1.4. II етап эволюції приматів

Еоценові примати були представлені такими напівмавпами як адапіди, лемуроїди, омоміміди та тарзіоїди (довгоп'яти).

Адапіди виникли в середині палеоцену та нараховували приблизно 20 родів і до нашого часу всі вимерли. У порівнянні з ранніми приматами в них була коротша мордочка і збільшений головної мозок, очі - великі й спрямовані вперед, на кінцівках - нігті. Жили ці тварини в Північній Америці і Європі. Лемуроїди, які можливо походять від адапід, на відміну від них, мали довгі нижні виступаючі зуби, що перетворилися у своєрідний гребінь для догляду за хутром. Налічувалося близько 30 родів цих приматів, які майже всі вимерли. Відносна розмаїтість лемурів у наш час збереглася тільки на острові Мадагаскар, оскільки на ньому майже відсутні хижаки. Довгоп'яти (тарзіоїди) та їх безпосередні попредники Омоміміди були поширені починаючи з середини палеоцену, але вже в олігоцені більшість із них вимерла і до сьогодні з більше ніж 30 родів збереглося усього 3 види, котрі зустрічаються на островах Борнео та Суматра і ведуть, головним чином, нічний спосіб життя.

Наприкінці еоцену відбувся обмін фаунами між Азією і Північною Америкою, остаточно перервався сухопутний зв'язок між Європою і Північною Америкою. Для еволюції приматів цього часу характерним є існування амфіпітека погаунгського. Ця істота поєднувала у своїй будові ознаки вищих і нижчих приматів.

Адапіди.

Дарвініус

Адапіс

Викопні лемуриди.

Архелемур большой

Археоіндрі Фонтоунонта

Гадропітек вузькощелепий.

Тейлардіна

Палеопропітек.

Тарзіоїди та омоміміди. Анаптоморфус.

Некролемур.

Архіцебус.

1.4. Ііі етап еволюції приматів.

Геолого – кліматичні умови: на межі еоцену і олігоцену спостерігалося загальне похолодання в північних широтах та аридізація в районі тропіків. Воно активізувало конкуренцію між тваринами. Внаслідок зміни клімату вимерли напівмавпи і звільнилося досить багато екологічних ніш. Це сприяло процесам дивергенції і стимулювало формоутворення. З копальневих залишків заслуговують на увагу такі форми як антрасімія (55 млн.р.т.), еосімія (50-55 млн.р.т.), бахінія, фенакопітек, афротарзіус (50-45 млн.р.т.), амфіпітек, пондаунгія, сіамопітек, мьянмопітек, бугтіпітек (37-31млн.р.т.), що займають проміжне становище між тарзіоморфами та вищими мавпами. Амфіпітеки були можливо загальними предками як вузьконосих та широконосих мавп. Довгий час вони займали майже непомітне положення серед приматів, проте їх нащадки вже в олігоцені займають домінуюче положення серед приматів, оскільки були більш екологічно пластичними. Це були перші мавпи, або антропоморфні примати (антропоїди).

Еосімія.

Амфіпітек.

В еоцені та ранньому олігоцені з'явилися форми близькі до апідіуму, кватранії, абугафранії, біретії, серапії, (36-32 млн. р. т.) та парапітеків (37-33млн.р.т). Безпосередньо перед цим виникли справжні мавпи, які розділилися на вузьконосих та широконосих (близько 28-37 млн років тому). Від представників родини парапітекових походять вузьконосі мавпи.

Апідіум.

Єгиптопітек.

Їх рештки знайдені в еоценових та олігоценових відкладеннях Єгипту. Ці істоти вели деревний спосіб життя, але могли пересуватися і по землі. Напрям дивергентної еволюції пов'язаний був з тим, що від цих приматів відокремилася гілка вищих приматів, які були поширені на досить значній території, яка охоплювала Європу, Африку, Індію і Закавказзя.

Стиртонія – одна з перших широконосих мавп.

Цікавою групою були представники родів пліопітек, пропліопітек, єгиптопітек ( 33-28 млн. р.т.). Раніше вважалося, що еволюційний розвиток вищих мавп пов'язаний із родиною пліопітекових, котру започатковують олігоценові пропліопітеки. Вони мали видовжену, опущену донизу морду, невеликі розміри і статурою нагадували мавпу - ревуна. Ці тварини пересувалися на чотирьох кінцівках або лазили по деревах . Багато мавп в цей час починають вести частково наземний спосіб життя. Відбувається збільшення маси тіла, досить часто вкорочення або втрату хвоста.

Пропліопітек.

Проте зараз вважається, що це були побічні гілки розвитку вузьконосих приматів. Найбільш вірогідним предком вищих і нижчих вузьконосих мавп була сааданія, що існувала близько 29-28 млн. р. т.

У міоцені ( приблизно 22 млн років тому) відбулися серйозні геологічні зміни: крижаний щит вкрив Антарктиду; Індія приєдналася до Азії; в Африці відбувся рифтовий розлам, який викликав інтенсивну вулканічну діяльність і вихід на поверхню уранових руд; доісторичне море Тетіс перетворилося на Середземне, Чорне і Каспійське моря; тварини мігрували з Європи до Африки й навпаки; зменшилися розміри тропіків, збільшилася кількість листяних і хвойних лісів, з'явилися савани.

Такі геологічні й кліматичні катаклізми спровокували екологічну дивергенцію потомків сааданії. У міоцені вони розділилися на дві гілки: мартишкову та гоміноїдів (дендропітекову).

Пліопітеки наприклад населяли переважно Європу, мали коротку мордочку, як у гібона, великі очі, великі гострі ікла. Дендропітеки жили головним чином на території сучасної Кенії, мали тендітну статуру як у павукоподібної мавпи коати, могли лазити, висіти на руках. Від форм близьких до дендропітеків походять проконсули і дріопітеки. Проконсули жили приблизно 22-15 млн років тому в другій половині третинного періоду. Для анатомічної будови їх головного мозку характерним є утворення зачатків прецентральної борозни, поява форм з досить різноманітними борознами та звивинами. Раніше проконсулів вважали можливими спільними предками людини і шимпанзе. Проте, було встановлено, що формування особливостей скелету такої вихідної групи відбулося пізніше, а проконсули за будовою тіла ближчі до нижчих мавп, ніж до вищих і можуть вважатися ранніми формами дріопітеків (або предками гіббонів, що відособилися від гоміноїдів близько 22 млн. р. т.).

Дріопітеки - давні людиноподібні мавпи, що жили приблизно 15-9 млн років тому. З'явилися вони, скоріш за все, в Африці, а в Європу й Азію прийшли під час пересихання моря Тетіс. Дріопітеки відзначаються меншими розмірами іклів і діастеми ( проміжки у зубному ряді для заходження великих іклів); мають форму і виміри тазових кісток, які характерні для локомоції за допомогою чотирьох кінцівок, але дещо менші, ніж у сучасних шимпанзе і горил; ноги у дріопітеків були коротшими, ніж у людини, а руки - коротшими, ніж у шимпанзе. Жили ці істоти в основному на деревах, але певну частину часу проводили і на поверхні землі. Вони вважаються ймовірними предками людиноподібних мавп і людини. Відомо не менше 6 видів дріопітеків. Один із них – гігантопітек, який жив у високогірних лісах, досягав висоти 3 метрів, мав коротку морду, потужні щелепи і досить маленькі ікла. Його ареал займав значну частину Азії: від Пакістану до Південного Китаю. Гігантопітеків вважають ймовірними родичами сучасних орангутанів. Інші види протоорангутанів - сивапітек та рамапітек - населяли рівнини. Вони будовою морди і розмірами тіла схожі на орангутана, а кістками ступні - на шимпанзе. Цікаву будову мав таз, що могло свідчити про паралельне намагання представників цієї групи зайняти екологічну нішу прямоходних форм. Вони могли обертати зап'ястками, лазити по деревах, висіти на руках. Ще один вид дріопітекових - «дарвінів» - міг бути вихідною предковою формою гомінід. Протягом тривалої еволюції дріопітеків у напрямі до людини сформувалися певні особливості морфологічної, психологічної та соціальної організаціїї , за якими людина відрізняється від понгід. На цей час відомий загальний предок горили з одного боку та шимпанзе і людини - з іншого. Це накаліпітек.