Роль психологічного клімату сім'ї у формуванні особистості дитини. Умови успішного виховання дітей у сім'ї

Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини. Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зов­нішності. Особливо це стосується вихован­ня дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої уваги і любові. Адже хвора дитина думає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для батьків, пос­тійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами. Вона боїть­ся, щоб батьки її не розлюбили. Чим більше ображена дитина долею, тим більше бать­ківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою, нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги, ставити кон­кретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення — це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім'ї дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, ро­зумний розподіл обов'язків між членами сім'ї. Сім'ї, де виховуються діти з особливи­ми потребами, часто є неблагополучними, батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім'ях важлива наявність саме обох батьків для нормальної життєдіяльності та­кої дитини.

На чолі виховного і лікувально­го процесу дитини з особливими потребами повинна бути мати з її любов'ю і турботою.

Дитина має почуватися щасливою, і це до­поможе найбільш повно виявити свої емоцій­ні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні до­помогти таким матерям здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім'ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.

Батьки, по суті, безпорадні перед ди­тячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спе­ціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікро­клімат — значний потенціал у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значен­ня для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душев­ний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті.

Умови успішного виховання дітей у сім'ї

Головним завданням сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу.

Насамперед зазначимо, що єдиної форму­ли успішного виховання дітей у сім'ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.

Основні умови виховання дітей з особливими потребами

1. Здоровий мікроклімат у сім'ї, його то­нальність і загальна спрямованість.

Добре, коли сім'я дружна, всі живуть ра­зом цілеспрямованим і радісним життям, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи. В таких сім'ях якщо і виникають окремі розбіжності думок і суперечки, вони розв'язуються без роздратувань, приниження людської гідності, критику, взаємних образ. У сім'ї панує повага до думки інших членів сім'ї, цінується авторитет батька й матері, дідуся й бабусі.

2. Довіра до інших дітей, надання їм са­мостійності.

Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у її сили, чесність, доброту, порядність, вірять у те, що вона зможе подолати труднощі в навчанні, виправити поведінку, то ця довіра окрилює її, дарує впевненість у своїх силах, породжує бажання стати кращим. Дові­ра сприяє самовихованню дитини, її само­вдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат у сім'ї благополучним.

3. Чуйне ставлення дітей до найстарших членів родини — бабусі й дідуся.

Батьки мають бути прикладом для своїх дітей у відносинах зі своїми батьками та ді­дусями і бабусями, вони мають навчати ді­тей чуйно ставитися до них, цінувати думку старших у родині.

4. Єдність усіх вимог дорослих у ставленні до дітей.

Головним є таке правило: ні за яких об­ставин не допускати в сім'ї різних дій, неузгоджених впливів. Єдність вимог, їх розумна послідовність потребують від дорослих не­рвових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Виключіть з життя сім'ї свавіл­ля, егоїзм. Пам'ятайте: виховання дітей у сім'ї ‒ не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти ‒ це майбутнє нашої держави. Вони тво­ритимуть історію, стануть згодом батьками і матерями, які також виховуватимуть дітей. Наші діти ‒ це наша старість. Правильне ви­ховання ‒ це наша щаслива старість. Погане виховання ‒ це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед державою.