5. Кількісна оцінка ризику ліквідності

У сучасних економічних умовах ліквідність банку доцільно оцінювати з позиції різних економічних суб’єктів, з якими він взаємодіє: регулятора, клієнта, менеджера банку.

Національний банк України аналізує ліквідність банків другого рівня, спираючись на звітність, що надійшла від них, з метою захисту інтересів вкладників і кредиторів банку на мікрорівні та для ефективного та стабільного функціонування банківської системи в цілому.

Клієнт банку вбачає ліквідність банку у своєчасному поверненні власних коштів, а також у можливості споживати банківський продукт у будь-який зручний час. Тобто клієнт розглядає ліквідність банку спрощено: для нього неважливо, за рахунок яких коштів банк повертає депозит, яким чином це вплине на стан самого банку тощо.

Розуміння поняття «ліквідність банку» з позиції менеджера банку не є однозначним. Воно визначається як можливість використання певного активу банку як готівкових коштів або швидкого перетворення його в такі, а також як здатність активу зберігати при цьому свою номінальну вартість незмінною [12].

Кількісний аналіз ліквідності з позиції менеджера банку проводиться з використанням методів вертикального, горизонтального, порівняльного, факторного аналізу. Для аналізу ризику ліквідності додатково застосовують аналіз розривів ліквідності (gap-аналіз), метод вартісного аналізу (VaR), стрес- та бек-тестування (див. рис.1.5). Варто навести детальну характеристику кожного з них. Горизонтальний аналіз базується на вивчені динаміки показників, що характеризують ліквідність банку, у часі. В процесі використання цієї системи аналізу розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за визначену кількість періодів і визначаються загальні тенденції щодо їх зміни.

Рисунок 1.5. Класифікація методів аналізу ліквідності банку

Джерело: [9].

Вертикальний аналіз базується на структурному розподілі окремих показників і розрахунку питомої ваги кожної окремої складової. Ця система методів використовується для структурного аналізу активів (за рівнем дохідності, ризику, прогнозованості, диверсифікованості) та пасивів (за вартістю, мінливістю, диференціацією, керованістю).

Порівняльний аналіз базується на зіставлені значень окремих груп показників між собою, розрахунку абсолютних та відносних відхилень показників, що порівнюються. Його застосування базується на наступних способах порівняння: планових і фактичних показників, що можуть прямо чи опосередковано характеризувати ліквідність банку з метою аналізу виконання плану; фактичних показників з нормативними для поточного аналізу ліквідності; фактичних показників із динамікою аналогічних показників за минулий період для визначення тенденцій розвитку; фактичних показників із середньоринковими, що проводиться з метою визначення рейтингу на ринку за окремими показниками ліквідності [16].

За коефіцієнтним аналізом розраховуються відносні показники, які безпосередньо визначають ліквідність банку з точки зору запасу. Виділяють зовнішні (нормативи ліквідності, виконання яких контролюється НБУ) та внутрішні коефіцієнти ліквідності (сукупність значень відносних показників, що визначають мінімально допустимий рівень ліквідності банку).

З боку регулятора аналіз коефіцієнтів є головним методом в системі контролю ліквідності банків другого рівня. НБУ встановлює обов’язкові економічні нормативи ліквідності – миттєвої, поточної, короткострокової ліквідності. Цей підхід має ряд переваг: універсальність, наочність, легкість, можливість аналізу та порівняння. Поряд з цим, у нього є суттєві недоліки: статичність; зменшення дохідності банків через потребу підтримувати значні обсяги активів у ліквідній формі; неврахування особливостей окремих банків; складність визначення діапазону допустимих значень показників; непристосованість до аналізу ризику надлишкової ліквідності банку; відсутність можливості прогнозу ліквідності [18].

Факторний аналіз дозволяє дослідити вплив окремих факторів на рівень ліквідності банку та проводиться на основі спостереження за варіацією їх значень. На першому етапі відбувається ідентифікація факторів, що впливали на ліквідність за період, що аналізується. Другий етап передбачає кількісне вимірювання виявленого впливу та визначення його значущості у розрізі дії всіх факторів. Результати факторного аналізу використовуються при формуванні та реалізації тактики і стратегії управління ліквідністю, у результаті чого забезпечується адаптивність банку до впливу зовнішніх факторів та, через управлінський вплив на внутрішні фактори, змінюються характеристики ліквідності банку відповідно до визначеного цільового рівня [13].

Економіко-математичне моделювання є універсальним методом аналізу та дослідження економічних процесів і явищ. Процедура моделювання при аналізі ліквідності банку ускладнена наявністю значної кількості взаємозалежних факторів, складністю урахування якісної специфіки діяльності банку, відсутністю єдиного комплексного показника ліквідності.

Метод ідентифікації розривів ліквідності (Gap-аналіз) застосовується НБУ для контролю за ліквідністю банків другого рівня при поданні статистичної звітності, зокрема, форми 631 «Звіт про структуру активів і пасивів за строками». Gap-аналіз концентрує увагу на розбіжності активів та пасивів банку за обсягами та строками погашення на окремих часових інтервалах і передбачає розрахунок таких показників:

– періодичного gap – різниця між активами та пасивами у межах визначеного часового інтервалу;

– кумулятивного gap – різниця між активами та пасивами за визначеними часовими інтервалами, визначена зростаючим підсумком.

При аналізі розривів можуть бути використані статичний і динамічний підходи. Сутність першого полягає в тому, що аналіз проводиться, виходячи з фактичного стану активів та пасивів банку й припущення про їх незмінність. Динамічний підхід полягає у використанні для розрахунків прогнозованих залишків за статтями балансу [15].

Використання VaR-методу, на відміну від gap-аналізу та інших методів, дозволяє отримати узагальнюючий вартісний аналіз ризику ліквідності з урахуванням характеру розривів між активами і пасивами за строками і більш точно проаналізувати допустимий для банку ризик ліквідності, виходячи з наявного фінансового результату та капіталу [6].

VaR можна розрахувати за формулою (1):

 

(1)

де Z – квантиль довірчого інтервалу;

[+/– Gapi] – розрив між активами та пасивами на i-інтервалі аналізу;

Ti – половина строкового діапазону на i-інтервалі аналізу;

p – прогнозна процентна ставка на ринку.

 

Згідно з Методичними рекомендаціями щодо порядку проведення стрес-тестування в банках України від 06.08.2009  № 460 [3] банкам рекомендовано проводити стрес-тестування з метою аналізу ризиків та визначення спроможності протистояти потрясінням на фінансовому ринку.

Стрес-тестування ризику ліквідності може здійснюватися на основі аналізу чутливості зміни вартості портфеля банку в результаті дії певних шокових факторів, зокрема, значного відтоку депозитних ресурсів, відсутності доступу до міжбанківського кредитного ринку тощо.

У загальному вигляді стрес-тестування ліквідності передбачає:

– виявлення факторів, які можуть негативно вплинути на ліквідність банку;

– побудову сценаріїв на основі визначення послідовності виникнення негативних подій та рівня впливу на ліквідність банку;

– визначення методики, яка б змогла оцінити наслідки впливу факторів ліквідності та кількісний розрахунок їх негативних наслідків;

– інтерпретацію отриманих результатів та внесення певних коректив у діяльність банку [17].

Застосування стрес-тестів, незважаючи на відносну суб’єктивність сценаріїв, дозволяє з мінімальними витратами проаналізувати стійкість банку до агресивної дії шоків, визначити найгірші сценарії розвитку ситуації, виділити найбільш вагомі фактори впливу на ліквідність, розробити ряд превентивних заходів.

Бек-тестування – апробація методів оцінки ризику ліквідності банку, що засновані на історичних та гіпотетичних даних, унаслідок чого з’являється можливість порівняти результати застосування методологічного апарату з фактичними даними. Бек-тестування є надійним способом визначення ефективності технологій оцінки ризику ліквідності і дозволяє визначити та мінімізувати ризик допущення помилки в методології.

Міжнародним валютним фондом розроблено наступні підходи до вимірювання системного ризику ліквідності та його обмеження.

Індекс системного ризику ліквідності на ринковій основі охоплює збільшення звичайних спредів фінансових інструментів, яке може виникнути в періоди напруженості. Для конкретного набору стратегій інвестори за звичайних умов можуть відкривати компенсуючі позиції для збереження вузьких спредів, але не можуть робити це в періоди нестабільності внаслідок можливої відсутності необхідного фінансування.

Модель ліквідності з поправкою на системний ризик поєднує дані балансів банків і ринкові дані для визначення орієнтованого на перспективу показника ризику ліквідності для фінансових організацій. Використовуючи цей показник, модель визначення ціни опціонів і загальну статистику, можна розрахувати ймовірність загального очікуваного дефіциту ліквідності за переліком банків.

Модель макроекономічних стрес-тестів визначає вплив несприятливої макроекономічної або фінансової ситуації на ризик ліквідності певної групи банків шляхом ранжування за критерієм наближення до неплатоспроможності [9].

Отже, існує доцільність оцінювати ліквідність банку. Однак, кожна з цих систем методів розкриває тільки окремий аспект ліквідності банку, тому ефективний аналіз повинен спиратися на узгоджене їх поєднання в єдину систему, що враховує мету аналізу та наявне інформаційне забезпечення. Таким чином, для ефективного управління банки другого рівня повинні здійснювати аналіз ліквідності на основі тих методів, які враховують їх особливості з одночасною умовою дотримання економічних нормативів.