Стрептодермія

Імпетиго. Первинним морфологічним елементом є фліктена з тонкою в'ялою неміцною покришкою діаметром 0,5 см, що оточена периферійним еритематозним обідком. Вміст флік-тен спочатку серозний, який через кілька годин стає каламутним. Крізь розірвану покришку видно ерозію з яскраво-червоним дном, з якої виділяється клейка каламутна рідина. З підсохлого ексудату утворюється солом'яно-жовтого кольору кірочка, після видалення якої залишається червону-вата пляма з периферійною бахромою відшарованого рогового покриву. Типова локалізація фліктени - обличчя (зокрема біля рота і носа), кисті, стопи, гомілки. Тривалість захворювання - 5-7 днів; слідів не залишається.

До різновидів імпетиго належать заїда, простий лишай і ураження нігтьових валиків.

Заїда утворюється в одному або обох кутах рота. Це фліктена у вигляді червоної, вологої, болючої тріщини; навколо тонкої, з домішками крові кірочки, що вкриває тріщину, помітно бахрому відшарованого мацерованого рогового покриву. Перебіг затяжний, захворювання дуже контагіозне, легко передається через поцілунки, у разі користування загальним посудом.

Простий лишай (суха форма) характеризується утворенням округлих, овальних, чітко обмежених вогнищ білуватого кольору, вкритих дрібними лусочками.

Імпетиго нігтьових валиків - утворення на пальцях кистей навколо нігтьових пластинок фліктен із каламутним вмістом. Часто виникає внаслідок травмування навколонігтьових валиків, за наявності задирок.

Звичайна ектима - це глибокий стрептококовий піодерміт, що локалізується здебільшого на шкірі гомілок і сідниць, характеризується утворенням нефолікулярних пустул. Захворювання починається так само, як поверхневе імпетиго, згодом процес заглиблюється з утворенням товстої жовтувато-бурої або темно-коричневої кірки. Після її видалення відкривається округла чи овальна виразка діаметром 3-4 см з набряклими краями і дном, вкритим кашоподібною бруднувато-сірою масою з домішками крові; загоюється з утворенням рубця. Тривалість захворювання - 2-4 тиж.

Стрептостафілодермія

Хронічна виразкова піодермія трапляється рідко, у виснажених осіб, які страждають на гіповітаміноз, порушення секреції шлункових залоз тощо. Перебіг захворювання хронічний, типова локалізація - гомілки. Ураження шкіри виникає після травми або на місці пустули. Виразка, що утворюється, повільно розростається по периферії та в глибину. Дно її вкрите в'ялими грануляціями із сіруватими вогнищами некрозу та отворами нориць. Краї виразки набряклі, синюшно-червоного кольору, підриті. Після загоєн-ня залишається пігментований рубець. Іноді виразкова піодермія може бути вегетуючою, при цьому в ділянці ураження формуються множинні бородавчасті вегетації, між якими скопичується гній. Ураження обох типів болючі, погано піддаються лікуванню.

Лікування хворих на піодермію:

1. Ізоляція хворого (особливо дитини).

2. Запобігання перенесенню гною з вогнища ураження на здорову ділянку шкіри (обрізання нігтів, протирання пальців кілька разів на день дезінфекційними розчинами, прасування одягу зі зворотного боку, заборона мити уражені ділянки шкіри, дотримання правил особистої гігієни, оброблення здорових ділянок шкіри спиртовими розчинами).

3. Оброблення уражених ділянок шкіри:

3.1. Змащування поверхневих пустул водними та спиртовими розчинами анілінових барвників.

3.2. Розкриття глибоких пустул за допомогою ножиць, шкіру навкруги перед розкриттям обробити 2 % саліциловим чи борним спиртом; після розкриття на пустулу накладають мазь, що містить антибіотики, ртуті амідохлорид (біла ртутна), карбол, риванол та інші антисептичні засоби. Можна використовувати офіцинальні мазі: геліоміцинову, фастин, гіоксизон, нітацид, мірамістин, стрептонітол тощо.

3.3. За наявності у вогнищі ураження кірок (зривати їх забороняється) необхідно на 1-2 год накласти на кірки пов'язку з рослинною олією або 2 % саліциловим вазеліном, тоді кірки легко знімуться, після чого слід накласти мазь з антисептиком.

3.4. У разі мокнуття необхідно робити примочки із дезінфе-кційними засобами - 2 % борною кислотою, етакриди-

ну лактатом (1:1000) тощо.

3.5. За наявності глибокого процесу у фазі інфільтрації та загоювання накладають мазі з розсмоктувальними засобами (пов'язки з чистим іхтіолом, іхтіоловою маззю (10-50 %), маззю Вишневського тощо.

3.6. У стадії розкриття абсцесу чи вузла необхідно робити примочки з дезінфекційними засобами, що сприяють відторгненню гною.

4. При поширеній глибокій та хронічній піодермії обов'язковою є загальна терапія, а саме:

4.1. Призначення антибіотиків, сульфаніламідних препаратів;

4.2. Специфічна імунотерапія - застосування стафілококового анатоксину, стафіловакцини, стафілоантифагіну, протистафілококо-вого гамма-глобуліну;

4.3. Неспецифічна імунотерапія - аутогемотерапія, пірогенал, тимоген, спленін;

4.4. Вітамінотерапія.

5. Фізіотерапія: у разі поверхневих форм - ультрафіолетове опромінення; у разі глибоких - УВЧ- й ультразвукова терапія.

Догляд за хворими:

1. У приміщеннях, де перебувають хворі на піодермію, необхідно проводити систематичні провітрювання та вологе прибирання.

2. Хворим необхідно часто міняти натільну та постільну білизну, які слід з метою дезінфекції кип'ятити в розчині мийного засобу.

3. Дітей з гноячковими захворюваннями шкіри слід пеленати не на загальному, а на окремому столі, виділивши для них особисті предмети догляду.

4. Хворим слід заборонити митися у ванній і під душем, щоб запобігти поширенню процесу.

5. Усі маніпуляції хворим з піодермією необхідно проводити після закінчення обслуговування хворих на дерматози неінфекційного походження.

6. Пов'язка має не забруднювати білизну; після знімання її відразу знищують.

7. Харчування хворих має бути висококалорійним та легкозасвоюваним.

Профілактика. Починати роботу щодо боротьби з поширенням гноячкових захворювань шкіри треба з навчання правил особистої гігієни, дотримання чистоти тіла, білизни, спецодягу.

На виробництві та в сільському господарстві потрібно налагодити:

— правильну роботу душових, забезпеченість гарячою

водою;

— прання спецодягу;

— дотримання чистоти на робочому місці;

— боротьбу з мікротравматизмом, для чого в цехах та на

робочих місцях повинні бути аптечки;

— використання захисних паст, що запобігають шкідливому

впливу на шкіру технічних рідин та масел;

— санітарно-просвітню роботу.

У медичних закладах необхідні такі заходи:

— контроль стану палат;

— регулярне обстеження медичного персоналу;

— відповідний санітарно-епідеміологічний нагляд;

. — ізоляція хворих.