Питання до обговорення

1. Порівняльне правознавство як метод, наука та навча­льна дисципліна.

2. Виникнення порівняльного правознавства.

3. Предмет і метод порівняльного правознавства.

4. Функції порівняльного правознавства.

5. Практичне значення порівняльного правознавства.

6. Види досліджень у порівняльному правознавстві.

7. Зв’язок порівняльного правознавства з історією, філосо­фією та загальною теорією права.

8. Міжнародне приватне право та порівняльне право.

Теми рефератів

1. Роль компаративістів в оновленні правової науки.

2. Сучасне значення порівняльного права.

Завдання

1. Наведіть три значення терміну “порівняльне правознавс­тво”.

2. Закінчіть твердження: “В залежності від мети, напрямків та предмета дослі­дження визначається структура компаративістики:

   1. ... .

   2. ... .

   3. ... .

3. Розкрийте зміст принципів компаративістики.

4. Розкрийте зміст функцій порівняльного правознавства.

Тест

Виберіть вірну відповідь та аргументуйте її.

Порівняльне правознавство – це ...

а) метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ;

б) наука, що є сукупністю наукових знань про пра­вові системи;

в) навчальна дисципліна, що є предметом викла­дання знань про правові системи у вищих навчальних за­кладах.

Тема 2 Правові системи сучасності Рекомендована кількість годин – 2

У сучасному світі кожна держава має своє право. Своє право мають і недержавні спільноти: канонічне право, мусульманське право, індуське право, іудейське право. Іс­нує також міжнародне право, що закликане врегульовувати у всесвітньому або регіональному масштабі міждержавні відносини.

У сучасній правовій літературі чималого поширення набув термін “правова система”. Необхідно встановити значення поняття “правова система” у вузькому та широ­кому розумінні, з’ясувати її структуру. Слід також ознайо­митися з тим змістом, який криється у понятті “націона­льна правова система”.

Для позначення групи національних правових сис­тем, що мають схожі юридичні ознаки, які дають підстави говорити про відносну єдність таких систем, сучасна ком­паративістика найчастіше використовує такий термін як “правова сім’я”.

Множинний, неоднорідний характер національних правових систем викликав численні спроби розбити їх на групи, здійснити їх класифікацію за класами, типами, ви­ходячи з тих чи інших критеріїв. Це питання до сьогодніш­нього часу носить дискусійний характер.

Традиційно складним є також питання про вибір кри­теріїв класифікацій національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи – компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об’єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за ре­гіональною та іншими загальними зовнішніми і внутрі­шніми ознаками тощо.

Необхідно ознайомитись з класифікаціями, запропо­нованими Р. Давидом, К. Цвайгертом та іншими правни­ками, що покладали в їх основу різні критерії.

Найбільш загальною є класифікація, яка використо­вує трьохчленний поділ правових систем світу на романо-германські, англо-американські та релігійно-традиційні. Цим якісно своєрідним, контрастним правовим системам притаманний особливий характер базових, класичних. Студентам необхідно ознайомитися з загальною характе­ристикою цих правових систем.

Романо-германська правова сім’я (континентальне право) сформувалась в Європі до ХІІ століття і набула ве­ликого поширення в чисельних неєвропейських державах. Історичні корені цієї правової сім’ї належать до римського права ( І ст. до н.е. – V ст. н.е.) До зони впливу континен­тального права входять правові системи таких країн, як Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Австрія, Угорщина, а також латино-американ­ське, скандинавське право та право Японії. Подібними до цієї сім’ї за техніко-конструктивними особливостями є правові системи Росії, України, Болгарії та деякі інші, хоча існує точка зору, що останні виокремлюються в самостійну слов’янську групу.

Англо-американське (загальне) право історично скла­лося в Англії. До цієї сім’ї поряд з Англією входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії, країн групи Британської Співдружності. Майже одна третина країн світу відчула на собі вплив сис­теми загального права.

Сім’я релігійно-традиційного права охоплює релі­гійні правові системи, засновані на будь-якому віровченні, і традиційні правові системи, засновані на звичаєвому праві.

До релігійних правових систем належать: мусульман­ське, канонічне, індуське, іудейське право; до традиційних – японське, далекосхідне і звичаєве право окремих держав Африки, Азії, Океанії. Загальною ознакою для них є те, що всі вони функціонують нарівні з націона­льним правом окремих держав, а ступінь впливу на суспі­льство залежить від їх авторитету серед населення.