Художня культура доби Республіки

Стародавній Рим виник на лівому березі річки Тібр. За легендарними відомостями, це відбулося датованими 754-753 рр. до н. е., центром нового міста стала фортеця на крутому Капітолійському пагорбі.

Рим царської і ранньореспубліканської пори був бідним, тісним, брудним і непривабливим містом. Його прикрашали тільки храми з фарбованими глиняними скульптурами на фронтонах і карнизах, побудовані за етруським зразком, та ще, може, стіна, збудована під час правління царя Сервія Туллія (578-534/533 рр. до н. е.). Складена з каменю, вона мала справляти монументальне враження серед глинобитних і часто критих соломою будівель.

На відміну від греків, римляни були, передусім, воїнами. Римляни вели війни практично постійно протягом усієї своєї історії. Римляни були загалом і суворіше і прагматичніше, ніж греки. І це позначалося на всіх сторонах життя римлян.

За соціальними ознаками населення Рима розподілялося, насамперед, на рабів і вільних римлян, крім яких, пізніше у межах міста і римської держави жили і вільні «варвари» (не римляни) і раби, відпущені на волю.

На початку III ст. до н. е. більшість грецьких міст півдня Італії опинилася під владою римлян. Грецьке ремесло, техніка сільського господарства, наукові знання, мистецтво, релігійні уявлення справили величезний вплив на формування римської культури.

Синтез римської й грецької культури, підготовлений тривалим процесом еллінізації Рима, отримав літературне втілення в багатобічній творчості Марка Туллія Ціцерона (106-43 рр. до н.е.). Адвокат, політичний діяч і блискучий літератор. Ціцерон є, водночас, найбільшим майстром красномовства. Він був одним із найосвіченіших людей свого часу. Мова латинської прози досягає в Ціцерона не тільки художньої досконалості, але і небувалої ще гнучкості, здатності виражати різноманітні відтінки складних думок. Жоден давньоримський письменник не справив такого впливу на наступну історію європейської культури, як Ціцерон. Ціцерон був визнаний найбільшим майстром римської прози, ім’я його стало синонімом красномовства. Навіть представники грецької літературної критики, що зазвичай ігнорували римську літературу, робили винятки для Ціцерона.

Рим у I ст. до н.е. уже перебуває на рівні сучасної йому грецької культури і навіть певним чином впливає на неї. Новоутворена єдність елліністично-римської культури дуже помітна в художній сфері.

Нагромадження завдяки постійним загарбницьким війнам величезних коштів дозволило римським аристократам приділяти багато уваги архітектурному впорядкуванню Рима. З’являються численні базиліки і портики, побудовані за грецьким зразком, амфітеатри, цирки.

Низовина між Капітолійським і Палатинським пагорбами була перетворена на центральну площу нового міста — «форум». Форум для римлян значив набагато більше ніж центральні площі для жителів сучасних великих міст. Тут, на відкритому просторі, вирішувалися справи державної ваги, укладали торгові угоди, купувалася і продавалася земля, коштовності й усе, що можна було купити й продати. Тут також відбувалися збори громадян, виголошувалися рішення сенату, святкувалися перемоги.

Іноді Форум перетворювався на музей. Після переможних походів тут виставлялися для показу захоплені в чужих країнах скарби мистецтва, дорогоцінні вироби з золота і срібла. Кожен міг прийти й помилуватися рідкісними виробами Сходу або Еллади.

Посередині площі стояв невеликий храм Януса, схожий на широку арку, закриту ворітьми з обох боків. Усередині знаходилося зображення бога з двома обличчями. За віруваннями римлян дволикий Янус уранці відчиняв, а ввечері зачиняв браму світла. Пізніше його вважали богом будь-яких починань. Давній звичай вимагав, аби під час війни ворота храму Януса відчинялися для молитов і дарування миру. Коли війна припинялася, ворота зачиняли. Але за час від заснування Рима до правління Августа (27 р. до н. е.-14 р. н.е.) храм Януса лише двічі був закритий: Рим століттями вів завойовницькі війни.

Як і в будь-якій іншій культурі древнього світу в римській культурі велике місце належало різноманітним святам, розвагам і видовищам. Серед останніх значного розвитку досягають у Римі гладіаторські бої. Гладіаторські бої влаштовувалися в етруських містах ще в VI ст. до н.е. Від етрусків вони проникнули в Рим, де вперше в 264 р. до н.е. був улаштований бій гладіаторів. Протягом ІІІ-ІІ ст. гладіаторські ігри влаштовувалися на поминках знатних осіб, називалися похоронними іграми і мали характер приватної вистави. У 105 р. до н.е. гладіаторські бої були оголошені частиною публічних видовищ і про їх організацію стали піклуватися магістрати. Гладіаторські бої були настільки популярні, що римські архітектори створили спеціальний, раніше невідомий тип будівлі – амфітеатр, де влаштовувалися бої і відбувалося цькування хижих звірів.

У III і II ст. до н. е., під час завоювання Греції, до Рима починають привозити разом з іншими цінними речами твори знаменитих грецьких скульпторів. Деякі римські полководці настільки «полюбляли» грецьке мистецтво, що послідовно звільняли грецькі міста від найбільш цінних скульптурних творів. Грецькі статуї прикрашають римські храми, громадські споруди і приватні будинки. Наявність у будинку витворів грецьких скульпторів швидко перетворюється на своєрідний показник естетичного смаку господаря. Але ні в III, ні в II ст. самі римляни не створювали оригінальних статуй божеств і героїв, вони не йдуть далі копіювання й наслідування грецьких оригіналів. Заслуги римлян полягали в удосконалюванні й розвитку двох типів скульптурних зображень: закритої статуї і реалістичного портрета. Скульптурний портрет — найбільш значне явище раннього періоду розвитку римського мистецтва.

Як художнє явище римський портрет знаходиться у тісному зв’язку з культом предків. Похорони знатних римлян відбувалися з великою урочистістю. З обличчя небіжчика обов’язково знімалася маска; такі маски, із зазначенням імен і посад їх носіїв, зберігалися потім в атріумі римського будинку. І коли помирав представник знатного роду, в похоронній процесії брали участь «предки», тобто люди в масках предків, в одязі, який належав предкам за їх колишніми посадами із відповідним почтом.

За кілька століть римські митці створили безліч портретів. Вони надзвичайно різноманітні, ці мармурові погруддя і статуї, то холодні і суворі, подібні до ідеально прекрасних статуй давньої Греції, то, навпаки, виконані із сухою й безжальною правдивістю.

У портретах зрілої Республіки римляни, якими б непривабливими вони не здавалися зовні, вражають іноді шляхетністю, часом жорстокістю, але їх завжди відрізняє сила духу й стійкість характеру. Із втратою римських громадських ідеалів авторитету у портретному мистецтві втілюються вже майже імперські претензії. Турбота про звеличування власних діянь, прагнення до прижиттєвої слави, реалізоване різними шляхами, зокрема й у портретній пластиці, дедалі більше оволодіває розумом римської аристократії.

І ст. до н.е.— останній період Республіки — це часи жорстокої політичної боротьби й черги кривавих громадянських воєн. Громадянські війни як нова форма політичної боротьби і викликані ними нові форми влади, диктатури Марія, Цінни і Сулли, поширення римського громадянства на всю Італію, трансформація армії й створення «приватних партій» були новими елементами політичного життя, що руйнували полісні традиції і поставили Рим на межу перелому.