1. Право у системі соціальних норм

Кожне суспільство потребує соціального регулювання, тобто впо­рядкування суспільних відносин та цілеспрямованого впливу на людсь­ку поведінку. Таке регулювання здійснюється за допомогою соціаль­них норм.

Соціальні норми — це правила поведінки, що поширюються на певні групи людей, регулюють суспільні відносини та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Основні соціальні норми класифікують у залежності від їх змісту та способів встановлення і забезпечення.

Соціальні норми діляться на види:

— норми права, які встановлюються чи санкціонуються і охоро­няються державою;

— мораль — норми, що склалися під впливом громадської думки у зв'язку з уявленнями про добро, зло, правду, справедливість і т. д.;

— звичаї— норми, що склалися історично і в результаті багатора­зового повторення увійшли у звичку;

— корпоративні норми, тобто норми громадських організацій, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру;

— релігійні норми, тобто норми, що регулюють поведінку людей, посилаючись на існування тих чи інших надприродних сил.

Право є складовою частиною системи соціальних норм, хоч і має свої суттєві особливості. Всі соціальні норми повинні діяти в єдиній системі, яка є внутрішньо несуперечлива і узгоджена.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВА

Право — це система загальнообов'язкових, формально визначе­них, встановлених чи санкціонованих і гарантованих державою норм, які встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та ви­ступають регулятором суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

— нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають пра­ва, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; — загальнообов'язковий характер, тобто дія норм права поши­рюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконувати­ся ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;

— системний характер, тобто право — це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, вико­нує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;

— формальна визначеність норм права, тобто зміст норм пра­ва чітко визначений і формально закріплений у тексті певно­го правового документа;

— право сформульоване у вигляді юридичних прав та обоє 'язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.;

— право виражає волю держави, тому забезпечується при по­требі силою державного примусу.

Право як соціальне явище становить єдність об'єктивного та суб'єктивного.

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм по­ведінки, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта.

Суб'єктивне право — це закріплена правовими засобами мож­ливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та зверта­тися до держави за захистом порушених прав.

СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ ОЗНАКИ ПРАВА ТА ІНШИХ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Необхідною умовою стабільного функціонування суспільства є на­явність цілісної системи соціальних норм, в рамках якої гармонійно доповнюють одні одних норми права та інші соціальні норми. Як один з видів соціальних норм, право має спільні та відмінні з іншими нор­мами риси.

Спільні риси права та інших соціальних норм полягають у тому, що:

— вони відображають загальнолюдські цінності;

— мають спільну економічну та політичну основу;

— джерелом їх є народ;

— всі норми здійснюють функцію регулятора суспільних відносин.

Відмінні риси права та інших соціальних норм помітні з огляду на такі ознаки:

1) за походженням. Норми права утворюються, переважно, орга­нами держави і безпосередньо після прийняття стають обов'язко­вими. Інші соціальні норми утворюються під впливом громадської

думки, уявлень людей і стають значимими тільки після того, коли їх усвідомить велика група людей;

2) за сферою дії— норми права регулюють тільки найважливіші суспільні відносини, які до того ж піддаються зовнішньому контролю. Соціальні норми можуть регулювати і вужчу сферу суспільних відно­син, у т. ч. тих, що не піддаються контролю ззовні;

3) за ступенем деталізації— норми права є деталізованими пра­вилами поведінки, які чітко встановлюють права, обов'язки та відпо­відальність суб'єктів, а інші соціальні норми є, переважно, недеталі—зовані і виступають як загальні принципи;

4) за формою вираження — норми права фіксуються у спеціаль­них державних юридичних актах, а інші соціальні норми, як правило, не фіксуються у письмових документах;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються дер­жавним примусом, а інші соціальні норми — силою громадської дум­ки, переконанням, виключенням з громадської організації тощо.

ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ ПРАВА

Правознавство розрізняє поняття «правова система» та «си­стема права».

Правова система включає всі правові явища даного суспільства, в т. ч. систему права, систему законодавства, правовідносини, право­свідомість, правову культуру, правопорядок, законність і т. д.

Система права— це внутрішня структура права певної держави, яка включає галузі, інститути та норми права.

Основою поділу права на ці групи і в першу чергу — на галузі ви­ступає предмет правового регулювання та метод правового регулю­вання.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно одно­рідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами (на­приклад, майнові відносини, відносини в сфері державного управлін­ня і т. д.).

Метод правового регулювання — це сукупність засобів і ме­тодів впливу права на суспільні відносини.

Основним елементом системи права є галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що становлять са­мостійну частину системи права та регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом.

Інститут права — це група норм певної галузі чи підгалузі пра­ва, яка регулює один конкретний вид суспільних відносин. Наприклад, інститут власності у цивільному праві. Інститути права бувають внут­рігалузеві (всі норми належать до однієї галузі) та міжгалузеві (містять норми, що належать до різних галузей).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА УКРАЇНИ

Основні галузі сучасного права України:

Конституційне право регулює форму правління, форму держав­ного устрою, порядок формування та компетенцію органів держави, основи правового положення громадян.

Адміністративне право регулює відносини у сфері виконавчо—роз­порядчої діяльності, тобто організацію і порядок у системі державно­го управління суспільством і в самих державних органах. Адміністра—

тивне право встановлює поняття адміністративного правопорушен­ня, види адміністративних стягнень і порядок їх накладення.

Цивільне право регулює майнові та пов'язані з ними особисті не—майнові відносини (наприклад, відносини купівлі—продажу, захист честі та гідності тощо).

Кримінальне право встановлює, які діяння є злочином, називає види злочинів та покарання, що застосовуються до осіб, які ці злочини здійснили.

Сімейне право регулює порядок укладення і розірвання шлюбу, права і обов'язки подружжя, взаємовідносини між батьками і дітьми, питання опіки і піклування і т. д.

Трудове право регулює відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою з приводу укладення і розірвання трудового договору, умови роботи і оплату праці, порядок розгляду трудових спорів.

Земельне право регулює відносини між державою та суб'єктами різних форм власності на землю.

Фінансове право регулює порядок формування і розподілу Дер­жавного бюджету, податкову систему.

Цивільно—процесуальне право регулює відносини, що виникають під час розгляду судами цивільних, трудових, сімейних та деяких інших справ.

Кримінально—процесуальне право регулює відносини, що виникають у процесі попереднього розслідування та розгляду судами криміналь­них справ.

Виправно—трудове право регулює відносини, що виникають при виконанні кримінальних вироків.

Існують й інші способи поділу системи права в Україні на галузі, тому що відбувається процес становлення нових галузей права (на­приклад, підприємницького).

НОРМА ПРАВА. ВИДИ ТА СТРУКТУРА НОРМ ПРАВА

Норма права — це загальнообов'язкове формально вираже­не правило поведінки, встановлене суспільством чи державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладання на них юридичних обо­в'язків.