2. Архітектура та будівництво Скіфії.

Кочівний спосіб життя скіфів на початках їх перебування в районі степової зони України і зумовлював характер їхнього буття. Крім невеликих поселень, площа і кількість населення яких постійно зростали, виникають городища величезних розмірів. Ці городища набувають поступово прикмет, притаманних для тодішніх античних міст.

Характерним для Степової Скіфії городищем було Каменське, що виникло на Нижньому Дніпрі в IV ст. до н.е. і розташовувалось у вигідній природній ситуації на лівому березі Дніпра. Зі сторони степу для охорони городища насипано міцний оборонний вал, у південно-західній частині якого, над Конкою, здіймалася відносно незначна, дещо вища його частина під назвою “акрополь”.

Повсякденне життя вимагало постійного поповнення запасів зброї, елементів кінського спорядження, металевих елементів одягу, речей повсякденного побуту, возів. Археологи відкрили тут низку наземних жител, напівземлянок і господарських приміщень. Розкопано житла з декількома приміщеннями і збереженими ямами для ватри з рештками вугілля та попелу.

Поруч із житлами виявлено майстерні з металургійним обладнанням для ковалів, ливарників, незавершеними предметами металевих виробів – зброї, знарядь праці, металевих прикрас, одягу тощо. Ремісники Каменського городища займалися і золотарським мистецтвом. Це засвідчують знамениті золоті прикраси із побуту скіфської знаті, трактовані багатьма вченими як грецький імпорт. Прикраси виготовлялись на місці й відповідали повністю вподобанням тодішніх степових замовників. На терені городища виявлені імпортні предмети – амфори, рештки античних грецьких ваз, інших предметів повсякденного побуту. Отже, городище мало широкі торговельні зв’язки.

Нільське городище існувало у VII-III ст. до н.е. Величезний ремісничий, торговий, культурний і політичний центр. Городище вигідно розташовувалося на перехресті важливих водних (Дніпро-Ворскла) і сухопутних (Муравський шлях) шляхів. Це сприяло широким міжплемінним контактам, розвиткові торгівлі й ремесел.

Розташовані у м. Гелоні храми, жертовники, а також традиція влаштовування кожних три роки святкувань на честь бога Діонісія, засвідчували, що Гелон був крупним культурним центром скіфського періоду, де синкретизувались релігійні й культурно-мистецькі традиції автохтонних і новоприбулих еллінських та інших етносів. Місто Гелон проіснувало до III ст. до н.е. і було знищене внаслідок сарматської навали у Північне Причорномор’я.

Окремий вид монументального будівництва скіфського періоду становлять монументальні кургани скіфської знаті. Ці споруди мали у наших степах давню традицію, вироблену в період міграційних процесів індоєвропейських племен у IV-III тис. до н.е. Найбільші й найбагатші за поховальним інвентарем скіфські “царські” кургани розташовані в двох районах східноєвропейського степу – на території Ставропільщини та Прикубання (кургани поблизу хутора Красне Знам’я, Келермеський, Костромський, ранні Ульські кургани) і Нижньому Подніпров’ї (кургани Олександропольський, Солоха, Огуз, Краснокутський, Чортомлик та ін.). Об’єкти близькі за характером побудови та внутрішнім випосаженням. Ці дві групи, тобто, Північнокавказькі та Прикубанські скіфські “царські” кургани датовано VII-серединою VI ст. до н.е. “Царські” кургани Нижнього Подніпров’я цілком відносяться до IV ст. до н.е.

Найбільшим архітектурним внеском скіфського суспільства VII-III ст. до н.е. в історичну канву наших мистецьких надбань варто вважати курганні споруди скіфів – Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила, Товста Могила, Краснокутський курган, Олександрополь, Мелітополь, Велика Близниця та ін.

Окремої уваги в архітектоніці курганів заслуговують унікальні за пластикою вирішення, згадувані внутрішні поховальні камери. Склеп кургану Куль-Оба побудований орієнтовно близько середини IV ст. до н.е. Це була квадратна у плані камера, перекрита уступчастим куполом, утвореним внаслідок семи уступчастих рядів каменів, перекритих зверху плитою. Вхід до камери розташований не посередині, а з краю однієї із стін камери, перед якою був короткий, перекритий уступчастим склепінням дромос (грец. dromos – шлях), проходом до камерної чи купольної гробниці, розташованої під курганом.

Склеп Мелекчесменського кургану складається із довгого дромоса із уступчастим склепінням і квадратної у плані поховальної камери, перекритої уступчастим куполом, утвореним із семи рядів каменів, що сходяться із чотирьох сторін камери до центру, перекритого зверху кам’яною плитою. Склеп кургану Куль-Оба (неподалік Пантікапея) теж перекритий подібним уступчастим перекриттям і характеризується як тип скіфських курганних поховань.

Уступчасті подвійні перекриття своїм структурним лаконізмом разом із розташованим у центрі саркофагом із тілом померлого надавали камерам особливого настрою суворості й сили.

Художня витонченість і висока будівельно-виконавча культура цих унікальних об’єктів засвідчували високу ідейну і політичну вагомість, яку надавала їм провідна державна еліта скіфського царства. Знатним скіфським замовникам прагнула не поступатися не менш багата еліта Боспорського царства. Пишно декоровані розписами склепи останньої подібні до аналогічних поховальних об’єктів скіфської знаті.