Інші захворювання, що передаються статевим шляхом

Останніми роками підвищилася частота інфекційних захворювань сечових і статевих органів, які виникають у результаті статевого зараження, але спричинені не гонококами, а іншими мікроорганізмами. Серед цих мікроорганізмів - хламідії, уреаплазми, гарднерели, трихомонади та ін. Це так звані урогенітальні інфекції другого покоління.

Хламідіоз

Нині хламідіоз являє реальну загрозу здоров'ю чоловіків, жінок і дітей, оскільки зумовлює безпліддя, зменшує народжуваність, спричинює патологію вагітності, хвороби новонароджених та дітей раннього віку.

Причиною урогенітального хламідіозу є хламідії — грам-негативні бактерії, які розмножуються внутішньоклітинно. Як у чоловіків, так і у жінок хламідії спричинюють запальні ураження сечівника, піхви, шийки матки, прямої кишки, передміхурової залози, над'яєчок.

Одне з найтяжчих ускладнень хламідіозу - хвороба Рейтера - є поєднанням кон'юнктивіту, уретриту й артриту.

Інкубаційний період становить 5-30 днів. Основний шлях передачі інфекції - статевий, інші шляхи не мають епідеміологічного значення (забруднені інфікованими виділеннями руки, білизна, предмети туалету).

Клінічна картина. У чоловіків захворювання частіше виявляється у вигляді хронічного, рідше - гострого та підгострого уретриту.

Захворювання супроводжується неприємними відчуттями в сечівнику, свербежем, болем, слизистими або слизисто-гнійними виділеннями з нього. Здебільшого виділення дуже незначні (у вигляді ранкової краплі), іноді вони виникають після тривалої затримки сечовиділення, після акту дефекації, наприкінці сечовиділення. Процес охоплює передню та задню частини сечівника, яєчки, передміхурову залозу (виникає біль у ділянці промежини, попереку, над лобком).

У жінок захворювання здебільшого проявляється у вигляді уретриту, ендоцервіциту і дуже рідко - вагініту. Хворі скаржаться на свербіж у сечівнику, біль на початку сечовипускання.

Ендоцервіцит часто має безсимпгомний перебіг, іноді наявні незначні слизисто-гнійні або склоподібні слизисті виділення, ерозії на шийці матки. Мають місце скарги на відчуття вологості в ділянці піхви, тяжкість та незначний біль у ділянці попереку під час менструації.

У дітей хламідійна інфекція частіше спостерігається у вигляді уретриту, вагініту, проктиту; характерні гіперемія слизових оболонок сечівника і піхви, мізерні слизисті або слизисто-гнійні виділення.

Лабораторна діагностика:

Бактеріоскопія - мазки із взятого матеріалу забарвлюють за Ро-мановським-Гімзою для виявлення цитоплазматичних включень у клітинах циліндричного епітелію.

Спосіб флюоресцентних антитіл - прямої імунофлюоресценції (ПІФ) та непрямої імунофлюоресценції (НІФ) полягає у з'єднанні специфічних антитіл, мічених флюорохромом, з антигеном (хла-мідійними включеннями). Під час мікроскопії дані комплекси мають яскраво-зелене або жовтувато-зелене світіння.

Урогенітальний мікоплазмоз

Мікоплазми - це група мікроорганізмів, які посідають проміжне місце між вірусами, бактеріями і найпростішими. З усіх мі-коплазм найчастіше із сечових і статевих органів виділяють уреа-плазму.

Основний шлях передачі інфекції - статевий. Інкубаційний період може становити від 3 днів до 5 тиж. Уреаплазмоз не має характерної специфічної клініки, можуть спостерігатись прояви як гострого, так і малосимптомного запального процесу; іноді трапляється лише носійство вірусу.

У вагітних уреаплазмоз характеризується інфікуванням плода, в такому разі дитина народжується з малою масою тіла, іноді спостерігаються викидні, передчасні пологи.

Лікування хламідіозу та уреаплазмозу:

1. Антибіотики, до яких чутливі збудники інфекції:

— тетрациклінового ряду (тетрациклін, доксициклін);

— макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, рулід, джозаміцин, ро-

ваміцин);

— групи рифампіцину (рифампіцин).

2. Неспецифічні імуномодулятори: декарис, тимоген, тактивін, хімотрипсин, алое, циклоферон, неовір, протефлазид тощо.

Після лікування обов'язковим є проведення контролю виліковності.