Нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку та його рівні
Зі стародавніх часів протягом усієї історії людства бухгалтерський облік забезпечував практичні потреби держави та осіб, зайнятих виробництвом і обміном, чим відігравав значну роль у суспільному розвитку. Але, особливо його роль та значення в управлінні економічними процесами зростають в умовах реформування економіки та запровадження в Україні ринкового механізму, тому що, з одного боку, бухгалтерський облік тісно пов’язаний зі станом економіки, а, з іншого, здійснює на неї зворотній зв’язок. Як зазначає В.Г. Линник, облік на кожному етапі розвитку економіки зумовлений тим господарським механізмом, процеси якого він безпосередньо відображує та контролює. У свою чергу, будучи складовою господарського механізму, облік може сприяти його успішному функціонуванню або стримувати його, гальмувати [49, с. 41].
Тісний, безпосередній взаємозв’язок між економічною системою та системою обліку зумовлює необхідність систематичного удосконалення системи бухгалтерського обліку і приведення її у відповідність до практичних потреб суб’єктів економічної діяльності, чим і зумовлюються періодичні зміни законодавчих і нормативних документів, що регламентують методичні і методологічні засади обліку. Зокрема, в умовах переходу України на принципово нові основи господарювання реформування обліку зумовлено наступним:
тісна співпраця і інтеграція вітчизняних підприємств у світовий економічний простір, що поглибиться та посилиться із вступом України до СОТ спричинила необхідність подання фінансової звітності до міжнародних організації, тому її удосконалення відповідно до їх вимог та дотримання термінів подання. Складання звітності за старою системою потребувало б чисельних пояснень і коментарів;
економічна самостійність суб’єктів господарювання потребує забезпечення прибутковості, надійності та рентабельності їхньої діяльності, що неможливо без реального, вірогідного відображення їхнього фінансового стану та визначення фінансових результатів, чого не забезпечувала стара система обліку та звітності.
Досліджуючи причини змін у системі бухгалтерського обліку, вчені довели, що вони зумовлюються бурхливим розвитком економіки країни та посиленням ролі управління у виробництві, тому є закономірним явищем [117, с.13]. С.В. Андреєв відзначає, що зміна за ринкових умов місця і місії бухгалтерського обліку полягає у забезпеченні інформаційних потреб широкого кола користувачів. Це вимагає переходу від жорсткої централізації нормативного регулювання обліку до сучасної чотирьох рівневої системи обліку, яка нарівні із законами і підзаконними актами та положеннями бухгалтерського обліку, його принципами і базовими правилами, що є його першим і другим рівнями, включає механізм їх використання на практиці, а саме методичні рекомендації та інструкції і внутрішньогосподарські документи, які визначають індивідуальні особливості обліку господарюючого суб’єкта [1, с. 5].
Розглянемо детально склад кожного рівня системи регулювання бухгалтерського обліку в Україні.
Перший рівень включає законодавчі акти, Постанови Кабінету Міністрів, Укази Президента України з питань організації та ведення обліку і складання фінансової звітності. Основним документом цього рівня державного регулювання є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [73].
Другий рівень – це національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку. Згідно до ст.7 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти, що регламентують порядок, засади ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності розробляє методологічна рада, яка на громадських засадах діє при Міністерстві фінансів як дорадчий орган.
Третій рівень репрезентований методичними вказівками, зміст яких розкриває методичні підходи до організації та ведення обліку за кожним видом підприємницької діяльності: банківської, страхової, промислової, бюджетної. До них належать нормативні вказівки з обліку Міністерства фінансів України, Державного казначейства, Національного банку, галузевих міністерств та відомств. Вони базуються на особливостях діяльності суб’єктів господарської діяльності, технології виробництва, специфічних особливостях послуг, що надаються та виконаних робіт.
Четвертий рівень становлять внутрішні регламенти, що розробляються суб’єктами підприємницької діяльності безпосередньо на підприємствах. Зокрема, до таких регламентів належить наказ про облікову політику. Фактично останній рівень регламентує облікову політику суб’єкта господарювання і розкриває її сутність.
Перші три рівні забезпечують державне регулювання бухгалтерського обліку, на необхідності якого наполягають учені: “…у період становлення ринкових відносин в економіці країни доцільним є здійснення державного регулювання і становлення єдиних методологічних основ обліку… Для формування у бухгалтерського обліку достовірної інформації необхідне його суворе регулювання. Тільки у такому випадку кожному факту господарського життя, що підлягає відображенню в обліку, буде відповідати чітко визначена правильна інформація” [68, с.7-8]. З цією метою держава розробляє й приймає законодавчі акти та інші нормативні документи, що регулюють питання ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності. Вони формують національну систему бухгалтерського обліку, яка призначена окреслювати особливості бухгалтерського обліку у частині його методології, методики та організації [50, с. 12]. Причини таких відмінностей і особливостей визначені об’єктивними чинниками: «Бухгалтерський облік визначається середовищем, у якому він функціонує. Кожній країні притаманні своя історія, свої цінності, політична система. Те ж саме можна сказати й про бухгалтерський облік» [57, с. 21].
Національна система бухгалтерського обліку “конкретизується рядом критеріїв: історичне місце облікової системи; історично сформована система регламентації обліку; наявність і використання розвиненої системи національних стандартів бухгалтерського обліку; методи обліку і оцінки виробничих запасів, які використовуються у різних країнах; національний план рахунків, побудований за певною моделлю; система організації бухгалтерського обліку у масштабі підприємства; методологія визначення фінансового результату і т.п.” [50, с. 23]. Наведені визначення свідчать про те, що національна система бухгалтерського обліку має організаційний характер і спрямована саме на регулювання бухгалтерського обліку, яке полягає у створенні і запровадженні:
правових засад регулювання;
методологічного, методичного і організаційного забезпечення.
Кожний рівень нормативного регулювання обліку має власну форму прояву. Так, змістом міждержавної (регіональної) облікової політики є сукупність правил, норм, стандартів, яка використовується для встановлення принципів функціонування бухгалтерського обліку в межах геополітичних об’єднань країн; державної облікової політики – сукупність дій зі встановлення загальних принципів функціонування бухгалтерського обліку в межах країни через розробку правил, норм, стандартів; облікової політики підприємства – сукупність принципів, методів та процедур, що обираються підприємством для складання фінансової звітності [50,с. 5].
Проф. Л. 3. Шнейдман виділяє два рівні формування облікової політики в сучасній господарській системі [119, с. 13-14] (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Рівні облікової політики
Отже, облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого – як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності.
Суб’єктом регулювання бухгалтерського обліку є певний державний орган, уповноважений урядом. До його компетенції віднесено створення методологічного і методичного забезпечення бухгалтерського обліку, яке спрямовується на регламентацію бухгалтерського обліку суб’єктів господарювання.
На облікову політику країни впливають такі фактори: рівень розвитку ринкової економіки та ступінь демократизації суспільства, поширення процесу інтеграції економіки країни у світовий економічний простір та вимоги міжнародних інституцій щодо стандартизації та гармонізації обліку.