2. Просторові та часові компоненти консультативного контакту.

Обстановка консультування. Під час психологічного консультування клієнт із меншим острахом розкриває і до­сліджує свої проблеми, якщо консультування відбувається в добре обладнаному кабінеті. Зрозуміло, що не завжди є можливість забезпечити ідеальні умови, однак до місця консультування висуваються певні вимоги. Насамперед, консультування має відбуватися в спокійній обстановці, у звуконепроникному кабінеті. Ми знаємо, що сам процес консультування підвищує тривожність, тому клієнт пови­нен бути впевнений, що його не почують сторонні. Якщо клієнт чує те, що відбувається в сусідній кімнаті або кори­дорі, він засумнівається в конфіденційності спілкування з консультантом. Це може перешкодити виникненню психо­логічно ефективного контакту.

Кабінет повинен бути не дуже великим, затишно об­ставленим і не занадто вигадливим, із спокійною кольоро­вою гамою. Світло не повинно падати на клієнта. У кабінеті повинні бути стіл, зручні стільці (три-чотири на випадок прийому кількох людей, наприклад: батьки клієнта, подружня пара й т. п.). Для проведення занять із релаксації бажано мати кушетку. На стінах можна повіси­ти кілька картин, на полицях розташувати книги, але інтер'єр не повинен бути перевантажений, щоб не відволі­кати увагу клієнта. На робочому місці не варто тримати ду­же особисті речі (наприклад, сімейні фотографії) або пред­мети, що відображають переконання консультанта (напри­клад, хрест на стіні).

Бажано щоразу приймати клієнта в тому самому ка­бінеті. Тоді він не відволікається, не витрачає час на осво­єння нової обстановки; крім того, знайома обстановка доз­воляє почувати себе безпечніше.

Іноді між консультантом і клієнтом є посередник (на­приклад, реєстратор), який виконує допоміжні функції. Однак роль такої людини аж ніяк не другорядна: він нала­штовує клієнта на зустріч із консультантом. Тому асистент повинен уміти тепло й по-дружньому спілкуватися, бути гостинним, але ні в якому разі не підміняти консультанта й не втручатися в життя клієнта. Він, як і консультант, зо­бов'язаний строго дотримуватися вимог конфіденційності.

Структурування консультативного простору. Клієнт входить у кімнату й потрапляє на “територію консультан­та”. Одним із головних аспектів взаємодії між консультан­том і клієнтом є так зване “структурування простору”.

У повсякденному житті можна спостерігати безліч прикладів уявного перебування з іншою людиною, що відбиває розповсюджена репліка: "Ти не слухаєш, що я говорю!". Еган (1986) визначив 5 справжніх умов фізичного перебування разом:

1.Бути з клієнтом віч-на-віч. Фізична обстановка повинна бути такою, щоб консультант і клієнт повністю бачили один одного; вона повинна "говорити" клієнтові: "Я доступний для Вас; я зробив вибір — бути з Вами".

2.Бути у відкритій позі. Схрещені руки і ноги, як правило, інтерпретуються як оборонна, байдужа й відступальна поза. І навпаки, відкрита означає, що консультант готовий прийняти все, що розкриє клієнт. Звичайно, схрещені руки консультанта не обов'язково означають те, що він «вийшов» із контакту. Тут головне, щоб консультант постійно запитував себе: "Наскільки моя поза відображає відкритість і доступність для клієнта?".

3.Час від часу нахилятися до клієнта. Коли консультант нахиляється до клієнта, він немов гово­рить: "Я з Вами, і мені цікаво все, що Ви зараз розповісте". Такою позою консультант виражає свою залученість й участь у контакті. З іншого боку, не пере­старайтеся, тобто не наближайтеся до клієнта надмір­но й занадто швидко, тому що це може спричинити відчуття тривоги, здатися вимогою швидкого й тісного контакту.

4.Підтримувати контакт очей із клієнтом, щоб наголосити на увазі й зацікавленості, але контакт не повинен бути безперервним. У такому випадку він стає схожим на докучливе "вирячування" очей на клі­єнта. З іншого боку, якщо погляд консультанта занад­то часто "блукає" в просторі, не зупиняючись на клієн­ті, то створюється враження ухиляння від контакту.

5. Бути розслабленим. Так як більшість клі­єнтів хвилюється в ситуації консультування, важли­во, щоб консультант не був напружений і не збільшував занепокоєння клієнта. Консультант повинен при­родно користуватися своїм тілом (невербальна по­ведінка), намагаючись показати клієнтові свою емпатичу залученість до консультативного контакту.

Усе, що відбувається під час першої зустрічі, впливає на психо­логічне самопочуття клієнта. Зустріч починається зі знайомства. При цьому необхідно дотримуватися певного етикету: встати й зустріти клієнта, представитися, попро­сити клієнта назвати ім'я і прізвище, запропонувати йому вибрати місце й присісти, перш ніж зробити це самому. Щоб клієнт почував себе невимушено, консультант із пер­ших хвилин знайомства повинен бути ввічливим, гостин­ним господарем і поводитися природно без зайвої напруги.

Ще одне питання, пов’язане зі структуруванням кон­сультативного простору, - це розташування консультанта й клієнта. R. Мау (1968) вживає поняття “геометрія любові”. Якщо консультант і клієнт сидять з протилежних боків столу, то між ними зберігається соціальна дистанція, і атмосфера консультування буде офіційною. Для неврівноважених клієнтів більше підходить саме така позиція — стіл служить бар’єром у спілкуванні. Для консультування, навпаки, більше сприятлива позиція, коли консультант і клієнт розташовуються за столом з одного боку. У цьому ви­падку вся невербальна інформація, що виходить від клієн­та, доступна для консультанта; крім того, він може зміню­вати (і дозволяє це робити клієнтові) відстань між ними за­лежно від ситуації консультування або при зміні характеру консультативного контакту. Розташування одного на про­ти одного сприяє виникненню атмосфери співробітництва. Дистанція між консультантом і клієнтом відображає відомий у соціальній психології феномен “особистого про­стору”. Особистий простір змінюється залежно від сто­сунків між учасниками бесіди, обговорюваної теми, куль­турних відмінностей. Через неправильно обрану ди­станцію в консультуванні (наприклад, неспіврозмірність соціального або вікового аспекту особистого простору) де­які теми взагалі не можуть бути порушені.

З проблемою дистанції тісно пов'язане питання про психологічний зміст і можливість фізичного дотику до клієнта. Дотик означає дуже близький, інтимний контакт. Дослідження показа­ли, що близько половини опитаних психологів думають, що фізичний невротичний контакт є цінним у процесі кон­сультування. Найбільш доречним він є за таких обставин:

• консультування соціально й емоційно незрілих клієнтів;

• консультування людей, що перебувають у кризі після психічної травми, особливо якщо вона пов’язана з втратою близької людини;

• прагнення продемонструвати емоційну підтримку.

Однак дуже важко встановити межу, за якою фізич­ний невротичний контакт набуває еротичного характеру. У будь-якому випадку дотик не повинен використовуватися як специфічна техніка консультування, коли відсутні щирі почуття до клієнта. Щоб дотик допоміг створити без­печний для клієнта психологічний клімат, він повинен бу­ти спонтанним і щирим.

Структурування часу консультування. Психологічний клімат передбачає і належне структурування часу. Перша зустріч із клієнтом повинна продовжуватися стільки часу, скільки і всі наступні зустрічі. Іноді перша зустріч затя­гується через необхідність ближче познайомитися з клієнтом і наповнює його сподіваннями на нереальну три­валість консультування. Тому краще не провокувати по­милкових очікувань.

Як правило, консультативна бесіда з дорослою люди­ною триває від 50 хвилин до однієї години. Така тривалість не є випадковою. Менш тривала бесіда змушує нервувати і консультанта, і клієнта, створюючи враження, що вони не встигнуть досить глибоко обговорити ті питання, що ви­никли під час зустрічі. Більш тривала бесіда, хоча цього іноді бажає як клієнт, так і консультант, надмірно стомить обох учасників консультування.

Психотерапія й консультування вимагають концент­рації уваги та пильності, а, як відомо, концентрацію ува­ги важко зберігати більш як 45-50 хвилин. Традиційні 50 хвилин, що регламентують консультативну зустріч, дозволяють продуктивно обговорити кілька питань, а потім 10 хвилин приділити запису основних аспектів ми­нулої бесіди або просто відпочинку за чашкою кави. Це та­кож важливо під час прийому декількох клієнтів одночас­но. Тривалість бесіди може змінюватися залежно від віку клієнта. Бесіда з 5-7-річною дитиною не повинна тривати більш як 20 хвилин, із 8-12-літнім — близько 30 хвилин, а з дітьми старше 12 років консультативна бесіда може тривати до 1 години.

Тривалість бесіди консультант визначає на початку зу­стрічі. Клієнт повинен знати, скільки він має часу для об­говорення наболілих проблем. Коли консультант не вста­новлює тривалості бесіди, він змушує клієнта постійно нервувати, що прийом може припинитися в будь-який мо­мент. Така маніпулятивна поведінка є небажаною. Часові межі можна встановлювати різноманітними способами:

“У нашому розпорядженні 50 хвилин, і я готовий ви­слухати Вас”.

“Думаю, що Ви могли б почати з того, що чекаєте від консультування. У нас є 50 хвилин часу”.

“Як би Ви хотіли використовувати сьогоднішній наш час? У нас є 50 хвилин”.

Консультативна зустріч підходить до кінця майже за 40 хвилин. Щоб допомогти клієнтові краще зорієнтувати­ся в часі, ми повинні йому нагадати, що час закінчується: “Сьогодні в нас залишається близько 10 хвилин, що б Ви ще хотіли обговорити за цей час?” Заклопотаний клієнт ча­сто погано орієнтується в часі, тому таке нагадування мо­же виявитися важливим.

На початку консультування необхідно також визначи­ти загальну тривалість консультування. Звичайно, на по­чатку бесіди важко встановити, скільки часу займе вирішення тих або інших проблем. Тому можна укласти з клієнтом певний контракт на 3-4 зустрічі, а потім остаточ­но вирішити, чи є консультативний контакт продуктив­ним і скільки часу може продовжуватися консультування. На початку консультування варто також визначити й частоту зустрічей. Фахівці вважають, що для встановлен­ня продуктивного контакту достатньо однієї-двох зустрічей у тиждень. Якщо зустрічатися рідше, стає значно складніше одержати від клієнта неспотворену інформацію; згадати, що відбувалося на минулій зустрічі, а також збе­регти безперервність процесу консультування.