Народна музика

Найважливішим напрямом музичного мистецтва Давньої Русі була народна пісня. їй надавали особливого значення як у житті громади, так і в житті окремої людини. Відзначання будь-якого свята чи важливої події в родині обов’язково супроводжувалося обрядами, а пісня була їх невід’ємною складовою. За давніми літописними пам’ятками можна дійти висновку, що народна пісенна творчість була популярною серед усіх верств суспільства — від селянина до княжої дружини.

Наслідуючи дохристиянські традиції, народне музично-поетичне мистецтво Київської Русі було тісно пов’язане зі східнослов’янським обрядовим фольклором. Як і раніше, урочистості календарного циклу відігравали важливу роль у побутовому устрої давньоруського суспільства. Свята Коляди, Масниці, Великодня, Купали, Русалій, обжинкового періоду вважалися визначними подіями, і їх відзначання обов’язково супроводжувалося ритуалами, ігрищами, хороводами, піснями. Родинно-обрядова пісенна творчість також не втратила своєї значущості: весільні, колискові, поховальні та інші пісні, пов’язані із життєвим циклом людини, залишались важливим елементом народної культури.

Разом із піснями календарно-обрядовими та родинно-обрядовими, що посідали значне місце в родинному побуті та суспільному житті, у Київській Русі виник новий музично-поетичний жанр — билина. Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Билинні твори оспівували важливі події в історії давньоруської держави. Головними образами київського циклу билин стали відомі богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Музичну основу старовинних билин становили протяжні наспіви декламаційного характеру, і за інтонацією вони були подібні до розповідного мовлення.

Б. Ольшанський. Ніч на Івана Купала

Різдвяне колядування

А. Рябушкін. Гостювання богатирів у князя Володимира

В . Васнєцов. Гуслярі

Придворно-світська музика

Поширеними в Київській Русі були й різноманітні види світського музикування. У звичаях княжого двору та військового побуту було супроводження музикою офіційних церемоній, вона лунала під час княжих застіль. На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. їх називали скоморохами. Про це можна судити за фресками Софійського собору. На одній із них зображений музикант зі струнним смичковим інструментом на кшталт середньовічного фіделя (попередника віоли), на інших — група виконавців із духовими та щипковими інструментами. У цьому гурті можна помітити скоморохів-танцюристів.

Різноманітним був інструментарій скоморохів. Ось як описав його в «Повісті минулих літ» Нестор Літописець: «...и оудариша в соптьли, в гусли и бубньї, начаша ихь играти». Цей перелік можна доповнити гудками, дерев’яними трубами, парними сопілками, флейтами Пана*.

Окрім палацових ансамблів, при княжому дворі існували й військові оркестри. Провідними музичними інструментами, що входили до їх складу, були суренки, бубни й труби.

Особливе місце в княжому побуті Київської Русі посідали героїчні величальні пісні. їх виконували при зустрічі князя з ратного походу, під час сходження на княжий престол. Такі пісні згодом змінились на здравиці на честь князя, патріарха або інших визначних осіб держави. Цей пісенний жанр музична культура Київської Русі запозичила у Візантії, де існувала особлива традиція вшановування імператора.

Героїчні величальні пісні знайшли відображення у відомій літературній пам’ятці Київської Русі кінця XII ст.— «Слові о полку Ігоревім», де уславлювалися князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля. Про стосунок цього твору до музичного мистецтва свідчать численні посилання на співця Бояна, який виконував його в супроводі гри на гуслах.