- •1.1. Зародження географії в давньому світі
- •1.2. Стан географії в середні віки
- •1.3. Епоха Великих географічних відкриттів.
- •1.4. Формування галузей географічної науки
- •1.5. Географія на сучасному етапі
- •Глава 2. Що і як вивчає сучасна фізична географія
- •2.1. Система географічної науки
- •2.2. Географічна оболонка Землі.
- •2.3. Методи фізичної географії.
- •2.4. Завдання сучасної фізичної географії
- •Глава 3. Земля в космічному просторі
- •3.1. Гіпотези про походження землі
- •3.1. Гіпотези про походження Землі.
- •3.1. Гіпотези про походження землі
- •3.2. Основні риси будови Всесвіту.
- •3.3. Характеристика планет Сонячної системи.
- •3.4. Малі небесні тіла.
- •3.5. Поняття про географічний простір.
- •Глава 4. Загальні відомості про землю.
- •4.1. Форма і розміри планети
- •4.2. Гравітаційне поле Землі.
- •4.3. Земний магнетизм
- •4.4. Внутрішня будова Землі.
- •4.5. Добове обертання Землі
- •4.6. Річний рух Землі та його наслідки
- •4.7. Рух Землі і календар.
- •Глава 5. Літосфера.
- •5.1. Типи земної кори
- •5.2. Хімічний і речовинний склад кори
- •5.3. Історія розвитку земної кори.
- •5.4. Вулкани
- •5.6. Поняття про геосинкліналі та платформи
- •5.7. Утворення материків і океанів
- •5.8. Сучасні особливості розподілу суші і моря
- •5.9. Форми земної поверхні
- •5.10. Рельєф океанічного дна.
- •5.11. Гіпсографічна крива
- •Глава 6. Атмосфера.
- •6.1. Склад повітря
- •6.3. Радіація в атмосфері.
- •6.4. Тепловий баланс Землі
- •6.5. Температура повітря
- •6.5. Температура повітря
- •6.6. Баричне поле Землі і вітер
- •6.7. Загальна циркуляція атмосфери
- •6.9. Повітряні маси і фронти.
- •6.10. Циклони та антициклони.
- •6.11. Розподіл хмарності та опадів
- •6.12. Погода і клімат
- •6.13. Причини ритмічних змін клімату.
- •Глава 7. Гідросфера
- •7.1. Загальна характеристика
- •7.2. Кругообіг води
- •7.3. Світовий океан та його поділ
- •7.4. Солоність і хімічний склад вод
- •7.5. Циркуляція вод океаносфери
- •7.7. Озера
- •7.8. Підземні води
- •7.9. Болота
- •7.10. Льодовики
- •7.11. Багаторічна мерзлота.
- •Глава 8. Біосфера
- •8.1. Загальні відомості
- •8.2. Виникнення і еволюція біосфери
- •8.3. Жива речовина
- •8.4. Біологічний кругообіг речовин
- •8.5. Ґрунти та їх роль у біосфері
- •8.6. Вуглець у біосфері
- •8.7. Ноосфера — сфера розуму
- •Глава 9. Структура географічної оболонки.
- •9.1. Поясно-зональні і азональні структури
- •9.3. Особливості океанічних географічних поясів
- •9.4. Вертикальна зональність
- •9.5. Ландшафтна структура
- •Глава 10. Людина і навколишнє середовище
- •10.1. Демографічна проблема
- •10.2. Світова продовольча криза.
- •10.3. Екологічні проблеми сільського господарства
- •10.4. Екологія та енергетика
- •10.5. Антропогенні зміни навколишнього середовища
5.4. Вулкани
Одним з найяскравіших доказів постійного розвитку земної кори є вулкани. Вони і сьогодні досить поширені на Землі, а в минулому відіграли провідну роль у формуванні зовнішніх оболонок планети. Вулканічні явища одні з найбільш руйнівних і катастрофічних у природі.
Термін "вулканізм" походить від назви одного з Лопарських островів, що знаходяться біля берегів Італії, — Вулкане Вважалося, що саме тут знаходиться вхід у пекло і кузня Вулкана — легендарного бога вогню і ковальської справи у древніх римлян. Між іншим, нині більш відомим є сусідній з ним діючий вулкан Стромболі — 900-метрова гора, що викидає хмари водяної пари вдень і яскраво світиться вночі від розжареної лави, яка знаходиться на лійкоподібному кратері.
Вулкани розрізняються за розмірами, формою, будовою кратера і підвідного каналу — жерла. Узвишшя найчастіше має конічну форму, тому його називають конусом вулкана. Висота конуса залежить від віку вулкана і характеру його виверження.
Кратер безпосередньо з'єднується з жерлом — підвідним каналом, по якому з глибини надходять продукти виверження. Жерло в період між виверженням заповнене застиглою лавою, а кратер нерідко ще й водою.
Магма утворюється в земній корі або верхній мантії. Необхідна теплота, як гадають, забезпечується розпадом радіоактивних елементів, хоча, можливо, додатковими постачальниками тепла є і внутрішньо земні джерела.
За активністю вулкани поділяються на діючи і згаслі. До діючих належать вулкани, виверження яких відбувалося порівняно недавно. Таких вулканів на Землі понад 600, більшість з них розташована на суші. До згаслих належать вулкани, виверження яких відбувалося лише в геологічному минулому, їх нараховують понад 300.
За характером виверження вулкани поділяються на три категорії: лавову, змішану і газово-вибухову.
До лавової категорії належать площинний, тріщинний і гаванський типи вулканів. Для них характерні виливи лави на величезні площі через тріщини земної кори. Такі базальтові покрови зустрічаються на території Середньосибірського плоскогір'я, в Бразилії, Ісландії. Гавайський тип відрізняється від двох попередніх тим, що виверження магми на великі простори відбувається через центральні канали.
Змішана категорія характеризується найбільш повним виверженням: спочатку викидаються гази і уламки, далі виливається магма, а пізніше починається тривала поствулканічна діяльність. Конуси вулканів цієї категорії високі, складаються з нашарувань вулканічних уламків і застиглої лави. Такі вулкани називають шаруватими, або стратовулканами. Прикладами можуть бути згадувані вулкани Стромболі і Вулкано, а також Етна, Везувій, багато вулканів Камчатки, Курильських островів та ін.
Газово-вибухові вулкани характеризуються яскраво вираженою першою фазою. Виверженню звичайно передує сильний землетрус, після чого викидається велика кількість газу і вулканічних уламків. Викиди супроводжуються сильними вибухами. Такими є, наприклад, вулкани Мон-Пеле, Мерапі, Ши-велуч, Кракатау та ін.
Переважна більшість діючих і згаслих вулканів розташована в екваторіальній, тропічній і помірній областях. У полярних областях, в тому числі в Антарктиді, вулканічна діяльність не проявляється. У Північній півкулі вулканів значно більше, ніж у Південній. Вони розташовуються головним чином вздовж глибинних розломів земної кори, на окраїнах материків, ріфтових розломах серединно-океанічних хребтів. У середині материків вулкани відсутні або зустрічаються рідко. На земній кулі виділяють три вулканічні пояси: Тихоокеанський, Середземноморсько-гімалайський та Атлантичний.
Тихоокеанський пояс простягається вздовж азіатського і американського узбережжя Тихого океану. Тут нараховується 322 діючих вулкани. Найбільше їх зосереджено на Зондських, Японських і Курильських островах, Камчатці, в Центральній і Південній Америці. Більшість вулканів розташована вздовж гігантських розломів. Найбільш відомими вулканами цього так званого вогняного кільця є Ключевська Сопка, Авачинський, Шивелуч, Фудзіяма, Катмай, Мауна-Лоа. Останній є найвищим вулканом у світі, його висота разом з підводним продовженням становить 8766 м. Знаходиться він на одному з Гавайських островів.
Середземноморсько-гімалайський пояс простягається в субширотному напрямі від Альп через Апенніни, Кавказ, гори Малої Азії до півострова Малакка. Основна маса вулканів зосереджена на островах Південно-Східної Азії. Серед них є вулкан Кракатау, який став відомим після грандіозного виверження в 1883 р. Попіл, викинутий в атмосферу цим вулканом, розсіявся по всій Землі. Океанічні хвилі цунамі, які були викликані вибухом вулкана, погубили 36 тис. людей. Більша частина острова Кракатау опустилася під водну поверхню.
Атлантичний вулканічний пояс витягнутий в меридіанному напрямі паралельно берегам Африки і Західної Європи і приурочений до серединно-океанічного Атлантичного хребта, який на окремих відрізках виходить на поверхню, наприклад, на о. Св. Єлеяи, Вознесіння, Ісландії. Найбільш відомими тут є діючі вулкани Лакі і Гекла.
