1) У формі автоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування – це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Процедури автоматичного ліцензування вважаються такими, що обмежують торгівлю, якщо, поміж іншого, не виконуються наступні вимоги:

а) будь-яка особа, фірма або установа, яка виконує юридичні вимоги країни-члена, що імпортує, для здійснення імпортних операцій, рівним чином має право на звернення та отримання імпортних ліцензій;

б) заяви на отримання ліцензій можуть подаватися у будь-який робочий день до митного оформлення товарів;

в) заяви на отримання ліцензій, якщо вони надані у належній та повній формі, затверджуються негайно по їх отриманні, у межах адміністративних можливостей, але протягом максимального строку у 10 робочих днів. Не є засобом кількісних обмежень.

Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування.

2) У формі неавтоматичного ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування – це комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти. Експортною (імпортною) квотою є граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.

Кількісні обмеження застосовуються виключно на недискримінаційній основі, тобто ніякі заборони чи обмеження не застосовуються Україною щодо імпорту будь-якого товару на територію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або експорт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеженим, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України (ст. 13 ГАТТ).

Неавтоматичне ліцензування не повинно справляти обмежувального або такого, що порушує торгівлю, впливу на товари на доповнення до того впливу, що виникає внаслідок запровадження режиму неавтоматичного ліцензування.

Забороняється обмеження імпорту товарів, щодо яких встановлюються певні квоти, до повного використання таких квот.

Підстави ліцензування експорту (імпорту) товарів – див. статтю 16; не розмежовані підстави автоматичного та неавтоматичного ліцензування.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот, приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підпадає під режим ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

Ліцензії видаються Міністерством економіки України, а також у межах наданих ним повноважень – відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі заявок суб’єктів ЗЕД.

У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування заявка на одержання ліцензії та інші необхідні документи можуть подаватися в будь-який робочий день до митного оформлення товарів. Строк видачі ліцензії не повинен перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування:

– строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів від дати одержання заявки, якщо вони розглядаються в порядку їх надходження, та не більше 60 днів починаючи від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно;

– ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії;

– якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти вичерпано, така заявка не розглядається. Про факт вичерпання квот суб’єкт ЗЕД, який подав відповідну заявку, повідомляється письмово протягом семи робочих днів від дати її одержання;

– рішення про видачу ліцензії приймається з урахуванням даних щодо використання раніше одержаних ліцензій за умови додержання суб’єктами ЗЕД вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Митне оформлення товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії.

Здійснення суб'єктами ЗЕД зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу згідно зі статтею 37 цього Закону у сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом НБУ на день здійснення такої операції.

4.

В Україні забороняється:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне, археологічне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити загрозу життю населення, тваринному світу та рослинам, або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

експорт природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;

експорт з території України товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про застосування обмежень або ембарго на поставки товарів у відповідну державу.

Впровадження заборони експорту або імпорту з інших підстав можливо лише, якщо це дозволено міжнародними договорами, учасником яких є Україна.

Перелік товарів, експорт (імпорт) яких через територію України забороняється, визначається виключно законами України (швидше не конкретний перелік, а критерії недопустимих товарів).

5.

Ст.20 ГАТТ дозволяє країнам-членам вживати заходів, необхідних для захисту життя та здоров’я людини, тварин або рослин, за умови, що такі заходи не є дискримінаційними або не становлять прихованого протекціонізму. Існують також дві спеціальні угоди СОТ, щодо застосування таких заходів: Угода з технічних бар’єрів у торгівлі та Угода з санітарних та фітосанітарних заходів.

Угода з технічних бар’єрів у торгівлі встановлює правила застосування технічні регламентів та стандартів, в тому числі вимоги щодо пакування, маркування та етикетування, а також процедури оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам. Додатком 3 до цієї Угоди є Кодекс доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів.

Основні акти законодавства України у цій сфері – це Закони «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 1 грудня 2005 р., «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності» та «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17 травня 2001 року; а також стосовно обов’язкової сертифікації продукції Закони «Про захист прав споживачів», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Декрет КМУ від 10.05.1993 р. «Про стандартизацію та сертифікацію».

Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» був спрямований на приведення українського законодавства у відповідність до всіх принципових положень Угоди про технічні бар’єри в торгівлі, не заміняє Законів України «Про оцінку відповідності» та «Про стандартизацію», і всі три закони треба розглядати разом.

Ст.5 Закону:

Національні стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності розробляються у такий спосіб, щоб не створювати або не призводити до створення зайвих перешкод у торгівлі.

Вони мають розроблятися на основі:

міжнародних стандартів, якщо вони вже прийняті або перебувають на завершальній стадії розроблення, за винятком випадків, якщо вони є неефективними або невідповідними з огляду на недостатній рівень захисту або базові кліматичні, географічні умови, особливості держави, умови та суттєві технологічні проблеми. У разі якщо міжнародні стандарти не беруться за основу, дається письмове пояснення на запит заінтересованої сторони.

регіональних стандартів – лише у тому разі, якщо міжнародні стандарти не можуть бути використані з причин, зазначених у попередньому абзаці;

стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності держав, що є членами міжнародних чи регіональних організацій з оцінки відповідності, або з якими укладено відповідні міжнародні договори України (договори про взаємне визнання, розроблення та застосування стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності).

Згідно з Угодою ТБТ, члени СОТ повинні забезпечити, щоб, коли це можливо, результати процедур оцінки відповідності в країнах інших Членів СОТ визнавалися, навіть якщо такі процедури відрізняються від їхніх власних, за умови, що вони переконані в тому, що такі процедури надають таку ж впевненість у відповідності товарів чинним технічним регламентам чи стандартам, що й їхні власні процедури. Україна цього не дотримується.

Імпортні товари сертифікуються згідно із процедурами та правилами, які застосовуються до товарів місцевого виробництва (національний режим). Україна продовжує переглядати перелік товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації, з метою вилучення іншої продукції з низьким ризиком.

Постанова КМУ від 14.05.2008  р. № 446 «Про затвердження Порядку митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов’язковій сертифікації в Україні», Наказ Держспоживстандарту України від 01.02.2005 № 28 «Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні».

У випадку ввезення товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації в Україні митне оформлення здійснюється на основі інформації з Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції (ст. 18 Декрету КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію»), та сертифікату відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності, виданих або визнаних Держспоживстандартом України) або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації. Україна дозволяє акредитацію вітчизняних органів з оцінки відповідності, але на даний момент не має будь-яких планів акредитувати органи з оцінки відповідності, які не є резидентами України.

Угода ТБТ встановлює розмежування стандартів та технічних регламентів, яке прийняте і законодавством України.

Технічний регламент – це документ, у якому визначено характеристики товару або пов'язані з ними виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи чинні адміністративні положення, дотримання яких є обов'язковим.

Стандарт – документ, який затверджено визнаним органом і який визначає призначені для загального і багатократного використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов'язаних з ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є необов'язковим.

З дати вступу до СОТ всі чинні в Україні стандарти є добровільними, за винятком тих, на які є посилання або про які йдеться у технічних регламентах.

Подібні принципи закладені і в основу Угоди про санітарні та фітосанітарні заходи, яка стосується забезпечення безпеки продуктів харчування та здоров’я тварин та рослин. В основу санітарних або фітосанітарних заходів має бути покладена відповідна обставинам оцінка ризиків для життя або здоров’я людей, тварин або рослин, причому здійснювана з врахуванням методів оцінки ризиків, розроблених відповідними міжнародними організаціями (концепція належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту). Країни можуть використовувати “принцип запобігання” – підхід «безпека насамперед» у випадках недостатності відповідного наукового обґрунтування

В результаті реформування законодавства у цій сфері, Україна об’єднала всі існуючі санітарні та фітосанітарні заходи в три базові закони: Закон «Про ветеринарну медицину», Закон «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», та Закон «Про карантин рослин», які будуть єдиними законами, що регулюватимуть питання СФЗ. Він підтвердив, що Верховна Рада не розглядатиме будь-яких нових законів у сфері СФЗ, які не являються частиною нових базових законів.