: «З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях»;
- друга Женевська Конвенція: «З поліпшення становища по ранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля»;
- третя Женевська Конвенція: «З поводження з військовополоненими»;
- четверта Женевська Конвенція: «Із захисту цивільного населення під час війни».
Кожен громадянин відповідно до Конституції України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, застосування зброї, а також на вимогу гарантованого забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, керівників підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює і розвиває Єдину державну систему цивільного захисту.
Цивільний захист – це система заходів (організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних тощо), які вживають центральні і місцеві органи виконавчої влади та підпорядковані їм сили, підприємства, установи та організації для запобігання та ліквідації НС, що загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.
Розглянемо завдання і зміст діяльності Цивільної оборони, визначені четвертою Конвенцією і доповненнями до неї.
Цивільний захист призначений для виконання гуманітарних завдань, які пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій та реагуванням на них.
На окупованій території, в районах бойових дій орієнтується за допомогою міжнародного розпізнавального знаку ЦО і посвідчення особи, що підтверджує її статус.
Міжнародний розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому тлі
2. Основи цивільного захисту УКРАЇНИ
Правова держава не може існувати без правової культури, досконалого механізму застосування законів у будь-якій сфері життя. Безпека життєдіяльності не є винятком. 1 липня 2013 року набув чинності Кодекс цивільного захисту України.
Нагадаємо, що Цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Кодекс вже набув чинності (вступив у дію з 1 липня 2013 року). він забезпечує функціонування цілісної системи цивільного захисту в Україні із врахуванням кращого світового досвіду. Із початком дії кодексу втрачають чинність такі закони: "Про цивільну оборону", "Про пожежну охорону", "Про війська цивільної оборони", "Про структуру і чисельність цивільної оборони", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про правові засади цивільного захисту". Бо положення цих законів, на даний момент, вступили в суперечності між собою. Кодекс чітко визначає компетенцію єдиної державної системи цивільного захисту.
Реалізація цього документу усуне суперечності та дублювання законодавства, розмежує повноваження і функції центральних і місцевих органів виконавчої влади, суб'єктів господарювання, визначить у єдиному законодавчому акті засади державної політики у сфері цивільного захисту.
Одне з найголовніших досягнень даного нормативно-правового акту є впровадження заходів для зменшення наглядових та контрольних функцій у сфері техногенної та пожежної безпеки. Повністю скасовується процедура отримання дозволів органів пожежної безпеки на початок робіт, встановлюється виключно судовий порядок зупинення роботи суб'єктів господарювання і лише за наявності порушень, що створюють загрозу життю або здоров'ю людей. Це в свою чергу дозволить суттєво полегшити умови ведення бізнесу в Україні. Документом встановлюється нове, основополагаюче поняття і сутність терміну «цивільний захист» і визначається, що цивільний захист є функцією держави., тобто, з 1.01.13 року в Україні існує одна структура протидії надзвичайним ситуаціям – Єдина державна система цивільного захисту.
Зазначено, також, що ЦЗ є одним із основних пріоритетів діяльності органів влади, адміністрацій підприємств, установ та організацій, які є суб’єктами забезпечення цивільного захисту.
Що принципово для керівників підприємств, бізнесменів, Кодекс визначає, зокрема:
- Права та обов’язки громадян, іноземців та інших мешканців у сфері ЦЗ,
- Основні норми та положення щодо запобігання НС та захисту населення і територій,
- Порядок відшкодування збитків та надання допомоги постраждалим особам,
- Порядок фінансування та матзабезпечення заходів ЦЗ,
- Класифікацію надзвичайних ситуацій, тощо.
Крім того, Кодекс визначає повноваження органів влади, керівників підприємств, установ та організацій з питань ЦЗ. Конкретизовано питання планування діяльності у сфері ЦЗ, зокрема передбачено, що суб’єкти господарювання з чисельністю персоналу до 50 осіб розробляють Інструкцію щодо дій персоналу у разі загрози та виникнення НС а не план реагування на НС. Цім актом визначаються норми і положення стосовно аварійно – рятувального обслуговування об’єктів господарювання і територій, для яких існує небезпека виникнення НС, аварійно – рятувальними службами ЦЗ, надання ними платних послуг. Окремими статтями впорядковано:
- Повноваження органу влади, що здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки;
- Підстави для припинення роботи підприємств, об’єктів, виробництв, тощо;
- Підстави для видачі приписів, постанов і розпоряджень;
- Санкції з питань порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки.
За новим Кодексом, ліквідацією наслідків НС керує тільки одна особа – Керівник робіт з ліквідації НС, яка діє на принципах єдиноначальності. Як робочий орган Керівника, створюється Штаб з ліквідації НС.
Уведений в дію Кодекс цивільного захисту України, в якому враховано національний та міжнародний досвід з питань цивільного захисту, встановлює єдину систему з протидії надзвичайним ситуаціям в Україні, сприяє зниженню ризику виникнення надзвичайних ситуацій, формуванню належних правових, економічних і організаційних засад захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та особливий період, а також сприяє підвищенню ефективності державної політики у сфері цивільного захисту.
У зв'язку з цим МНС України у взаємодії з іншими органами виконавчої влади розпочало роботи щодо підготовки більше 100 нормативно-правових актів для вдосконалення системи цивільного захисту населення.
Запобігання виникненню НС передбачає підготовку та реалізацію заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінювання ступенів ризику, завчасне реагування на події, що становлять загрозу виникнення НС для запобігання лиху або пом’якшення його можливих наслідків.
Реагування на НС – це скоординовані дії підрозділів Єдиної державної системи цивільного захисту щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварій (катастроф) для усунення загрози життю та здоров’ю людей, надання невідкладної допомоги потерпілим.
Цивільний захист здійснюється за такими принципами:
гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;
комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;
пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;
максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;
централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;
гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;
добровільності – у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;
відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;
виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.