Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція №5 з ІУЗХК.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
98 Кб
Скачать
☆

Підсумок

Культура Рима неповторна й самобутня. І скільки б не говорили про те, що римляни — майстри запозичення, талановиті учні своїх видатних учителів — етрусків, греків, народів Сходу, — обов’язково слід пам’ятати, що вони завжди оригінальні й самостійні у використанні чужого культурного досвіду.

Римляни створювали культуру, як щось похідне щодо трьох провідних напрямів їх діяльності: військової справи, політики й релігії. Та або інша сфера культури отримувала сприятливі умови для свого розвитку, передусім, залежно від конкретних потреб римського суспільства. Подібна ситуація не сприяла рівномірному, збалансованому розвитку всіх ланок культури, а, навпаки, утворювала стійкі пріоритети.

Головною характерною рисою римської ментальності є практицизм, діловий та прозаїчний підхід до життя. Навпаки, фантастична міфологія, заглиблення у витончену поетичну практику, захоплення філософсько-теоретичною думкою — усе це було для римлян чимось мало привабливим. Їх оригінальність полягала, передусім, у стійкому прагненні створювати грандіозні форми у мистецтві та в житті.

Римляни, на відміну від греків, вважали, що їхні успіхи в землеробстві, ратній справі і багато в чому іншому залежать тільки від їхньої особистої діяльності, від богів були потрібні лише прихильність і захист.

Римська культура формувалася не як арифметична сума свого і запозиченого в етрусків чи греків, але як результат постійної боротьби у сфері культури за збереження власного обличчя в умовах могутнього впливу сусідніх, більш розвинених культур.

Головним напрямом розвитку римської культури було вдосконалювання політичних і правових відносин. Для людини римської культури характерне існування як homo politicus. Статус громадянина для римлянина стає предметом особливої гордості. Він становить основу ідеалу людини, її основних чеснот.

Художня культура Риму продовжує й завершує історію античної художньої культури доби еллінізму. Надлишки життєвих ресурсів — коли вони існували — використовували або для повсякденних потреб, або перетворюючи їх на художні й релігійні цінності.

11