Методичні рекомендації

Поняття «менеджменту» можна розглядати з трьох сторін: як систему економічного управління, як орган управління (апарат управління), як форму підприємницької діяльності. Менеджмент ( англ. Management – управління) в загальному вигляді можна визначити як систему економічного управління виробництвом, яка включає сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління. Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

- розроблення і реалізація фінансової політики підприємства;

- інформаційне забезпечення (складання і аналіз фінансової звітності підприємства);

- оцінка інвестиційних проектів і формування «портфеля» інвестицій;

- поточне фінансове планування та контроль.

В основі фінансового менеджменту лежить неокласична економічна теорія та її сучасні модифікації (інституціоналізм, неоінституціоналізм, лібералізм), а також теорія управління. Окремі питання у сфері теорії управління фінансами розроблялися в рамках класичної теорії - концепції ідеальних ринків капіталу. У неокласичної економічної теорії особлива увага приділяється отриманню фірмою додаткової вигоди від функціонування інституційної структури суспільства, яке покликане сприяти роботі ринка, оптимальному використанню ресурсів суспільства. У фінансовому менеджменті - це податкове планування, розробка облікової та фінансової політики , вибір тих чи інших видів контрактів, система розрахунків.

Зокрема, варто звернути увагу на праці Ірвінга Фішера, який в 1930 р. у своїй книзі «Теорія відсотка» застосував теорію корисності до міжчасового вибору економічного суб’єкта. цей підхід призвів до розробки концепції дисконтованого грошового потоку, яку теоретично обґрунтував Джон Вільямсон в 1938 р. в роботі «Теорія інвестиційної вартості». В практику концепція дисконтування увійшла в 1960-х роках після активної її підтримки В. Шарпом.

Найбільш активного розвитку фінансовий менеджмент як наука зазнав з появою «теорії портфелю» і «теорії структури капіталу». 

У 1952 р. Гаррі Марковіц розробив оптимизационную модель, яка лягла в основу сучасного портфельного підходу до оцінки фінансових активів. В основі теорії портфелю лежить головне правило роботи з фінансовими інструментами – не можна вкладати всі кошти в активи одного виду. У цьому реалізується концепція доходу й ризику, що є основою теорії інвестиційного портфелю. 

Роботи в галузі портфельної теорії та теорії прийняття рішень призвели до створення в 1964 р. першої моделі оцінки активів САРМ (Capital Assets Price Model), яку розробили Вільям С.Шарп (William S. Sharpe, 1963), Джон Линтнер (John Lintner , 1966), Жан Моссін (Jan Mossin, 1966), Джек Трейнор (Jack Treynor).

Теорія структури капіталу базується на прагненні досягти задоволення інтересів власників і зміст її можна виразити як максимізацію ціни акції, або ціни компанії. Нобелівські лауреати Ф. Модільяні та М. Міллер прийшли до висновку, що вартість будь-якої фірми визначається винятково її майбутніми доходами. А структура капіталу з позиції його джерел формування важлива для прийняття фінансових рішень. 

Крім того, існують інші теорії фінансового менеджменту, найбільшого поширення серед яких набули теорія агентських відносин і теорія асиметричної інформації. Ці теорії спрямовані на вирішення проблеми відокремлення власника від функцій управління та контролю. Наймані менеджери (агенти), які здійснюють управління фінансами в корпорації, не завжди діють в інтересах власників та максимізації їх добробуту. В результаті цього виникають «агентські конфлікти» (теорія агентських відносин). Іншим джерелом конфліктів на підприємстві є диференціація інтересів власників і кредиторів (теорія асиметричної інформації). Зрозуміло, що основні положення даних теорій стосуються визначення форм і способів пом’якшення подібних конфліктів в інтересах власників.

Концепція інституціоналізму вивчає організаційну структуру і економічні відносини всередині самого підприємства, фірми, які розглядаються як мережа контрактів. Мета – вибір оптимальної контрактної форми, яка зменшує трансакційні витрати. В основі трансакційного підходу лежать праці Р. Коуза (лауреата Нобелівської премії) та концепція Ф. Найта.

Матеріальна основа фінансового менеджменту - реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який викликає рух вартості, що супроводжується певним потоком грошових платежів та розрахунків.

Принципи управління фінансовим менеджментом:

1. Принцип фінансової стратегії.

2. Принцип стратегії управління.

3. Контроль за виконанням прийнятих рішень.

4. Врахування попереднього досвіду та його екстраполяція на майбутнє.

5. Орієнтація на екстрений характер прийнятих рішень.

6. Визначення непередбачених наслідків впливу зовнішніх факторів.

Принципи організації фінансового менеджменту - це планування, прогнозування, регулювання, координація, стимулювання, контроль та аналіз.

З метою управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур на підприємстві. Він відповідає за постановку проблем фінансового характеру, аналіз доцільності вибору того чи іншого способу їх рішення, а іноді за прийняття кінцевого рішення вибору найбільш прийнятного варіанту дії, здійснює оперативну фінансову діяльність, контролює грошові потоки підприємства.

Прийняття рішень виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, які враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансової стійкості і рентабельності підприємства.

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. Ця мета отримує конкретний вираз в забезпеченні максимізації ринкової вартості підприємства, що реалізує кінцеві фінансові інтереси його власників. Основні завдання фінансового менеджменту:

1. Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства в майбутньому періоді.

2. Забезпечення найбільш ефективного розподілу і використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства.

3. Оптимізація грошового обороту.

4. Забезпечення максимізації прибутку підприємства при передбаченому рівні фінансового ризику.

5. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при передбаченому рівні прибутку.

6. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

7. Забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності.

Всі задачі фінансового менеджменту тісно взаємопов’язані між собою, хоча окремі з них і носять різнонаправлений характер. Тому в процесі фінансового менеджменту окремі задачі повинні бути оптимізовані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети.

До кола конкретних питань, які мають вирішуватись у фінансовому менеджменті, відносяться:

1. Розробка фінансової стратегії підприємства.

2. Створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень по всім аспектам фінансової діяльності підприємства.

3. Формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.

4. Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства.

5. Здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками.

6. Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в галузі фінансової діяльності.

7. Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень.

Фінансовий менеджмент включає:

1. Управління активами.

2. Управління капіталом.

3. Управління інвестиціями.

4. Управління грошовими потоками.

5. Управління фінансовими ризиками.

6. Антикризове управління.

Розглядаючи питання щодо стратегії та політики фінансового менеджменту, необхідно зазначити, що фінансова стратегія є частиною загальної стратегії підприємства.

Основна мета загальної стратегії – забезпечення високих темпів економічного розвитку та підвищення конкурентної позиції підприємства.

Процес формування фінансової стратегії підприємства передбачає: визначення загального періоду формування фінансової стратегії; дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища та кон’юнктури фінансового ринку; формування стратегічних цілей фінансової діяльності; конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації; розробка фінансової політики за окремими аспектами фінансової діяльності; розробка системи організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії; оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії за основними параметрами.

Розробка фінансової стратегії і фінансової політики за найбільш важливими аспектами фінансової діяльності дозволяє приймати ефективні управлінські рішення, пов’язані з фінансовим розвитком підприємства.