Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Консультативний конт.DOC
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
145 Кб
Скачать
☆

2. Інтуїтивно орієнтований, емоційно-витончений клієнт.

Вважає особистість унікальним, таємничим утворенням. Його захоплюють яскраві, образні, художні характеристики особистості і її життєвого шляху, цікавлять глибинні механізми психіки, підсвідома природа людини. Зворотною стороною особистісної орієнтації на інтуїтивне пізнання є неприйняття раціонального. Раціональне, об'єктивне, отримане в ході строгих наукових експериментів знання уявляється такій людині поверховим, обмеженим, незграбним, неглибоким, малокорисним і малоцікавим. Схильний довіряти інформації, отриманої за допомогою методик, більше орієнтованих на якісний аналіз – тест Германа Роршаха, тест Люшера. Такий клієнт оцінює те, що говорить консультант, прислухаючись до свого внутрішнього голосу і як би зважуючи на своїх глибинних внутрішніх вагах, що близьке до істини, а що ні. Це необхідно враховувати в роботі із цим клієнтом.

ІІІ. За способом роботи зі своїми проблемами серед клієнтів можна виділити наступні типи:

1. Клієнт, що у складній ситуації прагне перебудувати свою поведінку, стиль діяльності, спосіб життя, але не знає як, стикається із труднощами в цьому плані. Це найбільш бажаний для психологів-консультантів тип клієнтів.

2. Клієнт, що у складній ситуації прагне створювати різноманітні суб'єктивно-особистісні версії, покликані зберегти гарну думку у своїх очах і в очах інших людей. Версії неуспішності найчастіше пов'язуються із зовнішніми обставинами або з низькою особистою зацікавленістю в даному виді діяльності. Наприклад, студент, що не здав як треба іспити й відрахований з вузу, може пояснювати це неможливістю для нього вчитися внаслідок необхідності заробляти гроші або ж тим, що профіль вузу не відповідав його інтересам. Невдоволення собою, породжуване низькою самооцінкою, може ускладнювати суб'єктивно-особистісну версію. Цей феномен полягає в тому, що суб'єктивно-особистісна версія починає розшаровуватися на трохи – "для себе" і "для інших". Наприклад, у випадку невдачі на іспиті студентка може пояснювати собі цю невдачу тим, що попався поганий викладач, а викладачеві пояснювати свою невдачу нездужанням. При цьому суперечливість ситуації, що часто виникає у випадку створення суб'єктивно-особистісних версій, може не зауважуватися. Можна говорити про різні прийоми роботи із клієнтами цього типу. Часом буває корисно використовувати прийом інтерпретації, зробити знання про суб'єктивно-особистісні версії доступним клієнтові. Можна звернути увагу клієнта на протиріччя в його розповіді: "Можливо, викладач невдалий, але адже більшість студентів вашого курсу здали йому іспит і навіть багато хто одержали гарні оцінки. Як їм це вдалося? Чому це не вдалося вам?". У випадку ешелонованого психологічного захисту, коли стан клієнта наближається до невротичного, нема рації заперечувати суб'єктивно-особистісну версію. Ешелонований психологічний захист пов'язаний, як правило, з тим, що клієнт не бачить шляхів конструктивного розв’язання ситуацій. Створення суб'єктивно-особистісних версій – єдиний відомий такій людині спосіб упоратися із ситуацією. У цьому випадку доцільно прийняти версію клієнта, солідаризуватися з ним. Як це робити, досить непогано показують нам Р. Бендлер і Дж. Гріндер[1994]. Згодом можна, наприклад, використовувати прийом саморозкриття: розповісти про свій подібний досвід, про те, що почували тоді, про те, як вдалося подолати труднощі. Можна навести приклад з досвіду відомого психолога-консультанта. Це має збагатити клієнта навичками конструктивної поведінки в ситуації. У більше складних випадках потрібна психотерапія.

ІV. Вплив статі клієнта на процес консультування

Чоловіки й жінки мають різні очікування щодо психологічного консультування. Відповідно, чоловіки й жінки по-різному бачать себе в ролі психолога-консультанта, готують себе до цієї ролі.

Жінки більшою мірою прагнуть до співпереживання та співчуття, роблять акцент в першу чергу на чуйність. Можна сказати, що жінки більшою мірою орієнтовані на емпатійний контакт, ніж чоловіки.

Чоловіка в консультуванні віддають перевагу емоційно нейтральному, діловому стилю спілкування. Вони більше орієнтовані на когнітивні аспекти ситуації, на психологічну інформацію. Описуючи еталон консультанта вони наголошують на такі риси, як серйозність, уважність, почуття обов’язку.

Було встановлено, що чоловіки-клієнти більше воліють працювати із чоловіками. Для жінок важливою є не стать, а здатність співчувати.

Жінці-консультантові при роботі із чоловіками-клієнтами можна рекомендувати більше орієнтуватися на робочий стиль відносин, на подачу інформації, на когнітивний аналіз ситуації.

Чоловікові-консультантові при роботі з жінкою-клієнтом варто прагнути до більшого співпереживання, співчуття, прояву емпатії.

Більша частина проблем у чоловіків формується в сфері їхньої діяльності, у жінок – у сімейно-шлюбних відносинах.

Позиції психолога-консультанта в консультативному діалозі залежно від типу клієнта

У роботі з перерахованими вище типами клієнтів психолог може використовувати різні рольові позиції. Н.В. Самоукіна [1997] виділила й описала п'ять прийнятних позицій психолога-консультанта в консультативному діалозі стосовно до різних типів клієнтів:

1. Психолог – "нейтральний порадник" вислуховує, задає питання, висловлює поради або рекомендації.

2. Психолог – "програміст". Психолог розробляє програму для клієнта: "Що робити", "Як робити", "Коли робити", наприклад режим життя школяра.

3. Психолог – "слухач". У результаті "розмови з гарною й розумною людиною " клієнт одержує полегшення, задоволення й, заспокоївшись, самостійно знаходить рішення власної проблеми.

4. Психолог – "дзеркало". Психолог пояснює, що об'єктивно відбувається, малює для клієнта об'єктивне віддзеркалення події, допомагає зрозуміти його роль у цих подіях, а також позиції людей, пов'язаних з ним і впливають на його. У результаті клієнт розуміє, що з ним відбувається, до нього приходить заспокоєння й здатність до ухвалення рішення, до дії.

5. Психолог – "каталізатор" для людей, які все розуміють, але нічого не роблять, грають роль невдах. Необхідно створити поштовх для початку діяльного включення в події, що розгортаються, наприклад, через зміцнення клієнта впевненості в собі, у його "добрих силах", його здатності до керування подіями свого особистого життя, очікуванню бажаного позитивного результату.

Н.В. Самоукіна [1997] вважає, що позиції "нейтральний порадник" або "програміст" підійдуть для випадків, коли в ролі клієнта виступає розумна, сильна, інтелігентна людина. Позиції "дзеркало" і "програміст" більше підійдуть для людини, у якої емоції звичайно переважають над доказами розуму.

Позиція психолог-"слухач" підійде для людини, схвильованої або засмученої раптовими подіями. Позиція психолог-"каталізатор" підійде для нерішучих або ригідних клієнтів, схильних до компульсивної, ригідної поведінки.

Важкі клієнти й робота з ними

Є.Г. Вельська [1998, с. 70– 73] виділила й описала особливий тип клієнтів, які вона назвала "важкими" клієнтами.

З погляду Є.Г. Вельської існують три передумови виникнення нормальних консультативних відносин:

1. У клієнта є проблема.

2. Консультант є експертом.

3. Щось має бути зроблене із проблемою.

"Важкі" клієнти мають схильність на вербальному (словесному) рівні погоджуватися з вищевказаними передумовами, а на метакомунікаційному рівні вони відкидають хоча б один з них.

Метакомунікаційний рівень – рівень підґрунтя, те, що лежить за словами, те, що існує реально, крім слів.

Є.Г. Вельська [1998, с. 70– 73] виділяє в метакомунікаційному рівні комунікації три аспекти:

1. Експресивний. Це те, що партнери виражають окрім вербаліки, те, як вони хочуть, щоб їх зрозуміли.

2. Атрибутивний. Те, як вони розуміють один одного, який образ бачать в іншому, які якості схильні приписувати один одному.

3. Командний. Це те, яких дій вони чекають один від одного, якої поведінки вони неявно вимагають один від одного.

Відповідно до цих аспектів можна виділити три можливих типи заперечення передумов нормальних консультативних відносин:

1. "Це не моя проблема". У цьому випадку клієнт має тенденцію поводитися як начальник свого консультанта. Розповідати він більше схильний про інших членів організації або родини, у яких, на його погляд, є проблеми або які ці проблеми створюють самі. Він закликає консультанта "зробити що-небудь", при цьому не визначає конкретно, яких змін хоче. Характерна фраза: "Я не хочу бути в цьому задіяним, для цього ми вас найняли". Тобто клієнт приймає на себе роль "відповідального стороннього". Якщо проблеми виникли все-таки через клієнта, то процес розв’язання проблем може зайти в глухий кут.

2. "Я сумніваюся у вашій компетентності". Отут можна виділити два варіанти:

  • Клієнт завжди знає стан справ краще консультанта. Говорить багато, в основному, абстрактно, точний зміст слів залишається неясним. Коли консультант намагається узагальнювати його висловлювання, клієнт звичайно прагне його поправити: "Ви не зрозуміли...". При цьому його виправлення або тривіальне (містить те, що й так, зрозуміло), або включає занадто багато відтінків і значень. Надалі клієнт дає зрозуміти, що цінує "теоретичний внесок" консультанта, але не думає, що він ефективний у даній ситуації.

  • Клієнт схильний формулювати свої повідомлення консультантові в термінах, за допомогою яких він виражає неповагу припущенням консультанта. Консультант періодично ставиться в таку позицію, що він повинен увесь час доводити, що він кращий, ніж про нього думають.

3. "Це безнадійно, тут нічого змінити не можна". У процесі консультативної бесіди клієнт прагне погоджуватися з консультантом. Зброя проти консультанта тут – безпорадність клієнта. Він начебто намагається все виконувати, але результат завжди виражається характерною фразою: "Я все перепробував за вашою порадою, але нічого не вийшло". Мають місце також "подвійні повідомлення" – клієнт просить пораду й одночасно дає зрозуміти, що він не вірить, щоб із цього щось вийшло. Для того, щоб дати це зрозуміти, він може використовувати жарт, невербальні засоби комунікації.

Для роботи з "важкими" клієнтами використовуються різні техніки контрпарадоксу:

1. Згода й підтримка. Головний принцип тут – припинити боротися із клієнтом. Зайняти позицію: "Так, ви експерт", "Так, ви краще знаєте". Консультант не приймає на себе роль лідера, не демонструє поведінку "висококласного" експерта. Основна форма реагування – дружній подив і щира радість. Можна використовувати також наступні прийоми:

  • Питання формулювати відкриті, а не експертні, наприклад: "Можливо, розкажете мені іще щось?"

  • " Угу-реакція" – згода й схвалення клієнта.

  • Зворотне резюмування – попросити клієнта самого підсумувати сказане, зробити резюме.

  • Уникання важливості, значимості. Наприклад, якщо клієнт заявляє: "У мене немає проблем", відповісти йому: "Тоді давайте поговоримо й нічого більше".

  • Банальності. Якщо відповіді консультанта будуть не значущими, лише створюватимуть ілюзію атмосфери довірчої розмови, то згодом це все-таки спонукає клієнта почати драматизацію ситуації, і тоді модель заперечення проблем зруйнується. Приклад банальної відповіді: "Так, іноді це найкраще, що можна зробити ".

2. Екстраполяція. Сутність цієї техніки полягає в тому, що замість того щоб блокувати неконструктивну поведінку клієнта, їй піддаються. Клієнта заохочують до того, щоб, продовжуючи поводитися як і раніше, він дійшов до логічного й остаточного кінця, після чого відчув необхідність пом'якшити, послабити свої "заперечення". Ефект екстраполяції підсилюється за допомогою позитивного наклеювання ярликів, коли вітається особливий внесок клієнта в роботу. Наприклад, небагатослівний клієнт заохочується за ємність і стислість його характеристик. Багатослівному клієнтові пропонується розвивати свою думку в певному аспекті.

3. Уникання проблеми. Консультант сам пручається всім можливим варіантам рішення проблеми. Клієнта не тільки просять продовжувати те, що він робить, але й мається на увазі, що (принаймні, певний час) іншого вибору немає. Якщо клієнт виражає переконання, що нічого змінити не можна і його проблема нерозв'язна (заперечення третьої передумови виникнення нормальних консультативних відносин), то консультант серйозно сприймає це твердження й відповідає: "Так, зараз нічого змінити не можна. Є тільки дві можливості: або навчитися жити зі своєю проблемою, або зізнатися, що вирішити її нелегко". Займаючи таку позицію, психолог змушує клієнта робити вибір за власним бажанням, тобто те, що клієнт заявляє, те він і одержує.

Робота психолога-консультанта із клієнтом, схильним до критики

Часом психолог зіштовхується в консультації із клієнтом, що дуже схильний до критики. Це може перешкоджати конструктивній взаємодії психолога-консультанта й клієнта. Є.Г. Вельська [1998] описала кілька конструктивних методів реакції психолога-консультанта на критику: