5.3. Правове виховання. Правовий всеобуч

Поняття, ознаки і функції правового виховання

Конституція України закріпила основи побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. На реалізацію їх і має ути спрямована правова політика держави, політичних партій і громадських організацій.

^{к в1}Д°мо, важливим напрямом правової політики в демократичних державах є створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод, забезпечення їм доступу до права, що означає можливість одержання ними широкої правової інформації та належної юридичної допомоги.

еобхідним елементом доступу громадян до права є правове виховання, що насамперед має правозахисний зміст, але водночас формує і позитивне ставлення громадян до державних інститутів. В Україні протягом тривалого періоду тоталітаризму правове виховання було інструментом духовного закріпачення народу. Тому затвердження демократичних основ правового виховання після проголошення незалежності України стало одним з найважливіших завдань нової держави.

підвищення правосвідомості, правової культури громадян спрямована чинна "Програма правового виховання населення України", затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р.

Правове виховання — цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування в неї правової культури й активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання та навчити її шанувати закони і підзаконні акти і дотримуватися їх, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права й обов'язки, може грамотно себе захищати від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.

Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання — морального, політичного, естетичного, економічного та ін. їх можна назвати "субправовими", тобто такими, "що прилягають до правового", "пов'язаними з правовим", оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

357

__________________________________________________Розділ 5

Ознаки (риси) правового виховання такі:

1) будується на основі системи норм права;

2) припускає впровадження у правосвідомість вихованців складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволів, обов'язків, заборон. Дозволи, обов'язки, заборони стають первинними способами правового регулювання, поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави шляхом покладення юридичної відповідальності на правопорушників;

4) охоплює не тільки суб'єктів права, які дотримуються правових норм, а й схильних до правопорушень і тих, що порушили правові норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, які здебільшого мають педагогічну освіту або спеціальну педагогічну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової установки на узгодження прагнень і очікувань особистості з інтересами й очікуваннями суспільства, тобто процес вироблення стійких правових ідей і принципів у правосвідомості вихованців, формування правової культури.

Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість особистості (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має суспільство.

Функції правового виховання такі:

1) передача вихованцям (індивідам, суспільним групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;

2) формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості вихованців, вироблення правової установки на правомірну поведінку.

Правове виховання здійснюється у правовому полі, у регульованих правом сферах суспільних відносин.

358

Виховна робота зі студентською молоддю

Не слід змішувати правове виховання та правове регулювання, хоча вони й взаємозалежні. Об'єктом правового регулювання є переважно відносини — вольові акти поведінки особистості, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — свідомість, думки, почуття, уявлення особистості. Це не означає, що правосвідомість особистості не зазнає впливу правового регулювання і його механізму, але цей вплив є другорядним стосовно поведінки особистості, її вчинків.

Система і механізм правового виховання. Правова вихованість

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, що забезпечує певний порядок і організацію його.

Систему правового виховання утворюють такі елементи:

1) суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, які здійснюють правовиховну діяльність,

2) об'єкти — громадяни або суспільні групи, яких виховують;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (педагогічні державні університети, інші навчальні заклади України, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну з багатьох (ради депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС, Міністерства освіти та науки та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у перебігу право-виховного процесу зазнає впливу двох чинників, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний чинник — позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особистості, успіхи правотворчої діяльності, юри-

359

________________________________________________ Розділ 5

дичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невід-працьованість способів і засобів правового виховання тощо);

2) суб'єктивний чинник — позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, установка на правомірну поведінку) або негативний (правова установка на неправомірну поведінку, однією з основ якої є правовий нігілізм).

Сукупність правовиховних заходів можна подати у вигляді способів і засобів правового виховання.

Способи правового виховання такі:

• правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

• правова пропаганда;

• юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури тощо);

• правомірна поведінка громадян, особиста участь їх у здійсненні (реалізації) і охороні правових норм;

• самовиховання.

Засоби правового виховання такі:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні та роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики на зразок "Правова освіта", "Юридичний всеобуч", "Консультує юрист", "Запитуєте — відповідаємо");

3) педагогічні та юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

4) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори запитань і відповідей, консультації та ін.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які мають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду відповідності нормам права, закону.

360

Виховна робота зі студентською молоддю

Механізм правового виховання — це порядок переведення правових ідей та установок, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомості вихованців (особистості, суспільної групи).

Функціональні елементи механізму правового виховання

такі:

1) суспільна правосвідомість;

2) система норм права;

3) способи і засоби правового виховання;

4) правосвідомість вихованців, яку необхідно збагатити правовими ідеями й установками, що містяться в суспільній правосвідомості.

Стрижневою ниткою, що пов'язує всі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, що на рівні перших трьох елементів виступає як повідомляюча (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна).

Суспільна правосвідомість і правосвідомість вихованців — це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання — його зовнішня, інструментальна, частина.

Механізм правового виховання особистості в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особистості) можна подати у вигляді таких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації в правові переконання, навички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особистості, її правова культура.

Правова вихованість — це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як вчинити за тих чи інших обставин. Це стан правосвідомості особистості, рівень її правової культури, готовність

361

^________________________________________Розділ 5

до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права й розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається також ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що в демократичному суспільстві перебувають поза конкуренцією.

Правове загальне навчання (правовий всеобуч)

Правовий всеобуч — єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, що охоплює всі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одне й те саме. Правова освіта, як і правове виховання, є процесом засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку. Правова освіта — необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особистості. На всіх рівнях освіти має проводитися правове навчання.

Структура освіти включає такі види освіти: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, пі-слядипломну, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

В Україні розроблено "Програму правової освіти населення", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р., у якій, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, навчальних установ підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

Перехід до ринкових відносин зумовив необхідність правової освіти керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до використання їх: всі управлінські рішення повинні відповідати "букві" і"духу"закону.

Функції правового всеобучу такі:

• правова освіта і виховання молоді в усіх закладах освіти;

• правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;

• правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;

362

Виховна робота зі студентською молоддю

• правова освіта працівників органів управління, громадських організацій;

• правова освіта посадових осіб комерційних корпорацій — асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань;

• правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;

• методичне забезпечення правового всеобучу (підтримка сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів правової освіти й інформації, активна участь у їх здійсненні).

З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідно об'єднати зусилля державних органів і громадських організацій.

Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані забезпечити конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, в інформуванні громадян про стан охорони правопорядку.

Поряд із навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в суспільну свідомість правові аксіоми, що пройшли випробування часом та перевірені практикою.

Правові аксіоми мають включати знання:

1) про правові стимули — правові спонуки до поведінки, відповідної закону, що створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

2) правові обмеження — правові стримування протиправної поведінки, що створюють умови для задоволення інтересів контрсуб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; установлені законом виборчі обмеження та ін.).

Структура педагогічного забезпечення

Система педагогічного забезпечення формування правової культури, правового виховання населення і правової соціалізації молоді організаційно повинна мати вертикальну та горизонтальну будову. По вертикалі — це заходи на федеральному,

363

__________________________________________________Розділ 5

регіональному, міському (районному, сільському) рівнях і рівні окремої організації, групи населення. Кожний рівень — певна площина, на якій "по горизонталі" здійснюється узгоджена педагогічна робота різних органів та організацій, а також інших структур — носіїв соціально-педагогічних ідей, що впливають на правову соціалізацію і правову структуру населення. Кожний напрям педагогічного забезпечення має вертикальні та горизонтальні складові, а комплекс їх повинен охопити весь комплекс соціально-педагогічних впливів та їхніх джерел.

Обов'язкове кадрове і методичне забезпечення: поширеність по всій системі соціальних педагогів — фахівців із питань правової соціалізації і формування правової культури, а також інших осіб, професійно підготовлених до такого забезпечення.

Основні напрями і засоби педагогічного забезпечення

Інтенсивні педагогічні технології забезпечення правової соціалізації та формування правового виховання і правової культури — вихідний напрям педагогічного забезпечення. Не кількістю заходів, не витратними способами, а інтенсивними технологіями потрібно сьогодні здійснювати таке забезпечення. XXI століття взагалі буде століттям високих інтенсивних технологій. Вони особливо необхідні в педагогічному забезпеченні вирішення правових проблем. Досвід нашої країни останніх ЗО—40 років показує, як мало користі від галасу і метушні навколо них. Донині специфічні проблеми правової освіти, правового виховання тощо, багато розробок з них насичені трафаретними рекомендаціями, що дають мало користі. Проблема дуже гостра, тому що, не вирішивши її ми будемо й далі страждати від свого безсилля у правовій сфері.

Правова освіта — це поширення юридично-педагогічних і правових знань у формі освіти, що має систематичний, фундаментальний, ґрунтовний характер. У класичній формі вона реалізується в освітніх закладах різних рівнів і видів. У всіх освітніх закладах мають викладатися навчальні дисципліни, курси, а також використовуватися інші шляхи, що вирішують завдання правової освіти. До навчальних планів слід включити "Юридичну педагогіку", яку не вивчають поки що навіть у юридичних ВНЗ. Вивчення питань права, правової соціалізації має бути обов'язковим у всіх закладах, що працюють із підлітками і молоддю. Це вивчення має світоглядне значення і його

364

Виховна робота зі студентською молоддю

слід здійснювати на надзвичайно високому рівні, за спеціальними інтенсивними психолого-педагогічними технологіями. Але нерідко вивченню правових питань присвячується недостатня кількість годин, тому ці питання не справляють помітного впливу на учнів. Форми і методи викладання традиційні, хоча мають бути специфічними, заняття проводяться часто викладачами і вчителями, які за рівнем підготовки й особистими якостями не придатні для цього. Правові дисципліни не забезпечені методично (немає гарних, орієнтованих на вік учнів, підручників, спеціальних засобів наочності, навчальних матеріалів для практичних занять, окремих методик).

Правове виховання — вузловий напрям у педагогічному забезпеченні правової соціалізації та правової культури населення. За сучасних умов правове виховання набуло глобального значення. По суті, усе, що робиться для впливу на підростаюче покоління і всіх громадян, має бути внеском у правове виховання. І освіта, і пропаганда, і робота в сім'ї повинні слугувати інтересам забезпечення правового виховання. Водночас ця робота потребує особливої педагогічної майстерності, тому що без неї правові знання так і залишаться знаннями, а правові повчання не перетворяться на правові навички вихованців. Треба визнати, що педагогічні механізми таких перетворень вивчено слабко, а тому все, що робиться щодо правового виховання взагалі, є корисною роботою в потрібному напрямі, але без гарантії кінцевого успіху.

Правова пропаганда (від лат. ргорадаткіа — те, що підлягає поширенню) — вид педагогічної діяльності з поширення ідей правової держави, правомірної поведінки, необхідності й змісту правоохоронної діяльності тощо, що входить до змісту правової освіти. Образно кажучи, — це правова освіта вдома за допомогою засобів масової інформації, періодичної преси, читання лекцій за місцем проживання тощо. Правова пропаганда ефективна, якщо вона сприяє глибокому засвоєнню правових ідей, зміцнює переконання в необхідності дотримання їх, зміцнює віру в існування справедливості в суспільстві, у правоохоронні органи, у невідворотність покарання за злочини.

На жаль, в Україні немає системи цілеспрямованої і правильно поставленої правової пропаганди, здійснюваної державою або координованої правоохоронними органами. Телебачення переповнене не стільки правовою, скільки кримінальною інформацією, що подається без чіткого розуміння того, який пе-

365

_________________________________________Розділ 5

дагогічний ефект вона приносить. Значну частину її можна назвати правовою антипропагандою, правовою антипедагогікою. Надмірна кількість інформації про злочини створює в громадян враження, що вони живуть у кримінальному суспільстві, оточені злочинцями, а правоохоронні органи беззахисні. В інтересах усього суспільства (а не тільки правоохоронних органів) треба щонайменше в пропорції 50:50 показувати їхні успішні дії. Для правових соціалізації і виховання не бажана інформація про добробут і "красиве життя" людей, які нечесним шляхом нажили своє багатство, безкарність злочинців, виправданих через малоістотні приводи (з погляду громадян). Нерідко інформація, що за своєю сутністю належить до правової, використовує кримінальний жаргон: убивць називають "кілерами", терористів і бандитів — "бойовиками", злодіїв — "бізнесменами", ватажків банд — "баронами". Справа тут не тільки в правовій, а й у педагогічній безграмотності. У частини молодих людей визріває думка про вчинення зухвалих злочинів для того, щоб однолітки називали їх красивими словами "кілер", "бойовик". Мабуть, вони не захотіли б цього робити, якби знали, що їх назвуть "убивцею", "бандитом" або "злодієм", які зневажаються в народі. Такі метаморфози реальні в період правової соціалізації людини. Повідомлення про злочинців найчастіше не супроводжуються коментарем, що негативно характеризував би їхню особистість, моральний вигляд та ін., а інформація про співробітників і правоохоронні органи нерідко супроводжується різко негативними оцінками, глузуваннями, іронією, що взагалі характерно для психології кримінального середовища, до якого навряд чи хочуть бути зараховані респонденти.

У прихованому вигляді правова пропаганда міститься й у відеопродукції, кінофільмах, серіалах, піснях сучасної естради, детективній літературі. Серед них чимало таких, що пропагують культ сили, жорстокості, підлості, аморальності; виправданість використання будь-яких засобів, щоб самому, без допомоги правоохоронних органів, протиправними засобами покарати кривдника і відновити справедливість; щасливі пригоди привабливих на вигляд злочинців, які викликають до себе симпатії; ледарів, які завдяки випадку стають багатіями, викликаючи заздрість і протиправні прагнення в частини молодих людей.

У багатьох фільмах, особливо американських, поліція в масі чинить беззаконня, використовуючи неправомірні засоби для досягнення своїх цілей, що відбивається на думці громадян про

366

Виховна робота зі студентською молоддю

співробітників наших правоохоронних органів, особливо тих, які вважають американську поліцію зразком, а США — взірцем правової держави. У фільмах чимало сюжетів, які можна назвати навчальними посібниками для вчинення злочинів тими, хто й гадки не мав їх вчиняти. Переважання на екранах детективної продукції, незвичайність сюжетів, динамічність подій; "режисерські знахідки", що гостро лоскочуть нерви та представляють злочинців як людей, котрі мають і позитивні, привабливі риси, використовуються не тільки для залучення глядачів. Ця антиправова отрута насаджує в розуми (і не тільки молодих людей, але особливо в них) уявлення про те, що довкілля злочинне і до цього треба звикнути, а не обурюватися; що тільки злочинний спосіб життя цікавий, а злочинці — це "в принципі нормальні" люди, які "просто прагнуть красиво жити". Така практика приховується за демагогією про демократію, свободу, право громадян на вибір за безумовного розуміння того, що вибирають молоді люди, серед яких багато хто не здатний реалізувати його розумно і далекоглядно, що багато громадян зазнають великих матеріальних і фінансових труднощів і нестійкі у своїх правових позиціях.

Уся діяльність засобів масової інформації потребує кардинального підвищення педагогічності правової інформації, прояву далекоглядності, розуміння того, до яких психолого-педагогі-чних і правових наслідків призводить їхня робота. Потрібно рішуче підвищити рівень психолого-педагогічної і правової освіченості редакторів, кореспондентів, педагогічного консультування, вводити в штати редакції юридичних педагогів і психологів, їхнім працівникам треба частіше ставити собі запитання: чому навчає молодих людей їхня продукція, якою мірою вона сприяє успішній правовій соціалізації і правовому вихованню громадян? На чиєму вони боці: чесних громадян чи криміналу? Добре було б чітко сформулювати у свідомості працівників ЗМІ думку про те, що припускаючись численних помилок у правовій пропаганді, виявляючи психолого-педагогічну безграмотність, вони підвищують імовірність стати жертвою злочинних посягань. Кожний має бути патріотом своєї країни, любити народ, думати, як сприяти його добробуту і брати участь у процесі руху до правової держави і суспільства.

Правова агітація (від лат. адіШіо — надавання руху, спонукання до чогось) — цілеспрямоване поширення правових і педагогічних ідей для активізації участі громадян, органів,

367

__________________________________________________Розділ 5

громадських організацій у забезпеченні належної правової соціалізації і підвищенні правової культури громадян. Правова агітація — це один із засобів виховання, знаряддя боротьби проти правового нігілізму, пасивності, самоусунення від сприяння правоохоронним органам, від участі в судовому розгляді, у приховуванні інформації, що може викрити злочинця і привести його до кримінальної відповідальності. Правову агітацію можна адресувати до всього населення, окремих груп, колективів і навіть до окремих індивідів.

Сьогодні правова агітація навіть із боку правоохоронних органів дуже ослаблена (за винятком, мабуть, індивідуальної, не кажучи про заклади освіти) і вони здебільшого на самоті протистоять злочинності, сильно знижуючи свої можливості в боротьбі з нею. Цю агітацію необхідно різко активізувати, підвищивши психологічну спонукальну силу і педагогічну перекон-ну, навчальну і виховну спрямованість. Вона покликана активізувати всі сили і засоби суспільства на забезпечення успішної правової соціалізації населення і підвищення рівня правової культури, сприяти взаємодії і злиттю їх в єдину систему.

Участь населення в забезпеченні правопорядку. Цінність цього напряму полягає в тому, що забезпечувальні педагогічні заходи зі словесних переходять у розряд практичних. Люди, які входять у життя, і дорослі громадяни включаються в активну діяльність, що має характер суспільно-правоохоронної. Вона збільшує число тих, хто безпосередньо включений у забезпечення правопорядку, що саме по собі корисно. Головне в іншому: практична участь громадян у сприянні встановленню правопорядку справляє позитивний зворотний психолого-пе-дагогічний вплив на них самих, зміцнюючи їх власні правові позиції і підвищуючи правову культуру. Слід підкреслити, що педагогічного ефекту досягають не просто фактом участі, але цей ефект залежить від мотивів, цілей, яких намагається досягти громадянин, змісту розв'язуваних завдань, форм і методів роботи, умов. Тому при організації такої роботи непродуктивним є захоплення організаційними рішеннями. Потрібне педагогічне забезпечення у вигляді спеціального підвищення рівня правових знань громадян, які залучаються до такої роботи, навчання методів і прийомів роботи, техніки спілкування, навчального інструктування і розборів, створення виховної атмосфери у групах.

368

Виховна робота зі студентською молоддю

Залучення населення до активної участі в зміцненні правопорядку давно практикують в Україні та інших країнах. Після тривалого спаду його в нашій країні вжито деякі заходи для відновлення такої практики. Наявний досвід і педагогічні експерименти свідчать про необхідність надання масштабності та розмаїтості такому залученню. Крім традиційних народних дружин, заслуговує на увагу організація мешканцями будинків чергувань і патрулювань; робота з неблагополучними сім'ями; чергування груп по боротьбі з розкраданням у трудових колективах, груп сприяння торговим інспекціям; участь у судових розглядах як засідателів, присяжних. Педагогічний ефект має залучення різних навчальних закладів і дитячих установ до підтримання дисципліни, порядку, дотримання правил поведінки як усередині їх, так і на суміжних територіях. Повчальним є досвід залучення учнів до контролю дотримання правил переходу вулиць дітьми під час керівництва їхньою діяльністю вчителями або співробітниками міліції. Світова практика підтвердила виправданість започаткування такої роботи навіть у дошкільних установах. Це втілювалося у призначенні з числа дітей чергових по роздягальні, умивальнику, їдальні, кімнаті ігор та ін., супроводі цієї практики роз'ясненнями необхідності дотримання встановлених норм, значущості доручення та необхідності сумлінного і відповідального його виконання, способів правильного виконання, створенням умов для відчуття значущості виконання ритуалу дотримання норм, правил і почуття задоволеності від його успішного виконання.

Педагогічний супровід — спеціальна робота з відстежуван-ня і діагностування перебігу правової соціалізації, змін у правовому вихованні та правовій культурі населення і його окремих груп, виявлення причин і умов змін, що відбуваються, а за необхідності — оперативне внесення педагогічних коригувань. Основними діями педагогічного забезпечення є психолого-пе-дагогічне діагностування (використання соціологічних, статистичних, психологічних і педагогічних методів діагностики), педагогічне прогнозування, консультування, підтримка і допомога, коригування.

Робота в такому напрямі в масштабі країни не проводиться. Спостерігаються лише локальні й епізодичні спроби, частіше здійснювані в наукових цілях, але не реалізовані в діяльності державних, приватних і суспільних структур.

369

Спеціальні педагогічні принципи правовиховної роботи

Наявний розрізнений досвід правовиховної роботи потребує подальшого педагогічного дослідження і спільних зусиль. Те, що має місце на сьогодні, дає змогу твердити, що вона вирізняється значною організаційно-методичною своєрідністю. Психо-лого-педагогічна сутність її виражена в досягненні повноти і взаємопов'язаності:

• знання права;

• розуміння права;

• поваги до права;

• дотримання права;

• активного захисту права.

Спеціальні педагогічні принципи правовиховної роботи відбивають найважливіші психолого-педагогічні закономірності та втілюють квінтесенцію передового педагогічного досвіду.

Принцип всеосяжності та безперервності виражає необхідність скрізь, з усіма без винятку громадянами (від дошкільника до працівників вищого рівня державного управління), і постійно проводити правовиховну роботу, спрямовану на формування і підтримання високого рівня правової культури. Вона може проводитися в різних формах і в усій повноті педагогічного забезпечення, а в молодому віці й у дорослих доповнюватися правовим самовдосконаленням.

Принцип державно-правового підходу. Правовиховання не може обмежуватися вивченням тільки норм права. Його мета — не в перетворенні усіх на юристів, і, тим більше, не підготовка юридично грамотних правопорушників. Правовиховання покликане допомогти усім стати гідними громадянами правового суспільства, співучасниками його розбудови і захисту, що відповідає спільним інтересам усіх, крім тих, хто протиставив себе суспільству і праву.

Правосвідомість — істотний компонент світогляду людини та її світорозуміння. її основа — особлива державно-правова ідеологія, і це принципово для розуміння сутності правовиховання. Не треба боятися й уникати слова "ідеологія".

Справедливо і влучно сказано — відсутність ідеології — теж ідеологія. Без державно-правової ідеології правові норми в ра-

370

Виховна робота зі студентською молоддю

фінованому вигляді сприймають як схоластичні, відірвані від життя, зарозуміло виражені та малозрозумілі формулювання. Ці норми набувають іншого значення і змісту, коли відкриваються громадянам у єдності проблем держави і права, сприймаються ними як державно-правові явища, стають державно-правовими знаннями, поєднуються з реаліями життя. До право-виховного процесу має широким потоком улитися саме життя суспільства, як і правовиховання — у це життя.

Корисно використовувати короткі формулювання, запам'ятовуванні студентами, що зберігаються в пам'яті та набувають регулюючого впливу. Ці формування можуть бути такими:

• право моральне;

• право забезпечує справедливість щодо людей і захищає їх;

• право — благо, а не насильство;

• без дотримання законності жити неможливо;

• сила права — у його підтриманні населенням, у злитті зусиль держави, закладів освіти, правоохоронних органів і громадян;

• право судити має тільки суд;

• ніхто не може бути визнаний винним без рішення суду тощо.

Комплекс подібних формулювань на зразок прислів'їв, приказок, гасел заслуговує на детальну проробку й активне повсякденне використання у всій системі правової роботи.

Принцип аксіологічності втілюється у формуванні в громадян правових цінностей як особистих, як життєвих і поведін-кових орієнтирів. Це доречно, оскільки право фактично є конкретизованим, законодавчим вираженням моралі — норм добра і зла, справедливості і кривди, обов'язку і відповідальності. Необхідно забезпечити глибоке засвоєння всіх правових питань кожним підлітком, юнаком, громадянином, формування не стільки правових знань, скільки емоційно-ціннісних ставлень до реальності, що стоїть за ними. Це вимагає не інформування людей, а формування правових переконань, що "опромінюються" у свідомості кожного "світлом" особистісного змісту. Ці переконання мають бути значущими для особистості, усвідомлюватись як особистісні цінності. Через формування правових

371

переконань проходить шлях до "серця і свідомості" людини, до "проростання" у них правових ціннісних орієнтацій як життєвих і поведінкових орієнтирів людини. Тільки за таких умов вони набувають регулюючої сили.

Розкриття права і його норм потребує постійного показу їхньої справедливості, цінності, моральності, має пронизувати весь фактологічний, теоретичний, статистичний і будь-який інший матеріал, використовуваний для правового виховання.

Принцип соціально-правового обслуговування рекомендує розкривати питання права і його норм не як страховища, а як блага, не як загрози покарання, а як надійного захисту від лиха, як умови забезпечення особистого успіху. Правова вихованість — це поважне ставлення до правоохоронних органів і їхніх співробітників, юристів, і реалізація названого принципу передбачає таке ставлення. В Україні під час правової роботи домінує "силовий стиль": "боротьба зі злочинністю", "покарання правопорушників", "невідворотність покарання", "розкриття, розслідування, затримання, захват" тощо. Водночас у більшості цивілізованих країн така робота і діяльність правоохоронних органів будуються на "концепції соціального обслуговування": "служіння суспільству", "захист громадян", "допомога населенню" та ін. У такому ракурсі правоохоронна та правовиховна робота виглядає в більш сприятливому світлі, що не викликає внутрішньої ворожості. Концепція соціального обслуговування, — звичайно, не лукавство, не видавання бажаного за дійсне. Вона передбачає і відповідну побудову роботи та підготовку і психологію персоналу педагогічних та правоохоронних органів. У нас поки що цього немає, але елементи соціального обслуговування наявні, тому що забезпечення безпеки, охорона громадського порядку, реалізація принципу невідворотності покарання, успішна боротьба зі злочинністю одночасно забезпечують захист громадян. Саме це варто підкреслювати під час правовиховної роботи, підкріплюючи прикладами з життя й особливо позитивними прикладами героїзму співробітників правоохоронних органів, їхньої самовідданості, відданості обов'язку, захисту громадян у конкретних випадках загрози кримінальних посягань на них, надання правової допомоги, простої людської підтримки. Американський дослідник І. Анденес зазначає, що "невіра в чесність політичного керівництва і право-застосовних органів, уроки того, що уряд продажний, беззаконня — шлях до багатства, чесність — помилка, а моральність —

372

пастка для простаків це основа відсутності поваги до права і схильності до суспільно небезпечних дій".

Очевидно, що правове виховання не зводиться до викладення і пояснення правових норм, але включає розкриття системи забезпечення законності та правопорядку в суспільстві, регіоні, за місцем проживання. Кожний громадянин не може і не повинний пам'ятати всі правові норми, але йому необхідно твердо знати, як правова система забезпечить його захист, якщо його права порушені, якщо він зазнав труднощів і не хоче увійти в суперечність із вимогами закону, куди, до кого й у якій формі йому належить при цьому звернутися.

Принцип єдності прав і відповідальності підкреслює необхідність поєднання роз'яснення прав кожного з його відповідальністю за власний вибір, за порушення прав. Це і відповідальність перед іншими громадянами, які теж мають права, відповідальність перед суспільством і не тільки правова, а одночасно відповідальність культурної, моральної, розумної, цивілізованої, порядної людини. Переконливому роз'ясненню підлягає розкриття єдності складових відповідальності, моральності правових норм, балансу прав і відповідальності. Не може бути права без відповідальності. Реалізація прав уже передбачає відповідальність за повагу прав інших. Чим більше в людини прав, тим більше обов'язків і тим вища відповідальність. Права без обов'язків і відповідальності, необмеженість прав за убогості обов'язків і відповідальності — нонсенс, правовий "беспредел". З віком людини зростає і її морально-правова відповідальність. Уже з 14 років виникає кримінально-правова відповідальність, вона зростає в 16, а повна настає з 18 років, коли особа дієздатна.

Дієздатність — закріплена законом здатність суб'єкта права (громадян) набувати своїми діями суб'єктивні права та породжувати юридичні обов'язки. Дієздатність визнається лише за правоздатними суб'єктами. Дієздатність громадян залежить від їхнього віку та психічного здоров'я. У повному обсязі вона виникає з досягненням повноліття. У цивільних і цивільно-процесуальних правовідносинах повна дієздатність настає з 18 років, але якщо особа одружується раніше, то така дієздатність виникає з моменту одруження. Неповна дієздатність громадянина, що є лише певною частиною його правоздатності,

373

визнається за неповнолітніми і настає в них у цивільних і цивільно-процесуальних правовідносинах з 15 років. Дієздатність охоплює право розпоряджатися отриманою заробітною платою або стипендією, авторськими та винахідницькими правами, обов'язок відповідати за шкоду, заподіяну іншим особам, право виступати в суді як сторона. В усіх інших випадках неповнолітні можуть укладати цивільні угоди лише за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників. Малолітні громадяни віком до 15 років мають мінімальну дієздатність. Вони можуть укладати лише дрібні побутові угоди. Права та обов'язки здійснюють здебільшого представники малолітніх громадян. Цивільна дієздатність повнолітнього громадянина може обмежуватись, і над ним встановлюється піклування лише на підставі судового рішення, якщо він внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Якщо громадянин перестав зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами, суд скасовує обмеження його дієздатності. Повнолітній громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства неспроможний усвідомлювати свої дії або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним і над ним встановлюється опіка. У разі одужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

Корисне використання правових формул: "Свобода є правом робити все, що дозволено законом" (Ш. Монтеск'є), "Моя свобода і права закінчуються там, де починаються права і свобода іншої людини" та ін.

Принцип правового самозабезпечення. Кожний має виразно розуміти те, що він сам насамперед відповідальний перед собою. Доля, добробут, безпека, відносини з правовою системою, неприємності, що виникають під час конфліктів із нею, залежать від самої людини. Не варто ніколи вступати в конфлікт із законом і випробовувати на собі його невблаганну силу. Добре переконують людей дані кримінології, показ на цифрах та фактах, як і чому життєвий шлях людей призводить їх зрештою на лаву підсудних. Розкриваються причини й умови криміна-лізації особистості та вчинення правопорушень, показується, як низький рівень освіченості та культури, відсутність працьовитості, споживацькі погляди і спосіб життя, відсутність духовних потреб, низький рівень громадянської зрілості, відпові-

374

дальності та дисципліни, дрібні порушення, негативні навички, нерозбірливість у питаннях моралі та виборі засобів задоволення своїх потреб та інтересів тощо (що за поверхневого погляду здається безневинним й необразливим) породжують і поступово розвивають у людині її кримінальний потенціал. Тут доречно згадати слова А.С. Макаренка: "Кожна людина повинна входити в життя, уміючи опиратися шкідливому впливу. Не оберігати людину від шкідливого впливу, а вчити її опиратися". Корисно проводити зі студентами з юридичного та психолого-пе-дагогічного аналізу життєвих і педагогічних ситуацій та навчати поведінки в них.

Громадяни з інтересом ознайомлюються з питаннями віктим-ності, показом того, як незнання способів учинення злочинів, правова безтурботність, необгрунтована довірливість тощо призводять до того, що вони стають жертвами злочинних посягань. Одночасно громадяни озброюються знаннями, що знижують їхню віктимність, і ознайомлюються зі способами забезпечення особистої безпеки.

Принцип спонукання громадян до соціальної, правоохоронної і правозахисної активності як принцип виховання виражений насамперед тим, що в активній перетворюючій діяльності не на словах, а наділі відбувається процес зміцнення і розвитку навичок, умінь і якостей людини. Стратегічна та суспільна доцільність цього принципу визначається тим, що лише за повної підтримки громадянами діяльності держави і правоохоронних органів щодо зміцнення законності та правопорядку можна створити правове суспільство і державу. В історії нашої країни є багатий досвід такої роботи, що на сьогодні значною мірою втрачений, забутий або необгрунтовано розцінюється як застарілий. Необхідні не відмова від нього, а розумне використання з урахуванням сучасних умов. Тут потрібно не чекати на вказівки згори, а організовувати роботу відповідально й ініціативно на місцях, створюючи громадські пункти правопорядку, народні дружини, патрулювання і чергування в будинку, загони юних друзів міліції в школах, "зелені" і "блакитні" патрулі та ін. В освітніх закладах доречно поєднувати аудиторні та поза-класні форми роботи, що забезпечують накопичення соціально-правового досвіду. Лекційні й агітаційно-пропагандистські форми правовиховної роботи покликані спонукати до участі в такій роботі.

375

Усі форми і методи правовиховної роботи мають характеризуватися чітким втіленням загальних педагогічних принципів, вирізнятися підвищеною цікавістю, емоційністю, яскравістю, переконливістю, наочністю, доступністю. Найбільш доречні активні форми, особливо практичні заняття, дискусії, диспути, круглі столи, вечори запитань і відповідей, а також правові вікторини, олімпіади "Чи знаєш ти закон?", школи юного юриста, усні журнали та ін. Теми їх можуть бути такими: "Свобода і право", "Демократія і право", "Гуманізм і право", "Закон і мораль", "Справедливість і право", "Громадянином бути зобов'язаний", "Права і обов'язки", "Закон і я" та ін. Ті, хто проводить правове виховання, повинні мати почуття підвищеної державної і суспільної відповідальності, особистий авторитет, гарну психолого-педагогічну підготовленість, володіти методикою правовиховної роботи. Керівників занять треба посилено і постійно готувати хоча б на муніципальному рівні, при юридичних і педагогічних факультетах освітніх закладів.

Об'єкти першочергового педагогічного забезпечення правової соціалізації і формування правової культури населення

В ідеалі такими об'єктами можуть бути всі структури й осередки суспільства, кожна хвилина життя підростаючого покоління і дорослих громадян, кожний "квадратний метр" їхнього життя і діяльності. Однак це не реально, та, мабуть, і не потрібно. Образно кажучи, педагогічне поле країни, на якому "визрівають" правова соціалізація, правове виховання і правова культура населення, реально має включати головні ділянки, де боротьба за "педагогічний врожай" має вирішальне значення і повинна вестися цілеспрямовано, організовано, систематично і з застосуванням інтенсивних технологій.

Діяльність органів державного та місцевого управління, включаючи правоохоронні, має вирішальне значення для правової соціалізації й правового виховання громадян. Вона, як і діяльність представників цих органів, задає тон усій роботі, ініціює всі починання в цій галузі, сама слугує найважливішим чинником її успішності. Умовами останньої є зразок їхньої діяльності, що відповідає вимогам законності. Правовому регулюванню педагогічного забезпечення правової соціалізації молоді та формування правової культури громадян належить організуюча роль у створенні системи такого забезпечення.

376

Замість окремих, розрізнених і частково застарілих законодавчих актів бажано прийняти єдиний пакет законів про правову соціалізацію та правове виховання населення, а на додаток — низку підзаконних актів з головних напрямів діяльності.

Діяльність середньої загальноосвітньої школи, що охоплює все підростаюче покоління в найбільш відповідальний період соціалізації, у тому числі правової, важко переоцінити. Якщо говорити тільки про цілеспрямовану педагогічну роботу в школі із забезпечення правової соціалізації школярів, то слід виділити практику забезпечення прав школярів, викладання спеціальних правових навчальних предметів, дисципліну в школі, позакласну роботу з правового виховання, взаємодію сім'ї і школи.

Діяльність вищої школи, що включає до сфери своїх впливів значну частину молоді у віці 17—25 років, охоплює період життя людей, який відіграє важливу роль у формуванні особистості. У вищих освітніх закладах будь-якого профілю спеціальне значення для правової соціалізації студентів мають ті ж компоненти роботи, що й у середній школі, а також участь у забезпеченні громадського порядку, у неформальних об'єднаннях за правовими інтересами, у дослідженні проблем зміцнення законності та правопорядку, у шефстві над важкими підлітками. Діяльність дошкільних установ, про роль, можливості яких уже йшлося вище, є особливим об'єктом педагогічного забезпечення.

Роль сім'ї та її життєдіяльності у правовій соціалізації дітей загальновідома. Є багато наукових відомостей, що доводять зв'язок злочинності неповнолітніх із соціальними та педагогічними особливостями сім'ї, її міцністю і повнотою, прикладом батьків, їх взаєминами, способом життя, способом добування засобів до існування, ефективністю виховання дітей, педагогічною підготовленістю тощо. Досвід профілактики та виключення несприятливого або неефективного впливу на дітей включає в систему педагогічного забезпечення: вивчення психології і педагогіки сімейного життя з тими, хто уклав шлюб, педагогіки виховання дітей перед народженням дитини; підвищення педагогічної підготовленості батьків у період навчання дітей у школі під час взаємодії з ними, на батьківських зборах, спеціальних курсах для батьків, під час роботи в батьківських комітетах, участі в організації і роботі гуртків за інтересами; організацію педагогічного консультування батьків, телефонів довіри;

377

вибіркове доведення за місцем проживання до всіх сімей нових правових актів, надання можливості всім громадянам безперешкодного одержання юридичних консультацій під час виникнення в сім'ї різноманітних правових проблем, забезпечення належного ставлення до громадян у разі звернення їх до різних владних структур та ін. Значне зростання злочинності в країні протягом останнього десятиліття, яке дехто називає "кримінальною революцією", поставило на порядок денний підготовку всіх громадян до забезпечення особистої безпеки, що попереджає їхню ризиковану, необачну, легковажну, розпусну, провокаційну, небезпечну для самих себе поведінку і формує уміння користуватися передбаченими законом засобами захисту.

Діяльність трудових колективів, що складаються з дорослих людей, сприяє підвищенню їхньої педагогічної культури встановленням правових відносин у процесі праці, дотриманням трудового законодавства, прав працівників, правомірністю прийнятих керівництвом рішень, припиненням зловживань, підвищенням правової навченості шляхом ознайомлення з правовими установленнями, пов'язаними із виробництвом і роз'ясненням їх, наданням можливості одержання правових консультацій і забезпеченням законного вирішення трудових суперечок.

Сфера дозвілля і розваг, що справляє, як було показано вище, значний педагогічний вплив на формування правослух-няності молоді та всіх громадян, поки важко піддається коригуванню державою і громадськими формуваннями, але має стати об'єктом безупинних пошуків педагогічного забезпечення. Необхідно розробити педагогічну, виховну стратегію роботи засобів масової інформації й особливо телебачення. Працівники їх зобов'язані усвідомити факт такого впливу, особливо на підлітків і молодих людей, оцінити наслідки, які через певний час (3—5 і більше років) виявляться з повною силою. Якщо вони будуть негативними (це й важливо зрозуміти), то негативно вплинуть на майбутнє України та її народу, на те, як будуть виховувати своїх дітей ці молоді люди, що стануть на той час батьками і матерями. Необхідні і спеціальні дії, спрямовані на мінімізацію негативних впливів засобів масової інформації, що так чи інакше сприяють впровадженню криміналізованих норм у суспільство.

378

Педагогічне забезпечення діяльності громадських організацій, що мають відношення до вирішення проблем правової соціалізації молоді та підвищення правової культури населення, заслуговує на особливу увагу та підтримку. Передова частина українських громадян ніколи не була нейтральною стосовно суспільних подій. Це спостерігається і зараз, але через те, що ініціативи найчастіше не зустрічають підтримки, вони поки що локальні, короткочасні та розрізнені. Найбільш частими формами таких громадських організацій є ради ветеранів, громадські ради, різноманітні ініціативні групи, групи сприяння в різноманітних сферах життя суспільства. Створення подібних громадських формувань, що безпосередньо працюють на зміцнення правопорядку, правове виховання, виправлення педагогічно запущених дітей, надання допомоги людям, які не знаходять себе в житті, має бути особливою турботою в системі педагогічного забезпечення.

Насамкінець можна зазначити, що перед нашим суспільством стоїть завдання докорінного перелому в ставленні до правової соціалізації підростаючого покоління, подолання переважної стихійності цього процесу, створення системи педагогічного забезпечення правової соціалізації і підвищення правової культури населення на базі випереджальних, позитивних заходів. Завдання це настільки ж актуальне, як і складне, особливо в умовах сучасної України.

Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання

Однією з цілей правового утворення є подолання правового нігілізму — антипода правової культури.

Правовий нігілізм — деформований стан правосвідомості особистості, суспільства, групи, що характеризується свідомим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, що виключать, однак, злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Водночас правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому ґрунті: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та

379

інших вищих органів влади, нищення національної самобутності народу — усе це, говорячи словами О.І. Герцена, "убило всяку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом низки століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її перебування у складі колишнього СРСР — результат певної деформації правової свідомості та правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичний (ідеологічний), коли в унісон із марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї: а) про відмирання держави й права за соціалізму і тим самим істотно принижувалася роль права; б) про перевагу світової пролетарської революції над правами людини; в) про перевагу постанов Комуністичної партії над законами, про вторинність права, його відображальну реальність, що обслуговує первинні реальності, — економіку і політику та ін.;

2) практичний, коли відповідно до офіційної ідеології: а) була накопичена величезна кількість нормативних актів або морально застарілих, або таких, що містили декларації і заклики чи не мали чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена хибна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки не "обростав" інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила невіру в закон, знехтування ним; б) установлені державою правові норми не дотримувалися державними ж органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу "в інтересах народу", "для виконання плану" та ін., що породило відомчий правовий нігілізм, а часто правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави; в) правозастосовні і правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом і законом.

Явища правового нігілізму (неприйняття законів, негативне ставлення до права) — найбільш поширена й укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

380

Виховна робота зі студентською молоддю

На сьогодні причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати такі:

• невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

• низький рівень правового виховання та правової культури;

• слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати такі:

1. Якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності й однаковості в регулюванні суспільних відносин.

2. Авторитет державної влади та налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Удосконалювання системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду.

3. Високий рівень правосвідомості, що дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання педагогів, юристів, інших посадових осіб.

Необхідно провадити систематичну роботу, спрямовану на підвищення професійної культури всіх суб'єктів системи освіти та правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до роботи правоохоронних органів. Дотримання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку, захист набутих прав, а з іншого — можливість будь-якого громадянина, котрий не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права передбачає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних психолого-педагогічних і юридичних рішень.

381

Розділ 5