Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Organizatsiya_vir-va.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆
  1. Год 45 хв, крок конвеєра (s) — 1,5 метра.

Розв’язання

Такт поточної лінії: г =

(х н) — інтервал часу між двома виходами виробу.

345 г 13,13

Гзм(100 %-7 %) (480 0,93) ^ 3п 34

Довжина конвеєра: L= cS = 27 1,5 = 40,5 м

Швидкість конвеєра: v = — ==0,11 м/хв.

г 13,13

Перервне потокове виробництво

Завдання З

Розрахувати перервно-поточну лінію.

Вихідні дані: норми часу за операціями становлять: tx= 2,5 хв; t2 =3,5 хв; £3= 2,5 хв; £4= 1,5 хв. Такт поточної лінії г = 5.

Розв’язання

З

30%

4

Обираємо величину комплектування оборотного запасу

Т = 240 хв.

240 хв

50%

1

70%

2

50%

Розраховуємо оборотні запаси:

Розраховуємо кількість робочих місць:

-240^2^

і 456

К 553

2з,4=°;

z„ =2400,21_0 = 19;

3,4

2,5

z,„ 240 0,3 1 240 0,3 1ig

2,5

1,5

Завдання для самостійного вирішення

Завдання 1

Визначте такт, число робочих місць, їх завантаження і запа­си за наступних вихідних даних: змінна програма випуску де­талей становить 50 деталей; тривалість операцій: tx= 18 хв, t2=

9 хв, t3= 27 хв, t4= 17 хв; тривалість зміни — 8 год; регла­ментовані перерви для відпочинку — 5 хв через кожну годину роботи лінії.

Відповідь: г = 9; Сх = 2; С2 = 1; С3 = 3; С4 — 2.

Завдання 2

Визначте величину оборотних запасів, що виникають на поточній лінії за наступних вихідних даних: період комплек­ту нання запасу 2 години; такт поточної лінії 8 хв; норми часу .«і операціями: tx= 8 хв, t2= 4 хв, t3= б хв, t4= 4 хв, £5 = 12 хв,

  1. хв.

Глава 18 організація нормування пращ

  1. Сутність і завдання нормування праці.

182. Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу.

  1. Система норм і нормативів праці.

  2. Методи нормування праці.

  3. Вивчення затрат робочого часу спостереженням.

  4. Нормування праці управлінського персоналу.

Ключові поняття і терміни: нормування праці; підготовчо- підсумковий час; оперативний час; час обслуговування робочого місця; час відпочинку та особистих потреб; організаційно-технічні перерви; втрати робочого часу; норма штучно-калькуляційногй. часу; норма штучного часу; норма часу; норма виробітку; норміІ чисельності; норма обслуговування; норма керованості; нормовщ не завдання; міжгалузеві нормативи; галузеві нормативи; місцеві (заводські) нормативи; збільшені нормативи; нормативи труда* місткості; диференційовані нормативи; методи нормуванні праці; технічно обґрунтована норма; досвідно-статистична нот ма; розрахунково-аналітичний метод; експериментально-аналц тичний метод; мікроелементне нормування; хронометраж; фс тографія робочого часу; метод миттєвих спостережень

Студент повинен вміти: характеризувати сутність нормі\ вання праці; формулювати основні завдання нормування праці відрізняти окремі категорії витрат робочого часу; характеризgвати зміст понять штучного та штучно-калькуляційного час# формулювати сутність основних різновидів норм праці; харакпц ризувати сутність розрахунково-аналітичних методів встанщ лення технічно обґрунтованих норм; формулювати особливосте застосування мікроелементного методу нормування праці; пощ нити переваги і недоліки встановлення норм за допомогою методі вивчення витрат робочого часу спостереженням; формулювати завдання і сутність нормування праці управлінського персоналу

  1. Сутність і завдання нормування праці

Необхідною умовою організації праці та виробничих процесів на підприємстві є встановлення точних витрат часу на всі робо­ти, що виконуються на робочих місцях бригад, дільниць та цехів. Процес встановлення обсягу витрат живої праці, необхід­ної для виконання конкретної роботи в найбільш можливих раціональних та сприятливих організаційно-технічних вироб­ничих умовах, називають нормуванням праці. У результаті цього процесу на кожному підприємстві створюється комплекс обґрунтованих норм праці. Ці норми дають змогу організувати ефективну роботу працівників і устаткування, встановлювати та підтримувати необхідні пропозиції між взаємопов’язаними елементами виробництва, створити таку виробничу систему, яка б задовольняла, з одного боку, вимоги підприємства і тех­нологічного процесу, а з другого — вимоги персоналу та окре­мих працівників.

Один із видатних теоретиків і практиків у сфері організації праці А. Гастєв, визначаючи сутність нормування праці, під­креслював, що нормувати — це означає шукати найбільш вигід­ну організацію праці.

Конкретне коло першочергових завдань, які вирішує норму­вання праці на підприємстві, можна окреслити так:

  • всебічний аналіз методів виконання робіт з урахуванням фізіологічних та поведінкових аспектів з метою їх оптимізації;

  • розрахунок чисельності працівників всіх категорій та кількості устаткування, необхідних для виробництва заплано­ваних обсягів продукції;

  • визначення виробничих завдань окремим працівникам та підрозділам (бригадам, дільницям);

  • розрахунок продуктивності агрегатів та їх комплексів;

  • встановлення тривалості виробничих циклів та розмірів партій предметів праці, періодичності їх запуску-випуску, об- гигів незавершеного виробництва та інших календарно-плано- вих нормативів оперативно-календарного планування;

  • організація оплати праці, забезпечення її позитивної мо- г її нації, спрямованої на активізацію трудової віддачі праців­ників;

  • контроль за обсягом праці та обсягом споживання;

  • калькулювання собівартості окремих видів продукції, робіт та послуг.

У цілому нормування праці не обмежується окресленим ко­лом завдань. У функцію нормування входять також безперерв­не підвищення якості та прогресивності діючих норм, підви­щення частки технічно обґрунтованих норм, розширення сфе­ри нормування праці за рахунок найбільш повного охоплення нормуванням робітників і управлінського персоналу, своєчас­на заміна та перегляд норм праці.

З метою вирішення наведеного комплексу взаємопов’язаних завдань на підприємствах залежно від ступеня централізації управлінських функцій та прийнятої системи розділення кон­кретних робіт з нормування праці створюється один загальний відділ (бюро) організації праці та заробітної плати, а іноді ще й окремі підрозділи (бюро, групи) в цехах та службах. На час­тині підприємств машино- та приладобудування виправдовує себе підхід, коли процесом розробки, перегляду та впроваджен­ня норм праці основних технологічних працівників опікують­ся технологи відповідних структурних підрозділів (відділів головного технолога, металурга, хіміка, зварювальника та ін.); а централізованому підрозділу організації праці та заробітної* плати делегують функцію нормування праці обслуговуючи* робітників та управлінського персоналу, а також організації та оплати праці всіх категорій працівників.

На ефективно працюючих підприємствах норми часу регу­люють всі основні технологічні процеси, роботи і операції T8fбільшість обслуговуючих.

  1. Класифікація витрат робочого часу та склад норми часу

V.

Вирішення всього комплексу завдань, пов’язаних із норму-, ванням праці, в першу чергу, буде залежати від того, наскільки точно розраховані норми будуть відображати обсяг необхідних, витрат часу. З приводу цього постає важливе питання, які ви­трати часу є необхідними і тому мають включатись у склад норм, а які є марно втраченими. Річ у тім, що працівник впр одовж робочої зміни витрачає свій час не тільки на виконання вироб­ничого завдання, а також на відпочинок, особисті потреби, об­слуговування робочого місця, розмови з колегами, ходіиня за матеріалами або інструментами, очікування обслугову-вання та ін.

На підставі цього всі різновиди витрат робочого часу пгоділя- іоться на такі, що необхідні для виконання виробничого зав­дання і повинні обов’язково включатись до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняють­ся недоліками організації праці, недосконалою технол огією, порушеннями трудової дисципліни працівником. Зрозуміло, що ті елементи затрат робочого часу, які належать до втрат, не повинні включатися до складу норм.

Для аналізу затрати робочого часу класифікують за рі-зними ознаками. За найважливішою ознакою відношення затрат часу до виконання виробничого завдання робочий час поділямоть на дві головні складові: час виконання виробничого завдання: (який нормується) і втрати робочого часу (не нормується). У свою чергу ці головні складові поділяються на елементи, наведені у табл. 18.1. Розглянемо коротко сутність наведених у табл. 18.1 категорій витрат робочого часу.

У підготовчо-підсумковий час включають затрати ча«у, не­обхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, становленням інструменту і пристосувань

переоснащенням (заміна пресформ, штампів, фільєр тощо), а також час на вико­нання дій, пов’язаних із початком та завершенням задажгої ро­боти (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової про­дукції контролерові чи майстру; отримання та здавання доку­ментації, інструменту та пристосувань, залишків матеріалів та іи.). Характерна особливість підготовчо-підсумкового часу по­мигає в тому, що в умовах серійного виробництва він затра­чається один раз на всю партію виробів (на всю кількістгь про­дукції), які виробляються без перерви за конкретним робочим нарядом, і величина його не залежить від розміру партії.

Оперативним часом називають час, який затрачаєтеся на

безпосереднє виконання виробничого завдання. Він включає

основний (технологічний) час, який затрачається на зміму фор­ми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі, та допоміжний час. Основний часможе бути машинно-автоматичним, коли робітник лише акткц но спостерігає за перебігом технологічного процесу; машинні ручним, коли процес здійснюється на обладнанні за допомого органів управління, що приводяться у дію вручну, і ручниц коли процес роботи здійснюється без допомоги будь-якого о ладнання (з використанням тільки ручного інструменту та прр стосувань). Допоміжний час затрачається виконавцем на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи. І завантаження та розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнаї ням, контроль технологічного процесу, переходи між обслугі вуючими об’єктами тощо.

Час обслуговування робочого місця визначається затратам робочого часу на дії з догляду за робочим місцем протягом всі

зміни. Він включає час організаційного та технічного обслуго- мування робочого місця. До організаційного обслуговування враховують затрати часу, які мають місце на початку та на­прикінці зміни (час підготовки та розкладання інструменту, технічної документації; затрати часу на прибирання всього цього наприкінці зміни тощо). Час технічного обслуговування лдтрачається на регулювання обладнання та оснащення; замі­ну інструменту при його затупленні чи поломці; прибирання гтружки, формувальної суміші або інших матеріалів тощо.

Час відпочинку та особистих потреб становить фізіологічно необхідні затрати часу, які залежать від умов виконання ви­робничих завдань.

Перерви з організаційно-технічних причин зумовлюються песинхронністю виробничих процесів, пов’язаних з особливос­тями технології та організації виробництва; специфікою робо­ти обладнання, механізмів, транспортних засобів, передаваль­них пристроїв тощо.

Втрати робочого часу, які не включаються до складу норми •шоу, можна розділити на дві категорії: втрати, що не залежать під працівника; втрати з вини працівника.До першої групи втрат зараховують непродуктивну роботу таочікування виробничого завдання від бригадира, майстра чи менеджера або час затримки обслуговування робочого місця заго- тіцельною, ремонтною, контрольною та іншими функціями. Не­продуктивна робота — це час, витрачений на ходіння за матеріа- чпмиабо інструментом; втрати часу на виготовлення бракованої продукції з причин невідповідності хімічного складу чи власти- тей сировини та матеріалів, неякісної конструкторської або хиологічної документації; виходу з ладу обладнання під час перебігу технологічних процесів; раптового відключення елект­роенергії або припинення подачі інших енергоносіїв тощо.Витрати з вини працівника зумовлюються запізненнями, про­чими та іншими порушеннями трудової дисципліни.Наведена класифікація затрат робочого часу дає можливість ін тп повити склад об’єктивно необхідних затрат робочого часу дня виконання конкретної роботи. Величина необхідних затрат рпоочого часу на одиницю конкретної роботи становить норму •мн у (£ч), яка складається з таких елементів (табл. 18.1):

t =t +t +f+t * +t « +t +t . (18.1)

ч пп о д ообс тобс воп *отп V

Наведена сума затрат робочого часу фактично є калькуля­цією затрат часу на одиницю роботи (операцію) чи продукції (заготовку, деталь, виріб, тонну тощо) і тому має назву штуч1 но-калькуляційного часу. Величина норм часу вимірюється в людино-хвилинах або людино-годинах.

Підготовчо-підсумковий час визначається на всю партію чі| ряд однотипних робіт і тоді на одиницю продукції чи робот#

т

його величина буде становити відношення ..пп , де Тпп — заі

гальний підготовчо-підсумковий час на всю партію предметі! праці або ряд однотипних робіт, an— кількість предметів працІ у партії (однотипних робіт). ^

Оперативний час (ton) повторюється з кожною операцією] одиницею продукції чи роботи, а всі інші складові не повтор: ються з кожною одиницею роботи, тому час обслуговуванн. робочого місця, відпочинок та особисті потреби, організаці: но-технічні перерви визначаються як середні величини у час ках чи відсотках від оперативного часу.

Затрати робочого часу на одиницю роботи чи продукції б^ урахування підготовчо-підсумкового часу мають назву норм) штучного часу (fm). Для його визначення використовують тщ формулу:

+(18.І

де ККвоп, Яотп — відповідно нормативні коефіцієнти на слуговування робочого місця, відпочинок та особисті потребі організаційно-технічні перерви (в частках від оперативно; часу).

При цьому оперативний час (£оп), як видно із класифіка: затрат робочого часу (табл. 18.1), є сумою основного (t0) та ді поміжного (<д):

В умовах масового та великосерійного виробництва роботи, місі відносять до підготовчо-підсумкового часу і, перш за все, переналагодження обладнання, здійснюються під час обідніх тп міжзмінних перерв, тому норма штучного часу (*ш) буде пов­іймо нормою часу на одиницю продукції чи роботи.

Для умов інших організаційних типів виробництва повна норма часу становить штучно-калькуляційний час (£шк):

tuiK=tm (18.4)

Норми часу посідають центральне місце у системі норм і нор­мативів, тому що робочий час є загальним вимірювачем праці. Псі інші норми праці є похідними від норм часу.

Таким чином, норма часу (трудомісткість) — це кількість робочого часу, необхідна для виконання одиниці конкретної роботи (операції) чи виготовлення одиниці продукції одним або групою працівників відповідної кваліфікації і професійного гкладу в найбільш раціональних для певного підприємства організаційних, технічних та господарських умовах з ураху- иішням передового досвіду.

І Іа ефективно працюючих підприємствах нормами часу ре­гул юють всі основні технологічні процеси, роботи і операції та Піл і,шість обслуговуючих.

  1. Система норм і нормативів праці

З метою ефективного використання функцій нормування праці ни підприємстві створюється спеціальна система норм і норма- тиши праці, яка є складовою загального нормативного господар- гтмм підприємства (більш детально у гл. 22, підрозд. 22.3).

Норми і нормативи праці класифікують за різними ознаками. За своїм призначенням розрізняють норми часу, тривалості, виробітку, чисельності, обслуговування, керованості.

(бутність та склад норми часу були детально розглянуті у попередньому розділі, тому зупинимось на інших видах норм Нріщі.

Норма часу — це час, за який може бути виконана одиниця роботи (операція) або виготовлений конкретний обсяг продукції на одному агрегаті чи одному робочому місці. Цей час складається з тривалості технологічного впливу на предмет (предмети) праці і неминучих перерв. Норма часу вимірюється в хвилинах чи годинах.

В умовах, коли виконання роботи (операції) потребує одшгі часної участі декількох робітників, норма часу (трудомісткість) буде мати більше значення, ніж норма тривалості. Якщо один робітник обслуговує декілька агрегатів (верстатів, термічних печей, гальванічних ванн, апаратів тощо), норма часу,трудомісткість будуть менші за норму тривалості. І, нарешті, коли один робітник обслуговує один агрегат, норма часу і трудомісткість будуть відповідати значенню норми тривалості. 1 Норма виробітку — це встановлений обсяг робіт (кількість одиниць продукції), який працівник чи група працівник відповідної кваліфікації та професійного складу мають виконати за одиницю робочого часу в раціональних організаційно-технічних умовах.

При нормуванні праці основних (технологічних) робітників норми виробітку використовуються у випадках, коли протягом робочого дня (зміни) виконується одна і та сама робота зі незмінного складу виконавців. Норму виробітку в цьому випадку можна розглядати як завдання працівнику або груп працівників в натуральних одиницях (штуках; тоннах; погонних, квадратних чи кубічних метрах; літрах тощо) на конкретний період (зміну, годину). Норма виробітку виступає також у ролі норми продуктивності праці.

Норма виробітку (Нв) визначається нормою часу і тривалії стю періоду, на який встановлюється норма виробітку: л

де Тп — тривалість періоду, на який встановлюється нормі виробітку. -'і

Між нормою виробітку і нормою часу є зворотна залежність тобто зі зниженням норми часу норма виробітку збільшується Однак змінюються ці величини не однаково: норма виробітку

зростає більшою мірою, ніж зменшується норма часу (тру­домісткість). Вказану залежність ілюструють такі формули:

100 у

100*

та х =

У (100-х)

до у — відсоток збільшення норми виробітку;

х — відсоток зменшення норми часу (трудомісткості). Норма чисельності (Нч) — це встановлена чисельність пра­цівників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, не­обхідна

для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт в оптимальних організаційно-технічних умовах виробництва.

Наприклад, норма чисельності виробничої бригади, яка пра­цює на ковальських молотах без маніпулятора з масою падаю­чих частин 3 тонни, включає: коваля (бригадира), чотирьох підручних коваля та машиніста молота, тобто всього шістьох.

Норма обслуговування (Н0) становить кількість виробничих об’єктів (верстатів, термічних печей, апаратів, робочих місць тощо), закріплених для обслуговування за одним працівником чи групою працівників відповідної кваліфікації та професійно­го складу впродовж робочого часу в конкретних організаційно- технічних умовах.

Норма обслуговування обернено пропорційна нормі часу і вслуговування і використовується насамперед при нормуванні праці робітників, які одночасно обслуговують декілька агре- пітів чи інших об’єктів.

Різновидом норми обслуговування є норма керованості (і/к), яка визначає число працівників або структурних підрозділів, котрі є безпосередньо підлеглими одному керівникові.

З метою підвищення зацікавленості в результатах праці працівників з погодинною формою оплати праці їм встановлю­ються нормовані завдання.

Нормоване завдання — це встановлена номенклатура та обсяг робіт, котрі мають бути виконані одним працівником чи оригадою (ланкою) за визначений період (зміну, місяць) з до­триманням вимог до якості продукції чи робіт.

Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необ­хідний результат діяльності працівників, однак на відміну від неї нормоване завдання може встановлюватися не тільки в на­туральних одиницях (штуках, тоннах, літрах тощо), а також у нормо-годинах (нормованих людино-годинах) чи в нормо-грив- нях. Таким чином норма виробітку може розглядатись як осо­бистий випадок нормованого завдання.

Найбільш повна і обґрунтована система нормативів викори­стовується в машинобудуванні. Для нормування основного (тех­нологічного) часу розроблені загальномашинобудівні нормати­ви режимів різання на верстатах і нормативи основного часу на одиницю довжини (100 мм) обробки у напрямку подачі. Роз­роблені нормативи допоміжного часу, часу обслуговування ро­бочого місця, підготовчо-підсумкового часу. На їх основі роз­раховані нормативи на технологічні переходи та обробку по­верхні деталей за окремими операціями і в цілому на виготов­лення деталей.

На більшості середніх та великих підприємств використову­ються нормативи різного ступеня збільшеності на складальні, ливарні, термічні та хіміко-термічні, гальванічні, ковальсько- штампувальні, зварювальні, лако-фарбувальні, ремонтні, де­ревообробні та інші роботи.

За сферою застосування нормативи праці диференціюються на міжгалузеві, галузеві та місцеві.

Міжгалузеві нормативи призначені для нормування праці робітників однакових професій і спеціальностей, зайнятих ви­конанням однорідних технологічних процесів на підприємствах різних галузей господарства, незалежно від їх підпорядкова­ності міністерствам і відомствам.

Галузеві нормативи використовуються для нормування праці на роботах, які виконуються на однорідних за типом виробни­чих підприємствах галузі, і враховують специфіку умов, особ­ливості техніки, технології, організації виробництва та праці.

Міжгалузеві й галузеві нормативи мають рекомендаційний характер для підприємств.

Місцеві (заводські) нормативи на види робіт та операцій, які характерні тільки для конкретного підприємства, розроб­ляються відповідними підрозділами самого підприємства або спеціалізованими сторонніми організаціями на основі госпроз­рахункових договорів. Місцеві нормативи затверджуються адміністрацією підприємства і погоджуються з профсоюзною організацією.

За ступенем збільшення нормативи часу поділяють на збіль­шені та диференційовані.

До збільшених нормативів належать нормативи часу, роз­роблені на операції або комплекси технологічно чи організа­ційно пов’язаних між собою трудових прийомів. Вони призна­чаються для встановлення норм в умовах середньосерійного, дрібносерійного та одиничного виробництва. Ступінь збільше­ності нормативів часу визначається не тільки числом трудових елементів, які входять у них, а також числом включених в них категорій затрат робочого часу. Нормативи часу, які вміщують всі різновиди необхідних затрат робочого часу, мають назву нормативів трудомісткості.

До диференційованих нормативів належать норматини часу, розроблені на виконання окремих трудових прийомів, дій і рухів. Диференційовані нормативи часу на виконання трудо­вих рухів носять назву мікроелементних. Мікроелементні нор­мативи використовують для проектування роботи в умовах масового та великосерійного виробництва і цей процес нпзипа- ють мікроелементним нормуванням праці.

  1. Методи нормування праці

Під методами нормування праці розуміють технологію вста­новлення норм, яка включає такі загальні етапи: аналіз трудо­вого процесу виконавця чи групи виконавців; проектування раціональної роботи; розрахунок норм праці.

Методи нормування праці поділяють на дві групи: аналітичні та сумарні.

Аналітичні методи нормування передбачають:

  • аналіз конкретного трудового процесу і розподіл його на елементи;

  • проектування раціональних організаційно-технічних умов виконання окремих елементів і всієї роботи в цілому;

  • розрахунок необхідних затрат часу за елементами і на роботу в цілому;

  • розробку і впровадження у виробництво комплексу за­ходів, які б забезпечували виконання розрахованої норми.

Норми, встановлені за допомогою аналітичних методів, ма­ють назву технічно обґрунтованих.

Сумарні методи передбачають встановлення норм праці без аналізу і розподілу роботи, що проектується, на елементи; без раціоналізації організаційно-технологічних умов виконання роботи. Розрізняють досвідний метод, коли норма встанов­люється на основі виробничого досвіду нормувальника чи май­стра, та статистичний метод, що передбачає використання ста­тистичних даних про фактичні затрати робочого часу на ана­логічні роботи у минулому. Норми праці, встановлені за допо­могою сумарних методів, мають назву досвідно-статистичних. Такі норми не дають змоги ефективно використовувати вироб­ничі ресурси і мають якнайшвидше замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами.

За методикою отримання вихідних даних для встановлення витрат праці аналітичні методи розподіляються на розрахун- ково-аналітичні, використання яких базується на нормативних матеріалах, та експериментально-аналітичні, коли первинна інформація отримується шляхом проведення експериментів та спостережень у виробничих умовах. Розрахунково-аналітичні методи у теперішній час є основними, оскільки вони забезпечу­ють необхідний ступінь обґрунтованості норм за значно мен­ших витрат на підготовку первинної інформації.

В умовах масового і великосерійного виробництва розра­хунково-аналітичні та експериментально-аналітичні методи використовуються комплексно. Попередній варіант органі­зації роботи та величини норми розраховується за норматива­ми, а остаточний уточнюється на основі спостережень та екс­периментів.

На підприємствах найчастіше використовують розрахунко- во-аналітичний метод, оскільки він менш трудомісткий і дає можливість розрахувати норми праці ще на стадії проектуван­ня роботи. Метод передбачає використання попередньо розроб­лених нормативів часу різного ступеня збільшення або аналі­тичних залежностей між затратами часу на виконання робіт (операцій) чи їх елементів та виробничими факторами.

Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основ­ний машинний час (tQ) у хвилинах розраховується так:

де L— розрахункова довжина обробки, мм;

і — кількість проходів;

п — число обертів чи подвійних ходів за хвилину;

S— величина подачі інструменту за один оберт чи подвійний хід, мм.

Кожен організаційний тип виробництва виокремлюється властивими йому технічною озброєністю, спеціалізацією, ква­ліфікацією робітників, системою організації та обслуговуван­ня робочих місць, методом нормування праці, характером нор­мативів, що використовуються для нормування.

В одиничному, дрібносерійному і частково у середньосерій- ному виробництві економічно не виправдане застосування ди­ференційованих нормативів. Норми у цьому випадку розрахо­вуються за допомогою збільшених нормативів, які розроблені найчастіше на комплекси пов’язаних між собою трудових прийомів. До збільшених нормативів відносяться типові та єдині норми. Типові норми розробляються на однорідні робо­ти, які виконуються за типовою технологією. Єдині норми роз­робляються на однорідні роботи, що виконуються в будь-яких галузях за однаковою технологією.

У масовому, великосерійному, а іноді й у середньосерійному виробництві створюються економічно сприятливі умови для ре­тельного проектування роботи. Це дає можливість здійснювати детальний аналіз змісту роботи й організації праці, вивчати пе­редовий досвід, розробляти раціональні режими роботи облад­нання, перевіряти якість встановлених норм на робочому місці. У таких умовах нормування проводять з використанням дифе­ренційованих елементних або мікроелементних нормативів часу.

Мікроелементне нормування базується на тому, що будь-які найскладніші трудові процеси становлять комбінацію простих або первісних елементів, таких як “узяти”, “перемістити”, “зро­бити крок”, “перевести погляд”, “нахилитись” тощо. їх нази­вають мікроелементами трудового процесу.

До числа мікроелементних систем, які широко використову­ються в розвинутих країнах, належать базові системи МТМ-1 та Work-Factor, а також збільшені системи МТМ-2, МТМ-3 та ін.

Універсальна система МТМ-1, яка була розроблена на базі даних електротехнічної промисловості США, включає 21 мікро­елемент та 350 значень їх нормативної тривалості. Ця три­валість визначається в спеціальних одиницях, які дорівнюють одній стотисячній години, або 6 десятитисячних хвилини або

  1. 036 с. Система МТМ-1 рекомендується для використання в умо­вах масового й великосерійного виробництва, МТМ-2 — у се- редньосерійному виробництві, а МТМ-3 — у дрібносерійному та одиничному. За рахунок об’єднання рухів, скорочення числа факторів, які впливають на тривалість рухів, кількість мікрое­лементів у системі МТМ-2 дорівнює 11, а у МТМ-3 їх всього 6.

Широко застосовують за кордоном і систему Modapts(МО- ДАПТС), яка належить до третього покоління систем мікроеле- ментних нормативів часу. Найчастіше нормувальники назива­ють її модульною системою. Вона призначена для аналізу, про­ектування і нормування трудових процесів у серійному вироб­ництві. Найцінніша її особливість — це простота. Число різно­видів нормативів зведено до 27. Більшість мікроелементів пред; ставлено у вигляді малюнків, що легко запам’ятовуються. Зна­чення нормативного часу представлені у модах. Один мод дорів­нює 1/8 с, або з надбавкою на відпочинок і особисті потреби у розмірі 10,75 % — 1/7 с. Характеристика мікроелементних нор­мативів модульної системи представлена у табл. 18.2.

Таблиця 18.2. Характеристика мікроелементних нормативів системи МОДАПТС

Індекс

елементів

Характеристика елемента

Норматив,

мод

1

2

3

Р1

Рух пальців — 2—3 см

1

Р2

Рух кисті — близько 6 см

2

РЗ

Рух за участю передпліччя — близько 15 см

3

Р4

Рух за участю плеча — близько ЗО см

4

Р5

Рух з повним розмахом — близько 45 см

5

Провдовження табл. 18.2

1

2

3

во

Захват предмета шляхом доторкання, достатнім для його перенесення

0

В1

Захват одним охоплюючим рухом пальців

1

В2

Рух для зміни початкового захвату (перехват)

2

ВЗ

Захват предмета охоплюючим рухом пальців з мінімальними допоміжними труднощами (з пошуковими і відокремлю­ючими рухами)

3

В5

Захват предмета шляхом точного доторкання з зоровим і м’язовим контролем

5

В7

Захват предмета охоплюючим рухом пальців при зазначених для В5 умовах або з сильним натиском

7

ПО

Кінцевий елемент при перенесенні предмета до упору або в невизначене місце

0

П2

Встановити предмет із зоровим і (або) м’язовим контролем без сповільнення і з можливою однією корекцією руху

2

П5

Точне встановлення предмета, коли потрібно зосередити увагу

5

П7

Точне встановлення предмета, яке потребує декількох коригуючих рухів у складних умовах

7

П10

Точне встановлення предмета, яке потребує декількох коригуючих рухів у дуже складних умовах

10

У1

Допоміжний час для переміщення предметів при зусиллі до 3 кгс (на кожні 3—4 кгс додається 1 мод)

1

Закінчення табл. 18.2

1

2

3

Ж4

Натиснути зі значним зусиллям

4

ВР4

Рух руки — обертальний, на кожне повне обертання або більше 180°

4

НЗ

Рух ноги в гомілковостопному суглобі (на педалі)

3

Н5

Рух ноги в колінному або тазостегновому суглобі

5

Ш5

Ходьба (1 крок)

5

К5

Поворот корпуса

5

К10

Нахил до колін з вирівнюванням

10

К17

Низький нахил (майже до долу) з вирівненням

17

СЗО

Сісти і встати з відсуванням стільця

ЗО

Г2

Переміщення очей або фокусування

їх з аналізом наявності або відсутності певної

ознаки

2

ДЗ

Аналіз інформації з вибором одного із декількох (до п’яти можливих) рішень

3

Моделювання організації трудового процесу при використанні^ мікроелементних систем зводиться до опису за допомогою мікроб; елементних трудових рухів та розумово-зорової діяльності npa-i'jцівника при виконанні тієї чи іншої роботи. Це дає змогу ство-f, рити модель процесу, який досліджується, відтворити відношені ня між елементами цього процесу з урахуванням багатьох факі торів і, таким чином, наблизити його до реальних умов.

Приклад проведення мікроелементного аналізу трудового); прийому “Відкривання (закривання) запорного вентиля”, якийчасто повторюється в роботі апаратників хімічної, нафтохімічної, харчопереробної та інших галузей промисловості, наведений у табл. 18.3.

Таблиця 18.3. Карта мікроелементного аналізу трудового прийо­му “Відкривання (закривання)запорного вентиля”

Найменування тру­дових дій

Повто­

рюва­

ність

Мікроелемент- на модель тру­дових дій

Трива­лість од­нієї дії, мод

Сумарна трива­лість на трудо­вий прийом, мод

1. Протягти руку і взятись за ма­ховик запорно­го вентиля

1

Р5 — В1

6

6

2. Відкрутити (за­крутити) махо­вик

  1. поворотом на 60°

  2. поворотом на 120°

(ЗО)

15

(Р2-ПОР2-В1)

РЗ-ПОРЗ-В1

(5)

7

(150)

105

3. Довернути ма­ховик до упору

1

Р1-ПО-У2

3

3

4. Прибрати руку з маховика вен­тиля

1

Р5-ПО

5

5

Всього на трудовий прийом

119

При проведенні аналізу було враховано те, що апаратники, відкриваючи або закриваючи запорний вентиль, роблять обер­тальні рухи кистю руки в межах від 60 до120°. З метою вибору кращого варіанта виконання цієї трудової дії були проаналізо­вані дві моделі виконання дії: 1) поворотом маховика на 60° і

  1. поворотом на 120°. Тоді повторюванність при закручуванні (відкручуванні) маховика вентиля на 5 повних обертів стано­витиме для першого варіанта: 5 • 360 / 60 = 30 дій, а для друго­го варіанта — 5 • 360 / 120 =15 дій, що і відображено у колонці

  1. табл.18.3.

16 6-585

Виконання трудової дії “Відкрутити (закрутити) маховик” за варіантом 2.2 забезпечує (колонка 6) суттєво менші затрати часу (105 мод), ніж варіант 2.1 (150 мод). Кількісні характери­стики менш ефективного варіанта 2.1 взяті у таблиці 18.3 в дужки і при визначенні сумарної тривалості трудового прийо­му, що аналізується, не враховані.

Розроблена карта аналізу дає змогу з високою точністю ви­значити чистий оперативний час (*0) на виконання трудового прийому, який становитиме: 119 • 1/8 * 15 с * 0,25 хв, а опера­тивний час з урахуванням затрат часу на відпочинок та осо­бисті потреби: 119 • 1/7 = 17 с » 0,3 хв.

Крім модульної, в Україні та країнах СНД використовується ще система БСМ-1 (базова система мікроелементів). Вихід­ними даними для розробки цієї системи стали затрати часу кваліфікованих робітників на виконання основних рухів та їх комплексів, які були отримані при дослідженні трудових про­цесів з використанням відео- та кінозйомки.

Система включає 20 базових мікроелементів, об’єднаних у чотири групи: рухи рук, корпусу, ніг та рухи очей.

Методично система БСМ-1 найбільш близька до МТМ-1, але остання побудована тільки на базі досліджень у електро­технічній галузі, у той час як при розробці БСМ-1 були врахо­вані особливості 10 галузей промисловості. Крім цього, по­рівняно з МТМ-1, у базовій системі розширений склад фак­торів, які впливають на нормативну тривалість мікроеле­ментів. Система БСМ-1 призначена для вирішення питань організації та нормування праці (проектування роботи) на про­мислових підприємствах масового та великосерійного вироб­ництва.

  1. Вивчення затрат робочого часу спостереженням

Вивчення затрат робочого часу необхідне не тільки для вста­новлення норм часу експериментально-аналітичним методом, а й для перевірки можливостей робочого місця, встановлення причин втрат робочого часу виконавцями робіт, вивчення та узагальнення передового досвіду. Дані, отримані під час спо­стережень, можуть слугувати вихідною базою для перепроек­тування робіт з метою підвищення продуктивності праці.

Відповідно до цілей спостережень виділяють такі базові мето­ди: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

Хронометраж становить метод аналізу прийомів праці й визначення середньої фактичної тривалості повторюваних еле­ментів виробничої операції. Хронометраж виконується у складі таких етапів:

  • вибір об’єктів спостережень;

  • розподіл роботи, що вивчається, на складові елементи;

  • встановлення фіксажних меж точок елементів;

  • визначення необхідного числа спостережень;

  • проведення вимірів тривалості елементів роботи, що ви­вчаються;

  • обробка і аналіз результатів спостережень;

  • визначення необхідного часу на виконання елементів ро­боти.

Взагалі, хронометраж використовується для вирішення ши­рокого кола виробничих завдань. Якщо мета хронометражу — встановлення норм часу при впровадженні нових технологій або уточнення норм в умовах діючого виробництва, то як об’єк­ти спостережень рекомендуються робітники чи бригади, резуль­тати діяльності яких перебувають на рівні між середньою про­дуктивністю, досягнутою всіма робітниками, і продуктивністю передових робітників.

При проведенні хронометражу для розробки нормативів часу об’єктами спостережень мають бути типові виконавці певної роботи, які володіють необхідними психофізіологічними харак­теристиками, кваліфікацією і виконують роботу в необхідному темпі.

Коли хронометраж використовується для вивчення передо­вого досвіду, об’єктами спостережень є ті робітники, які вико­ристовують найбільш ефективні прийоми і методи праці.

Хронометраж може проводитись для виявлення причин не­виконання норм окремими робітниками і встановлення вироб­ничих факторів, що заважають виконанню норм праці.

Ступінь розділу роботи на складові елементи залежить перш за все від організаційного типу виробництва. В умовах масово­го виробництва здійснюється найбільш глибокий поелемент- ний розподіл роботи, яка є об’єктом вивчення.

За кожним виділеним елементом, що є об’єктом хрономет­ражу, встановлюють його межі, які називають фіксованими

точками. Фіксажні точки — це різко виражені за звуковим або зоровим сприйняттям моменти початку та закінчення еле­ментів роботи. Наприклад, фіксажними точками можуть бути дотик руки до кнопки пуску верстата, характерний звук на початку процесу різання заготовки та ін.

Кількість необхідних спостережень залежить від типу вироб­ництва та тривалості елементів роботи, що вивчається (табл. 18.4).

Таблиця 18.4. Необхідна кількість спостережень при хроно- метражі

Організаційний тип виробни­цтва

Тривалість елемента, що вивчається, хвилин

до

0,1

0,1—

0,25

0,25

—0,5

і

ю

о

1—2

2—5

сп

Н* І

О 1

10—

20

більше

20

Масове

125

80

50

35

25

20

15

12

Велико-

серійне

—

—

35

25

20

15

12

10

Середньо-

серійне

—

—

—

—

15

12

10

8

6

Дрібносерійне

10

8

6

5

Стійкість хроноряду визначають за допомогою коефіцієнта стійкості (ІС^) як відношення максимальної тривалості елемента хроноряду (fmax) до мінімальної (fmin):

К„=^. (18.9)

^ШІП

Фактичний коефіцієнт стійкості порівнюють з нормативним. Якщо фактичний КСТ не більший за нормативний, то хроноряд вважають стійким. У разі, коли фактичне значення коефіцієнта стійкості більше, ніж нормативне, то виключають fmaxі перера­ховують КСТ (і так, поки Кст опиниться у межах нормативних значень). Залежно від організаційного типу виробництва та три­валості складових хроноряду нормативний коефіцієнт стійкості хроноряду лежить у межах 1,2—3,0 (табл. 18.5).

Таблиця 18.5. Нормативні коефіцієнти стійкості хроноряду

Серійність виробництва на певному робочому місці і тривалість елемента робо­ти, що вивчається

Нормативний коефіцієнт стійкості хроноряду

Машин­на робота

Машин­

но-ручна

робота

Активне спостереженя за роботою обладнання

Ручна

робота

Масове виробництво

Тривалість елемента: до 10 с

1,2

1,5

1,5

2,0

понад 10 с

ІД

1,2

1,3

1,5

Великосерійне вироб­ництво

Тривалість елемента: до 10 с

1,2

1,6

1,8

2,3

понад 10 с

1.1

1,3

1,5

1,7

Середньосерійне вироб­ництво

Тривалість елемента: до 10 с

1.2

2,0

2,0

2,5

понад 10 с

1,1

1,6

1,8

2,3

Дрібносерійне вироб­ництво

1,2

2,0

2,5

3,0

Нормативний час на виконання елементів роботи розрахо­вується як середньоарифметичне значення хронометражного ряду. Це робиться уже після аналізу результатів хронометра­жу, під час проведення якого вилучаються зайві рухи і дії, дається оцінка можливості суміщення окремих елементів та зменшення їх тривалості.

Фотографія робочого часу (ФРЧ) служить для встановлен­ня структури його витрат протягом робочої зміни або її части­ни. Якщо при хронометражі найчастіше об’єктом досліджень є оперативний час, то при фотографії робочого часу фіксуються штрати часу на всі різновиди робіт, перерв та витрат, які спо­стерігаються впродовж визначеного під час спостережень про­міжку часу.

ФРЧ може проводитися двома методами: безпосередніми вимірами часу та методом миттєвих спостережень. Обидва різновиди можна використовувати при вивченні затрат часу як окремими виконавцями, так і групами виконавців. Окрім цьо­го, ФРЧ використовується для вивчення затрат робочого часу як для робітників, так і управлінського персоналу.

Фотографія робочого часу може бути індивідуальна, коли спостереження ведуть за окремим виконавцем, і групова, ко­ли вивчають роботу ланки, бригади або дільниці.

При проведенні індивідуальної ФРЧ у нормувальника (тех­нолога) є можливість вивчати не тільки витрати робочого часу, а також кількість виробленої продукції у період спостережень, завантаженість обладнання та інші важливі виробничі фактори. Обробка результатів спостережень здійснюється за етапами:

  • визначення затрат часу за окремими роботами та функ­ціями, включаючи також і втрати робочого часу;

  • індексація витрат, тобто зарахування їх до певних уніфі­кованих категорій;

  • складання фактичного та проектного балансу робочого часу.

При цьому проектний баланс складається з вилученням

втрат робочого часу з провини працівників, непродуктивної роботи та інших елементів затрат робочого часу, які не вклю­чаються у склад норми часу.

Групова (бригадна) фотографія робочого часу найчастіше використовується в умовах групової організації праці з метою вивчення наявного розподілу і кооперації праці в бригаді (лан­ці), використання робочого часу, завантаженості членів брига­ди, ефективності використання обладнання. Залежно від числа об’єктів спостереження використовують метод безпосередніх спостережень, маршрутну фотографію та метод миттєвих спо­стережень.

Метод безпосередніх спостережень використовується при обстеженні невеликої групи робітників чисельністю 2—3 осо­би, які мають перебувати у полі зору спостерігача. Порядок проведення спостережень такий самий, як і при індивідуальній фотографії робочого часу.

Метод маршрутної фотографії використовується за більшої чисельності об’єктів спостереження (4—15 робочих місць). Спостереження здійснюються шляхом фіксації видів затрат ї втрат робочого часу в процесі обходу робочих місць спостеріга- чем через попередньо встановлені невеликі проміжки часу, величина яких залежить від числа об’єктів (робочих місць), що спостерігаються. Рекомендується використовувати такі ін­тервали обходів: при одночасному спостереженні до 5 об’єктів інтервал становить 1 хвилину; при 6—10 — 2 хвилини; при 11—15 — 3 хвилини.

Бланк спостережень маршрутної ФРЧ вміщує за умови 8-годинної робочої зміни та однохвилинного інтервалу спосте­режень 480 рядків, за 2-хвилинного — 240 і 3-хвилинного — 160 рядків (табл. 18.6).

Таблиця 18.6. Результати маршрутної фотографії робочого часу бригади чисельністю 6 осіб

І їомер обходу (інтервал —

2 хвилини)

Порядковий номер робочого місця

Помічені відхилення від нормальних умов виконання робіт

1

2

3

4

5

6

Індекс затрат робочого часу

1

ПП

ПП

В

ОБС

В

ОБС

2

ОБС

ОП

ПП

ОП

В

ОП

3

ОП

ОП

ОП

ОП

ПП

ОП

4

ОП

ОБС

ОП

ОП

ПП

ОБС

240

ОБС

ОБС

В

ПП

ПП

В

У табл. 18.6 використані такі скорочення (індекси) затрат робочого часу: ПП — підготовчо-підсумковий час, В — відсутній на робочому місці, ОБС — обслуговування робочого місця, ОП — оперативний час.

Обробка результатів спостережень полягає в сумуванні кіль­кості однакових індексів за кожним працівником і перемно­женні цієї суми на величину інтервалу спостережень. Отримані добутки будуть відповідати загальним за зміну затратам робо­чого часу за їх видами: підготовчо-підсумковий, оперативний

Маршрутна фотографія дає змогу скласти баланси робочого часу як окремих виконавців, так і бригади в цілому.

ФРЧ, яка здійснюється методом миттєвих спостережень, за змістом є статистичним методом отримання даних про викори­стання робочого часу та його втрати. За допомогою цього мето­ду, як правило, вивчають тільки два елементи затрат робочого часу: час роботи та час втрат.

Найбільш вагома перевага цього методу — можливість уник­нути безпосереднього контакту з працівниками. Справа у тому, що під час проведення хронометражу або ФРЧ частина праців­ників намагається приховувати свої резерви. Вони, не без підстав, вважають, що при коректуванні норм часу в бік зменшення їх норми виробітку адекватно підвищаться, і за ту саму заробітну плату (при почасовій формі оплати) їм доведеться виконувати більший обсяг роботи. Деякою мірою вони мають рацію, оскіль­ки окремі роботодавці думають тільки про те, як би менше за­платити за роботу. Скажімо, верстатник може непомітно для спо­стерігача зменшити швидкість різання чи величину подачі, може робити непотрібні дії при закріплюванні заготовки тощо.

У разі проведення миттєвих спостережень працівники мо­жуть і не знати про проведення експериментів, оскільки спо­стереження проводять у процесі обходу робочих місць.

Додатковими перевагами методу є:

  • можливість визначення структури затрат робочого часу практично за будь-якої кількості об’єктів, що спостерігаються;;

  • відсутність психологічного впливу спостерігачів на пра-і цівників;

  • суттєве зменшення порівняно з іншими методами трудо-, місткості вивчення і аналізу затрат робочого часу нормуваль-* ником.

При проведенні ФРЧ методом миттєвих спостережень спо­чатку встановлюють перелік тих станів спостережуваних об’єк* тів, які будуть фіксуватись, та присвоюють їм умовні індекси* Наприклад, А — обладнання діє, Б — обладнання простоює під час його обслуговування, В — обладнання простоює під час очікування обслуговування, Г — цілозмінні простої обладнані ня, пов’язані з відсутністю роботи. Після цього визначають маршрути обходів спостерігача. Фіксація стану робочого місці* може здійснюватись двома способами: через рівні або чере# випадково вибрані проміжки часу.

Структура змінного фонду робочого часу суттєво відрізняєть­ся за змінами та робочими місцями. На підставі цього для отри­мання достовірних даних про реальну структуру затрат робо­чого часу необхідно провести достатню кількість спостережень. Звичайно кількість спостережень визначається на основі ста­тистичної теорії вибірки на основі необхідної достовірності кінцевих результатів. У практичній роботі для визначення кількості миттєвих спостережень (М) користуються такою фор­мулою:

м=*к~Ь~)ш' (18Л0)

зав

де К — коефіцієнт, який визначається організаційним типом виробництва. Так, для масового та великосерійного виробниц­тва if= 2, для середньосерійного К — 3, а для дрібносерійного та одиничного К = 4;

К3йВ — попередня оцінка рівня завантаженості працівника чи робочого місця тим елементом затрат робочого часу, який має найменше значення в структурі робочої зміни (в частках одиниці);

П — припустима помилка результатів спостережень у част­ках одиниці.

Коефіцієнт завантаженості (Кзав) у розрахунках береться як очікуване орієнтовне значення. Значення припустимої помил­ки кінцевих результатів спостережень (П) приймають у діапа­зоні 0,05—0,2 (менші значення для умов масового виробницт­ва, більші — для дрібносерійного й одиничного).

Величини затрат робочого часу за спостережуваними стана­ми аналізованих об’єктів визначаються шляхом розподілу три­валості періоду, що спостерігався, пропорційно кількості мо­ментів, коли фіксувався той чи інший стан об’єкта спостере­жень.

ГІри вивченні затрат робочого часу широко розповсюджена шмофотографія робочого часу. Вона проводиться самими ви­конавцями, які фіксують тільки величини втрат робочого часу причини їх виникнення. Це дає змогу проводити самофото-

  1. >афію, не відриваючись від роботи. До листа спостережень пра­ці вник (робітник, технічний виконавець) записує причини пе- рерв у роботі, час їх початку і закінчення. На зворотній стороні листа даються пропозиції щодо усунення втрат часу.

Результати самофотографії аналізуються для розроблення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ліквідацію втрат часу і виконання функцій, не характерних для певної професії.

  1. Нормування праці управлінського персоналу

Основним завданням нормування праці керівників, спеці­алістів та технічних виконавців є скорочення непродуктивних затрат часу, забезпечення необхідного рівня завантаження кож­ного працівника, визначення трудомісткості виконання управу лінських робіт, встановлення необхідної чисельності працівників для конкретних умов їхньої діяльності, оптимальних співвідношень чисельності керівників і виконавців.

Виокремлюють збільшені й диференційовані методи норму-; вання праці управлінців. За збільшеного нормування встановлюється сумарна чисельність управлінських працівників підприємства за окремих функцій управління, а також визначається кваліфікаційно-посадова структура управлінських кадрів Диференційоване нормування передбачає встановлення норм часу на виконання управлінських робіт, їх розподіл між виконавцями та обґрунтування нормованих завдань.

Збільшене нормування чисельності керівників, спеціалістів та технічних виконавців підприємства або його підрозділів здійснюється за нормативами, розрахованими на основі статичним залежностей між чисельністю певної групи управлінців і факторами виробництва (балансова вартість активної частини фондів, чисельність промислово-виробничого персоналу, кількість одиниць устаткування та ін.). Зазначені фактори безпосередньо не відображають трудомісткість робіт з управління виробництвом, а характеризують її лише непрямо.

Методика розробки збільшених нормативів чисельності управі лінського персоналу передбачає виведення статистичних залежностей між чисельністю конкретної групи керівників, спеціалістів чи технічних виконавців та виробничими факторами, щов першу чергу визначають обсяг робіт з відповідної функці управління, та чисельністю управлінського персоналу цієї гру­пи. Такі статистичні залежності найчастіше встановлюються на основі кореляційно-регресивного аналізу і мають вигляд лінійних або ступеневих залежностей, а також таблиць.

Наприклад, норматив чисельності майстрів (Нм), встановле­ний за результатами обробки даних 201 підприємства різних галузей промисловості, має такий вигляд:

Ям =1,9 + 0,0364^ + 0,00065Фа+0,068¥н1д-8,ЗЯзм, (18.11)

де Чр0б — чисельність основних та допоміжних робітників під­приємства;

Фа — балансова вартість активної частини основних фондів, тис. грн;

Чвїл — чисельність робітників-відрядників;

Кзм — коефіцієнт змінності роботи підприємства.

Чисельність спеціалістів та інших категорій управлінсько­го персоналу найчастіше розраховується за допомогою дво- або трифакторних ступеневих залежностей. Наприклад, трифактор- па залежність має такий вигляд:

Н = КХ?Х?ХІ\ (18.12)

Я — норматив чисельності конкретної групи управлінсько­го персоналу;

К — постійний коефіцієнт;

Хх> Х2, Х3 — чисельні значення факторів, які визначають обсяг робіт за конкретної функції управління і відповідно чи- ((‘льність управлінського персоналу;

ар а2, а3 — показники ступеня при чисельних значеннях факторів.

Методи збільшеного нормування не дають змоги визначити і и обхідні затрати часу виконавців на конкретні роботи управ­лінського характеру, не дозволяють розробити обґрунтовані індивідуальні та колективні нормовані завдання. Для вирішення цих завдань, які забезпечують підвищення продуктивності управлінської праці, використовують диференційоване нормування за допомогою нормативів часу, які розроблені для найбільш масових посад управлінського персоналу. Є нормативи на розробку технологічної документації, конструкторські, креслярські та копіювальні роботи, на роботи з бухгалтерсько­го обліку, діловодства і складання документів щодо постачан­ня і збуту, на роботи, які виконуються економістами з праці, фінансової роботи та ін. Використання всієї сукупності розроб­лених нормативів дає змогу пронормувати працю більшої час­тини управлінців.

Для нормування праці спеціалістів і технічних виконавців використовують також метод, що передбачає використання еталонів робіт. Процес нормування у цьому випадку передба­чає дві стадії: складання альбому еталонів робіт та їх норму­вання; оперативне нормування шляхом порівняння роботи, яка нормується, з еталоном при складанні нормованого завдання.

Для тих категорій управлінського персоналу, які.не охоп­лені нормативами часу, використовують експериментально- аналітичні методи нормування праці, що базуються на розроб­ленні раціональних балансів робочого часу виконавців управ­лінських робіт.

Нормування праці спеціалістів науково-дослідних інсти­тутів, проектно-конструкторських бюро та інших науково-тех­нічних організацій базується на визначенні нормативної тру­домісткості всіх етапів науково-технічних робіт. Для цього використовуються експертні, досвідно-статистичні та аналі­тичні методи нормування. Основними принципами нормуван­ня працівників науково-технічних організацій є:

  • охоплення нормуванням праці всіх категорій працівників (дослідників, математиків, програмістів, технологів, конструк­торів та ін.);

  • всебічне обґрунтування нормативної трудомісткості нау­ково-технічних робіт з урахуванням технічних, економічних, організаційних, психофізіологічних та соціальних факторів;

  • відображення в методології нормування ймовірнісного характеру процесу виконання науково-технічних робіт.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Контрольні питання

  1. Що таке нормування праці?

  2. Які першочергові завдання вирішує нормування праці нл підприємстві?

  3. Перелічіть ті елементи затрат робочого часу, які вважа­ються необхідними для виконання виробничого завдання.

  4. Які елементи затрат робочого часу не включаються в склад норми часу і тому вважаються втратами?

  5. Чим принципово відрізняється норма штучного та штуч­но-калькуляційного часу?

  6. Як пов’язані між собою норми часу та норми виробітку? Яка математична модель описує цю залежність?

  7. Що таке норми обслуговуванння та норми чисельності? Як вони пов’язані між собою?

  8. Що таке нормоване завдання?

  9. Як ви розумієте термін “метод нормування праці”?

  10. У чому полягає основна відмінність між аналітичними та сумарними методами нормування праці?

  11. На які види поділяється аналітична група методів норму­вання праці, в чому полягає їх відмінність?

  12. У чому сутність мікроелементного нормування праці?

  13. Які конкретні виробничі завдання вирішує хронометраж та фотографія робочого часу?

  14. Які різновиди фотографії робочого часу ви можете назвати?

  15. У чому полягають переваги методу миттєвих спостережень?

Завдання з розв’язанням

Завдання 1

Розрахувати повну норму часу (трудомісткість) проведен­ня випробовування одного електромеханічного приладу конт­ролером відділу технічного контролю за наступних виробничих умов: основний (технологічний) (fQ) та допоміжний час (£д) становлять у сумі 2,1 хв на проведення одного випробовуван­ня; час обслуговування робочого місця та час відпочинку і осо­бистих потреб становить за даними фотографії робочого часу 18 % від оперативного часу; сумарний підготовчо-підсумко- вий (Тпп) час на проведення випробовування партії приладів обсягом у 20 шт. дорівнює 30 хв; час організаційно-технічних перерв (tonT)має невелике значення і тому в розрахунках не враховується.

Розв'язання

Повна норма часу tmKчи норма трудомісткості Нг випробовуван­ня одного приладу tmKрозраховується за формулами 18.2 та 18.4.

ОЛ

*шк(^т) = 2,1(1 + 0,18) + — = 3,98 нормо-хв.

Завдання 2

Визначити норму часу і норму виробітку за 8-годинну робо­чу зміну для токаря на операції виготовлення бронзового вкла­диша підшипника ковзання із заготовки, виготовленої за удос­коналеною технологією. Ця технологія передбачає отримання заготовки методом лиття в багаторазову металеву форму (ко­кіль) замість одноразової піщано-глинистої форми, що дає змо­гу зменшити припуски на механічну обробку і відповідно ско­ротити трудомісткість токарної обробки вкладиша на 25 % .

Базова норма виробітку становить 12 вкладишів за зміну.

Розв'язання

  1. Базова норма часу (норма трудомісткості) токарної оброб­ки вкладиша розраховується за формулою

вир

де f® — базова норма часу на токарну обробку вкладиша, нормо-хв;

і/® — базова норма трудомісткості цієї ж операції;

Тзм — тривалість робочої зміни, хв;

НІИр — базова норма виробітку, шт. за зміну.

£®(if®)=^-^ = 40 нормо-хв.

і. Сі

  1. Норма часу (трудомісткість) токарної обробки за умов використання заготовки, виготовленої за удосконаленою тех­нологією визначається таким чином:

ок

*®(#т6)=*®(i_y^)=3° н°рмо‘хв»

де 25 — відсоток скорочення трудомісткості токарної обробки за умов використання нової заготовки.

  1. Нова змінна норма виробітку (Н*ир) для токаря визна­чається за такою залежністю:

„и Тш 8-60

= шт-3‘эмп,у'

Завдання для самостійного розв’язання

Завдання 1

Визначити змінну норму виробітку і фактичний рівень її виконання слюсарем-складальником за таких виробничих умов:

  1. робітник склав за 8-годинну зміну 95 газових клапанів;

  2. норма оперативного часу на складання одного клапана дорівнює 4 хв;

  3. нормована частка витрат підготовчо-підсумкового часу становить 8 %, обслуговування робочого місця 5 %, відпочин­ку та особистих потреб 7 % від оперативного часу.

Відповідь: змінна норма виробітку — 100 шт., фактичний рівень виконання — 95 % .

Завдання 2

Розрахувати кількість приладів, яку може настроїти регу­лювальник за половину 8-годинної робочої зміни за таких умов:

  1. загальний підготовчо-підсумковий час на проведення на­строювання партії радіоприладів дорівнює ЗО хв;

  2. оперативний час на випробування одного приладу стано­вить 8 хв;

  3. час обслуговування робочого місця і відпочинку та особи­стих потреб становить у сумі 25 % від оперативного часу.

Відповідь: 21 шт.

Завдання З

Розрахувати кількість трубопровідних фланців, яку зможе виготовити верстатник до кінця 8-годинної зміни при ко­ефіцієнті виконання ним норм виробітку 1,25. Врахувати, що з початку зміни верстатник має виготовити кілька інших дета­лей, сумарна нормована трудомісткість яких становить 6,5 нор- мо-години, а після цього приступити до виготовлення фланців. Повна норма часу на виготовлення одного фланця становить 0,5 нормо-години.

Відповідь: 7 шт.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]