- •Тема 1організаційні основи виробництва
- •Питання.Історія розвитку науки про організацію виробництва.
- •2. Питання. Сутність і принципи організації виробництва.
- •Глава 2 впровадження інновацій у сфері виробництва
- •Інформаційне забезпечення виробничої діяльності підприємства
- •Глава 13
- •Види, методи й етапи виконання наукових досліджень
- •Завдання та стадії проектно-конструкторських робіт
- •Забезпечення технологічності конструкцій виробів
- •Автоматизація проектно-конструкторських робіт
- •Планування, фінансування і звітність про виконання науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт
- •Відповідальний керівник теми і склад виконавців; 7) субпідрядники; 8) термін виконання; 9) очікувані результати та форми реалізації, економічний ефект.
- •Організаційні форми проведення наукових досліджень і проектно-конструкторських робіт
- •Глава 14технологічна та організаційна підготовка виробництва
- •Завдання, стадії та етапи технологічної підготовки виробництва
- •Структура і завдання органів технологічної підготовки виробництва на підприємстві
- •Технологічна уніфікація і стандартизація
- •Порівняльний техніко-економічний аналіз технологічних процесів
- •Може змінюватися.
- •Зміст і головні етапи організаційної підготовки виробництва
- •Проектні роботи організаційного характеру здійснюються:
- •Організація переходу на випуск нових видів продукції
- •Розраховуємо змінні витрати (а) за обома варіантами технологічного процесу виготовлення стійок (на одну стійку) за формулою (14.5)
- •Обчислимо технологічну собівартість річного випуску за обома варіантами технологічного процесу виготовлення стійок за формулою (14.4)
- •Розраховуємо зміну технологічної собівартості стійок при впровадженні нового технологічного процесу в розрахунку на річну виробничу програму стійок:
- •Глава 15виробничий процес та його організація
- •Складові виробничого процесу
- •Виробничий цикл та його структура
- •Тривалість виробничого циклу простого процесу
- •Виробнича структура підприємства та цеху
- •Глава 16методи організащї виробництва
- •Організація виробництва непотоковими методами
- •Сутність потокового виробництва та класифікація потокових ліній
- •Організація та основні розрахунки потокових ліній
- •Глава 17основи організації праці
- •Год 45 хв, крок конвеєра (s) — 1,5 метра.
- •Глава 18 організація нормування пращ
- •Глава 19організація роботи забезпечуючих підрозділів
- •Інструментальний
- •Відновлення оснащення
- •П 9яДпл
- •Глава 20організація обслуговуючих господарств
- •Міжопераційне переміщення матеріалів, заготовок та інших предметів праці відповідно до послідовності і ритму виробничого процесу;
- •Транспортування різноманітних вантажів за встановленими маршрутами і розкладом;
- •Перевезення, які виконуються за змінно-добовими планами або ж за разовими завданнями.
- •Кількість транспортних засобів дорівнює
- •Кількість рейсів, що виконує один автокар за добу, становить п 2• 8иКвикч 2-8-60 0,85 оі „ ол „
- •Продуктивність автс/кара становить
- •545 Річна програма випуску виробу а становить 50 тис. Шт., на виготовлення одиниці виробу необхідно 800 г міді, яку завод отримує щоквартально. Страховий (мінімальний) запас міді
- •Глава 21
- •Встановлюємо значення показників автоклавів, конкурент тоспроможність яких аналізується, та виокремлюємо базовий зразок з групи зразків аналогічної продукції (табл. 21.2).
- •Розраховуємо рівень конкурентоспроможності зразків, що оцінюються:
Год 45 хв, крок конвеєра (s) — 1,5 метра.
Розв’язання
Такт
поточної лінії: г =
(х
н) — інтервал часу між двома виходами
виробу.
345
г 13,13
Довжина конвеєра: L= cS = 27 1,5 = 40,5 м
Швидкість конвеєра: v = — ==0,11 м/хв.
г 13,13
Перервне потокове виробництво
Завдання З
Розрахувати перервно-поточну лінію.
Вихідні дані: норми часу за операціями становлять: tx= 2,5 хв; t2 =3,5 хв; £3= 2,5 хв; £4= 1,5 хв. Такт поточної лінії г = 5.
Розв’язання
З
30%
4
Обираємо
величину комплектування оборотного
запасу
Т
= 240 хв.
240
хв
50%
1
70%
2
50%
Розраховуємо
оборотні запаси:
-240^2^
і 456
К 553
2з,4=°;
z„ =2400,21_0 = 19;
3,4
2,5
z,„ 240 0,3 1 240 0,3 1ig
2,5
Завдання для самостійного вирішення
Завдання 1
Визначте такт, число робочих місць, їх завантаження і запаси за наступних вихідних даних: змінна програма випуску деталей становить 50 деталей; тривалість операцій: tx= 18 хв, t2=
9 хв, t3= 27 хв, t4= 17 хв; тривалість зміни — 8 год; регламентовані перерви для відпочинку — 5 хв через кожну годину роботи лінії.
Відповідь: г = 9; Сх = 2; С2 = 1; С3 = 3; С4 — 2.
Завдання 2
Визначте величину оборотних запасів, що виникають на поточній лінії за наступних вихідних даних: період комплекту нання запасу 2 години; такт поточної лінії 8 хв; норми часу .«і операціями: tx= 8 хв, t2= 4 хв, t3= б хв, t4= 4 хв, £5 = 12 хв,
хв.
Глава 18 організація нормування пращ
Сутність і завдання нормування праці.
182. Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу.
Система норм і нормативів праці.
Методи нормування праці.
Вивчення затрат робочого часу спостереженням.
Нормування праці управлінського персоналу.
Ключові поняття і терміни: нормування праці; підготовчо- підсумковий час; оперативний час; час обслуговування робочого місця; час відпочинку та особистих потреб; організаційно-технічні перерви; втрати робочого часу; норма штучно-калькуляційногй. часу; норма штучного часу; норма часу; норма виробітку; норміІ чисельності; норма обслуговування; норма керованості; нормовщ не завдання; міжгалузеві нормативи; галузеві нормативи; місцеві (заводські) нормативи; збільшені нормативи; нормативи труда* місткості; диференційовані нормативи; методи нормуванні праці; технічно обґрунтована норма; досвідно-статистична нот ма; розрахунково-аналітичний метод; експериментально-аналц тичний метод; мікроелементне нормування; хронометраж; фс тографія робочого часу; метод миттєвих спостережень
Студент повинен вміти: характеризувати сутність нормі\ вання праці; формулювати основні завдання нормування праці відрізняти окремі категорії витрат робочого часу; характеризgвати зміст понять штучного та штучно-калькуляційного час# формулювати сутність основних різновидів норм праці; харакпц ризувати сутність розрахунково-аналітичних методів встанщ лення технічно обґрунтованих норм; формулювати особливосте застосування мікроелементного методу нормування праці; пощ нити переваги і недоліки встановлення норм за допомогою методі вивчення витрат робочого часу спостереженням; формулювати завдання і сутність нормування праці управлінського персоналу
Сутність і завдання нормування праці
Необхідною умовою організації праці та виробничих процесів на підприємстві є встановлення точних витрат часу на всі роботи, що виконуються на робочих місцях бригад, дільниць та цехів. Процес встановлення обсягу витрат живої праці, необхідної для виконання конкретної роботи в найбільш можливих раціональних та сприятливих організаційно-технічних виробничих умовах, називають нормуванням праці. У результаті цього процесу на кожному підприємстві створюється комплекс обґрунтованих норм праці. Ці норми дають змогу організувати ефективну роботу працівників і устаткування, встановлювати та підтримувати необхідні пропозиції між взаємопов’язаними елементами виробництва, створити таку виробничу систему, яка б задовольняла, з одного боку, вимоги підприємства і технологічного процесу, а з другого — вимоги персоналу та окремих працівників.
Один із видатних теоретиків і практиків у сфері організації праці А. Гастєв, визначаючи сутність нормування праці, підкреслював, що нормувати — це означає шукати найбільш вигідну організацію праці.
Конкретне коло першочергових завдань, які вирішує нормування праці на підприємстві, можна окреслити так:
всебічний аналіз методів виконання робіт з урахуванням фізіологічних та поведінкових аспектів з метою їх оптимізації;
розрахунок чисельності працівників всіх категорій та кількості устаткування, необхідних для виробництва запланованих обсягів продукції;
визначення виробничих завдань окремим працівникам та підрозділам (бригадам, дільницям);
розрахунок продуктивності агрегатів та їх комплексів;
встановлення тривалості виробничих циклів та розмірів партій предметів праці, періодичності їх запуску-випуску, об- гигів незавершеного виробництва та інших календарно-плано- вих нормативів оперативно-календарного планування;
організація оплати праці, забезпечення її позитивної мо- г її нації, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників;
контроль за обсягом праці та обсягом споживання;
калькулювання собівартості окремих видів продукції, робіт та послуг.
У цілому нормування праці не обмежується окресленим колом завдань. У функцію нормування входять також безперервне підвищення якості та прогресивності діючих норм, підвищення частки технічно обґрунтованих норм, розширення сфери нормування праці за рахунок найбільш повного охоплення нормуванням робітників і управлінського персоналу, своєчасна заміна та перегляд норм праці.
З метою вирішення наведеного комплексу взаємопов’язаних завдань на підприємствах залежно від ступеня централізації управлінських функцій та прийнятої системи розділення конкретних робіт з нормування праці створюється один загальний відділ (бюро) організації праці та заробітної плати, а іноді ще й окремі підрозділи (бюро, групи) в цехах та службах. На частині підприємств машино- та приладобудування виправдовує себе підхід, коли процесом розробки, перегляду та впровадження норм праці основних технологічних працівників опікуються технологи відповідних структурних підрозділів (відділів головного технолога, металурга, хіміка, зварювальника та ін.); а централізованому підрозділу організації праці та заробітної* плати делегують функцію нормування праці обслуговуючи* робітників та управлінського персоналу, а також організації та оплати праці всіх категорій працівників.
На ефективно працюючих підприємствах норми часу регулюють всі основні технологічні процеси, роботи і операції T8fбільшість обслуговуючих.
Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу
V.
Вирішення всього комплексу завдань, пов’язаних із норму-, ванням праці, в першу чергу, буде залежати від того, наскільки точно розраховані норми будуть відображати обсяг необхідних, витрат часу. З приводу цього постає важливе питання, які витрати часу є необхідними і тому мають включатись у склад норм, а які є марно втраченими. Річ у тім, що працівник впр одовж робочої зміни витрачає свій час не тільки на виконання виробничого завдання, а також на відпочинок, особисті потреби, обслуговування робочого місця, розмови з колегами, ходіиня за матеріалами або інструментами, очікування обслугову-вання та ін.
На підставі цього всі різновиди витрат робочого часу пгоділя- іоться на такі, що необхідні для виконання виробничого завдання і повинні обов’язково включатись до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняються недоліками організації праці, недосконалою технол огією, порушеннями трудової дисципліни працівником. Зрозуміло, що ті елементи затрат робочого часу, які належать до втрат, не повинні включатися до складу норм.
Для аналізу затрати робочого часу класифікують за рі-зними ознаками. За найважливішою ознакою відношення затрат часу до виконання виробничого завдання робочий час поділямоть на дві головні складові: час виконання виробничого завдання: (який нормується) і втрати робочого часу (не нормується). У свою чергу ці головні складові поділяються на елементи, наведені у табл. 18.1. Розглянемо коротко сутність наведених у табл. 18.1 категорій витрат робочого часу.
У підготовчо-підсумковий час включають затрати ча«у, необхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, становленням інструменту і пристосувань
переоснащенням (заміна пресформ, штампів, фільєр тощо), а також час на виконання дій, пов’язаних із початком та завершенням задажгої роботи (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової продукції контролерові чи майстру; отримання та здавання документації, інструменту та пристосувань, залишків матеріалів та іи.). Характерна особливість підготовчо-підсумкового часу помигає в тому, що в умовах серійного виробництва він затрачається один раз на всю партію виробів (на всю кількістгь продукції), які виробляються без перерви за конкретним робочим нарядом, і величина його не залежить від розміру партії.
Оперативним часом називають час, який затрачаєтеся на
безпосереднє виконання виробничого завдання. Він включає
основний (технологічний) час, який затрачається на зміму форми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі, та допоміжний час. Основний часможе бути машинно-автоматичним, коли робітник лише акткц но спостерігає за перебігом технологічного процесу; машинні ручним, коли процес здійснюється на обладнанні за допомого органів управління, що приводяться у дію вручну, і ручниц коли процес роботи здійснюється без допомоги будь-якого о ладнання (з використанням тільки ручного інструменту та прр стосувань). Допоміжний час затрачається виконавцем на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи. І завантаження та розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнаї ням, контроль технологічного процесу, переходи між обслугі вуючими об’єктами тощо.
Час обслуговування робочого місця визначається затратам робочого часу на дії з догляду за робочим місцем протягом всі
зміни. Він включає час організаційного та технічного обслуго- мування робочого місця. До організаційного обслуговування враховують затрати часу, які мають місце на початку та наприкінці зміни (час підготовки та розкладання інструменту, технічної документації; затрати часу на прибирання всього цього наприкінці зміни тощо). Час технічного обслуговування лдтрачається на регулювання обладнання та оснащення; заміну інструменту при його затупленні чи поломці; прибирання гтружки, формувальної суміші або інших матеріалів тощо.
Час відпочинку та особистих потреб становить фізіологічно необхідні затрати часу, які залежать від умов виконання виробничих завдань.
Перерви з організаційно-технічних причин зумовлюються песинхронністю виробничих процесів, пов’язаних з особливостями технології та організації виробництва; специфікою роботи обладнання, механізмів, транспортних засобів, передавальних пристроїв тощо.
Втрати робочого часу, які не включаються до складу норми •шоу, можна розділити на дві категорії: втрати, що не залежать під працівника; втрати з вини працівника.До першої групи втрат зараховують непродуктивну роботу таочікування виробничого завдання від бригадира, майстра чи менеджера або час затримки обслуговування робочого місця заго- тіцельною, ремонтною, контрольною та іншими функціями. Непродуктивна робота — це час, витрачений на ходіння за матеріа- чпмиабо інструментом; втрати часу на виготовлення бракованої продукції з причин невідповідності хімічного складу чи власти- тей сировини та матеріалів, неякісної конструкторської або хиологічної документації; виходу з ладу обладнання під час перебігу технологічних процесів; раптового відключення електроенергії або припинення подачі інших енергоносіїв тощо.Витрати з вини працівника зумовлюються запізненнями, прочими та іншими порушеннями трудової дисципліни.Наведена класифікація затрат робочого часу дає можливість ін тп повити склад об’єктивно необхідних затрат робочого часу дня виконання конкретної роботи. Величина необхідних затрат рпоочого часу на одиницю конкретної роботи становить норму •мн у (£ч), яка складається з таких елементів (табл. 18.1):
t =t +t +f+t * +t « +t +t . (18.1)
ч пп о д ообс тобс воп *отп V
Наведена сума затрат робочого часу фактично є калькуляцією затрат часу на одиницю роботи (операцію) чи продукції (заготовку, деталь, виріб, тонну тощо) і тому має назву штуч1 но-калькуляційного часу. Величина норм часу вимірюється в людино-хвилинах або людино-годинах.
Підготовчо-підсумковий час визначається на всю партію чі| ряд однотипних робіт і тоді на одиницю продукції чи робот#
т
його величина буде становити відношення ..пп , де Тпп — заі
гальний підготовчо-підсумковий час на всю партію предметі! праці або ряд однотипних робіт, an— кількість предметів працІ у партії (однотипних робіт). ^
Оперативний час (ton) повторюється з кожною операцією] одиницею продукції чи роботи, а всі інші складові не повтор: ються з кожною одиницею роботи, тому час обслуговуванн. робочого місця, відпочинок та особисті потреби, організаці: но-технічні перерви визначаються як середні величини у час ках чи відсотках від оперативного часу.
Затрати робочого часу на одиницю роботи чи продукції б^ урахування підготовчо-підсумкового часу мають назву норм) штучного часу (fm). Для його визначення використовують тщ формулу:
+(18.І
де ККвоп, Яотп — відповідно нормативні коефіцієнти на слуговування робочого місця, відпочинок та особисті потребі організаційно-технічні перерви (в частках від оперативно; часу).
При цьому оперативний час (£оп), як видно із класифіка: затрат робочого часу (табл. 18.1), є сумою основного (t0) та ді поміжного (<д):
В умовах масового та великосерійного виробництва роботи, місі відносять до підготовчо-підсумкового часу і, перш за все, переналагодження обладнання, здійснюються під час обідніх тп міжзмінних перерв, тому норма штучного часу (*ш) буде повіймо нормою часу на одиницю продукції чи роботи.
Для умов інших організаційних типів виробництва повна норма часу становить штучно-калькуляційний час (£шк):
tuiK=tm (18.4)
Норми часу посідають центральне місце у системі норм і нормативів, тому що робочий час є загальним вимірювачем праці. Псі інші норми праці є похідними від норм часу.
Таким чином, норма часу (трудомісткість) — це кількість робочого часу, необхідна для виконання одиниці конкретної роботи (операції) чи виготовлення одиниці продукції одним або групою працівників відповідної кваліфікації і професійного гкладу в найбільш раціональних для певного підприємства організаційних, технічних та господарських умовах з ураху- иішням передового досвіду.
І Іа ефективно працюючих підприємствах нормами часу регул юють всі основні технологічні процеси, роботи і операції та Піл і,шість обслуговуючих.
Система норм і нормативів праці
З метою ефективного використання функцій нормування праці ни підприємстві створюється спеціальна система норм і норма- тиши праці, яка є складовою загального нормативного господар- гтмм підприємства (більш детально у гл. 22, підрозд. 22.3).
Норми і нормативи праці класифікують за різними ознаками. За своїм призначенням розрізняють норми часу, тривалості, виробітку, чисельності, обслуговування, керованості.
(бутність та склад норми часу були детально розглянуті у попередньому розділі, тому зупинимось на інших видах норм Нріщі.
Норма часу — це час, за який може бути виконана одиниця роботи (операція) або виготовлений конкретний обсяг продукції на одному агрегаті чи одному робочому місці. Цей час складається з тривалості технологічного впливу на предмет (предмети) праці і неминучих перерв. Норма часу вимірюється в хвилинах чи годинах.
В умовах, коли виконання роботи (операції) потребує одшгі часної участі декількох робітників, норма часу (трудомісткість) буде мати більше значення, ніж норма тривалості. Якщо один робітник обслуговує декілька агрегатів (верстатів, термічних печей, гальванічних ванн, апаратів тощо), норма часу,трудомісткість будуть менші за норму тривалості. І, нарешті, коли один робітник обслуговує один агрегат, норма часу і трудомісткість будуть відповідати значенню норми тривалості. 1 Норма виробітку — це встановлений обсяг робіт (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівник відповідної кваліфікації та професійного складу мають виконати за одиницю робочого часу в раціональних організаційно-технічних умовах.
При нормуванні праці основних (технологічних) робітників норми виробітку використовуються у випадках, коли протягом робочого дня (зміни) виконується одна і та сама робота зі незмінного складу виконавців. Норму виробітку в цьому випадку можна розглядати як завдання працівнику або груп працівників в натуральних одиницях (штуках; тоннах; погонних, квадратних чи кубічних метрах; літрах тощо) на конкретний період (зміну, годину). Норма виробітку виступає також у ролі норми продуктивності праці.
Норма виробітку (Нв) визначається нормою часу і тривалії стю періоду, на який встановлюється норма виробітку: л
де Тп — тривалість періоду, на який встановлюється нормі виробітку. -'і
Між нормою виробітку і нормою часу є зворотна залежність тобто зі зниженням норми часу норма виробітку збільшується Однак змінюються ці величини не однаково: норма виробітку
зростає більшою мірою, ніж зменшується норма часу (трудомісткість). Вказану залежність ілюструють такі формули:
100
у
та
х
=
до у — відсоток збільшення норми виробітку;
х — відсоток зменшення норми часу (трудомісткості). Норма чисельності (Нч) — це встановлена чисельність працівників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна
для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт в оптимальних організаційно-технічних умовах виробництва.
Наприклад, норма чисельності виробничої бригади, яка працює на ковальських молотах без маніпулятора з масою падаючих частин 3 тонни, включає: коваля (бригадира), чотирьох підручних коваля та машиніста молота, тобто всього шістьох.
Норма обслуговування (Н0) становить кількість виробничих об’єктів (верстатів, термічних печей, апаратів, робочих місць тощо), закріплених для обслуговування за одним працівником чи групою працівників відповідної кваліфікації та професійного складу впродовж робочого часу в конкретних організаційно- технічних умовах.
Норма обслуговування обернено пропорційна нормі часу і вслуговування і використовується насамперед при нормуванні праці робітників, які одночасно обслуговують декілька агре- пітів чи інших об’єктів.
Різновидом норми обслуговування є норма керованості (і/к), яка визначає число працівників або структурних підрозділів, котрі є безпосередньо підлеглими одному керівникові.
З метою підвищення зацікавленості в результатах праці працівників з погодинною формою оплати праці їм встановлюються нормовані завдання.
Нормоване завдання — це встановлена номенклатура та обсяг робіт, котрі мають бути виконані одним працівником чи оригадою (ланкою) за визначений період (зміну, місяць) з дотриманням вимог до якості продукції чи робіт.
Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників, однак на відміну від неї нормоване завдання може встановлюватися не тільки в натуральних одиницях (штуках, тоннах, літрах тощо), а також у нормо-годинах (нормованих людино-годинах) чи в нормо-грив- нях. Таким чином норма виробітку може розглядатись як особистий випадок нормованого завдання.
Найбільш повна і обґрунтована система нормативів використовується в машинобудуванні. Для нормування основного (технологічного) часу розроблені загальномашинобудівні нормативи режимів різання на верстатах і нормативи основного часу на одиницю довжини (100 мм) обробки у напрямку подачі. Розроблені нормативи допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, підготовчо-підсумкового часу. На їх основі розраховані нормативи на технологічні переходи та обробку поверхні деталей за окремими операціями і в цілому на виготовлення деталей.
На більшості середніх та великих підприємств використовуються нормативи різного ступеня збільшеності на складальні, ливарні, термічні та хіміко-термічні, гальванічні, ковальсько- штампувальні, зварювальні, лако-фарбувальні, ремонтні, деревообробні та інші роботи.
За сферою застосування нормативи праці диференціюються на міжгалузеві, галузеві та місцеві.
Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці робітників однакових професій і спеціальностей, зайнятих виконанням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей господарства, незалежно від їх підпорядкованості міністерствам і відомствам.
Галузеві нормативи використовуються для нормування праці на роботах, які виконуються на однорідних за типом виробничих підприємствах галузі, і враховують специфіку умов, особливості техніки, технології, організації виробництва та праці.
Міжгалузеві й галузеві нормативи мають рекомендаційний характер для підприємств.
Місцеві (заводські) нормативи на види робіт та операцій, які характерні тільки для конкретного підприємства, розробляються відповідними підрозділами самого підприємства або спеціалізованими сторонніми організаціями на основі госпрозрахункових договорів. Місцеві нормативи затверджуються адміністрацією підприємства і погоджуються з профсоюзною організацією.
За ступенем збільшення нормативи часу поділяють на збільшені та диференційовані.
До збільшених нормативів належать нормативи часу, розроблені на операції або комплекси технологічно чи організаційно пов’язаних між собою трудових прийомів. Вони призначаються для встановлення норм в умовах середньосерійного, дрібносерійного та одиничного виробництва. Ступінь збільшеності нормативів часу визначається не тільки числом трудових елементів, які входять у них, а також числом включених в них категорій затрат робочого часу. Нормативи часу, які вміщують всі різновиди необхідних затрат робочого часу, мають назву нормативів трудомісткості.
До диференційованих нормативів належать норматини часу, розроблені на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Диференційовані нормативи часу на виконання трудових рухів носять назву мікроелементних. Мікроелементні нормативи використовують для проектування роботи в умовах масового та великосерійного виробництва і цей процес нпзипа- ють мікроелементним нормуванням праці.
Методи нормування праці
Під методами нормування праці розуміють технологію встановлення норм, яка включає такі загальні етапи: аналіз трудового процесу виконавця чи групи виконавців; проектування раціональної роботи; розрахунок норм праці.
Методи нормування праці поділяють на дві групи: аналітичні та сумарні.
Аналітичні методи нормування передбачають:
аналіз конкретного трудового процесу і розподіл його на елементи;
проектування раціональних організаційно-технічних умов виконання окремих елементів і всієї роботи в цілому;
розрахунок необхідних затрат часу за елементами і на роботу в цілому;
розробку і впровадження у виробництво комплексу заходів, які б забезпечували виконання розрахованої норми.
Норми, встановлені за допомогою аналітичних методів, мають назву технічно обґрунтованих.
Сумарні методи передбачають встановлення норм праці без аналізу і розподілу роботи, що проектується, на елементи; без раціоналізації організаційно-технологічних умов виконання роботи. Розрізняють досвідний метод, коли норма встановлюється на основі виробничого досвіду нормувальника чи майстра, та статистичний метод, що передбачає використання статистичних даних про фактичні затрати робочого часу на аналогічні роботи у минулому. Норми праці, встановлені за допомогою сумарних методів, мають назву досвідно-статистичних. Такі норми не дають змоги ефективно використовувати виробничі ресурси і мають якнайшвидше замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.
За методикою отримання вихідних даних для встановлення витрат праці аналітичні методи розподіляються на розрахун- ково-аналітичні, використання яких базується на нормативних матеріалах, та експериментально-аналітичні, коли первинна інформація отримується шляхом проведення експериментів та спостережень у виробничих умовах. Розрахунково-аналітичні методи у теперішній час є основними, оскільки вони забезпечують необхідний ступінь обґрунтованості норм за значно менших витрат на підготовку первинної інформації.
В умовах масового і великосерійного виробництва розрахунково-аналітичні та експериментально-аналітичні методи використовуються комплексно. Попередній варіант організації роботи та величини норми розраховується за нормативами, а остаточний уточнюється на основі спостережень та експериментів.
На підприємствах найчастіше використовують розрахунко- во-аналітичний метод, оскільки він менш трудомісткий і дає можливість розрахувати норми праці ще на стадії проектування роботи. Метод передбачає використання попередньо розроблених нормативів часу різного ступеня збільшення або аналітичних залежностей між затратами часу на виконання робіт (операцій) чи їх елементів та виробничими факторами.
Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основний машинний час (tQ) у хвилинах розраховується так:
де L— розрахункова довжина обробки, мм;
і — кількість проходів;
п — число обертів чи подвійних ходів за хвилину;
S— величина подачі інструменту за один оберт чи подвійний хід, мм.
Кожен організаційний тип виробництва виокремлюється властивими йому технічною озброєністю, спеціалізацією, кваліфікацією робітників, системою організації та обслуговування робочих місць, методом нормування праці, характером нормативів, що використовуються для нормування.
В одиничному, дрібносерійному і частково у середньосерій- ному виробництві економічно не виправдане застосування диференційованих нормативів. Норми у цьому випадку розраховуються за допомогою збільшених нормативів, які розроблені найчастіше на комплекси пов’язаних між собою трудових прийомів. До збільшених нормативів відносяться типові та єдині норми. Типові норми розробляються на однорідні роботи, які виконуються за типовою технологією. Єдині норми розробляються на однорідні роботи, що виконуються в будь-яких галузях за однаковою технологією.
У масовому, великосерійному, а іноді й у середньосерійному виробництві створюються економічно сприятливі умови для ретельного проектування роботи. Це дає можливість здійснювати детальний аналіз змісту роботи й організації праці, вивчати передовий досвід, розробляти раціональні режими роботи обладнання, перевіряти якість встановлених норм на робочому місці. У таких умовах нормування проводять з використанням диференційованих елементних або мікроелементних нормативів часу.
Мікроелементне нормування базується на тому, що будь-які найскладніші трудові процеси становлять комбінацію простих або первісних елементів, таких як “узяти”, “перемістити”, “зробити крок”, “перевести погляд”, “нахилитись” тощо. їх називають мікроелементами трудового процесу.
До числа мікроелементних систем, які широко використовуються в розвинутих країнах, належать базові системи МТМ-1 та Work-Factor, а також збільшені системи МТМ-2, МТМ-3 та ін.
Універсальна система МТМ-1, яка була розроблена на базі даних електротехнічної промисловості США, включає 21 мікроелемент та 350 значень їх нормативної тривалості. Ця тривалість визначається в спеціальних одиницях, які дорівнюють одній стотисячній години, або 6 десятитисячних хвилини або
036 с. Система МТМ-1 рекомендується для використання в умовах масового й великосерійного виробництва, МТМ-2 — у се- редньосерійному виробництві, а МТМ-3 — у дрібносерійному та одиничному. За рахунок об’єднання рухів, скорочення числа факторів, які впливають на тривалість рухів, кількість мікроелементів у системі МТМ-2 дорівнює 11, а у МТМ-3 їх всього 6.
Широко застосовують за кордоном і систему Modapts(МО- ДАПТС), яка належить до третього покоління систем мікроеле- ментних нормативів часу. Найчастіше нормувальники називають її модульною системою. Вона призначена для аналізу, проектування і нормування трудових процесів у серійному виробництві. Найцінніша її особливість — це простота. Число різновидів нормативів зведено до 27. Більшість мікроелементів пред; ставлено у вигляді малюнків, що легко запам’ятовуються. Значення нормативного часу представлені у модах. Один мод дорівнює 1/8 с, або з надбавкою на відпочинок і особисті потреби у розмірі 10,75 % — 1/7 с. Характеристика мікроелементних нормативів модульної системи представлена у табл. 18.2.
Таблиця
18.2. Характеристика мікроелементних
нормативів системи МОДАПТС
Індекс
елементів
Характеристика
елемента
Норматив,
мод
1
2
3
Р1
Рух
пальців — 2—3 см
1
Р2
Рух
кисті — близько 6 см
2
РЗ
Рух
за участю передпліччя — близько 15
см
3
Р4
Рух
за участю плеча — близько ЗО см
4
Р5
Рух
з повним розмахом — близько 45 см
5
Провдовження
табл.
18.2
1
2
3
во
Захват
предмета шляхом доторкання, достатнім
для його перенесення
0
В1
Захват
одним охоплюючим рухом пальців
1
В2
Рух
для зміни початкового захвату
(перехват)
2
ВЗ
Захват
предмета охоплюючим рухом пальців
з мінімальними допоміжними труднощами
(з пошуковими і відокремлюючими
рухами)
3
В5
Захват
предмета шляхом точного доторкання
з зоровим і м’язовим контролем
5
В7
Захват
предмета охоплюючим рухом пальців
при зазначених для В5 умовах або з
сильним натиском
7
ПО
Кінцевий
елемент при перенесенні предмета до
упору або в невизначене місце
0
П2
Встановити
предмет із зоровим і (або) м’язовим
контролем без сповільнення і з
можливою однією корекцією руху
2
П5
Точне
встановлення предмета, коли потрібно
зосередити увагу
5
П7
Точне
встановлення предмета, яке потребує
декількох коригуючих рухів у складних
умовах
7
П10
Точне
встановлення предмета, яке потребує
декількох коригуючих рухів у дуже
складних умовах
10
У1
Допоміжний
час для переміщення предметів при
зусиллі до 3 кгс (на кожні 3—4 кгс
додається 1 мод)
1
Закінчення
табл.
18.2
1
2
3
Ж4
Натиснути
зі значним зусиллям
4
ВР4
Рух
руки — обертальний, на кожне повне
обертання або більше 180°
4
НЗ
Рух
ноги в гомілковостопному суглобі
(на педалі)
3
Н5
Рух
ноги в колінному або тазостегновому
суглобі
5
Ш5
Ходьба
(1 крок)
5
К5
Поворот
корпуса
5
К10
Нахил
до колін з вирівнюванням
10
К17
Низький
нахил (майже до долу) з вирівненням
17
СЗО
Сісти
і встати з відсуванням стільця
ЗО
Г2
Переміщення
очей або фокусування
їх
з аналізом наявності або відсутності
певної
ознаки
2
ДЗ
Аналіз
інформації з вибором одного із
декількох (до п’яти можливих) рішень
3
Моделювання організації трудового процесу при використанні^ мікроелементних систем зводиться до опису за допомогою мікроб; елементних трудових рухів та розумово-зорової діяльності npa-i'jцівника при виконанні тієї чи іншої роботи. Це дає змогу ство-f, рити модель процесу, який досліджується, відтворити відношені ня між елементами цього процесу з урахуванням багатьох факі торів і, таким чином, наблизити його до реальних умов.
Приклад проведення мікроелементного аналізу трудового); прийому “Відкривання (закривання) запорного вентиля”, якийчасто повторюється в роботі апаратників хімічної, нафтохімічної, харчопереробної та інших галузей промисловості, наведений у табл. 18.3.
Таблиця
18.3. Карта мікроелементного аналізу
трудового прийому “Відкривання
(закривання)запорного вентиля”
Найменування
трудових дій
Повто
рюва ність
Мікроелемент-
на модель трудових дій
Тривалість
однієї дії, мод
Сумарна
тривалість на трудовий прийом,
мод
1.
Протягти руку і взятись за маховик
запорного
вентиля
1
Р5
— В1
6
6
2.
Відкрутити (закрутити) маховик
поворотом
на 60° поворотом
на 120°
(ЗО)
15
(Р2-ПОР2-В1)
РЗ-ПОРЗ-В1
(5)
7
(150)
105
3.
Довернути маховик до упору
1
Р1-ПО-У2
3
3
4.
Прибрати руку з маховика вентиля
1
Р5-ПО
5
5
Всього
на трудовий прийом
119
поворотом на 120°. Тоді повторюванність при закручуванні (відкручуванні) маховика вентиля на 5 повних обертів становитиме для першого варіанта: 5 • 360 / 60 = 30 дій, а для другого варіанта — 5 • 360 / 120 =15 дій, що і відображено у колонці
табл.18.3.
16 6-585
Виконання трудової дії “Відкрутити (закрутити) маховик” за варіантом 2.2 забезпечує (колонка 6) суттєво менші затрати часу (105 мод), ніж варіант 2.1 (150 мод). Кількісні характеристики менш ефективного варіанта 2.1 взяті у таблиці 18.3 в дужки і при визначенні сумарної тривалості трудового прийому, що аналізується, не враховані.
Розроблена карта аналізу дає змогу з високою точністю визначити чистий оперативний час (*0) на виконання трудового прийому, який становитиме: 119 • 1/8 * 15 с * 0,25 хв, а оперативний час з урахуванням затрат часу на відпочинок та особисті потреби: 119 • 1/7 = 17 с » 0,3 хв.
Крім модульної, в Україні та країнах СНД використовується ще система БСМ-1 (базова система мікроелементів). Вихідними даними для розробки цієї системи стали затрати часу кваліфікованих робітників на виконання основних рухів та їх комплексів, які були отримані при дослідженні трудових процесів з використанням відео- та кінозйомки.
Система включає 20 базових мікроелементів, об’єднаних у чотири групи: рухи рук, корпусу, ніг та рухи очей.
Методично система БСМ-1 найбільш близька до МТМ-1, але остання побудована тільки на базі досліджень у електротехнічній галузі, у той час як при розробці БСМ-1 були враховані особливості 10 галузей промисловості. Крім цього, порівняно з МТМ-1, у базовій системі розширений склад факторів, які впливають на нормативну тривалість мікроелементів. Система БСМ-1 призначена для вирішення питань організації та нормування праці (проектування роботи) на промислових підприємствах масового та великосерійного виробництва.
Вивчення затрат робочого часу спостереженням
Вивчення затрат робочого часу необхідне не тільки для встановлення норм часу експериментально-аналітичним методом, а й для перевірки можливостей робочого місця, встановлення причин втрат робочого часу виконавцями робіт, вивчення та узагальнення передового досвіду. Дані, отримані під час спостережень, можуть слугувати вихідною базою для перепроектування робіт з метою підвищення продуктивності праці.
Відповідно до цілей спостережень виділяють такі базові методи: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.
Хронометраж становить метод аналізу прийомів праці й визначення середньої фактичної тривалості повторюваних елементів виробничої операції. Хронометраж виконується у складі таких етапів:
вибір об’єктів спостережень;
розподіл роботи, що вивчається, на складові елементи;
встановлення фіксажних меж точок елементів;
визначення необхідного числа спостережень;
проведення вимірів тривалості елементів роботи, що вивчаються;
обробка і аналіз результатів спостережень;
визначення необхідного часу на виконання елементів роботи.
Взагалі, хронометраж використовується для вирішення широкого кола виробничих завдань. Якщо мета хронометражу — встановлення норм часу при впровадженні нових технологій або уточнення норм в умовах діючого виробництва, то як об’єкти спостережень рекомендуються робітники чи бригади, результати діяльності яких перебувають на рівні між середньою продуктивністю, досягнутою всіма робітниками, і продуктивністю передових робітників.
При проведенні хронометражу для розробки нормативів часу об’єктами спостережень мають бути типові виконавці певної роботи, які володіють необхідними психофізіологічними характеристиками, кваліфікацією і виконують роботу в необхідному темпі.
Коли хронометраж використовується для вивчення передового досвіду, об’єктами спостережень є ті робітники, які використовують найбільш ефективні прийоми і методи праці.
Хронометраж може проводитись для виявлення причин невиконання норм окремими робітниками і встановлення виробничих факторів, що заважають виконанню норм праці.
Ступінь розділу роботи на складові елементи залежить перш за все від організаційного типу виробництва. В умовах масового виробництва здійснюється найбільш глибокий поелемент- ний розподіл роботи, яка є об’єктом вивчення.
За кожним виділеним елементом, що є об’єктом хронометражу, встановлюють його межі, які називають фіксованими
точками. Фіксажні точки — це різко виражені за звуковим або зоровим сприйняттям моменти початку та закінчення елементів роботи. Наприклад, фіксажними точками можуть бути дотик руки до кнопки пуску верстата, характерний звук на початку процесу різання заготовки та ін.
Кількість необхідних спостережень залежить від типу виробництва та тривалості елементів роботи, що вивчається (табл. 18.4).
Таблиця
18.4. Необхідна кількість спостережень
при хроно- метражі
Організаційний
тип виробництва
Тривалість
елемента, що вивчається, хвилин
до
0,1
0,1—
0,25
0,25
—0,5
і
ю
о
1—2
2—5
сп
Н*
І
О
1
10—
20
більше 20
Масове
125
80
50
35
25
20
15
12
Велико-
серійне
—
—
35
25
20
15
12
10
Середньо-
серійне
—
—
—
—
15
12
10
8
6
Дрібносерійне
10
8
6
5
Стійкість хроноряду визначають за допомогою коефіцієнта стійкості (ІС^) як відношення максимальної тривалості елемента хроноряду (fmax) до мінімальної (fmin):
К„=^. (18.9)
^ШІП
Фактичний коефіцієнт стійкості порівнюють з нормативним. Якщо фактичний КСТ не більший за нормативний, то хроноряд вважають стійким. У разі, коли фактичне значення коефіцієнта стійкості більше, ніж нормативне, то виключають fmaxі перераховують КСТ (і так, поки Кст опиниться у межах нормативних значень). Залежно від організаційного типу виробництва та тривалості складових хроноряду нормативний коефіцієнт стійкості хроноряду лежить у межах 1,2—3,0 (табл. 18.5).
Таблиця
18.5. Нормативні коефіцієнти стійкості
хроноряду
Серійність
виробництва на певному робочому
місці і тривалість елемента роботи,
що вивчається
Нормативний
коефіцієнт стійкості хроноряду
Машинна
робота
Машин
но-ручна робота
Активне
спостереженя за роботою обладнання
Ручна
робота
Масове
виробництво
Тривалість
елемента: до 10 с
1,2
1,5
1,5
2,0
понад
10 с
ІД
1,2
1,3
1,5
Великосерійне
виробництво
Тривалість
елемента: до 10 с
1,2
1,6
1,8
2,3
понад
10 с
1.1
1,3
1,5
1,7
Середньосерійне
виробництво
Тривалість
елемента: до 10 с
1.2
2,0
2,0
2,5
понад
10 с
1,1
1,6
1,8
2,3
Дрібносерійне
виробництво
1,2
2,0
2,5
3,0
Нормативний час на виконання елементів роботи розраховується як середньоарифметичне значення хронометражного ряду. Це робиться уже після аналізу результатів хронометражу, під час проведення якого вилучаються зайві рухи і дії, дається оцінка можливості суміщення окремих елементів та зменшення їх тривалості.
Фотографія робочого часу (ФРЧ) служить для встановлення структури його витрат протягом робочої зміни або її частини. Якщо при хронометражі найчастіше об’єктом досліджень є оперативний час, то при фотографії робочого часу фіксуються штрати часу на всі різновиди робіт, перерв та витрат, які спостерігаються впродовж визначеного під час спостережень проміжку часу.
ФРЧ може проводитися двома методами: безпосередніми вимірами часу та методом миттєвих спостережень. Обидва різновиди можна використовувати при вивченні затрат часу як окремими виконавцями, так і групами виконавців. Окрім цього, ФРЧ використовується для вивчення затрат робочого часу як для робітників, так і управлінського персоналу.
Фотографія робочого часу може бути індивідуальна, коли спостереження ведуть за окремим виконавцем, і групова, коли вивчають роботу ланки, бригади або дільниці.
При проведенні індивідуальної ФРЧ у нормувальника (технолога) є можливість вивчати не тільки витрати робочого часу, а також кількість виробленої продукції у період спостережень, завантаженість обладнання та інші важливі виробничі фактори. Обробка результатів спостережень здійснюється за етапами:
визначення затрат часу за окремими роботами та функціями, включаючи також і втрати робочого часу;
індексація витрат, тобто зарахування їх до певних уніфікованих категорій;
складання фактичного та проектного балансу робочого часу.
При цьому проектний баланс складається з вилученням
втрат робочого часу з провини працівників, непродуктивної роботи та інших елементів затрат робочого часу, які не включаються у склад норми часу.
Групова (бригадна) фотографія робочого часу найчастіше використовується в умовах групової організації праці з метою вивчення наявного розподілу і кооперації праці в бригаді (ланці), використання робочого часу, завантаженості членів бригади, ефективності використання обладнання. Залежно від числа об’єктів спостереження використовують метод безпосередніх спостережень, маршрутну фотографію та метод миттєвих спостережень.
Метод безпосередніх спостережень використовується при обстеженні невеликої групи робітників чисельністю 2—3 особи, які мають перебувати у полі зору спостерігача. Порядок проведення спостережень такий самий, як і при індивідуальній фотографії робочого часу.
Метод маршрутної фотографії використовується за більшої чисельності об’єктів спостереження (4—15 робочих місць). Спостереження здійснюються шляхом фіксації видів затрат ї втрат робочого часу в процесі обходу робочих місць спостеріга- чем через попередньо встановлені невеликі проміжки часу, величина яких залежить від числа об’єктів (робочих місць), що спостерігаються. Рекомендується використовувати такі інтервали обходів: при одночасному спостереженні до 5 об’єктів інтервал становить 1 хвилину; при 6—10 — 2 хвилини; при 11—15 — 3 хвилини.
Бланк спостережень маршрутної ФРЧ вміщує за умови 8-годинної робочої зміни та однохвилинного інтервалу спостережень 480 рядків, за 2-хвилинного — 240 і 3-хвилинного — 160 рядків (табл. 18.6).
Таблиця
18.6. Результати маршрутної фотографії
робочого часу бригади чисельністю 6
осіб
І
їомер обходу (інтервал — 2
хвилини)
Порядковий
номер робочого місця
Помічені
відхилення від нормальних умов
виконання робіт
1
2
3
4
5
6
Індекс
затрат робочого часу
1
ПП
ПП
В
ОБС
В
ОБС
2
ОБС
ОП
ПП
ОП
В
ОП
3
ОП
ОП
ОП
ОП
ПП
ОП
4
ОП
ОБС
ОП
ОП
ПП
ОБС
240
ОБС
ОБС
В
ПП
ПП
В
У табл. 18.6 використані такі скорочення (індекси) затрат робочого часу: ПП — підготовчо-підсумковий час, В — відсутній на робочому місці, ОБС — обслуговування робочого місця, ОП — оперативний час.
Обробка результатів спостережень полягає в сумуванні кількості однакових індексів за кожним працівником і перемноженні цієї суми на величину інтервалу спостережень. Отримані добутки будуть відповідати загальним за зміну затратам робочого часу за їх видами: підготовчо-підсумковий, оперативний
Маршрутна фотографія дає змогу скласти баланси робочого часу як окремих виконавців, так і бригади в цілому.
ФРЧ, яка здійснюється методом миттєвих спостережень, за змістом є статистичним методом отримання даних про використання робочого часу та його втрати. За допомогою цього методу, як правило, вивчають тільки два елементи затрат робочого часу: час роботи та час втрат.
Найбільш вагома перевага цього методу — можливість уникнути безпосереднього контакту з працівниками. Справа у тому, що під час проведення хронометражу або ФРЧ частина працівників намагається приховувати свої резерви. Вони, не без підстав, вважають, що при коректуванні норм часу в бік зменшення їх норми виробітку адекватно підвищаться, і за ту саму заробітну плату (при почасовій формі оплати) їм доведеться виконувати більший обсяг роботи. Деякою мірою вони мають рацію, оскільки окремі роботодавці думають тільки про те, як би менше заплатити за роботу. Скажімо, верстатник може непомітно для спостерігача зменшити швидкість різання чи величину подачі, може робити непотрібні дії при закріплюванні заготовки тощо.
У разі проведення миттєвих спостережень працівники можуть і не знати про проведення експериментів, оскільки спостереження проводять у процесі обходу робочих місць.
Додатковими перевагами методу є:
можливість визначення структури затрат робочого часу практично за будь-якої кількості об’єктів, що спостерігаються;;
відсутність психологічного впливу спостерігачів на пра-і цівників;
суттєве зменшення порівняно з іншими методами трудо-, місткості вивчення і аналізу затрат робочого часу нормуваль-* ником.
При проведенні ФРЧ методом миттєвих спостережень спочатку встановлюють перелік тих станів спостережуваних об’єк* тів, які будуть фіксуватись, та присвоюють їм умовні індекси* Наприклад, А — обладнання діє, Б — обладнання простоює під час його обслуговування, В — обладнання простоює під час очікування обслуговування, Г — цілозмінні простої обладнані ня, пов’язані з відсутністю роботи. Після цього визначають маршрути обходів спостерігача. Фіксація стану робочого місці* може здійснюватись двома способами: через рівні або чере# випадково вибрані проміжки часу.
Структура змінного фонду робочого часу суттєво відрізняється за змінами та робочими місцями. На підставі цього для отримання достовірних даних про реальну структуру затрат робочого часу необхідно провести достатню кількість спостережень. Звичайно кількість спостережень визначається на основі статистичної теорії вибірки на основі необхідної достовірності кінцевих результатів. У практичній роботі для визначення кількості миттєвих спостережень (М) користуються такою формулою:
м=*к~Ь~)ш' (18Л0)
зав
де К — коефіцієнт, який визначається організаційним типом виробництва. Так, для масового та великосерійного виробництва if= 2, для середньосерійного К — 3, а для дрібносерійного та одиничного К = 4;
К3йВ — попередня оцінка рівня завантаженості працівника чи робочого місця тим елементом затрат робочого часу, який має найменше значення в структурі робочої зміни (в частках одиниці);
П — припустима помилка результатів спостережень у частках одиниці.
Коефіцієнт завантаженості (Кзав) у розрахунках береться як очікуване орієнтовне значення. Значення припустимої помилки кінцевих результатів спостережень (П) приймають у діапазоні 0,05—0,2 (менші значення для умов масового виробництва, більші — для дрібносерійного й одиничного).
Величини затрат робочого часу за спостережуваними станами аналізованих об’єктів визначаються шляхом розподілу тривалості періоду, що спостерігався, пропорційно кількості моментів, коли фіксувався той чи інший стан об’єкта спостережень.
ГІри вивченні затрат робочого часу широко розповсюджена шмофотографія робочого часу. Вона проводиться самими виконавцями, які фіксують тільки величини втрат робочого часу причини їх виникнення. Це дає змогу проводити самофото-
>афію, не відриваючись від роботи. До листа спостережень праці вник (робітник, технічний виконавець) записує причини пе- рерв у роботі, час їх початку і закінчення. На зворотній стороні листа даються пропозиції щодо усунення втрат часу.
Результати самофотографії аналізуються для розроблення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ліквідацію втрат часу і виконання функцій, не характерних для певної професії.
Нормування праці управлінського персоналу
Основним завданням нормування праці керівників, спеціалістів та технічних виконавців є скорочення непродуктивних затрат часу, забезпечення необхідного рівня завантаження кожного працівника, визначення трудомісткості виконання управу лінських робіт, встановлення необхідної чисельності працівників для конкретних умов їхньої діяльності, оптимальних співвідношень чисельності керівників і виконавців.
Виокремлюють збільшені й диференційовані методи норму-; вання праці управлінців. За збільшеного нормування встановлюється сумарна чисельність управлінських працівників підприємства за окремих функцій управління, а також визначається кваліфікаційно-посадова структура управлінських кадрів Диференційоване нормування передбачає встановлення норм часу на виконання управлінських робіт, їх розподіл між виконавцями та обґрунтування нормованих завдань.
Збільшене нормування чисельності керівників, спеціалістів та технічних виконавців підприємства або його підрозділів здійснюється за нормативами, розрахованими на основі статичним залежностей між чисельністю певної групи управлінців і факторами виробництва (балансова вартість активної частини фондів, чисельність промислово-виробничого персоналу, кількість одиниць устаткування та ін.). Зазначені фактори безпосередньо не відображають трудомісткість робіт з управління виробництвом, а характеризують її лише непрямо.
Методика розробки збільшених нормативів чисельності управі лінського персоналу передбачає виведення статистичних залежностей між чисельністю конкретної групи керівників, спеціалістів чи технічних виконавців та виробничими факторами, щов першу чергу визначають обсяг робіт з відповідної функці управління, та чисельністю управлінського персоналу цієї групи. Такі статистичні залежності найчастіше встановлюються на основі кореляційно-регресивного аналізу і мають вигляд лінійних або ступеневих залежностей, а також таблиць.
Наприклад, норматив чисельності майстрів (Нм), встановлений за результатами обробки даних 201 підприємства різних галузей промисловості, має такий вигляд:
Ям =1,9 + 0,0364^ + 0,00065Фа+0,068¥н1д-8,ЗЯзм, (18.11)
де Чр0б — чисельність основних та допоміжних робітників підприємства;
Фа — балансова вартість активної частини основних фондів, тис. грн;
Чвїл — чисельність робітників-відрядників;
Кзм — коефіцієнт змінності роботи підприємства.
Чисельність спеціалістів та інших категорій управлінського персоналу найчастіше розраховується за допомогою дво- або трифакторних ступеневих залежностей. Наприклад, трифактор- па залежність має такий вигляд:
Н = КХ?Х?ХІ\ (18.12)
Я — норматив чисельності конкретної групи управлінського персоналу;
К — постійний коефіцієнт;
Хх> Х2, Х3 — чисельні значення факторів, які визначають обсяг робіт за конкретної функції управління і відповідно чи- ((‘льність управлінського персоналу;
ар а2, а3 — показники ступеня при чисельних значеннях факторів.
Методи збільшеного нормування не дають змоги визначити і и обхідні затрати часу виконавців на конкретні роботи управлінського характеру, не дозволяють розробити обґрунтовані індивідуальні та колективні нормовані завдання. Для вирішення цих завдань, які забезпечують підвищення продуктивності управлінської праці, використовують диференційоване нормування за допомогою нормативів часу, які розроблені для найбільш масових посад управлінського персоналу. Є нормативи на розробку технологічної документації, конструкторські, креслярські та копіювальні роботи, на роботи з бухгалтерського обліку, діловодства і складання документів щодо постачання і збуту, на роботи, які виконуються економістами з праці, фінансової роботи та ін. Використання всієї сукупності розроблених нормативів дає змогу пронормувати працю більшої частини управлінців.
Для нормування праці спеціалістів і технічних виконавців використовують також метод, що передбачає використання еталонів робіт. Процес нормування у цьому випадку передбачає дві стадії: складання альбому еталонів робіт та їх нормування; оперативне нормування шляхом порівняння роботи, яка нормується, з еталоном при складанні нормованого завдання.
Для тих категорій управлінського персоналу, які.не охоплені нормативами часу, використовують експериментально- аналітичні методи нормування праці, що базуються на розробленні раціональних балансів робочого часу виконавців управлінських робіт.
Нормування праці спеціалістів науково-дослідних інститутів, проектно-конструкторських бюро та інших науково-технічних організацій базується на визначенні нормативної трудомісткості всіх етапів науково-технічних робіт. Для цього використовуються експертні, досвідно-статистичні та аналітичні методи нормування. Основними принципами нормування працівників науково-технічних організацій є:
охоплення нормуванням праці всіх категорій працівників (дослідників, математиків, програмістів, технологів, конструкторів та ін.);
всебічне обґрунтування нормативної трудомісткості науково-технічних робіт з урахуванням технічних, економічних, організаційних, психофізіологічних та соціальних факторів;
відображення в методології нормування ймовірнісного характеру процесу виконання науково-технічних робіт.
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ
Контрольні питання
Що таке нормування праці?
Які першочергові завдання вирішує нормування праці нл підприємстві?
Перелічіть ті елементи затрат робочого часу, які вважаються необхідними для виконання виробничого завдання.
Які елементи затрат робочого часу не включаються в склад норми часу і тому вважаються втратами?
Чим принципово відрізняється норма штучного та штучно-калькуляційного часу?
Як пов’язані між собою норми часу та норми виробітку? Яка математична модель описує цю залежність?
Що таке норми обслуговуванння та норми чисельності? Як вони пов’язані між собою?
Що таке нормоване завдання?
Як ви розумієте термін “метод нормування праці”?
У чому полягає основна відмінність між аналітичними та сумарними методами нормування праці?
На які види поділяється аналітична група методів нормування праці, в чому полягає їх відмінність?
У чому сутність мікроелементного нормування праці?
Які конкретні виробничі завдання вирішує хронометраж та фотографія робочого часу?
Які різновиди фотографії робочого часу ви можете назвати?
У чому полягають переваги методу миттєвих спостережень?
Завдання з розв’язанням
Завдання 1
Розрахувати повну норму часу (трудомісткість) проведення випробовування одного електромеханічного приладу контролером відділу технічного контролю за наступних виробничих умов: основний (технологічний) (fQ) та допоміжний час (£д) становлять у сумі 2,1 хв на проведення одного випробовування; час обслуговування робочого місця та час відпочинку і особистих потреб становить за даними фотографії робочого часу 18 % від оперативного часу; сумарний підготовчо-підсумко- вий (Тпп) час на проведення випробовування партії приладів обсягом у 20 шт. дорівнює 30 хв; час організаційно-технічних перерв (tonT)має невелике значення і тому в розрахунках не враховується.
Розв'язання
Повна норма часу tmKчи норма трудомісткості Нг випробовування одного приладу tmKрозраховується за формулами 18.2 та 18.4.
ОЛ
*шк(^т) = 2,1(1 + 0,18) + — = 3,98 нормо-хв.
Завдання 2
Визначити норму часу і норму виробітку за 8-годинну робочу зміну для токаря на операції виготовлення бронзового вкладиша підшипника ковзання із заготовки, виготовленої за удосконаленою технологією. Ця технологія передбачає отримання заготовки методом лиття в багаторазову металеву форму (кокіль) замість одноразової піщано-глинистої форми, що дає змогу зменшити припуски на механічну обробку і відповідно скоротити трудомісткість токарної обробки вкладиша на 25 % .
Базова норма виробітку становить 12 вкладишів за зміну.
Розв'язання
Базова норма часу (норма трудомісткості) токарної обробки вкладиша розраховується за формулою
вир
де f® — базова норма часу на токарну обробку вкладиша, нормо-хв;
і/® — базова норма трудомісткості цієї ж операції;
Тзм — тривалість робочої зміни, хв;
НІИр — базова норма виробітку, шт. за зміну.
£®(if®)=^-^ = 40 нормо-хв.
і. Сі
Норма часу (трудомісткість) токарної обробки за умов використання заготовки, виготовленої за удосконаленою технологією визначається таким чином:
ок
*®(#т6)=*®(i_y^)=3° н°рмо‘хв»
де 25 — відсоток скорочення трудомісткості токарної обробки за умов використання нової заготовки.
Нова змінна норма виробітку (Н*ир) для токаря визначається за такою залежністю:
„и Тш 8-60
= шт-3‘эмп,у'
Завдання для самостійного розв’язання
Завдання 1
Визначити змінну норму виробітку і фактичний рівень її виконання слюсарем-складальником за таких виробничих умов:
робітник склав за 8-годинну зміну 95 газових клапанів;
норма оперативного часу на складання одного клапана дорівнює 4 хв;
нормована частка витрат підготовчо-підсумкового часу становить 8 %, обслуговування робочого місця 5 %, відпочинку та особистих потреб 7 % від оперативного часу.
Відповідь: змінна норма виробітку — 100 шт., фактичний рівень виконання — 95 % .
Завдання 2
Розрахувати кількість приладів, яку може настроїти регулювальник за половину 8-годинної робочої зміни за таких умов:
загальний підготовчо-підсумковий час на проведення настроювання партії радіоприладів дорівнює ЗО хв;
оперативний час на випробування одного приладу становить 8 хв;
час обслуговування робочого місця і відпочинку та особистих потреб становить у сумі 25 % від оперативного часу.
Відповідь: 21 шт.
Завдання З
Розрахувати кількість трубопровідних фланців, яку зможе виготовити верстатник до кінця 8-годинної зміни при коефіцієнті виконання ним норм виробітку 1,25. Врахувати, що з початку зміни верстатник має виготовити кілька інших деталей, сумарна нормована трудомісткість яких становить 6,5 нор- мо-години, а після цього приступити до виготовлення фланців. Повна норма часу на виготовлення одного фланця становить 0,5 нормо-години.
Відповідь: 7 шт.
