Самостійне заняття №10

Тема: Господарський механізм управління природокористуванням.

Мета: Ознайомлення з завданнями економіки природокористування, системою екологічних стандартів

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Поняття “природокористування”

2 Основні завдання економіки природокористування

3 Економічна оцінка природних ресурсів

4 Система екологічних стандартів та екологічного контролю

5 Екологічний аудит та менеджмент, економічний механізм природокористування

Література:

1 Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: теорія та практикум.- К.: Лібра, 2004, с. 260-280

2 Білявський г.О., Падун м.М., Фурдуй р.С. Основи загальної екології.- к.: Либідь,1995, с. 116-128

Питання для самоконтролю:

1 Що означає термін “ природокористування ”?

2 Які основні завдання економіки природокористування?

3 Що означає економічну оцінку природних ресурсів?

4 З якою метою створена система екологічних стандартів?

5 Які основні положення системи екологічного контролю?

6 Які завдання екологічної експертизи?

Самостійне заняття №11

Тема: Економічні методи управління природокористуванням і охороною природного середовища

Мета: Ознайомлення з екологічної ситуацією в світі, Україні

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Загальна характеристика екологічного стану України

2 Екологічні проблеми водного басейну України

3 Екологічні проблеми окремих регіонів України

4 Основні екологічні проблеми в світі

Література:

1 Білявський г.О., Падун м.М., Фурдуй р.С. Основи загальної екології.- к.: Либідь,1995, с. 179-180, 202-208

2 Білявський Г.О., Костіков І.Ю., Фурдуй Р.С.Основи екології:- К., Либідь, 2004, с. 328-374

Питання для самоконтролю:

1 Загальна характеристика екологічного стану України

2 Екологічні проблеми водного басейну України

3 Екологічні проблеми окремих регіонів України

4 Основні екологічні проблеми в світі

Самостійне заняття №12

Тема: Організація раціонального природокористування та охорони природного середовища

Мета: Ознайомлення з заповідної справою

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

1 Дайте загальну характеристику екологічного стану України

2 Які екологічні проблеми водного басейну України?

3 Які заходи приймаються для захисту річок України?

4 Які регіони України мають найбільші екологічні проблеми?

5 Які екологічні катастрофи відбулись в світі за останні роки?

6 Поняття про заповідання та заповідники

7 Державні і біосферні заповідники

8 Програма ЮНЕСКО “Людина й біосфера ”

Література:

1 Білявський г.О., Падун м.М., Фурдуй р.С. Основи загальної екології.- к.: Либідь,1995, с. 232-257

ОХОРОНА ТВАРИННОГО ТА РОСЛИННОГО СВІТУ ОХОРОНА ФЛОРИ

Біота, або сукупність рослин і тварин, є найважливішою живою органічною складовою біосфери.

За багато мільйонів років між організмами біосфери нашої планети сформувалися складні й різноманітні взає­мозв'язки, утворилися своєрідні трофічні рівні й ланцюги. Живі організми набули специфічних особливостей розвит­ку, обміну речовин, певних розмірів і форм, пристосувалися до умов природного середовища. Крім того, все живе й не­живе в біосфері характеризується збалансованістю, взає­мозалежністю, взаємопристосованістю й здатністю до самовідновлення.

З розвитком виду гомо сапієнс і його діяльністю цей баланс і здатність до самовідновлення дедалі більше пору­шуються.

Нагадаємо, що всі наукові назви рослин і тварин да­ються латинською мовою й складаються з двох слів — наз­ви роду (перше слово) та назви виду (друге слово).

Вид—це сукупність популяцій схожих особин, що ма­ють однакові будову та функції й існують у певних геогра­фічних (екологічних) умовах. Особини одного виду в при­роді схрещуються лише між собою. Загальну кількість видів: на Землі оцінюють у 1,5—5 млрд. Рід — вище за ієрархі­єю угруповання, що об'єднує споріднені види. Близькі ро­ди об'єднуються в сімейства, сімейства — в порядки, а по­рядки — в класи. Розподіл усіх живих істот за особливо­стями будови, функцій, а також підпорядкування груп одна одній називається класифікацією живих організмів. Розглянемо перший компонент біосфери — рослинний світ. Вважають, що це особливе царство природи налічує понад 300 тис. видів. Певний географічний регіон, область чи район мають характерний рослинний світ (флору). Ці­каво, що флора ніколи не буває однаковою в двох геогра­фічних регіонах чи зонах, що зумовлено різними кліматич­ними й мікрокліматичними умовами, геологічною будовою та рельєфом, міграціями, а останнім часом—і різним ан­тропогенним впливом.

Міграція (розселення) — важливий природний фактор,, який змінює склад флори в будь-якому регіоні. Розселення відбувається іноді швидко, іноді поступово й повільно. Цьо­му сприяють такі фактори, як вітер, морські течії, зміни кліматичних умов, річкові долина. Перешкодами є гори„ пустелі, напівпустелі та степи.

У історії біосфери відомі періоди, коли внаслідок при­родних катастроф (зледеніння, виверження вулканів, падін­ня гігантських метеоритів) знищувалася величезна кіль­кість флори та фауни.

Слід зауважити, що рослинність дуже чутливо реагує на зміни екологічних факторів і в наш час є чітким показ­ником обсягу антропогенного впливу на природу. Яскравим прикладом може бути загибель лісів навколо великих про­мислових центрів світу внаслідок кислотних дощів, опустелювання в регіонах виникнення засоленості грунтів через неправильне зрошення земель тощо.

В останні десятиріччя, як вже відомо з попередніх роз­ділів, внаслідок перезабруднення природного середовища та хижацького знищення рослинних ресурсів виникла про­блема їх збереження й охорони. Торкнулася ця проблема й флори України.

Природні умови України сприяли розвитку дуже бага­тої та різноманітної флори (тут зростає близько 5 тис. ви­дів рослин природної флори та близько тисячі видів куль­турної та заносної флори), яка розподілена досить нерів­номірно. Найбагатшою є флора Криму та Карпат (близько 2 тис. видів), Полісся та лісостепова зона налічують ли­ше по 1600—1700 видів, у степу їх ще менше — близько ти­сячі.

Рослини — найбільш беззахисні перед діяльністю люди­ни й з урахуванням сучасного стану біосфери їх охорона нині стала важливим комплексним міжнародним завданням. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну постійну Комісію по охороні щезаючих видів рослин і тварин, а зго­дом — Міжнародну Червону книгу, куди заносилися всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання. В 1978 р. та­ка книга була видана й колишньому СРСР. Нині під за­грозою зникнення на Землі знаходиться близько 20—25 тис.видів рослин, і багато з них росте в Україні.

Лише в повоєнні роки з природи Донеччини й Криму зникло понад 40 видів рослин, з Карпат— близько 20 видів.

У 1982 р. в Україні прийнято Закон про Червону книгу. До цієї книги сьогодні занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони та збереження, бо їм серйозно загрожує вимирання або знищення через людську діяль­ність. А екологічні умови в нашій державі дедалі погір­шуються. За оцінками Швейцарського вченого М. Ройстона, щорічні втрати України внаслідок погіршення еколо­гічного етану становлять 15—20 % валового національного прибутку й є найбільшими в світі за, станом на 1990 р. На одиницю площі промислове навантаження в Україні в 20 разів більше, ніж у колишньому СРСР.

Збитки України в 1990 р. за рахунок недобору корисної біомаси через скорочення сільськогосподарських угідь, зниження врожайності, загибель лісів за підрахунками фахів­ців становили близько 7 млрд крб. (без урахування збитків від аварії на ЧАЕС),

Двісті років тому життєдайні ліси вкривали більше по­ловини всієї площі України, сьогодні—близько 14 %. Не­зважаючи на величезне екологічне значення лісу й прий­няття постанов і законів щодо його охорони, в Поліссі та Карпатах ліси, як і раніше, хижацьки знищуються, а від­творення лісового фонду здійснюється дуже повільно й не­достатньо.

Навіть з наведених вибіркових фактів зрозуміло, яке величезне значення має покращання екологічної ситуації з світі, й зокрема в Україні, докорінна зміна ставлення людини до рослинного та тваринного світу, що нас оточує, до біоти.

Перш ніж розпочати обговорення питань охорони фло­ри та фауни, розглянемо деякі найважливіші поняття, що використовуються в цій галузі. До них належать перш за все — ефективність трофічних ланцюгів екосистем, біомаса та біопродуктивність екосистеми та біомаси.

Ефективність життєдіяльності будь-якої екосистеми ви­значається величиною її біомаси й біологічної продуктив­ності. Біомаса — це сумарна маса живої речовини в еко­системі (в одиницях маси щодо одиниці площі чи об'єму). Біопродуктивність екосистеми — це її здатність виробляти певну біомасу за одиницю часу. Загальна біомаса наземних рослин майже в 100 разів перевищує масу наземних тварин, маса травоїдних тварин у 100 разів більша, ніж хижаків.

Біомаса розподілена на поверхні Землі дуже нерівно­мірно. Найбільша вона в регіонах тропічних лісів (1700 т/га). Друге місце посідає біомаса тайги (300 т/га). Біомаса тундри становить від 5 до 12 т/га, арктичних пус­тель, територій з засоленими грунтами, тропічних і субтро­пічних пустель — близько 2,5 т/га/)

Уся біомаса Землі становить 1,8-10¹² т сухої речовини. Існують ще такі поняття, як піраміди біомас, числа та енер­гії, які відображають ефективність життєдіяльності різних: ланок трофічного ланцюга. Наприклад, якщо розглянути ланцюг люцерна — теля — людина (продуцент — консумент першого порядку — консумент другого порядку), то піраміда числа виглядатиме так: основа піраміди — числ 60 млн (кількість рослин люцерни, потрібна енергетично для дев'яти-десяти телят, які необхідні енергетично для розвитку однієї дорослої людини); середина піраміди — число 10 (кількість телят), вершина — число 1 (одна лю­дина).

Піраміда маси в цьому випадку виглядатиме приблизне так: 24 633 кг—3100 кг—65 кг (маса люцерни—маса те­лят—маса людини).

Піраміда енергії матиме такий вигляд: 790 020-000 кДж (надходження сонячної енергії на площу з люцерною при­близно 12 га) — 186 846 (приріст енергії в тканинах лю­церни) — 14 922 (приріст енергії в тканинах телят) —110 кДж (приріст енергії в тканинах людини).

У загальному вигляді ефективність життєдіяльності трофічного ланцюга люцерна—теля—людина можна зобрази­ти таким чином:

235>

Піраміда чисел Піраміда маси Піраміда енергії

1 65 110

10 3100 14 922

60 000 000 24 633 186 846

790 020 000

Вважають, що рослини вловлюють сонячну енергію з ефективністю від 0,1 до 1 %, рослиноїдні тварини спожи­вають близько 10 % енергії, яка накопичена в рослинах, м'ясоїдні першого порядку — близько 10 % енергії, нако­пиченої рослиноїдними, тобто близько 0,001 % сонячної

енергії.

Важливим є те, що біогеохімічні цикли в природі, від яких залежить існування біосфери, мають замкнений ха­рактер, завдяки чому підтримується певна сталість і дина­мічна рівновага процесів та кількості компонентів круго­обігу, спричиненого біологічними й геологічними силами.

Сумарна продукція біосфери за рік становить близько 2,4*10¹² т. Зелені рослини щорічно випаровують 16*10¹² т води й розкладають 13*10⁹ т із її загального запасу в біо­сфері (1,6*10¹⁸ т).

ЛІСИ

Одним з найважливіших компонентів рослинного світу є ліси — енергетична база біосфери, які відіграють дуже важливу роль у житті на планеті. Це — зелені легені пла­нети. У наш час лісові масиви вкривають лише близько 30 °/о площі суші (3,8 млрд га) й розподілені на її поверхні ду­же нерівномірно. Вони зосереджені переважно в середніх широтах Північної півкулі та в тропічній; зоні. Площа лі­сів у колишньому СРСР становила майже 811 млн га.

Близько 90 % усієї фітомаси суші сконцентровано в лі­сах. Ліси краще за всі інші типи рослинності виконують функції відновлення. Важливе значення мають вони також для керування глобальними природними процесами, забез­печення балансу різних біологічно важливих речовин біо­сфери..

Важко перебільшити санітарно-гігієнічну, оздоровчу, ес­тетичну та економічну роль лісів, їх здатність активно пе­реробляти атмосферні забруднення, поглинати багато про­мислових викидів і виділяти цілющі фітонциди. Ліс актив­но підтримує нормальний гідрологічний режим річок, за­хищає поля.

Слід зазначити, що останнім часом ліс через перенавантаження відпочиваючими, їх дикунське ставлення до природи, винищення рідкісних лікарських рослин, ягід, гри­бів, вирубування дерев, спричинені людьми пожежі втра­чає свої оздоровчі та рекреаційні властивості. Він не ви­тримує напливів людей у густонаселених регіонах, страж­дає, хворіє й гине від промислових забруднень, а також внаслідок діяльності нафтовиків, будівельників, гірників.

Підраховано, що за сучасних темпів лісозаготівель для різних видів промисловості навіть у багатих лісом країнах його вистачить на 50—60 років (на відновлення потрібно 100—120 років).

За даними ООН, щорічно на планеті вирубують понад 3 млрд м³ лісу, й ця цифра до 2000 р. зросте в 1,5 раза. Особливо тривожить людство доля амазонських і сибір­ських лісів, які відіграють найважливішу роль у очищенні атмосфери Землі. Крім того, тропічні ліси — це ще й зона життя — 3—4 млн видів флори й фауни, 80 % комах пла­нети, 2/3 відомих видів рослин. Ліси Амазонії є неповторним, унікальним регіоном Зем­лі (їх площа близько 6 млн км²). Тут, у найбільшій у світі низині (понад 5 млн км²), протікає одна з найголовніших річок світу й сконцентрований найзначніший лісовий масив, флора якого налічує близько 4 тис. видів дерев (у всій Єв­ропі їх близько 200).

З порушенням цієї дуже важливої, добре налагодженої природою частини біосфери розпочнуться глобальні нега­тивні екологічні процеси, про які йшла мова в попередньо­му розділі. Найстрашніше те, що в останні роки ліси Ама­зонії дедалі активніше не лише вирубують через будівни­цтво шляхових трансконтинентальних трас, нових поселень, розробок родовищ корисних копалин, а то й просто випа­люють десятками тисяч кілометрів щорічно, щоб швидше розчистити площі під різні плантації. Крім згубної дії на флору та фауну, пожежі спричинюють інтенсивне забруд­нення атмосфери, що сприяє розвитку парникового ефекту. Дими від пожеж поширюються, як видно з численних су­путників, по всьому світу.

Про планетарного значення шкоду від винищення ама­зонських лісів мова йшла на останньому всесвітньому еко­логічному форумі в Ріо-де-Жанейро влітку 1992 р. Але проблема їх збереження залишилася невирішеною через незгоду бразильського уряду припинити винищення лісів, що зумовлено важким економічним станом Бразилії й на­маганням її уряду покращити справи за рахунок своїх лі­сів і всіх природних ресурсів, пов'язаних з ними.

Не краще становище з ліса­ми й на Північноамерикансь­кому, Європейському та Азіат­ському континентах. Якщо тут їх цілеспрямовано не випалю­ють та не вирубують (це було зроблено століттям раніше), то залишки лісових масивів ги­нуть від кислотних дощів (30 % — У Австрії, 50 % — у Німеччині, Польщі) та випад­кових пожеж, спричинених лю­диною.

Стурбовані таким станом люди намагаються певною мірою його поліпшити, застосовуючи різні форми лісогосподарства.

Форми лісового господарства з часом змінюються. У ко­лишньому СРСР протягом останніх десятиріч застосовува­ли три форми лісогосподарювання: використання лісів, які виконують захисні й соціальні функції (санітарно-гігієнічні, рекреаційні); з метою одержання сировини для промисловості; обмежене використання лісів для сільського господарства та жителів районів з великою кількістю насе­лення.

Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні функції, промислово-експлуатаційне їх значення (Карпати, Полісся) обмежене. 3 метою охорони лісів розроблено схему комплексного лісогосподарського районування, на основі якого має здійснюватися ведення господарства й охорона лісів. На жаль, реальний стан лісогосподарювання ду­же далекий від схеми.

Основними заходами захисту лісів є такі: раціональне (з урахуванням екологічної ситуації) обмежене їх вирубу­вання; повна переробка деревини й супутньої сировини з метою збільшення виходу деревопродукції з одиниці площі; раціональне використання й збереження ягідних, кормових, лікарських, технічних рослин, проведення селекції та насіннєвих дослідів для створення більш стійких і продуктивних видів лісової флори; створення полезахисних водоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповідних лісових й лісопаркових зон і масивів; зменшення дії кислотних дощів; підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітньому екологічному форумі було прийнято глобальну угоду щодо викорис­тання лісів. У цій угоді зазначається, що ліси з їх склад­ними екологічними процесами необхідні для економічного розвитку та підтримання всіх форм життя на Землі. Тому всі країни мають взяти участь у «озелененні світу» шля­хом насадження та збереження лісів. Ліси слід використо­вувати так, щоб забезпечити задоволення соціальних, еко­номічних, екологічних, культурних та духовних потреб ни­нішнього та прийдешніх поколінь. Національні програми мають захищати унікальні ліси та містити плани раціо­нального ведення лісового господарства на основі еколо­гічно безпечного управління територіями, що оточують ліси.

Особливо суворим повинен стати міжнародний контроль за кислотними опадами та торгівлею лісоматеріалами.

СТЕПИ

Другим важливим компонентом біосфери є степи, які займають величезні площі майже на всіх континентах. За­гальна площа степової зони на Землі становить близько 4 млн. км². Для степів характерні гаряче посушливе літо та досить холодна зима з частими відлигами, потепління­ми, хуртовинами,

Основний тип тутешньої флори — трави, переважно ксерофітні, багатолітні (дернові злаки, стійкі до посух дво­дольні трави й кореневі злаки, ковило-типчакові та інші).

Річний приріст наземної степової фітомаси становить 7—15 ц/га, а загальна кількість рослинних решток, які що­річно надходять у грунти, поповнюючи запаси гумусу,— 40—100 ц/га.

Нині зручна для освоєння степова зона майже на 100 % розорана (крім заповідних районів) під сільськогосподар­ські угіддя, а всього близько 100 років тому вона ще ак­тивно використовувалася для випасу корів, овець та коней. Колись високопродуктивні, багаті гумусом степові грунти України в наш час майже повністю виснажені, зруйновані через екстенсивне господарювання, інтенсивне випасання й витоптування, меліорації, переущільнення важкою сіль­ськогосподарською технікою, перехімізацію.

З тих же причин негативних змін зазнали не лише сте­пи України, але й її луки та пасовиська в усіх кліматичних зонах. Через будівництво водосховищ на Дніпрі знищено понад 700 тис. га чудових заплавних лук (майже 100 % старої заплави), а через різні антропогенні заходи (меліо­рації, водовідбір) повністю висохли заплави Ірпеня, Трубежу, Супою, Удаю та інших річок, більше третини лук ро­зорено в заплавах Дністра, Південного Бугу, Горині, Сіверського Дінця, Висохли також заплави близько-20 тис. ма­лих річок і річечок. У зв'язку з цим знищено величезну кормову базу — природні сінокоси й пасовиська, в десят­ки разів зменшено поголів'я рогатої худоби. Останнім часом в Україні намагаються відтворити лу­ки й пасовиська, створити нові шляхи зрошення й застосу­вання мінеральних добрив. Будують також осушувально-зрошувальні системи, переходять на сінокісно-пасовищний режим користування луками, висаджують уздовж лук за­хисні лісосмуги, глибоко вивчають екологічний стан лук і пасовиськ. )

БОЛОТА ТА АГРОЦЕНОЗ

В Україні велике значення має також такий компонент біосфери, як болота — важливий гідрологічний і кліматич­ний регулятор Полісся, зона поширення багатьох рідкіс­них і цінних видів рослин (зокрема льодовикових реліктів), територія формування цінного паливного й удобрюючого ресурсу — торфів і сапропелів. Болота,— незамінні при­родні акумулятори й розподілювачі вологи, регулятори гід­рологічної рівноваги.

Різка зміна режиму існування болотистих районів, їх екосистем розпочалася порівняно недавно, в основному з 50-х років XX ст. Під впливом науково необгрунтованого осушення зникли кілька видів цінних болотних трав, знач­но знизилися рівні ґрунтових вод, почали висихати навко­лишні лісові масиви, більш посушливим став клімат. Бо­лота — цінні природні біогеоценози з цікавою специфічною фауною (комахи, птахи, риби).

Нині, коли саме життя показало хибність політики ма­сового осушення болотних масивів, що завдало великої шкоди природі й призвело до економічних втрат, змінюється оцінка значення боліт. Розпочалася робота по їх збере­женню, охороні й відтворенню. Такі відомі в Україні боло­та, як Рибне, Карма, Озєрянське, Видра, Поздь, Згар, практично загинули разом з комплексом різних цінних ви­дів рослин і тварин. Частину боліт, що залишилася (близь­ко 30 великих боліт), взяли під охорону. Загальна площа цих боліт — 12 тис. га, але це дуже мала частка від усієї болотистої площі республіки — близько 1%. Створено кілька заповідних боліт, які виконують функції еталонів болотних екосистем, охороняються комплексні заповідні болота.. Тут заборонено меліоративні роботи й видобування торфу, вирубка лісів та знищення трав'яного покриву, ма­сові випасання худоби, мисливство й рибальство.

Культурні рослини, тобто ті, що культивуються люди­ною, становлять дуже невелику частку видів флори нашої планети — усього близько 1500 видів, але площу вони зай­мають порівняно велику— 1,5 млрд га. Культурні росли­ни — це молода група видів, їх вік становить усього 25—40 століть (жито, овес, буряк), а такі культури, як каучуко­носна гевея, хінне дерево, шипшина, обліпиха та інші,— зовсім молоді, їх вік не перевищує кількох сотень років.

У процесі розселення й культивації культурних рослин на земній кулі визначилися ботаніко-географічні й генетич­ні центри поширення цих рослин. Їх налічується від 8 до 12, зокрема — Середземноморський, Переднєазіатський, Ефі­опський, Середньоазіатський, Східноазіатський, Індійський, Перуанський, Центральноамериканський та ін.

БАКТЕРІЇ, ГРИБИ ТА ЛИШАЙНИКИ

Нижчі рослини (бактерії, ціанеї, водорості, гриби, ли­шайники) відіграють дедалі більшу роль у нашому житті. Бактерії, гриби та водорості люди використовують з давніх-давен (виноробство, квашення, випічка дріжджового хлі­ба), але нині в зв'язку з розвитком біоенергетики та біот технологій очищення природного середовища й одержання цінних білкових речовин, вивчення й використання бакте­рій набагато розширилося).

Розглянемо кілька цікавих і важливих фактів про зна­чення бактерій, наведених О. Лаптєвим. Нині добре відо­мо, що найпростіші водорості (бактерії й ціанеї) мали ве­лике значення для формування не лише складу атмосфери й гідросфери минулих епох, але й для утворення родовищ корисних копалин (Криворізький та Магнітогорський залі­зорудні басейни, ряд нафтових родовищ), вони регулюва­ли сольовий режим у морях, сприяли накопиченню вели­чезних карбонатних товщ порід. Особливо важливу роль у біосфері відіграють мікроби-деструктори.

У наш час бактерії допомагають людству вирішити кілька найважливіших проблем: продовольчу (виробницт­во найефективнішої білкової речовини), енергетичну (ви­робництво біогазу), екологічну (біотехнічні методи очи­щення повітря й стоків, біологічні методи знищення сільсь­когосподарських шкідників) і охорони здоров'я (виробни­цтво ліків тощо).

Учені пророкують, що наступне сторіччя буде віком біо-технологічних революцій, віком бактерій. Японські вчені вже показали всьому світові приклади дуже ефективного використання бактерій для виробництва білка (що в тися­чу разів ефективніше, ніж його одержання в тваринництві), біогазу, знищення пластмас та поліетиленів.

Ученими встановлено й досліджено близько 1400 видів синьо-зелених водоростей (усього визначено 40 тис. видів водоростей), 20 тис. грибів, 16 тис. видів мохів і лишайни­ків. Вважають, що всього налічується 300 тис. видів ниж­чих рослин.

Дуже цікавими серед них є морські водорості — планк­тон (вільно плавають у воді, мають мікророзміри та мікро­вагу) та бентос (прикріплені до дна чи такі, що лежать на ньому). Найважливіша їх ознака — наявність хлорофілу, що сприяє асиміляції (при освітленні) вуглекислого газу й акумуляції органічних речовин. Існування майже всіх ор­ганізмів, що живуть у воді, тією чи іншою мірою зумовлене водоростями. Щорічно, водорості створюють у Світовому океані більше 1/4 всіх органічних речовин планети. В них містяться вітаміни А, Ві, В₂, В₁₂, С і D, такі важливі еле­менти, як йод, бром та ін.

Останнім часом певні види бактерій використовують для регенерації цінних метаболітів і ліків, їх вивчають з метою вирішення проблем біологічного саморегулювання й біосинтезу, очищення евтрофікованих водойм.

Отже, детальне вивчення та охорона-водоростей і бак­терій мають дуже велике значення для нинішнього та прий­дешніх поколінь.

У житті біосфери протягом усієї її історії важливу роль відігравали гриби та лишайники. На сьогодні відомо близь­ко 80 тис. видів справжніх грибів і 500 видів мікроміцетів, а також близько 26 тис. видів лишайників. Кілька тисяч видів грибів нині знаходяться під загрозою знищення, як і кілька десятків видів лишайників, через антропогенні забруднення й винищення. А гриби, як відомо, відіграють важливу роль у розкладі гірських порід і органічних реш­ток, постачають поживні речовини корінню рослин.

Лишайники беруть активну участь у ґрунтоутворенні, є джерелом цінної лікарської сировини, мають велике еко­логічне значення для тундрово-тайгової зони. Вони є найчутливішими природними індикаторами забруднення середовища.

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ПЕСТИЦИДІВ

Розглянемо перспективи використання пестицидів, біо­логічний захист рослин, альтернативне «біологічне» земле­робство та безвідхідні технології в сільськогосподарському виробництві.

На жаль, велика кількість аграрників ще й досі під за­хистом рослин розуміє лише застосування хімічних препа­ратів, різних пестицидів, навантаження яких на грунти в землеробстві часто-густо має величезні обсяги. Так, під час вирощування озимої пшениці іноді на поля вносять 6—10 кг/га пестицидів, кукурудзи й буряків—12—16, ово­чів— 45—50, плодових—165 кг/га. Частка пестицидів се­ред забруднювачів довкілля вже становить близько 20 % (щорічно їх використовується 2 млн т). Досі так відбува­лося тому, що прибуток від застосування пестицидів (збіль­шення врожайності) майже втричі перевищував затрати на їх виробництво.

На світовий ринок нині надходить понад 10 тис. препа­ратів, виготовлених з 600 різних хімічних речовин, у ко­лишньому СРСР випускалося 240 пестицидів. У 1990 р. у США пестицидами оброблялося близько 61 % площі сіль­ськогосподарських угідь, у СРСР — понад 87 % (це допо­магало, за даними статистики, зберігати щорічно врожаю на 10—11 млрд крб. і додатково одержувати 20 мли т зер­на, 17 млн т овочів),. Але, як уже згадувалося, здатність багатьох пестицидів накопичуватися в грунтах, воді, рос­линних і тваринних організмах, їх міграція та швидке при­стосування шкідників до їхньої дії призвели до тяжких хімічних забруднень, деградації грунтів і екосистем. Лише в Північному морі з атмосфери щорічно випадало близь­ко 300 т ДДТ, у льодовику Антарктиди накопичено понад 2 тис. т дусту. Пестициди активно включаються в ланцюги живлення повсюдно, а більшість їх є мутагенами, багато з них сти­мулює розвиток ракових пухлин (перш за все — печін­ки), є сильними алергенами.Через отруєння пестицидами різко скоротилася кількість птахів-хижаків (орли, соколи, шуліки).

Виявилося, що ДДТ циркулює в біосфері понад 50 ро­ків, дуже небезпечні канцерогенні продукти його роз­кладу (ДДТ і ДДЕ). У їжі американців нині виявлено 28 канцерогенних пестицидів. Вони містяться всюди — у во­ді, молоці, м'ясі, фруктах, овочах.

Більшість населення зрозуміла загрозу, яку несе по­дальше інтенсивне використання пестицидів. Тому в розвинених країнах світу протягом останніх років активно вжи­вають заходів з метою зменшення негативного впливу пес­тицидів.

1. Підвищення активності пестицидів (щоб знизити їх дійову концентрацію до значень, не шкідливих для людини й тварин), створення нових препаратів третього й четвер­того поколінь, менш небезпечних, ніж перші, а також вузь­ко вибіркової дії й короткоживучі. Це — піретрини та їх аналоги. На поля їх слід вносити в кількостях у 100— 1000 разів менших, ніж звичайні пестициди.

2. Відновлення сівозмін як найактивніших засобів бо­ротьби з шкідниками та хворобами рослин.

3. Поєднання хімічних засобів підвищення врожайно­сті з агротехнічними, селекційними та організаційно-госпо­дарськими.

4. Застосування нових методів обробки пестицидами — обприскування замість опилювання (різко скорочується ра­діус розносу й, забруднення), використання гранул замість

борошна.

Одним з перспективних методів боротьби з шкідниками рослин є біологічний — скорочення чисельності небажаних видів за допомогою тварин-хижаків, деяких рослин чи па­разитів.

У шкідників культурних рослин у природі є багато ворогів, їх і планується використовувати. Вже розроб­лено методи масового вирощування й застосування паразитів і хижаків, що поїдають тлю (різні афідофаги), бавовни­кову совку, колорадського жука, кров'яну яблуневу тлю, цитрусового червеця та каліфорнійську щитівку.

Розроблено також нові бактеріальні препарати на ос­нові грибів, вірусів і актиноміцетів (ентобактерін, дендробіцидін, боверін — проти колорадського жука, фітобактеріоміцин).

Замість хімічних методів боротьби застосовують також механічні (влаштування перешкод, канавок, уловлюючих пасків, клейових кілець, збирання й знищення), фізичні (термічна, високочастотна, світлова, іонізаційна об­робки).

Серед профілактичних заходів слід, зазначити карантин рослин, що передбачає систему заходів, які перешкоджа­ють завезенню шкідників і хвороб рослин (особливо нових видів) через кордони, а також виявлення, об­меження й ліквідацію вогнищ розмноження шкідників і хвороб.

Останнім часом за кордоном виник рух, який називаєть­ся альтернативне землеробство. Його головною метою є зміна сучасного землеробства шляхом «екологізації» та біологізації», тобто створення землеробства, не шкідли­вого для довкілля та здатного забезпечити людство чисти­ми продуктами харчування. Прихильники руху з'явилися з країнах усього світу, вони об'єднуються, спілкуються, по­ліпшують програми своїх дій. Головними заходами вони вважають такі: ведення господарства на основі максималь­ної реутилізації та рециркуляції всіх відходів і побічної продукції сільського господарства; підвищення рентабель­ності господарства й забезпечення його виживання; повна відмова від засобів хімізації. Альтернативне землеробство має свої системи — органічну, біологічну, органо-біологічну, біодинамічну та екологічну.

Органічна система передбачає використання в земле­робстві тільки таких речовин, як перегній, компости, кіст­кове борошно, крейда, вапно, польовий шпат, доломіт, гла­уконітовий пісок, базальтове борошно. До збирання врожаю використовують бордоську рідину, мікроелементи, попіл во­доростей, сірку, гіпс, рибні емульсії, мило, вапняк. Ця си­стема використовується в США.

Під час застосування біологічної системи (переважно використовується у Франції) основним добривом є орга­нічне — спеціально оброблений компост (аеробна фермен­тація), методом господарювання — сівозміна з обмеженим режимом насичення одними культурами й застосування си­дератів, а засобами боротьби з шкідниками — механічні, вогневі та застосування ефірних масел, настоїв з кропиви, полину гіркого, нікотину.

Біодинамічна система широко застосовується в Німеччині, Швеції, Данії. її прихильники вважають, що земле­робство слід будувати з урахуванням не лише земних, а й космічних ритмів і використовувати вплив космічних й ін­ших сил на сільськогосподарське виробництво шляхом за­стосування спеціальних біодинамічних препаратів. При цьому обробку грунтів, посів, збирання врожаю та інші ро­боти обов'язково здійснюють відповідно до гороскопів, у сприятливі для цього періоди (різні положення Місяця в тому чи іншому сузір'ї). Особливі властивості приписують біопрепаратам — порошкам із суміші гною та рогу, рогу й розмолотого кварцу, сильно розведеним у воді. Широко використовують компостні препарати, виготовлені з дере­вію, кропиви, ромашки, кульбаби, валеріани, дубової кори й змішані з гноєм. Як добрива вносять відвари, продукти бродіння.

Продукція альтернативного землеробства користується в світі дедалі більшим попитом у населення як екологіч­но чиста й біологічно цінна, незважаючи на те, що вона дорожча. Зростає кількість ферм і господарств, де засто­совується альтернативне землеробство, активізуються на­укові дослідження в цьому напрямі.

До недоліків альтернативного землеробства належать його підвищена залежність від природних факторів, необ­хідність використання великих площ для кормових куль­тур, нижчий рівень урожайності та вища трудомісткість. Але з часом ці недоліки буде зведено до мінімуму.

ОХОРОНА ФАУНИ

Вирішення проблеми покращання екологічного стану біосфери потребує нового підходу до тваринного світу — фауни. Біомаса тварин становить лише 2 % усього живого на нашій планеті, але через високий рівень енергетичних процесів, величезну різноманітність і високу рухливість роль фауни в біосфері дуже велика.

Нині налічується близько 2 млн видів тварин (рослин— у п'ять разів менше). Найбільш численною групою є без­хребетні. Цікаво,що в 1 га грунтів лісу середніх широт живе до 2,5 млн особин дощового черв'яка, до 6 млн комах, 1 млн молюсків (загальна їх біомаса — близько 1 т. На нашій планеті на кожну людину одних лише комарів і мух припадає не менше 200 млн. У тайзі є райони, де на кожному гектарі живе до 5 кг комарів.

Відомі гігантські зграї сарани в Африці, які налічують мільярди особин. Біомаса диких копитних і гризунів у са­ванах і степах може досягати 250—400 кг на 1 га, раніше їх було ще більше.

Найважливішу роль у біосфері відіграє найчисленніший і найрізноманітніший клас тварин — комахи. Вони викону­ють функції опилення, є поживою для птахів, звірів, амфі­бій, рептилій; беруть участь у формуванні грунтів, розкла­данні тваринних решток і екскрементів, впливають на склад повітря, вод і грунтів. Наприклад, терміти під час перероб­ки клітковини виділяють у атмосферу 165 млн т метану на рік (майже половину всього, що надходить у біосферу), 55 млрд т С0₂.

Безхребетні становлять до 95—99% біомаси тварин на Землі; їх значення в біосфері величезне, особливо в круго­обігу речовин і трансформації енергії.

З давніх-давен тварини були для людей не лише основ­ним продуктом харчування, з їх шкіри виготовляли одяг, з кісток — знаряддя праці, «будівельні матеріали», а та­кож технічну, лікарську сировину, прикраси. За рахунок тварин (морських) утворювалися в минулому й формують­ся нині величезні товщі вапняків, крейди, діатомітів, кремнистих відкладів, фосфоритів та інших осадочних порід на дні океанів і морів. А коралові рифи (Великий Бар'єрний риф поблизу Австралії) за своїми розмірами перевищують Велику китайську Стіну.

Величезною є роль тварин в утворенні й житті грунтів (в першу чергу— червів), житті рослин.

Тварини активно формують мікрорельєф (кротовини),

рельєф, ландшафти (наприклад, «бобровий», «термітний» і «кораловий» ландшафти).

Руйнування людиною місць мешкання тварин (біото­пів), як і рослин, стає надто небезпечним. Сьогодні під за­грозою знищення знаходиться вже близько 600 видів пта­хів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах.

А за останні тисячі років на Землі зникло понад 100 видів звірів, 140 видів птахів. У всіх куточках Землі на всіх континентах нині загострюється проблема знищення місць існування тварин Найактуальнішою вона є для во­логих тропічних лісів,але вже відомо багато районів в ін­ших зонах, які за станом тваринного світу можна назвати районами екологічного лиха. Це Калмицькі степи, де аре­ал сайгаків — рідкісних і цінних тварин, сучасників мамута, скоротився за останні 30 років у шість разів. Нині вони тисячами гинуть у каналах зрошення, на колючих дротах

Рис 23. Вилов риби у внут­рішніх морях і прісноводних водоймах України:1 -Чорне море; 2 - Азовське море; 3- прісноводні водойми

огорож, трубах нафтопрово­дів, що тягнуться на сотні кілометрів.

Скорочуються ареали слонів і носорогів у Індії та Африці. Великої шкоди тва­ринам завдають не лише ан­тропогенні забруднення та пожежі, але й бурхлива ак­тивність браконьєрів (за ос­танні роки ціна на слонові бивні зросла в десять разів, на ріг носорога — в 21 раз), які за рік вбивають від 05 до 75 тис. слонів (Танзанія, Кенія, Замбія, Заїр, Конго, Судан).

Є великі регіони Світового океану, де останнім часом через деградацію середовища й хижацький вилов риби май­же повністю зникли 25 видів найбільш цінних промислових риб, де щорічно винищують до 250 тис. особин дельфінів, сотні тисяч акул, а кити давно знаходяться під загрозою вимирання.

Річки й річечки Тюмені забруднені нафтою так, що вся риба давно вимерла. Азовське море, колись найбагатше в світі рибою, нині перезабруднене, його екосистема на грані повної деградації (рис. 23).

У 1988 р. через забруднення нафтопродуктами в Пів­нічному морі загинуло близько 3 тис. тюленів (усього їх там 75 тис). А скільки тисяч птахів, риби загинуло після аварій танкерів-нафтовозів у океанах! Все скрутніше диким тваринам і в наших краях.

Незважаючи на те, що в колишньому СРСР з 1920 по 1980 р. було прийнято багато законів про охорону природи, й зокрема тварин, вони як відомо, практично не діяли, ні­хто їх не дотримувався, що мало фатальні наслідки. Тому останні десятиріччя під тиском передових науковців та гро­мадськості питанням охорони тварин і рослин почали приділяти більше уваги.

Дуже важливу роль у охороні диких тварин могли б відіграти мисливські господарства, якби сотні тисяч їх членів-мисливців суворо дотримувалися правил. Адже ці господарства мають добре продумані, екологічно обгрун­товані статути, правила мисливства на різних звірів і ви­лову риби. Мисливство й рибальство на науковій основі мають не лише велике економічне, але й екологічне значення. З одного боку, вони дають щорічно сотні тисяч тонн м'яса, багато шкіри, хутра, а з іншого — допомагають ре­гулювати кількість тієї чи іншої дичини в регіоні, створю­ючи оптимальні умови для її існування. Але, на жаль, в усьому світі ще процвітає браконьєрство.

Таке ж становище характерне й для України. Через ве­лику щільність населення тут ще в XVI ст. були винищені кулани, в XVIII—XIX ет.— сайгаки, тури, тарпани, степові орли, дрофи, олені. Дуже рідкими стали лебеді, летючі миші, корсаки, соколи, деякі види раків і риб.

У 1981 р. в. Україні було прийнято Закон «Про охорону й використання тваринного світу», який передбачає збере­ження середовища мешкання тварин, умов розмноження й шляхів міграції під час виконання різних робіт. Над питан­ням охорони тварин нині активно працюють фахівці в кіль­кох науково-дослідних установах НАН України, галузевих інститутах, вузах. Почалися роботи з інтродукції, акліма­тизації й розведення дичини. В Україну були завезені зубр, лань, муфлон, кеклик, деякі види риб і птахів, переселені зайці, косулі, олені (в райони, де дичини не було), взяті під охорону мурашники, бджоли-запилювачі.

З метою контролю за рідкісними й вимираючими вида­ми тварин, як уже згадувалося, в нас, як і в усьому світі, видається Червона книга. Над першою Червоною книгою в колишньому СРСР група вчених-фахівців працювала понад 15 років. У 1984 р. вийшло друге видання цієї кни­ги, вже значно змінене, тому що деякі види тварин відно­вили свою чисельність (рожева чайка, тундровий лебідь, кавказький тетерев тощо), а інші, котрим раніше ніщо не загрожувало, наблизилися до. межі вимирання — чорно­морська афаліна, сірий дельфін, чорний ведмідь, даурський їжак, сахалінська кабарга, карликовий тушканчик тощо, всього — понад 30 видів ссавців, 14 — рептилій, 17 — пта­хів. Уперше в цю Червону книгу були внесені риби — осетр, лососеві, карпові (всього дев'ять видів), молюски, рако­подібні, черви, комахи, гриби й навіть лишайники. Всіх тварин в Червоній книзі залежно від їх кількості й ступеня загрози вимирання поділено на п'ять категорій — до пер­шої віднесено ті, яким загрожує вимирання дуже серйозно й найближчим часом, до п'ятої — ті, що відновлені.

У Міжнародну Червону книгу, включено 292 види й підвиди ссавців, 341 — птах, 36 — земноводних, 119 видів плазунів.

Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже пропорційно збільшенню кількості людей і максимальних значень досягла за останні сто років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів і підвидів-птахів і 110 видів ссавців, зокрема тур, тарпан, морська корова, дронт, безкрила гагарка, голуб-мандрівник.

У СНД і в Україні сьогодні більш серйозно підходять до охорони тваринного світу, вживаючи жорстких заходів до браконьєрів і тих, хто шкодить природі. Прийнято нові закони про охорону природи. Проблема збереження фауни турбує не лише вчених-природничників, екологів, але й більшість керівників підприємств, господарств, міністерств, вона береться під контроль народом і урядом. Єдиною, але дуже істотною перепоною на шляху вирішення цієї проб­леми є брак коштів, тяжкий економічний стан нашої мо­лодої держави.

Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати такі: по-перше, виховання природоохронної свідо­мості у людей з дитинства до похилого віку всіма можли­вими сучасними засобами; по-друге — найсуворіша бороть­ба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, степах, на водоймах і річках; по-третє — допомога звірям: підгодівля їх у скрутні періоди, охорона від епіде­мій і антропогенних забруднень, розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю хижаків. Крім того, необхідні ретельне дослідження рідкісних і зникаю­чих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для покращання ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.

Велике значення має також рекультивація зруйнованих людиною ландшафтів, відновлених грунтів, пасовиськ, лу­ків, лісів, водойм згідно з науково обгрунтованими далеко­глядними планами, активний розвиток заповідної справи.

ЗАПОВІДНА СПРАВА

Останнім часом через різке погіршення екологічного стану біосфери планети істотно змінилася оцінка ролі при­родоохоронних заповідних територій. Багаторазові ретель­ні еколого-економічні розрахунки, виконані вченими різних країн, свідчать, що більш-менш нормальне функціонуван­ня й самовідновлення біосфери будь-якого регіону можливе лише за умови наявності в цьому регіоні не менше 10—15 % площі, зайнятої заповідниками.

Заповідники — це ландшафти, де зберігаються, охоро­няються й вивчаються всі компоненти екосистеми: повітр, грунти, гірські породи, природні води, рослинний і тварин­ний Світ, пам'ятки природи та культури.

Заповідання — це вилучення певної території чи об'єкта в природі із сфери звичайної господарської діяльності з метою підтримки екологічної рівноваги, збереження еталонів недоторканої природи, наукових досліджень характеру взаємозв'язків між екологічними факторами екосистем для збереження й відтворення ландшафту.

Створення заповідних територій — одна з найважливі­ших ланок природоохоронної діяльності. Заповідники є, формою збереження генофонду нашої планети. За своїм значенням заповідні території поділяються на біосферні заповідники міжнародного значення (їх налічується всього близько 200), де контроль і дослідження здійснюються міжнародними організаціями, державні й національні заповідники та парки, заказники, заповідні ландшафти, заповідні ділянки та об'єкти.

Заповідні території мають представляти типові ланд­шафти певної природно-географічної зони країни. Найголовнішою є вимога, щоб території заповідників мали достатні площі, аби забезпечити саморегулюцію всіх природних процесів, які відбуваються, без негативного впливу сусідніх районів, де має місце антропогенний тиск.

На відміну від інших, біосферні заповідники охоплю­ють природні незаймані та господарські території з різни­ми рівнями антропогенних змін. Але ядро біосферних заповідників завжди має становити територія, досить відда­влена від районів інтенсивного господарювання, а навколо ядра повинна бути біосферна зона з слабким антропоген­ним впливом.

Створення біосферних заповідників з метою спостереження, вивчення й контролю за станом і антропогенними змінами природного середовища в межах планети (екологічного моніторингу)

банка гено- й ценофонду, тому що тривале та стабільне використання біосфери в майбутньому залежить від збе­реження для прийдешніх поколінь всього генетичного різноманіття планети. Ці території мають бути своєрідними еталонами, наближеними до природного стану, за якими можна робити висновки про зміни природи в сусідніх ра­йонах під впливом людської діяльності, налагоджувати керування природними біосферними та техногенними про­цесами.

ПРИРОДООХОРОННІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ТВАРИННИЦЬКИМИ КОМПЛЕКСАМИ

Спорудження тваринницьких комплексів, у яких виро­щуються десятки й сотні тисяч тварин (свиней, птахів, ро­гатої худоби), в лічені роки створило навколо них серйозні екологічні проблеми, які істотно відрізняються від тих, що пов'язані з дикими тваринами.

Плануючи вирощувати величезну кількість домашніх тварин, сконцентрованих на невеликих ділянках, не маючи достатнього досвіду та науково обгрунтованих екологічних прогнозів щодо характеру функціонування таких рукотвор­них екосистем, організатори комплексів не змогли перед­бачити цілого ряду негативних наслідків. Перший з них — це інтенсивне забруднення природного середовища (особ­ливо в районах свиноферм) продуктами розкладу й гниття величезної кількості екскрементів (до 2,5 тис. м³ на добу), шкідливими газами (аміак, азот, сірководень), органічни­ми кислотами. Значною мірою цьому сприяє метод очи­щення приміщень гідрозмивом і накопичення бруду у ве­личезних відстійниках, канавах, накопичувачах, не ізольо­ваних від навколишнього середовища. Результат — сморід на багато кілометрів навкруги й забруднені грунтові води, річки, ставки, озера* де через перезабруднення бактеріями та органічними речовинами вода для споживання непрір дати а, а для риби й інших водних істот — смертельна. На 1500 м навкруги комплексів розносяться яйця гельмінтів,

патогенні мікроби.

Такий вигляд мають майже всі великі тваринницькі комплекси України, а також багато які за її межами (ближ­нє зарубіжжя). Проблему утилізації й нейтралізації гною'' та стічних вод таких комплексів у нас ще не вирішено.

Другий негативний наслідок — часті випадки масової загибелі тварин (у величезних кількостях) через хвороби, які блискавично охоплюють комплекс. Причина — перекон-' центрація тварин, поганий догляд і умови мешкання, від-

254

сутність кваліфікованих лікарів і ліків. Після загибелі ве­ликої кількості тварин виникає проблема їх захоронення, що пов'язано з поширенням токсичних і небезпечних за­бруднювачів, виникненням епідемій. Такі випадки мали місце в Україні, Казахстані, Молдові, Бєларусі, Росії. А як­що тварини масово не вимирали, то масово захворювали туберкульозом або іншими небезпечними хворобами, їх м'ясо, зрозуміло, не можна було реалізувати. І взагалі внаслідок переконцентрації тварин повсюдно спостерігає­ться зниження якості їх м'яса, життєвих можливостей і екологічного значення.

Виникають проблеми й із споживанням великої кіль­кості води, необхідної гігантським тваринницьким • комп­лексам, розміщенням і ефективним функціонуванням ос­новних і допоміжних приміщень, енергетичних установок, транспортної мережі тощо. Тобто такі суперкомплекси, як і всякі інші (промислові , енергетичні, гірничодобувні, вій­ськові), через цілий ряд причин не можуть гармонійно _; існувати в природних екосистемах, які до цього збаланео-; вано розвивалися тисячоліттями, вони обов'язково спричи-*1 нюють значні негашвні зміни середовища.

Оскільки в багатьох країнах таких тваринницьких ком-і плексі.в побудовано досить багато й вже повсюдно відомі ' їх негативні риси, останнім часом вживають різних захо-_::дів, щоб зменшити їх вплив на природу. Це перш за все активне використання біологічних методів очищення й ути­лізації гнойових стоків: біохімічне окислення органічних '. речовин і знищення патогенних мікроорганізмів активним мулом чи плівкою. Відпрацьована та змертвіла плівка змивається водою й виноситься з біофільтрів, де відбуває-;• ться окислення або інактивація. Ці ж процеси можуть про-" тікати в аеротенках, біологічних ставках, на полях зрошен-£ ня й фільтрації (залежно від токсичності забруднювачів % і особливостей ландшафту).

Біологічні фільтри — це металеві або залізобетонні єм­кості, заповнені фільтруючим матеріалом — шлаком, гра-івієм, керамзитом, щебенем, пластмасою чи іншими порис­тими речовинами. Найкращим фільтруючим матеріалом є природний мінерал цеоліт, на якому дуже швидко вирос-.тає зелена маса, а сам він перетворюється на корм.

Аеротенки — великі бетонні або залізобетонні резервуа­ри, через які повільно пропускають суміш активного мулу й попередньо відстояної стічної води з ферм, причому рі­дину весь час аерують — продувають повітрям. Активний мул — субстрат, збагачений мікроорганізмами, що окис­люють органічні речовини стоків.

255

Біологічні ставки —це окисні (аеробні) або відновлю-^ вані (анаеробні) відкриті ємкості з ізольованим дном, y^tf яких стоки нейтралізуються за допомогою мікроводоростей, _г що можуть злужувати середовище до рН 9—10, за якого \ гине патогенна мікрофлора. Для очистки стоків застосову­ють також інші методи та засоби.

Останнім часом безпідстилковий гній худоби викорис­товують для зрошення сільськогосподарських угідь, але, як показав досвід, у деяких випадках слід бути дуже обе­режним, контролювати якість і хімічний склад зрошуваль­них вод, бо вони можуть містити збудників інфекцій, от­руювати грунтові води, річки.

Дози та терміни використання безпідстилкового гною треба визначати залежно від умов вирощування сільсько­господарської продукції, родючості грунту, особливостей ландшафту, а також хімічного складу самого гною.

Під час спорудження великих тваринницьких комплексів обов'язково слід враховувати такі фактори, як геологічна будова району, рівні та режим ґрунтових вод, наявність умов для утримання, вирощування, контролю здоров'я й лікування великої маси тварин, а також засобів для швид­кої реалізації продуктів тваринництва, утилізації й зне­шкодження відходів.

Одним з найефективніших методів утилізації відходів тваринництва є виробництво з них біогазу (див. п. 2.6). Іншим шляхом утилізації гною є одержання з нього біл­кових речовин і біоперегною.

Є досвід гідролізу гною сірчаною кислотою та вирощу­вання кормових дріжджів (Чехія та Словаччина), перероб­ки гною грибами, бактеріями'й вирощування мікроводо­ростей.

Утилізують гній також за допомогою личинок сінан-тропічних (домашніх) мух. Свинячий гній після пере­робки личинками стає дуже цінним органічним добривом, що має нематоцидні властивості (вбиває шкідливі не*

матоли).

Переробляють гній також і за допомогою дощових чер­вів (ідея відома ще з 1798 р. і належить жителю Пруссії Іотхарду). Цей метод найкраще розроблений в США, де в 50-х роках виведено особливий вид дуже ефективних до­щових червів — перероблювачів гною. За рік один черв продукує 50—1500 особин і живе вчетверо більше, ніж звичайні черви (16 років). У 1980 р. у США функціонува­ло близько 1500 великих спеціалізованих виробництв по культивуванню дощових червів (вермікультура), які вже є предметом експорту США, як і технологія їх вирощуван-

256

ня. Тепер дощові черви вирощують у багатьох країнах Єв­ропи, в Японії, Киргизії.

На 1 м² щоденно можна утилізувати 1,5 кг гною, на 1 га — 7,5 т. Протягом теплого періоду року на цій площі черви здатні переробити 1300 т гною й створити при цьому 20—25 т білкового корму та 400 т біогумусу. Одна з го­ловних труднощів технології вермікультури — розробка економічно вигідного вилучення червів з субстрату.