1.1.Докази тваринного походження людини

Єдність людини з тваринним світом підтверджується численними даними порівняльної анатомії, фізіології та ембріології:

наявність ознак (на ранніх стадіях ембріогенезу), котрі характерні длянижчих хребетних: хрящовий скелет, зяброві щілини, симетричність судин, які відходять від серця,гладенька поверхня головного мозку тощо;

поява ознак (на більш пізніх стадіях), характерних для ссавців: густий волосяний покрив на тілі плоду (у 6 місяців); кілька пар сосків; ліва дуга аорти; постійна температура; порожнина тіла розділена діафрагмою на грудний і черевний відділи; зрілі еритроцити позбавлені ядер; молочні зуби змінюються на постійні і діляться на три групи (диференційовані). У людини взагалі немає жодної кістки, якої б не було у ссавців;

наявність більш ніж 90 рудиментарних органів (норма): куприкові хребці (залишок хвостового відділу);слабко розвинений волосяний покрив; підшкірні м'язи (залишок сильної підшкірної мускулатури);м'язи, які рухають вуха;надчерепна мускулатура, що утворює на голові сухожильний апоневроз (спереду її пучки закінчуються в товщі шкіри лоба, зморщуючи її, а в інших місцях вона редукована);у ділянці гортані вище голосових зв'язок у людини є особливі морганієві шлуночки ( у мавп на цьому місці знаходяться великі голосові мішки);надбрівні дуги на черепі; дванадцята пара реберможе бути відсутня;останні кутні зуби ( зуби “мудрості”);апендикс; напівмісяцева складка в куті ока (залишок третьої повіки або миготливої перетинки);у кровоносній системі наявна рудиментарна середня крижова артерія, яка у хвостатих тварин забезпечує живлення хвоста тощо. Для рудиментарних органів характерна велика мінливість: від повної відсутності до значного розвитку. Багато рудиментарних органів існує у людини тільки в ембріональному стані, а потім зникає:зачатки шийних і поперекових ребер,миготливий епітелій стравоходу, нагрудні кісточки, зяброві щілини тощо;

наявність атавізмів, які,на відміну від рудиментів, є відхиленням від норми. Атавізми – це прояви у нащадків ознак, які властиві їх віддаленим предкам, але відсутні в найближчих предкових форм. Можливість такого явища пов'язана з тим, що у дорослих особин ознаки, які закладаються в ембріональному періоді, не зникають, як звичайно, а зберігаються на все життя внаслідок різноманітних порушень індивідуального розвитку. Атавізми можуть проявлятися у вигляді аномалій або потворності, наприклад багатососковість (полімастія), збереження суцільного волосяного покриву (універсальний гіпертріхоз),шийна фістула (незаростання другої зябрової щілини у зародка людини)тощо. Атавізми, звичайно, індиферентні (не мають особливого значення), як, наприклад, мезотопічний шов, який розділяє луску лобної кістки на дві симетричні половини;додатковий шов на лусці потиличної кістки, який відокремлює її верхню частину (“кістка інків”);великі ікла;розвиток м'язів вушної раковини;сильний розвиток горбика на внутрішньому краї завитки вуха (залишок загостреного виступу вуха, який одержав назву “дарвінів горбик”).Проте нерідко атавістичні ознаки- це тяжкі порушення, часто не сумісні з життям: грижа діафрагми,отвір у перегородці між шлуночками серця ;овальний отвір між передсердями тощо;

суттєва подібність людини і приматів відмічається і нагенетичному рівні. Так, у людини і шимпанзе 91 – 97% геному однакові, із 23 пар хромосом – 13 практично однакові з хромосомами шимпанзе, а 10 – із хромосомами горили. Відсоток подібних генів у людини і гібона – 76, у людини і макаки-резус-66. Доля білків людини, спільних із шимпанзе – 63-97%(за різними даними), з макакою – 48%.