Експозиційні матеріали
Експозиційні комплекси – музейні предмети та інші експозиційні матеріали, об'єднані відповідно до тематичної структури.
Експозиційні науково-допоміжні матеріали (цифрові таблиці, карти, діаграми, схеми, плани, креслення):
дають відвідувачеві музею узагальнені знання в наочній та швидко сприймаємій формі
допомагають зрозуміти історичний зміст експозиції
застосування їх в основній історичній експозиції строго обмежується
їхній допоміжний характер підкреслюється розміщенням і оформленням. Вони не повинні підмінювати музейні предмети, «забивати» зайвою яскравістю, застосуванням особливо аттрактивних прийомів.
показують географічне поширення явищ (карти)
дають кількісні порівняння у формі просторових зображень (діаграми)
виявляють зв'язки між окремими фактами і явищами (схеми).
для пояснення будови окремих музейних предметів використовуються плани та креслення
Історичні карти різних профілів — соціально-економічні, етнографічні, політичні, воєнно-історичні, біографічні – музей використовує у вигляді основи існуючі карти й пристосовує їх до умов музейної експозиції: регулюють навантаження, встановлюють найбільш зручну форму умовних позначок, забарвлення фону
Діаграми (стовпчикові, лінійні, кругові, секторні) дають наочне подання про динаміку розвитку, про кількісні й процентні співвідношення цілого і його частин і можуть бути використані при характеристиці економічного й культурного розвитку
Схеми дають пояснення організації державного апарата, структури установи, виробничого процесу.
Пояснювальні тексти експозиції поділяють: а) експлікації – провідні тексти обсягом до одного аркуша друкованого тексту, які містять основні характеристики, зазвичай вкладаються вивішуються на початку кожного експозиційного залу або тематичної групи памяток; б) етикетаж – короткі підписи, який поділяється на анотаційний – підписи під кожним експонатом (назва експонату, час створення, автора, матеріалу, походження); номенклатурний (заголовки над кожним стендом, назви розділів, тем); орієнтувальний (покажчики порядку огляду експонатів, таблиці, маршрути залів).
В експозиції використовуютьс три плани показу: а) стенди, вітрини, шафи; б) поворотні шафи, турнікети, альбоми; в) “прихована” експозиція – висувні щитки, колекції, окремі предмети.
Макет – об’ємне художнє відтворення певних історичних подій або окремих пам’яток у зменшеному вигляді. Макети поділяються: а) топографічні і ландшафтні – відтворюють певну місцевість і рельєф; б) виробничі і технічні – показують різні виробничі процеси; в) архітектурні і планувальні – вібражають вигляд окремих будинків або цілих житлових кварталів чи населених пунктів.
Копія – точне відтворення розміру, кольору, форми та інших характеристик оригіналу. Іноді копії окремих пам’яток мають назву муляжів.
Муляж – зліпок з гіпсу, воску, папьє-маше, який точно відтворює розмір і забарвлення оригіналу.
Новороб – точна копія, виконана з матеріалу оригіналу та в його же розмірах.
Модель – відтворення великого об’ємного оригінального пам’ятника в певному масштабі. Модель зберігає конструктивні принципи і фактуру оригінала. Моделі створюються в тих випадках, коли потрібно змінити масштаб предмету, який не може бути представлений в експозиції через свої габарити, коли необхідно показати процес функціонування або роботи предмета або виділити спрощену, умовну схему предмету для його наочної демонстрації.
Технологічні етапи організації експозиції: а) розробка наукової конецепції; б) складання тематико-експозиційних планів; в) підбір експонатів; г) складання пояснювальних текстів; д) монтаж експозиції.
Тематико-експозиційний план – таблиця з обов’язковими розділами: а) зміст експозиції – обгрунтування та перелік назв розділів, тем, підтем; б) перелік експонатів; в) місцезнаходження експонатів; г) примітки.
Метод побудови експозицій – це науково обгрунтований порядок групування та організації експозиційних матеріалів, який походить із змісту експозиції.
У сучасному музеєзнастві виділяють основні методи експонування: а) систематичний – передбачає відбір, розміщення та інтерпритацію однорідних предметів у відповідності з класифікаційною системою конкретної наукової дисципліни. Використовується в природно-наукових, науково-технічних, археологічних та етнографічних музеях, музеях декоративно-прикладного мистецтва та в фондових виставках музеїв інших профілів;
б) ансамблевий – зберігає або реставрує на основі достовірних наукових даних реально існуючу або типову для певної епохи соціокультурну обстановку. Характерна для меморіальних музеїв, музеєфікованих пам'ятників історії та культури – замків, палаців, садиб, селянських хат. Прикладом є історичні інтер’єри та їх фрагменти в музеях гуманітарного профілю.
в) ландшафтний – відтворюють взаємозв’язки та взаємозалежність природних компонентів. Їх основні структурні елементи – ландшафтні діарами та біологічні групи (біогрупи). Біогрупи – експозиційний комплекс з об’єктів тваринного або рослинного світу; г) тематичний – розкриває певну тему, сюжет, проблему, створює музейний образ відтворюваних подій та явищ. Усі методи експонування інтегруються, їх вибір залежить від профілю музею, специфіки колекцій, теми і цільових установок експозиції [Юренева Т.Ю. Музееведение. – М.: Академический проект, 2003. – 605 с.; С.429-438].
У ландшафтному методі експонування характерними прийомами стали панорами та діорами.
Панорама – живописне полотно замкнутої кругової стрічки великих розмірів.
Діорама — стрічкоподібна, зігнута півколом живописна картина з переднім наочним планом (споруди, реальні і бутафорські предмети). Діораму відносять до масового видовищного мистецтва, в якому ілюзія присутності глядача в природному просторі досягається синтезом художніх і технічних засобів.
Діорами розраховані на штучне освітлення і часто розташовуються в спеціальних павільйонах або музеях. Величезну роль в експонуванні діорами грають устаткування експозиційного залу і конструкція оглядового майданчика, а також світло і звук (музичний і дикторський супровід). Більшість діорам присвячена історичним битвам. Найширше діорама застосовується в музейній практиці як особливий спосіб подачі документального матеріалу, підкріплений образною емоційністю.
У Музеї історії запорозького козацтва Національного заповідника “Хортиця” (м.Запоріжжя) є діорама «Військова рада на Січі». Автор – народний художник, лауреат Шевченківської премії М.В.Овечкін. На діорамі зображено раду, де зображені козаки, невдоволені діями своєї старшини.
Панора́ма – картина, на якій плоский живописний фон поєднується з об'ємним предметним першим планом; великих розмірів картина з рельєфним першим планом, часто з предметами, муляжами і т.ін. розташованими на підлозі перед картиною, вміщена всередині круглого освітленого зверху приміщення, що дає глядачеві ілюзію реального виду.
Панорама "Оборона Севастополя 1854-1855 р." була відкрита 14 травня 1905 р., на честь святкування 50-річчя епопеї. Автор панорами – основоположник російського панорамного мистецтва Франц Олексійович Рубо (1856-1928), професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв.
Живописне полотно (довжина 115 м, висота – 14 м, площа 1610 кв. м.) і предметний план площею 900 кв. м., розташовано на спеціальному помості. За задумом художника, глядач, піднявшись на спеціальну оглядову площадку, як би знаходиться на вершині Малахового кургану в день штурму 6 червня 1855 р. – один день із 349 днів героїчної оборони Севастополя. Саме на Малаховому кургані відбувалися вирішальні події, що визначили результат штурму як "першу серйозну поразку французько-англійської армії". Із затемненого оглядового майданчика розгортається грандіозне видовище севастопольської оборони 1854-1855 рр. По всьому колу на передньому плані розташовані реальні предмети – невибагливі солдатські та матроські обладунки, зброя, ядра, кошики з піском, макети оборонних споруд. Відвідувачі бачать захисників Севастополя, охоплених ратною справою, а далі величезна смуга живописної картини, яка охоплює все коло горизонту. Штучне освітлення, яке вихоплює з темряві окремі сцени, інші залишає в напівтіні, створює ілюзію безпосереднього переходу реального простору переднього плану в площину картини [Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2007. – 464 с.; C.131-132].
Під час Другої світової фашистські бомби зруйнували будинок Панорами, унікальна картина загорілася. Ризикуючи життям, радянські воїни винесли частину мальовничого полотна з палаючого будинку. Після війни панорама була відтворена радянськими художниками.
Науково-дослідна робота в музеї – важливий напрямок діяльності українських музеїв національного, державного та обласного статусів. Науково-дослідна робота є основою всієї діяльності сучасних музеїв, кожного виду діяльності зокрема. Наукове комплектування музейних фондів, наукову організацію обліку, збереження, консервації і реставрації колекцій, наукову побудову експозицій, виставок та проведення на науковій основі всіх видів масової роботи.
Завданням науково-дослідницької роботи музеїв є: а) глибоке вивчення історії краю, міста чи села; б) дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка; в) опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозицією музею; г) розробка експозицій (складання тематичних структур та тематико-експозиційних планів); д) розробка питань методики і техніки музейної справи.
Спрямованість наукової роботи музеїв великою мірою визначає їх їхній профіль. Так, в історичних та краєзнавчих музеях основну увагу приділяють вивченню історичних подій і фактів, в природничих – природніх ресурсів та використання їх в народному господарстві, в художніх – художні твори, здіснюючи їх апробацію, в літературних і меморіальних – життя і творчість видатних людей. Тематика наукових досліджень музейних працівників визначається здебільшого характером колекцій музею.
Планування та організація науково-дослідницької роботи музею координується вченою радою музею, до якої входять директор, вчений секретар, замдиректора з наукової роботи та провідні спеціалісти музею. Наукові працівники систематично розробляють теми, пов'язані з експозицією або фондовими матеріалами. Наукова робота в музеях здійснюється за допомогою розвідок на місці подій, експедицій (археологічних, етнографічних, літературних тощо) або відряджень на підприємства, фабрики, заводи, в КСП, різні установи для збирання матеріалів, а також за допомогою архівних досліджень, вивчення матеріалів у бібліотеках, науково-дослідних інститутах, культурно-освітніх установах та закладах.
Результати науково-дослідницької роботи полягають в організації нових експозицій, виставок; публікації збірок наукових праць, каталогів колекцій, путівників; методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографій з різних питань історії, культури, економіки або науки, пов’язаних з матеріалами музеїв.