24. Діалектичний та історичний матеріалізм к.Маркса

Діалектичний матеріалізм (діамат) - наука про співвідношення буття і мислення і про найбільш загальні закони розвитку буття і мислення. [1] Згідно з основними положеннями марксистсько-ленінської філософії, діалектичний матеріалізм стверджує онтологічну первинність матерії відносно свідомості та постійне розвиток матерії у часі.

Історичний матеріалізм (матеріалістичне розуміння історії), марксистська теорія розвитку суспільства і методологія його пізнання. Предметом І. м. є суспільство як цілісна соціальна система, загальні закони і рушійні сили історичного процесу, що розвивається. І. м. — складова частина марксистсько-ленінської філософії і в той же час специфічний компонент системи суспільних наук.

Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класову структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму між буржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.

Треба зазначити, що марксизм - це не тільки ідеологія, але й політична програма дій. Маркс і Енгельс займали колективістську і спрямовану на конфлікт політичну позицію. Як каже сам Маркс: “філософи тільки трактують світ, а завдання полягає в тому, щоб його змінити”. У своїх теоретичних працях Маркс та Енгельс “перевернули діалектику Геґеля догори ногами”, визначивши сучасний їм капіталізм як один з кількох щаблів історії, який став гальмом суспільного розвитку і повинен поступитися місцем вищим етапам суспільного розвитку – соціалізму і комунізму. Рушійною силою суспільного прогресу вони вважають класову боротьбу, а пролетаріат – провідною верствою суспільства. Свою історичну місію “могильника капіталізму” пролетаріат виконає за допомогою свого бойового авангарду - комуністичної партії, шляхом встановлення диктатури пролетаріату. Маркс і Енгельс пропагували ідею поширення пролетарської революції в ряді країн і вірили у можливість створення т.зв. Сполучених Штатів Європи. Основним лозунгом міжнародної організації трудящих був лозунг: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!” У своїй фундаментальній праці “Капітал” Маркс критикує економічну теорію капіталізму як таку, яка заснована на експропріації власниками результатів найманої праці робітників (додаткової вартості). У зв’язку з цим висувається лозунг “експропріації експропріаторів”. Вони приймають ідею логіки історії Геґеля, але ідеологія, в їхньому розумінні, є відображенням матеріальних засобів виробництва, що лежать в її основі (т.зв. економічний детермінізм). За словами Енгельса “вся минула історія, за винятком її перших, примітивних щаблів, була історією класової боротьби, ці ворогуючі класи - завжди наслідок способів виробництва та обміну, тобто економічних умов їх часу. Економічна структура суспільства завжди визначає той базис, відштовхуючись від якого ми можемо дати певне пояснення всієї надбудови юридичних і політичних інституцій, а також релігійних, філософських та інших ідей даного історичного періоду”. Класова боротьба перестане бути рушійною силою історії тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли будуть ліквідовані класи, що і є основним завданням комуністів. Велика частина творчої спадщини марксизму була присвячена пропаганді міжнародного комуністичного руху, для якого Маркс і Енгельс написали програмний документ під назвою “Маніфест комуністичної партії”. У ХХ ст. найбільш послідовними прихильниками Маркса і Енгельса були лідери Радянської Росії.

25.

26. Плюралізм буття в новітній філософії.??????

Плюралізм в філософії означає «доктрина множинності», згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму («доктрина єдиності») та дуалізму («доктрині подвійності»). Термін має різні значення в метафізиці та епістеміології.

В метафізиці плюралізм — це доктрина про те, що реальність складається з багатьох базових субстанцій, в той час як монізм стверджує, що буття — єдина субстанція, наприклад матерія (в матеріалізмі) чи розум (в ідеалізмі), а дуалізм стверджує що існують дві субстанції одночасно.

27. Структура буття і її категоріальне вираження.

буття - це філософська категорія, що означає: все, що реально існує; реальність, яка існує об'єктивно, поза і незалежно від свідомості людини; загальний спосіб існування людини.

Проаналізувавши усі концепції буття, які існували в історії філософії, можна виділяти такі основні форми буття:

♦ буття речей і процесів, які існують незалежно від людини та її діяльності - "перша природа" і буття речей і процесів, створених людиною, - "друга природа";

♦ буття духовного (ідеального), котре розділяють на індивідуалізоване і об'єктивізоване;

♦ буття людини як існування її у світі речей і світі духовних цінностей;

♦ буття соціальне, що розділяють на буття окремої людини і буття суспільства в цілому.

Отже, у світі, що оточує нас, існує незліченна кількість різних предметів і явищ. Чи є між ними що-небудь спільне, яка їх природа, що лежить у їх основі?

Спроби розв'язати ці питання історично привели до виникнення поняття субстанції (лат. substantia - сутність, дещо, що лежить в основі). Під субстанцією розуміли якусь загальну первинну основу всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищувана, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона - причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий шар реальності.