Урок 6

Тема. Гімн — урочиста пісня.

Мета. Ознайомити з особливостями та характерними ознаками жанру «Гімн», дати поняття про його літературну основу та існування нового жанру в літературі, ознайомити учнів з історією створення гімну України, на прикладах урочистої музики розібрати характерні ознаки вокального гімну — як жанру камерно-вокальної музики.

Розвивати вміння учнів уважно слухати музику га надавати характеристику урочистим пісням і музиці урочистого характеру, висловлювати власні музичні враження від прослуханого твору, розвивати вміння знаходити спільні риси між музичним мистецтвом та літературою.

Виховувати повагу та шану до слухання головної пісні України — Державного гімну, виховувати ціннісне ставлення до державних символів та творчості українських композиторів.

Тип уроку: комбінований, урок заглиблення в тему

Обладнання: музичний інструмент, програвач, мультимедійна дошка, ілюстрації до музичного твору та пісні або мультимедійна презентація, портрети композитора М. Вербицького, П. Чубинського, М. Лисенка, Т. Шевченка. Основні поняття дня засвоєнім: характерні ознаки жанру «Гімн», літературна основа музики, зв'язок музики та літератури. Твори, що вивчаються на уроці:

• Державний гімн України (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького).

• «Молитва за Україну» (слова О. Кониського, музика М. Лисенка).

• Гімн студентської молоді «Gaudeamus» («Гаудеамус»),

• «Реве та стогне Дніпр широкий» (слова Т. Шевченка, музика Д. Крижанівського).

Хід уроку

1. Вхід під український марш. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

2. Новий матеріал для засвоєння. Бесіда з учнями про історію створення жанру «гімн».

Історія гімну дуже давня. Відомо, що гімн як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, що завершувалися молитвою до культового божества в Єгипті, Месопотамії, Індії. В Елладі гімн співали на честь Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб) або у вигляді гіпорхеми. У добу Середньовіччя його виконували як хорал. Гімн поширився також і в ренесансно-бароковій Україні (кондак).

У світській традиції гімн пов'язують з урочистими подіями загальнонаціонального значення, з офіційними церемоніями, демонстраціями тощо. Гімн Мартіна Лютера «Еіп feste Burg» став бойовою піснею німецьких протестантів; зі співом гімнів йшли битися і війська Кромвеля.

У XVIII столітті гімн існував як жанр літератури і був частиною окремих форм народної пісні та світської поезії (пастораль). На початку XIX ст. у період романтизму були спроби воскресити гімн як твір емоційно насиченої (патетичної) і метрично вільної ліричної форми. В Англії гімни Новаліса перекладав Джордж Макдональд. Одна з цих пісень набула статусу національного символу поряд із прапором та гербом.

Першим у Європі широковідомим національним гімном став британський «God save our Lord the King» («Боже, бережи короля»), хоча він не має офіційного статусу державного гімну. Потім з'явилися гімни інших європейських держав. Спочатку більшість текстів виконували на музику британського гімну (наприклад, російський «Ьоже, Царя храни!», американський «Му Country. Tis of Thee» гімн Німецько, імперії «НеіІ dir іш Siegerkranz», швейцарський «Ru'fst du mem Vaterland» та інші - всього близько 20 гімнів). Після того як монархи та парламенти почали затверджувати гімни, у більшості країн було створено власні мелодії. Але гімн Ліхтенштейну - пісня «ОЬеп am jungen Rhein» - і досі виконується під музику англійського гімну.