4. Використання першоджерел в опрацьовані теми.

1. Опрацюйте наведені нижче уривки та дайте відповіді на питання щодо сутності та функцій суспільства.

«Соціальна філософія є спробою побачити окреслення суспільної реальності в її справжній всеохоплюючій повноті та конкретності»

(С.Л. Франк)

Спробуйте пояснити, в чому полягає відмінність між поняттями суспільства та суспільної реальності. Яке із цих понять є більш загальним? Яка реальність стоїть за кожним із цих понять?

«Специфічним об'єктом соціології ми вважаємо не будь-який внутрішній стан або зовнішні відносини, а дію… Не всі типи взаємовідносин між людьми мають соціальний характер; соціальним є лише така дія, яка за своїм смислом орієнтована на поведінку інших. Проста імітація поведінки інших не стає соціальною поведінкою, якщо вона є лише реакцією і не орієнтується на поведінку іншої особи. Соціальним ми називаємо таку дію, яка за передбаченим дійовою особою смислом співвідноситься із діями інших людей та орієнтується на них».

(М. Вебер)

Який важливий момент суспільної організації життя підкреслений у даному вислові? Чи могли би ви визначити, чим саме відрізняється власне суспільна діяльність від звичайної людської поведінки? Чи випливає із даного міркування те, що далеко не всяка спів дія може бути кваліфікована як соціальна?

«Саме тому, що окрема людина неповноцінна й слабка, людські істоти існують разом» (А. Адлер)

Подумайте над даним поясненням сутності суспільства; чи згідні ви із ним? Як ви розумієте неповноцінність людини? Чи справді вона неповноцінна? Що штовхає одну людину до союзу з іншими людьми?

«Людина має потребу в їжі та питті; одягу вона потребує внаслідок відсутності надійного природного покриття; житла – через клімат і для захисту від тварин, лікування – через зміну якостей та почуттів, вроджених тілу. Справді, якби ми не мали чуття, то не страждали би і не відчували потреб у лікуванні, та й загинули б, не лікуючись. Завдяки ж наукам та мистецтвам, та надбанням, що ними породжені, ми потребуємо один одного, а через це збираємось у великих кількостях разом. У взаємних відносинах співвідносимо свої життєві потреби задля того, щоби користуватись взаємними послугами. Людина ж за природою – тварина стадна та суспільна. Ніхто наодинці не є самодостатнім. Отже, постає очевидним, що держави (спільності) й міста утворились завдяки взаєминам і наукам». (Немезій Емеський)

Поясніть, чим відрізняється дане пояснення причин об'єднання людей в суспільство від попереднього. Яке із них має негативну орієнтацію, а яке ним не обмежується? Що саме візантійський мислитель вважає тою силою, яка перетворює спів дію живих істот у суспільстві? Якою мірою його пояснення можуть бути прийнятими?

«Суспільство в найширшому смислі цього слова є сукупністю організмів… Але серед всіх організмів нас найбільше цікавить вид «Гомо сапієнс» - людина як організм, що досягнув, наскільки відомо, найвищого органічного розвитку та являє собою…достатньо і глибоко своєрідний вид серед живих організмів. Тому ми можемо поділити всі тваринні організми на два основні класи: тварини у точному смислі слова і людина. Відповідно, поділяться на дві групи й товариства живих організмів: тваринні спільності та людські – або суспільство… Початковим та кінцевим елементом суспільства є людина. Людина є перш за все продуктом космічного та органічного розвитку. Проте людина є продуктом не лише природи, але й культури. Отже, ми бачимо, що життя суспільства являє собою масовий, стихійний потік зв'язків та взаємодій людей на основі їх дій чи-то поведінки. Безпосередні зв'язки при співробітництві необхідно включають у себе матеріальний, психічний та ідеальний моменти». (М.Д. Кондратьєв)

Чи вважаєте ви прийнятним такий хід філософського міркування, прийнятним для пояснення суспільства? Наскільки виправдано подавати генезис суспільства, відштовхуючись від різновидів живих організмів? Чи згідні ви із усіма основними засновками та напрямами думки даного фрагмента? Або що для вас тут постає неприйнятним? Що, навпаки, приваблює?

«Всі суспільні явища, а особливо – функціонування соціальних інститутів, повинні бути осмислені як результат рішень людських індивідів». (К.Поппер)

Яка якісна ознака суспільства фігурує у даному міркуванні і наскільки вона, на вашу думку, є виправданою?

«В суспільстві, в соціальному явищі ми бачимо не що інше, як тривалу, неперервну, багатогранну взаємодію, що встановлюється у всілякій постійний, а не випадковій агрегації живих істот». (Е.В.Де-Роберті)

Спробуйте оцінити, наскільки важливими для реального функціонування суспільства постають наведені тут його характеристики? Аргументуйте свої міркування.

«Природа створила людей рівними щодо фізичних та розумових здібностей… Із цієї рівності здібностей випливає рівність надій на досягнення цілей [ усіх людей]… Але на шляху досягнення своєї мети, яка в основному полягає у збереженні життя, вони намагаються або підкорити, або знищити одне одного… Із взаємної недовіри людей немає для людини більш розумного шляху для забезпечення свого життя, як застосування попереджальних заходів, тобто тримати всіх у покорі… Поки люди живуть без загальної влади, вони знаходяться…у стані війни всіх проти всіх… Тому немає нічого дивного в тому, що для забезпечення сталої та тривалої згоди, потрібна окрім угоди…спільна влада, що тримає людей у страху та спрямовує їхні дії до загального блага».

(Т.Гоббс)

Як ви вважаєте, картина початкового стану людських взаємин як ворожих відповідає справжньому стану справ чи постає теоретичною конструкцією?

Обґрунтуйте свою думку, а також спробуйте виділити в даному міркуванні те, що може бути прийнятним та виправданим.

«Своєрідність осіб у першому наближенні окреслюється їх потребами… Можливість їх задоволення вкорінена у суспільні зв'язки, що являють собою той всезагальний здобуток, звідки всі отримують необхідне… Цей різноманітний зміст своєрідних потреб утворює розподіл праці». (Г.Гегель)

Що нового стосовно суспільства та його функціонування можна побачити у даному положенні Гегеля?

«Сім'ї, громади, села соціологи називають «первинними спільнотами». Останні могли би бути визнані суспільствами лише за наявністю особливих умов. Найважливішою з цих особливих умов постає самостійність: саморегулювання, самовідтворення, самозародження. Іншими словами, соціальна система постає суспільством лише в тому випадку, якщо вона не входить в якості складової частини в більше суспільство. Виключний характер категорії суспільства полягає в тому, що воно являє собою таку соціальну систему, що володіє генетичною історією та своєю територією, має окремі частини, але сама не є частиною ширшої системи влади… Суспільство – це не просто сукупність поєднаних людей, початкових та культурних колективів… Всі ці колективи утворюють суспільство в силу свого існування під загальною владаю, що здійснює контроль над територією, позначеною кордонами, що підтримує та насаджує певну… культуру».

(Е.Шиллз)

Проаналізуйте дане міркування і спробуйте чітко виділити ті характеристики суспільства, які автор фрагмента вважає необхідними. Спробуйте також поєднати їх із тими, які були окреслені в попередніх уривках. Як ви розумієте таку рису суспільства, як «генетична історія»? Чи існує реальна можливість таку історію від слідкувати для реально існуючих суспільств? Чи можна на основі даного уривка зробити висновок про те, що суспільство складається із певних часткових спільних людських утворень? Які положення даного фрагмента ви вважаєте цінними та виправданими з позиції осмислення природи суспільства?

2. Прочитайте уривки та з'ясуйте сутність і особливості соціальних якостей.

«Всі процеси взаємодії, що мають психічну природу, абсолютно незалежно від того, між ким або чим відбуваються, являють собою соціальну взаємодію і тим самим постають об'єктами соціології».

(Г.Тард)

Яка вирішальна ознака соціальності фігурує у даному фрагменті? Чи можна на основі міркувань автора зробити висновок про те, що соціальні процеси можуть відбуватись і між речами, а не лише між людьми? Як ви ставитесь до такої думки?

«Соціальним явищем є соціальний зв'язок, що має психічну природу та реалізується у свідомості індивідів, виходячи у той же час за змістом та тривалістю за її межі. Це те, що багато хто називає «соціальною душею», це те, що інші називають цивілізацією та культурою, це те, що треті визначають терміном «світ цінностей» - на противагу світу речей, що утворюють об'єкт наук про природу». (П.Сорокін)

Спробуйте прокоментувати, чим принципово відрізняється «світ цінностей» від світу речей. Як можна зрозуміти твердження автора про те, що соціальний зв'язок, маючи психічну природу, виходить за межі свідомості індивідів? – Спробуйте підтвердити цю думку конкретними прикладами.

«…Речі другої категорії,…що виникають в результаті трансформаціє елементів природи, є продуктами суспільного життя, виникають у процесі та на основі відносин та взаємодій людей. Вони виникають на ґрунті фізичного та розумного співробітництва… В силу цього такі речі до складу своїх фізико – хімічних властивостей…якими вони володіли від природи, приєднують нову властивість, яких вони раніше не мали. Ця властивість має…суспільну природу. Завдяки їй вони виявляють здатними виконувати в суспільстві певну роль, функцію… Всі такі речі окрім фізичного буття…мають ще й буття соціальне».

(М.Д.Кондратьєв)

Які – принаймні дві – характеристики соціальної властивості виділяє автор даного уривка? Спробуйте своїми словами передати те нове, що набувають речі, коли вони володіють соціальними властивостями. Як пов'язані дані міркування із попередніми окресленнями сутності соціальних якостей?

«Соціальність утворюється як результат комунікативних актів (актів спілкування), у яких «я» звертається до «іншого», осягаючи його як особистість, яка у свою чергу, обернена до нього, причому вони обидва це розуміють». (А.Шюц)

Чи згідні ви із тим, що соціальні відносини ґрунтується на розумінні особливої природи зв'язку особливостей? Спробуйте аргументовано підтвердити чи спростувати дане положення.

«Властивості соціально організованих дій являють собою особливий, зумовлений обставинами продукт роботи людей, що спрямований на виробництво та усвідомлення діяльності. Соціальний порядок – це те, що створюється, а не постає даним від самого початку».

(Д.Сілвермен)

Яку нову ознаку соціальності можна виділити у даному уривку? Чи згідні ви із тим, що виробництво та усвідомлення діяльності, а не речей, постає вирішальною ознакою соціального?

Спробуйте тепер ще раз переглянути всі наведені в даному завданні уривки і зробити узагальнені висновки щодо природи, умов виникнення та особливостей соціального.

3. З наведених нижче уривків з’ясуйте сутність суспільства як системи.

«Суспільство складається із людей із додатком правил та ролей. Правил дотримуються (або не дотримуються), а ролі виконують. Окрім того, існують традиції, звичаї, ідеології, системи родинних зв'язків, мови, - все це є шляхами, якими люди діють, думають та розмовляють». (С.Лукс)

Спробуйте пояснити, які елементи життя та діяльності постають необхідними для суспільного життя, згідно із твердженнями даного автора. Яка функція приписується тут суспільними елементами? Чи згідні ви із даними міркуваннями?

«Усякого роду родинне, домашнє, взаємно солідарне, затишне співжиття ми розуміємо як життя у межах органічної сфери. Суспільство – це публічність, світ. Туди потрапляють як у щось чуже. В органічній же сфері знаходять себе від народження… Існують різновиди органічної сфери, такі як мовні, сімейні, побутові, релігійні; натомість, ведуть розмову про виробничі, наукові торгові спільності або товариства… Органічну сферу розуміють як життєвий організм, суспільство же – як механічний агрегат, артефакт». (Ф.Тьонніс)

Спробуйте продумати й оцінити дане міркування. Чи згідні ви із протиставленням органічних проявів спільного життя соціалізму, суспільному життю? – Спробуйте навести приклади як на користь даного твердження, так і проти нього.

«На рівні малих груп суспільство завжди було здатне зберігати згоду, злагодженість. Ми, таким чином, робимо висновок, що цивілізації, якщо її доля у тому, щоби зберігатися, треба підтримувати у відносинах між групами, що складають суспільство та забезпечують центральне спрямування його розвитку, деякі з ознак малої соціальної групи».

(Дж.Хоманс)

Як ви вважаєте, чи справді стан малих груп суспільства грає вирішальну роль у його збереженні та стабільності? Спробуйте прояснити, що саме ви могли би назвати такого типу малими соціальними групами.

«Кожне конкретно функціонуюче життєве утворення може бути з найбільшою ясністю зрозумілим та схарактеризованим, виходячи із тої економічної та політичної структури, що утворює його основу. Проте воно охоплює також всі людські відносини (специфічні форми любові, спілкування, боротьби та ін.), що припускаються або вимагаються даною структурою. І нарешті – всі форми та способи переживання й мислення, що відповідають даному життєвому утворенню…».

(К.Мангейм)

Виділіть основні сфери суспільного життя, які окреслені у даному уривку. Подумайте, чи є вони достатніми для характеристики цілісності життя розвиненого суспільства.

«Під духовним життям суспільства мається на увазі та частина буття, в якій об'єктивна, над історична реальність надана нам не у формі предметної дійсності, що перебуває перед нами і протистоїть нам як трансцендентна реальність нам самим, тобто суб'єкту та його внутрішньому світу, а у формі реальності, що присутня в нас самих, із середини із нами зрощена та нам відкрита…». (С.Л.Франк)

Автор даного уривка дає характеристику одному із найважливіших елементів суспільного життя. Прокоментуйте дане твердження. Наскільки, на вашу думку, є виправданим протиставлення світу зовнішньої реальності та духовного життя суспільства. Аргументуйте свою думку.

«Ряд або суму ідей, яка має місце у даному суспільстві, можна назвати ідеологічним рівнем суспільства. Ідеї ці за своєю природою є різними. Сюди можна зарахувати пізнавальні і, зокрема – наукові поняття, судження, правові та моральні уявлення, політичні поняття та ідеали, релігійні вірування, естетичні та ін. Вони всі…є колективними ідеями…». (М.Д.Кондратьєв)

На основі даного уривка чітко назвіть характерні особливості та елементи ідеологічного рівня духовного життя суспільства. Який рівень духовного життя суспільства протистоїть ідеологічному?

«Ідеологічними ми називаємо ті відмінні від буття уявлення, які фактично ніколи не досягають реалізації свого змісту. Хоча окремі люди часто цілком щиро керуються ними в якості мотивів своєї поведінки, у ході реалізації їхній зміст звичайно викривляється».

(К.Мангейм)

Які риси ідеології автор даного уривка виводить на перший план? Чи згідні ви із його твердженнями? Які інші характерні риси ідеології ви можете назвати?

«1. Соціальні структури, на відміну від природних структур, не існують незалежно від видів діяльності, що ними ж спрямовуються. 2. Соціальні структури, на відміну від природних структур, не існують незалежно від ідей та уявлень суб'єктів про сутність своєї діяльності. 3. Соціальні структури, на відміну природних, можуть бути лише відносно стійкими…». (Р.Бхаскар)

Уважно перечитайте загальні характеристики соціальних структур, тобто тих структур, що складають систему суспільного життя. Спробуйте навести конкретні приклади до цих характеристик, а також окресліть їх важливість як для життя суспільства, так і для його пізнання.

«Під усякими механічними зовнішніми взаєминами між людьми приховується та через нього діє сила соборності, внутрішньої людської єдності». (С.Л.Франк)

Чи згідні ви із тим, що саме таку основу слід вбачити у принциповій єдності суспільства? – Наведіть аргументи як на користь даного твердження, так і проти нього.

4. Уважно прочитайте уривки щодо взаємодії людини та суспільства і дайте відповідь на питання.

«Людина водночас належить природі й суспільству (і це навіть дуже складно відділити). Чим більше розвинене суспільство як таке, тим більше різноманітних рішень воно вимагає від кожної людини. Немає такої «природи», яку можна було би визнати вічним мірилом для суспільного розвитку». (Д.Лукач)

Аналізуючи цей фрагмент, спробуйте визначити: а) яких якостей надає людині суспільство; б) як поєднуються між собою соціальні та природні якості суспільної людини (що домінує); в) чи залежить суспільство від людини?

«Не задовольняє розуміння думка про те, що людина створена для держави і що із організацією держави нібито вперше зростають зерна людського щастя: адже багато народів землі знати не знають про державу, але живуть щасливіше за людину, розіпнуту на хресті своїх турбот, будучі прихильником держави. Таке, за допомогою мистецтва створене суспільство має корисні, але й шкідливі сторони. Але мистецтво – лише засіб, а виточений засіб вимагає обережного і тонкого поводження із собою. Звідси те, що у міру зростання держави, у міру, зростання її складності нескінченно зростає й небезпека того, що з'явиться величезна кількість нещасних. У великих державах сотні людей голодують, і інші люди пожинають плоди їхньої праці та потопають у розкошах…». (І.Г.Гердер)

Дайте оцінку наведеним міркуванням. Як ви вважаєте, чи справді висока цивілізація породжує великі негативні наслідки для людського прагнення щастя? Чи просте природне життя має переваги над цивілізованим? Наведіть аргументи та приклади щодо своїх позицій.

«Після того, як суспільство досягло певного рівня закостеніння, стає неможливим старими методами впливати на ті механізми, що виникли в ньому при його утворенні. Тобто не можна діяти суто технічно, оскільки техніка завжди спрямована на людей і завжди створює загрозу для свободи особистості. Це можна зробити лише такими технічними засобами, які ставлять речі на службу людині». (Е.Муньє)

Що нового додає дане міркування до наведених вище – відносно негативних сторін високорозвинених суспільств? Якою мірою ви погоджуєтесь із наведеним міркуванням?

«Той, хто, володіючи великою державою, служить малій державі, той робить це через любов до Неба. Хто, володіючи малою державою, служить великій державі, той робить це через страх перед Небом. Той, хто любить Небо, оберігає усю Піднебесну. Той, хто боїться Неба, оберігає державу». (Мен-Цзи, III-IV ст. до н.е.)

Як ви вважаєте, яка думка постає провідному у даному уривку? Спробуйте передати його зміст своїми словами, а також сформулюйте своє ставлення до нього.

«Пропоновану мною модель зв'язку «суспільство – особистість» можна підсумувати так: люди не творять суспільства. Бо воно завжди передує їм як необхідна умова їх діяльності. Скоріше на суспільство слід дивитись як на сукупність структур, звичайних практичних процедур та умовностей, які індивіди відтворюють та перетворюють, але які не існували би, якби вони того не робили. Суспільство не існує незалежно від людської діяльності… Проте воно є її продуктом… Процесам, через посередництвом яких підтримуються накопичені вміння, навички, майстерність, властиві даним соціальним явищам,…можна надати загальної назви «соціалізація». Важливо підкреслити, що ці відтворення та перетворення суспільства, хоча воно й відбувається найчастіше несвідомо, тим не менше постає ще й деяким досягненням, результатом майстерності активних суб'єктів, а не механічним наслідком попередніх умов». (Р.Бхаскар)

Спробуйте уважно перечитати наведений фрагмент та з'ясувати, які саме відносини, на думку автора, існують між суспільством та окремою людиною? Якщо людина не творить суспільство, то що саме залежить в суспільстві від людини? Як би ви визначили. Що здобуває людина у процесі соціалізації, а що в суспільстві тримається тільки на її зусиллі?

«Суспільне життя значною мірою допомагає людині подолати своє відчуття неповноцінності, але воно й визначає людське індивідуальне життя… Суперечність між власними інтересами та благополуччям суспільства дає можливість перевірити ступінь її (особи) ворожості до людського роду». (А.Адлер)

Як ви думаєте, кому – людині чи суспільству – віддає перевагу автор даного уривка у своєму міркуванні? Аргументуйте свою думку.

«Можна виділити чотири типи відносин між самотністю «я» та соціальністю. 1) Людина не самотня та соціальна. Це є найбільш елементарний та поширений тип. В ньому «я» цілком пристосоване до соціального середовища. Але переважають у цьому типі люди імітативні, не творчі. 2) Людина не самотня і не соціальна. В цьому випадку «я» також пристосоване до соціального середовища, але «я» не має соціальних інтересів, не проявляє соціальної активності… Це є розповсюджений побутовий тип. 3) Людина самотня і не соціальна. Цей тип не пристосований або мало пристосований до соціального середовища, переживає конфлікти, не гармонійний… Він просто усамітнюється від соціального середовища, тікає від нього… Такі люди, як правило, не мають в соціальній сфері вірувань та переконань…4) Нарешті, людина може бути самотня і соціальна… Це є протетичний тип; такими бувають творчі ініціатори, реформатори, революціонери духу… Проблема самотності видається мені основною філософською проблемою; із нею пов'язані проблеми «я», особистості, суспільства, спілкування, пізнання…». (М.О.Бердяєв)

Уважно проаналізуйте наведений великий уривок відомого філософа. Чи згідні ви із тим, що саме проблема самотності постає вихідною для вирішення тих проблем, які окреслює автор? В чому ви вбачаєте зміст даної проблеми? Спробуйте аргументовано пояснити, яку суперечність автор уривка подає як провідну щодо взаємин людини і суспільства? Чи можна було би розширити дану класифікацію? – Якщо так, то як саме? Чи можна дане міркування брати як засаду для достовірного вирішення питання про співвідношення людини і суспільства?

«Прогресувати можемо лише ми, людські індивіди, і ми можемо робити це, захищаючи та посилюючи ті демократичні інститути, від яких залежить свобода, а разом із тим – і прогрес». (К.Р.Поппер)

Як ви вважаєте, яку позицію займає автор уривка у питанні про співвідношення людини і суспільства? Чи згідні ви з його думкою?

5. Ознайомтесь із особливостями виникнення філософії історії як особливого напряму дослідження.

«Термін «філософія історії» винайшов у XVIII ст. Вольтер, який розумів як всього лише картину, або наукову історію, тобто той спосіб історичного мислення, коли історик самостійно мислить про предмет замість того, щоби повторювати історії, вичитані із старовинних книжок. Цим же терміном скористався Гегель та інші автори у кінці XVIII ст., але вони надали йому іншого сенсу: в них він позначив просто всезагальну або всесвітню історію. Третє значення даного терміна можна знайти у деяких позитивістів XIX ст.: для них філософія історії значила відкриття загальних законів, що керують ходом подій, про які повинна розповідати історія». (Р.Дж.Колінгвуд)

Спробуйте самостійно проінтерпретувати основні етапи становлення філософії історії та пояснити чинники зміни її проблематики.

«Філософія історії – творення сучасності, дитя XVIII ст., як і багато чого іншого. Вона перебуває у найтіснішому зв'язку із сучасною етикою та культурою, завдання та питання яких без історії вже не можуть бути вирішеними, а тому змушували давно відому оповідальну історію звернутись до міркування, до порівняння та до поняття розвитку, щоби зрозуміти саму себе як вершину розвитку. Тим самим філософське осмислення історії було протиставлене вивченню природничих та математиці… Від тих часів боротьба між філософією історії постала як одна із найважчих тем сучасного духу». (Е.Трьольч)

Чим відрізняється другий опис становлення філософії історії від першого? У яких найперших наукових зв'язках постає філософія історії? Чому це так? Чому вона увійшла у конфлікт із природознавством? – Спробуйте це пояснити, виходячи із наведених фрагментів та власних знань.

Ознайомтесь із окресленнями найперших завдань філософії історії та дайте їм свою оцінку.

«Нащо може знадобитись вивчення історичних подій та станів, що колись та для чогось склались у тій чи іншій країні, якщо вони не повторюються і не можуть бути передбачені? – Причина скоріше тут у тому, що ми хочемо виконати заповідь давнього оракула – пізнати самих себе, свої властивості й сили задля того, щоби влаштувати своє земне життя». (В.Ключевський)

Спробуйте пояснити, яким чином осмислення історії може допомогти людині пізнати саму себе) Яким чином це може вплинути на людську життєдіяльність? Для аргументованої відповіді на ці питання скористайтесь ще одним міркуванням на тему завдань філософії історії:

«Якщо ми не наважимось мислити, існує лише один шлях створення ілюзії того, що ми виконуємо якусь корисну функцію, а саме: притримуватись течії безперервно змінних підходів… Це захистить нам від гострої незручності стикнутись із фундаментальними проблемами життя суспільства…». (С.В.Ф.Хеллоуей)

Чому повинно слугувати філософське осмислення історії? Спробуйте аргументувати, чому поза філософією історії не може бути надійного орієнтування в процесах суспільного життя.

Спробуйте підвести підсумки знайомства із предметом філософії історії опрацюванням досить розгорнутого окреслення даного питання.

«Існує галузь науки, що іменується філософією історії. Під цією назвою фігурують, проте, досить різні речі. Предметом філософії історії може бути історичне знання як таке, його природа, його межі, його форми. Історія філософії у такому випадку власне постає теорією пізнання у прикладенні до історії. До філософії історії можна віднести вивчення загальних законів історичного життя, що розкриваються через долі людства; тут філософія історії власне постає загальною теорією історичного процесу. Завдання філософії історії можна вбачити у з'ясуванні питання про сенс історії – чи є в ній взагалі який – не будь сенс, а якщо є, то в чому він полягає, а також – що саме слід розуміти під «сенсом», коли мова йде про історію? Філософією історії можуть бути, нарешті, названі розмірковування про користь історії: чи вкладається досвід, що переживається людством, у його подальші долі? Чи впливає він на історичну діяльність людей; чи взагалі він чомусь когось навчає?» (М.Конрад)

Спробуйте пояснити, які із зазначених визначень предмета філософії історії є найширшими, а які – вужчими. У якому відношенні перебувають вони між собою? Яке розуміння предмета історії філософії ви вважаєте найбільш виправданими і прийнятним?

6. Приступаючи до розгляду тих положень світової філософії, які присвячені осмисленню історії як реальності, зверніть увагу на досить велику відмінність у філософських поглядах та позиціях: від заперечення особливості історії до її категоричного виведення за межі природних явищ. Спробуйте вдумливо проаналізувати ці позиції та виявити їх надбання та прорахунки.

«Ми знаємо лише одну – єдину науку – науку історії. Історію можна поділити на історію природи та історію людей… Історія є ніщо інше, як діяльність людини, що прагне досягнути своїх цілей… Історія нічого не здійснює, вона не володіє ніяким безмежним багатством, не б'ється ні в яких битвах… Історія не є якась особистість, що використовує людину задля досягнення своїх цілей».

(К.Маркс і Ф.Енгельс)

«Самі люди створили цей світ націй, але цей світ, безумовно, вийшов із деякого Розуму, часто відмінного, інколи – зовсім протилежного, але завжди такого, що перевершує часткові цілі людей, тих людей, що ставили собі такого роду цілі. Таким чином він робить із таких обмежених цілей засоби служіння цілям значно ширшим».

(Джамбаттіста Віко)

Яка із наведених позицій видається вам більше виправданою? Аргументуйте свою відповідь.

«Протилежність логічному поняттю природи, як буттю речей, яке визначається загальними законами, складає, як я думаю, поняття історії,…тобто поняття одиничного бування…Продукти природи – це те, що вільно виростає із землі. Отже, природа є сукупністю всього того, що виникло саме собою і віддане власному зростанню. Протилежністю природи в цьому сенсі постає культура, як те, що або безпосередньо створене людиною, що діє відповідно до своїх цілей, яким вона надає цінності, або, якщо воно вже існувало раніше,…свідомо виплекане нею заради цінності, яка із тим пов'язується… Природнича позиція є скоріше підпорядкованою історичній та культурологічній, оскільки остання постає значно ширшою за першу. Не лише прирознавство постає продуктом культурного людства, але й сама «природа» в логічному смислі є ніщо інше, як теоретичне культурне благо, тобто значуще, цінне розуміння дійсності людським інтелектом...». (Г.Ріккерт)

Уважно перечитайте наведений фрагмент; спробуйте з'ясувати, чим саме протистоять явища природи та історії. Що, виходячи із міркувань філософа, можна вважати основою історії? На чому тримається історичний спосіб буття?

«Філософія історії розглядає людину в сукупності дії усіх світових сил, тобто у найвищій повноті, у найвищій конкретності. Людська доля осягається лише в цьому конкретному пізнанні філософії історії. І ця сукупність світових сил породжує дійсність вищого порядку, яку ми називаємо історичною дійсністю. Це – особлива та вища духовна дійсність. І хоча в історії діють та відіграють велику роль і матеріальні сили, і економічні фактори (за вченням історичного матеріалізму не можна не визнати часткової істини), але самий матеріальний фактор, що діє в історичній дійсності, має під собою глибокий духовний ґрунт». (М.О.Бердяєв)

Чим відрізняється підхід Бердяєва до розгляду історії? Які корені історичного він вважає найпершими та найважливішими? Чи згідні ви із тим, що матеріальні фактори історичного процесу мають під собою духовний ґрунт? Поясніть своє розуміння даного моменту.

7. Прочитайте уривок про особливості історичного пізнання.

«Глибока прірва відділяє історію, як вона відбувалась насправді, від тої історії, яку ми знаємо, і ця прірва може бути заповнена лише за допомогою уяви, реконструкції подій, відтворенням того, як вони повинні були відбутися, - на основі тих неповних даних, які є в нашому розпорядженні. Це є акт творчості (або інтерпретації), подібний до мистецтва». (Л.Готшалк)

Чи згідні ви суттєвою роллю уяви у справі історичної реконструкції минулого? Чи історична істина вимагає суворого дотримання фактів навіть тоді, коли вони є неповними?

Порівняйте також наведені нижче різні оцінки історичного пізнання.

«Історія являє собою організовану пам'ять у вигляді писаної історії піддається численним викривленням». (Ч.Райт Міллс)

«Факти із хронічки досить часто володіють здатністю раптом проливати світло на певні соціальні події та найбільш характерні для даного історичного моменту риси». (Дж. Де Сантіс)

Як ви можете охарактеризувати наведені вище дві позиції: а) як емпіризм; б) як прагматизм; в) як агностицизм; г) як раціоналізм?

«Історія-наука про людину. Вона, звичайно, використовує факти, але це є факти людського життя... Але де взяти факти як такий - цей славнозвісний атом історії? Спробуємо проаналізувати будь-який факт, розкласти на складові елементи (матеріальні та духовні), спробуємо уявити його собі як складний підсумок дії загальних історичних законів,часткових обставин часу й місця, особистих властивостей, що притаманні кожній відомій або невідомій особі, - і ми побачимо, як швидко почне розпадатися, розповзатися, розшаровуватись усе це заплутане хитросплетіння. Чого – фактичних даних? – Ні, фактів створених, відтворених, вигаданих або змайстрованих істориком за допомогою гіпотез та припущень... Встановити факт – значить виробити його. Іншими словами – відшукати певну відповідь на певне питання». (Л.Февр)

На основі наведених уривків спробуйте прояснити, як співвідносяться між собою факти, гіпотези, розумові конструювання у пізнанні історії. Чи згідні ви із тим, що історія – це «організована пам’ять людства»?

Ознайомтесь, нарешті, із твердженням видатного іспанського філософа ХХ ст. щодо методів історичного пізнання та прокоментуйте їх.

«Фізико-математичний розум або у грубій формі натуралізму, або у піднесеній формі спіритуалізму був не в змозі впоратись із людськими проблемами. Людина – не річ, але драма: її життя – чистий універсальний випадок, що трапляється з кожним із нас і в якому кожний постає не чим іншим, як випадком». (Х.Ортега-і-Гасет)

Якщо стати на позицію філософа, то які методи історичного пізнання можна вважати найбільш виправданими?

8. Прочитайте уривки та спробуйте осмислити проблему спрямування історичного процесу.

«Найбільшого розповсюдження серед піфагорійців набули наступні положення: по – перше, що душа безсмертна, по – друге, що вона перевтілюється в інші види тварин, ... по – третє,що все, що колись відбулось, через певні періоди часу відбувається знову, і нового абсолютного нічого не має...». (Порфірій)

«Якщо ж вірити піфагорійцям, то я коли-небудь із цією ж поличкою у руці буду знову так само вести бесіду із вами, що так само як і зараз будете сидіти переді мною, і так само повториться усе інше».

(Евдем)

«Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? Немає нічого нового під сонцем! Покоління відходять й покоління приходять, а земля віковічно стоїть! І сонце сходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається; крутиться,крутиться він та й іде, і на круг вертається вітер... Всі речі – у праці: переповісти всього; не сповниться око баченням, не сповниться вухо слуханням. Що було, то воно й буде, і що робилось, буде робитись, і не має нічого нового під сонцем...».

(Книга Еклезіаста,1)

Як ви вважаєте, чим було викликане стійке в давні часи уявлення про неодмінне повторення всього, що відбувалось в історії? Чи можете ви окреслити саме світоглядні аспекти такого твердження? Ознайомтесь на цю тему із судженнями більш близького до нас часом філософа.

«Якщо ж життя не було повторенням, чим воно тоді було? Хто б забажав бути дикою, на якій теперішнє кожну мить пише нові літери та епітафії минулого? Хто б схотів піддатися миттєвим, все новим і новим враженням, що лише розбещують та спокушають? Навіть якщо би сам Господь не бажав повторення, світ ніколи би не створився. Тоді Бог або задовольнявся би єдиними планами, задумали,або знищів би створене, щоби зберігати його у спогадах. Він того не зробив, а тому світ існує і тримається на тому, що життя є повторенням. Повторення – сама дійсність, повторення – це сенс існування. Хто хоче повторення, було, інакше не можна було би й повторити, але сама обставина, що це вже було, надає повторенню новизну...».

(С. Кіркегор)

Спробуйте вдуматись у наведені міркування й вилучити із них деякі важливі аспекти здійснення історичного процесу. Чи приймаєте ви тезу автора про те, що повторення надає історичному процесу стабільності й постає основою відчуття новизни? Як співвідносяться повторення із часом?

«Саме число віків, нібито днів, якщо ми будемо їх рахувати за тими періодами часу, що вказані у Писанні,буде сім... Так перший вік, як би перший день, триває від Адама до потому. Другий – від потопу до Авраама; вони є рівними не за тривалістю часу, а за числом поколінь... Потім від Авраама до пришестя Христового... слідує три віки, а саме: від Авраама до Давида, від Давида до переселення у Вавілон, від переселення у Вавилон до Різдва Христового. Всього виходить п’ять віків. Тепер йде шостий, якого не варто вимірювати ніяким числом поколінь… Опісля цього віку Господь нібито відпочиває у сьомий день… Тоді ми вивільнимось, побачимо та возлюбимо, возлюбимо та восхвалимо! Ось те, чим ми будемо без кінця!». (Аврелій Августин)

Яка концепція історії подана у даному міркуванні? Чим вона відрізняється від античного бачення історії? Чи набуває в даній версії історії вона свого спрямування? Які критерії руху історії постають тут найпершими та найважливішими? – Порівняйте таке бачення історії із наступним:

«Люди відгукуються спочатку на необхідне; згодом звертають увагу на корисне; відтак помічають зручне; пізніше розважаються насолодами та розбещуються розкошами; нарешті божеволіють, тринькаючи своє майно. Характер народів спочатку є грубим, потім – суворим, пізніше – м’яким, згодом – витонченим і нарешті - аморальним».

(Джамбаттіста Віко)

Що в даному уривку постає основою для виділення історичних епох? Чи згідні ви із таким тлумаченням історії? Що в ньому можна вважати позитивним, а що – негативним?

«Все існуюче піддане змінам та псуванню: у тому нас переконує непереборна сила природи… Усяка форма правління може йти до занепаду подвійним шляхом, оскільки псування проникає або ззовні, або зароджується у ній самій. Перша не підпорядкована яким-небудь незмінним правилам, тоді як для другої порядок встановлений від природи». (Полібій)

Наведена позиція переконує нас у тому, що все у світі так чи інакше піддане деградації. Як ви вважаєте, чи існують якісь реальні підстави для такого типу висновків? Якими вони можуть бути? – Поясніть це за допомогою конкретних прикладів. Порівняйте наведене твердження із іншими, досить відмінними поглядами на хід суспільно-історичних процесів.

«Явища природи підпорядковані незмінним законом, замкнені у колі завжди однакових коловоротів. Все відроджується і все гине; і в послідових поколіннях, через які рослини та тварини відтворюються, час у кожну мить лише повторює образ того, що він сам вибудував. Послідовний рух людей, навпаки, становить видовище, що змінюється від століття до століття. Розум, пристрасті, свобода, безперервно породжують нові події. Всі події сплетені ланцюгом причин і наслідків, що зв'язують цей стан світ з усіма попередніми станами».

(А.Р.Тюрго)

Чи існують реальні підстави протиставляти характер природних змін змінам соціальної історії? Чи правильно, на вашу думку, виділяє автор даного уривка причин розбіжностей між цими змінами?

«Без сумніву прогрес може бути більше або менше швидким, але ніколи розвиток не піде назад. Принаймні до тих пір, доки земля посідатиме те місце у світовій системі і поки загальні закони цієї системи не викличуть на земній кулі загального потрясіння чи змін, які би більше не дали змоги людському родові на ній зберігатися, розгортати свої здібності й знаходити джерела існування». (Ж.А. Кондросе)

Якою мірою можна вважати виправданими переконання у незворотному ході суспільного прогресу? Чи можете ви із даного уривка зробити висновок щодо того, на чому ґрунтується віра автора у прогрес? Спробуйте з'ясувати, чи відрізняється від наведеного переконання міркування І.Я.Франка:

«Поступ не тримається одного місця, а йде, мов буря, з одного краю до іншого, лишаючи по часах оживленого духу пустоту та занепад…В історії людства бачимо два великі факти, що дивують нас як…надзвичайно важливі для поступу, як, мабуть, жодні інші. Цими фактами є: винайдення письма і винайдення друку. Обидва ті факти стоять, як велетенські верстові стовпи на межах великих епох…Людство споконвіку прагне до однієї мети – до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї воєдино, коли всяка наука її буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки»

Прокоментуйте наведені міркування. Що покладає І. Франко в основу поступу? Якою мірою сучасні уявлення про розвиток суспільства відповідають його твердженням? Чому відкриття письма та друкарства письменник вважав найважливішими подіями в історії поступу?

«Освіченість, якщо розглядати її з боку індивіда, полягає в тому, що він здобуває собі те, що знаходиться перед ним, для себе. З боку же всесвітнього духу (як субстанції) освіченість (і досвід) означає лише те, що ця субстанція передає собі свою самосвідомість…Наука відтворює цей рух освіченості у його повноті та необхідності…Метою постає проникнення духу у те, що таке знання…З одного боку, потрібно витримати довжину цього шляху, оскільки кожний момент його є необхідним. З іншого боку, на кожному із них слід затриматись, бо кожний момент є деяка індивідуальна цілісна форма і розглядається лише остільки абсолютно, оскільки…ціле розглядається у своєрідності такого визначення» (Г.Гегель)

Спробуйте вдуматись у зазначене описування причин та засад прогресивного розвитку, з'ясувати, що рухає прогресом, яке значення для його здійснення мають часткові форми, яке значення для розвитку історії мають інтереси окремої людини.

«Свобода – це шлях людини в часі. Людина рухається до свободи, прагне свободи, виборює свободу. Цей рух, напевне, є можливим завдяки розуму. Розумом ми називаємо бажаючу все пізнати відкритість…Розум дає нам уявлення про істинне, використовуючи для цього форми роз судкового мислення. Розгортаючи їх, розум встановлює єдність усього мислимого». (К.Ясперс)

Дайте аргументовану оцінку такому розумінню спрямування історії. Нарешті, виходячи із численних попередніх тверджень про історію, проведіть аргументований аналіз нижченаведеного, досить експресивного вислову Ф.Ніцше:

«В одному із віддалених куточків всесвіту, що мерехтить нескінченними сонячними системами, була колись зірка, на якій розумні тварини винайшли пізнання. Це була найбільш пихата й брехлива хвилина «всесвітньої історії», але всього лише хвилина. Після кількох подихів природи зірка охолола, а розумні тварини повинні були померти».