Тема 7. Козацька педагогіка як складова національної системи виховання

Козацтво як культурно-історичний та педагогічний феномен. Витоки козацької культури у період Київської Русі. Історичні передумови формування козацького руху на території України у період польсько-литовського поневолення народу. Виникнення козацтва на славній Запорізькій Січі, острові Хортиця, за порогами Дніпра-Славути. Провідні ідеї козацького руху – свобода, боротьба проти поневолювачів, захист Православної віри і Православної Церкви, боротьба за визволення народу від польського гніту.

Сутність та особливості козацької педагогіки. Козацька педагогіка як складова частина народної педагогіки у вершинному її вияві, головною метою якої є формування козака-лицаря, мужнього воїна-захисника рідного народу від чужоземного католицького і мусульманського поневолення.

Розвиток системи освіти науки і культури XVI–XVII століття. Особливості навчання молоді у школах Запорізької Січі. Виникнення перших академій Острозької (1576 р.) та Києво-Могилянської (1615 р.). Функціонування різних типів навчальних закладів: монастирських шкіл, колегіумів, народних професійних шкіл мистецтв і ремесл (школи козацтва, гончарства, бортництва), козацькі, січові школи. Високий рівень освіченості народу.

Козацька система виховання як глибоко самобутнє явище. Ступені козацької системи виховання – дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання, вища освіта, удосконалення бойового мистецтва.

Формування у молоді козацької духовності, на основі засвоєння Заповідей Божих, православного виховання.

Кодекс лицарської честі: пошана до батьків, старих людей, прагнення допомагати всім, хто потребує допомоги, доброчинність, милосердя, глибока повага до дівчини, жінки, дружини, матері, мужність, хоробрість, сміливість, відвага, оборона Православ’я, меценатство, пожертвування на церкви, школи, лікарні.

Формування фізичної культури і здорового способу життя у запорізького козацтва. Витоки фізичної культури козаків у період Київської Русі. Система фізичного виховання у запорізьких козаків. Боротьба запорозького козацтва проти згубних звичок пияцтва, крадіжок тощо.

Військово-патріотичне виховання в системі козацької педагогіки. Високий рівень бойового духу і військової майстерності козаків.

Шляхи відродження козацької педагогіки на сучасному етапі у практиці виховання сім’ї та школи.

Аспекти фізичного виховання, його засоби в українській етнопедагогіці

Народна педагогіка визначає такі аспекти фізичного виховання:

1) піклування про здоров'я дитини до її народження;

2) піклування про здоров'я, розвиток дитини по її народженню, розвиток її рухової активності («Росте як на дріжджах», «Росте, як качка на воді», «Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається»), прищеплення елементарних гігієнічних навичок, систематичне купання. В Україні поширений був звичай класти в першу купіль квіти і трави, висловлюючи малятку добрі побажання. Так, у купіль хлопчика клали любисток (щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), а також барвінок (щоб довго жив), чорнобривець (щоб був чорнобровий), а в купіль дівчинки - ромашку (щоб була рум'яна), калину (щоб красна була), гілочку вишні (щоб гарна була), любисток (щоб люб'язна була);

3) застосування природних і спеціальних (штучних) засобів фізичного виховання.

Природні засоби: сонце, повітря, вода, харчування, рух, відпочинок, одяг, чистота, охайність («Будь здоровий, як вода», «Люди часто хворіють, бо глядітись не вміють», «Тяжку хворобу лікує добре харчування»).

Штучні засоби: рухливі ігри, спортивні поєдинки, силові змагання і випробування, плавання, забава, вільні рухи на свіжому повітрі, режим, розваги, свята, гімнастика, гартування тіла, побутові умови.

Народна педагогіка вважає, що сила проявляється й розвивається в праці («Без діла псується сила», «Без діла сидіти, то можна й одубіти», «Щоб працювати, треба силу мати»).

Козацька система тілесного виховання

Заслуговує на увагу цілісна система тіловиховання (фізичного виховання) доби козацтва в Україні. Історики зазначають, що козаки були високими на зріст і надзвичайно сильними. Вони прагнули розвивати в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів. Козаки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких ризикованих видах діяльності, як лови, змагання зі стихійними силами природи. Козаки влітку спали просто зоряного неба, вони ґрунтовно знали народну медицину і її рецепти. Козаки, маючи міцне здоров'я, майже не знали хвороб. У січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, фізичними вправами.

У школах хлопчиків учили молитися Богу, добре триматись у сідлі, рубати шаблею і відбиватися, влучно стріляти з рушниці, добре списом колоти. Важливе місце належало також формуванню в учнів уміння плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою.

На свята народного календаря влаштовували змагання на силу, спритність, прудкість, винахідливість, точність влучення в ціль тощо. Традиційними були різноманітні змагання на конях. Козацька молодь систематично розвивала природні задатки, удосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби.

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців у спеку і холод, дощ, сніг і інші стани погоди. До тих, хто хотів бути козаком, висувалися вимоги - бути сильною, вольовою, вільною, мужньою людиною; володіти рідною мовою, присягнути на вірність Україні, сповідувати християнську віру. Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання і саморозвиток, тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення.

Фізично розвинені козаки володіли різними видами зброї (рушниця, мушкет, шабля, спис, аркан) і своїм тілом. Вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в бою відразу кількох противників. У багатьох країнах Європи й Азії славилось високе мистецтво козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева, землі і каміння.

Іноземці свідчили, що козаки могли «кулею гасити свічку». Популярною у козаків була система єдиноборств. Найвідоміша становить основу козацького танку гопак.

Відомими є козацькі системи боротьби «гойдок» (призначена для розвідників-пластунів, ніби «приклеювання» до суперника, повторення всіх його рухів), «спас» (оборонний характер, філігранне відпрацювання блокування дій супротивника). Педагогічний потенціал мало й козацьке характерництво, пов'язане з розвитком внутрішніх сил, можливостей, здібностей, енергії, володінням екстрасенсорикою, чаклунством, умінням впливати на психіку ворога, «заворожувати» його, вивідувати військові таємниці. Характерники вміли залякати ворога, навіяти йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо. Є наукова інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (больові удари не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника.

Ці дивовижні факти визнає сучасна наука, хоча переконливе їх пояснення і обґрунтування належить майбутньому.

Постійно самовдосконалюючись, козаки, зокрема, оволодівали специфічними вправами, доводячи невичерпні можливості свого організму. Академік Д. Яворницький писав про козацьких велетнів тіла і духу, зокрема, про «козарлюгу Васюринсько- го, який «тільки дихне, як від того подиху людина падала з ніг». Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою різнобічного виховання козацької молоді. Завдання дослідників сьогодення - за кодом, закладеним у комплексах вправ, тренувань, змагань, видах боротьби, відтворити козацьку гімнастику, динаміку форм, структуру рухів, а також інші невідомі компоненти цілісної системи козацького вдосконалення і самовдосконалення.

Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється його вагомим внеском у зміцнення підростаючого покоління, його фізичного розвитку, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей.

Безстрашні та мужні запорожські козаки вважали себе русськими лицарями Православія, борцями за чистоту віри і постраждати в боротьбі за істину вважали для себе найвищою честю, знаком Божественного благовоління.

Православне запорізьке козацтво завоювало любов усього народу, збагатило традиції козацького виховання юнацької молоді і викликало глибоку пошану не лише наших союзників, але навіть і ворогів. У багатьох історичних документах, авторами яких є іноземці, яких неможливо звинуватити у необ’єктивності, знаходимо описи якостей запоріжських козаків. Французький інженер Боплан, який в 1630-1647 рр. перебував на польській службі в Україні (південній Русі, захопленій Річчю Посполитою) у книзі “Опис України” про козаків пише, що вони “Хоробрі побідники, загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу, за тиждень, виступити в поле... Не можна надивуватися, з якою сміливістю вони перепливають море... Під час плавання козаки зовсім не п’ють горілку і взагалі не беруть її з собою, а якщо знайдеться у човні п’яний, то його отаман наказує кинути за борт... Козаки по природі сильні та рослі, люблять вбиратися, але лише тоді, коли вертаються переможцями... Не багато з них вмирає на ліжку і то у великій старості; більша частина залишає свої голови на полі честі...”

Безкомпромісні і безпощадні з ворогами, козаки в своєму середовищі завжди були добродушними, гостинними, вірними у побратимстві, мали глибоку повагу до старших та заслужених воїнів; глибоко шанобливе ставлення до дівчини-жінки, матері; були щедрими на милостиню та меценатство – побудову церков, шкіл, лікарень. Жили за заповідями: “люби Бога і ближнього”, “шануй батька і матір”, “не вкради”, “не прелюбодій”, “п’яниці Царства Небесного не наслідують”. Багатьох іновірців вражала надзвичайна чесність запорожців. За свідченнями католика Китовича, в Січі “можна було залишити на вулиці свої гроші, не остерігаючись, що вони можуть бути вкрадені”. Особливо суворі були козаки до великих крадіжок, навіть на смерть за це страчували.

Особистий секретар патріарха Антиохійського та всього Сходу Макарія Третього Павло Халебський, який проїжджав по нашій території у 1654 році, залишив детальні описи своїх вражень про народ південно-західної Русі – “країни козаків”. У своїх подорожніх нотатках автор захоплюється силою православної віри народу, його високодуховному благочестивому родинному та громадському життю:”... коли настає світлий Великдень з його квітами, Хміль (Богдан Хмельницький) піднімається, і до нього збирається 500 000 воїнів за віру православну, вони йдуть на самопожертву з любові до Господа їхнього, а не з бажання мати якісь там вигоди. Хміль тепер може пишатися цим перед царями всієї землі, бо у нього понад 500 000 воїнів, які служать без будь-якого державного утримання. І вони всі, і він од Великодня до великого посту живуть у степах, у розлуці з дружинами й дітьми, у цноті й цілковитій чистоті. В такому стані вони перебувають з року в рік до цього часу, ось уже вісім літ. Який це благословенний народ! Який він численний! Як ревно береже він православну віру!.. О, який це благословенний народ! І яка це благословенна країна! Велике достоїнство її в тому, що тут нема жодного чужинця іншої віри, а самі лише православні, вірні та побожні. Яка ревність, властива святій душі і чистій вірі, воістину православній! Блаженні очі наші за те, що вони бачили, блаженні наші вуха за те, що вони чули, блаженні серця наші за пережиту ними радість і захват.

Звільнившись з панської (польської) неволі, козаки тепер живуть у радощах, веселощах, на волі; збудували соборні церкви, оздобили чесними та божественними іконостасами й іконами. Як ми помітили, церкви козацькі одна одної кращі, величніші, навіть у селах. Люди стали вголос сповідувати свою віру ще ревніше, з більшою охотою віддаються вченню, читанню і приємним церковним співам. І вони гідні цього, бо живуть, задовольняючись вельми малим, їдять що Бог послав і в одягові невибагливі”.

Ідеал запорозького козака міцно і назавжди увійшов до виховного ідеалу народу. Народ пишався багатьма благочестивими якостями своїх рятівників – козаків, ставив їх у приклад дітям, виховував юнаків на найкращих традиціях православного козацького лицарського виховання.

Історико-педагогічний аналіз виховного ідеалу, змісту національного виховання у період XVIII – поч. XX століття свідчить, що у цей період функціонувала система православного виховання дітей та молоді, основними складовими частинами якої були сім’я та родина, Православна Церква, православна держава, громада. Один із дослідників минувшини нашого народу кандидат історичних наук, директор музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Р.П. Чмелик у монографії “Мала українська селянська сім’я другої половини XIX – початку XX ст.”, характеризуючи зміст виховання у традиційній селянській родині, зазначає: “... сім’я в Україні у другій половині XIX – на початку XX ст. була прототипом справжньої малої домашньої родинної Церкви, такою ж істотною серед інших локальних Церков, як парафія, єпархія, народ. Батьки були посередниками між дітьми і Богом, образом Бога для дітей і заступниками їх перед Богом. Вони виховували дітей, євангелізували, навчали, впроваджували їх до християнського життя, відповідали за них перед Богом, Церквою і Батьківщиною, оберігали перед дияволом і злими людьми. Змалку дітей привчали молитися Богу, який був їхнім небесним опікуном і обранцем, пояснювали, що таке гріх”.

Основою богоугодного влаштування сімейного життя на Русі був "Домострой" - збори духовних і побутових настанов, як влаштувати благочестиве сімейне життя та побут.

Головна доброчесність по "Домострою" – праця фізична і моральна та виконання своїх обов'язків перед Богом.

Обов'язком чоловіка – глави сім'ї була турбота про добробут будинку та виховання його членів, у тому числі й духовному. Обов'язком батька також було навчання синів. Дружина була улаштовувачкою домашнього побуту, займалася рукоділлям, народжувала та виховувала дітей, навчала дочок. Сімейні проблеми обговорювалися наодинці. Усі рішення пов'язані з "домашніми справами" чоловік і дружина приймали спільно.

В цілому виховний ідеал, принципи, зміст, форми, методи і засоби родинного виховання, рівень моральної вихованості дітей та молоді, сформованих у різні періоди вітчизняною системою родинного виховання можна констатувати як високий. Етнографи та фольклористи відзначають глибоко шанобливе ставлення дітей до батьків і старших, ввічливість, слухняність, працьовитість, лагідність, гармонію родинних стосунків, цнотливість, подружню вірність, благочестивість, милосердя.

У народних піснях, легендах, билинах, казках народ змальовував фізичних красенів, підкреслюючи їхню фізичну досконалість, богатирську силу. А звідси й здатність таких людей до звитяжних подвигів в ім'я громади, роду і народу. Згадаймо створені народом образи богатирів: Іллі Муромця, Кирила Кожум'яки, Микули Селяниновича, Котигорошка та ін.

Через ці прекрасні образи чудо-богатирів здійснюється патріотичне виховання дітей у сім’ї.

Палка любов до Вітчизни – рідної Святої Русі мужність у боротьбі за щастя свого народу, повага до інших народів – одна з головних заповідей народної моралі. Родинна педагогіка прищеплює дітям ці чудові риси змалку через найзрозуміліше – любов до матері, сім’ї і домівки, рідного краю, де людина народилась, росте й мужніє («Як матір покинеш, то й сам загинеш», «Негідником той називається, хто рідної домівки цурається», «Грудка рідної землі дорожча від пуда золота», «Всюди на світі добре а на Батьківщині – найкраще», «За рідний край життя віддай», «Людина без Вітчизни, як соловей без пісні», «Та земля мила, де мати родила», «У чужій сторонці не так світить і сонце»). Історія свідчить, що наш народ завжди дбав про благополуччя держави та її військову оборону від численних ворогів. З цією метою слов’яни приділяли особливу увагу військовій фізичній підготовці отроків, юнаків та дорослих воїнів. Приклад в усьому показували хоробрі князі, воєводи, Імператори та воєначальники. Варто нагадати, що князь Святослав у 3 роки уже був посажений на коня і приймав участь у військових походах разом зі своєю матір’ю святою Княгинею Ольгою. Споконвіків у майбутніх воїнів виховували всі достоїнства чоловіка – мужність, сміливість, хоробрість, відповідальність, аскетизм, дисциплінованість, акуратність, благородність. Руські воїни ніколи не брали нікого в рабство і самі ніколи не були рабами і зрадниками, ішли чесно у відкритий бій, помолившись Богу і з Божою допомогою перемагали.

Військовий вишкіл русичів є справжньою школою мужності, рівень мистецтва козацького бойового одноборства «Гопак» не вдалось перевершити нікому.

Для сучасного виховання мужності у хлопчиків велике значення мають приклади життя та подвигів воєначальників-християн Русі Святого князя Володимира Великого, князя Святослава, князя Володимира Мономаха, князя Ярослава Мудрого, гетьмана Богдана Хмельницького, адмірала Федора Ушакова, генералісімуса Олександра Суворова, фельдмаршала Михайла Кутузова, адмірала Павла Нахімова, Св.Імператора Николая ІІ, маршала Жукова та багатьох інших відомих і невідомих, високопоставлених і простих руських воїнів, яким ми завдячуємо своїм існуванням в історії.