4. Управління ризиком ліквідності відповідно до вимог Постанови нбу № 368 та Постанови № 104

Ризик ліквідності, в цілому, визначає проблему недостатності наявних і залучених коштів для того, щоб забезпечити повернення депозитів, видачу кредитів і т. ін. Банк, що зіткнувся з ризиком ліквідності, може бути змушений залучати кошти за поточною ринковою ставкою, яка може виявитися вищою за ставку пасиву, що працював до того в банку. Це призведе до зниження прибутку відпливом депозитів, що змушує банк позичати кошти за вищою процентною ставкою, ніж ставки, за якими роблять подібні запозичення інші банки, що також негативно впливає на прибуток [14]. Тому існує необхідність управляти ризиком ліквідності в банку.

Основою формування системи управління ризиком ліквідності в банку є законодавство, що регулює діяльність банків у цій сфері. Фундамент нормативно-правового забезпечення управління ризиком ліквідності банків закладені в Законі України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-III вiд 07.12.2000. Процес управління ризиком ліквідності банку регламентується також підзаконними актами: Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні №368 від 28.08.2001, Методичними вказівками з інспектування банків «Система оцінки ризиків» №104 від 15.03.2004, Методичними рекомендаціями щодо планування в банках України заходів на випадок виникнення непередбачених обставин №271 від 08.09.2008, Положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України № 259 від 30.04.2009, «Принципами ефективного управління ліквідністю у банківських установах» Базельського Комітету з банківського нагляду. Кожен банк у процесі діяльності керується внутрішньобанківськими методичними рекомендаціями та інструктивними вказівками, що стосуються питань управління ліквідністю банку.

Національний банк поступово вводить нову систему контролю над ризиками ліквідності. Процедури і інструментарій нового банківського нагляду викладені у постанові Правління НБУ від 15.03.2004 № 104 «Методичні вказівки з інспектування банків. Система оцінки ризиків», які з часом планується вдосконалювати, уточнювати і пристосовувати до міжнародних стандартів банківського нагляду. Ця система передбачає перехід від кількісної оцінки управління ризиками до якісної. Стара система контролю передбачала лише констатацію факту порушень. Нова система пропонує запровадження контролю щодо їх попередження і усунення до моменту виникнення проблем, що пов’язані із ризиком ліквідності [10].

Ризик ліквідності, відповідно до постанови Правління НБУ № 104 «Методичні вказівки з інспектування банків. Система оцінки ризиків» визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов'язання у належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов'язання.

У постанові №104 також виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу та виникає через нездатність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат, а також через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в потрібних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості. Визначаються фактори оцінки ризику ліквідності та його кількісні параметри (кількісна оцінка).

У постанові Правління НБУ № 104 «Методичні вказівки з інспектування банків. Система оцінки ризиків» визначається якість управління ризиком ліквідності. Також подається приклад узагальненого висновку для банку, який має включати кількість ризику ліквідності (незначний, помірний, значний), якість управління ризиком ліквідності (висока, та, що потребує вдосконалення, низька). На основі цієї інформації інспектори мають виробити загальний висновок щодо сукупного ризику ліквідності та очікуваного напряму зміни ризику [2].

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України №368, містить визначення ліквідності банку. Також вона встановлює, що банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

Тому, відповідно до Інструкції, банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Тому, з метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6). За кожним нормативом ліквідності Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні передбачає детальну методику їх розрахунку [1].

Таким чином, існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців законодавчої нормативно-правової бази, затвердженої постановами Правління Національного банку України, та внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог, суттєво зменшує ризик ліквідності.