3. З’єднання кісток. Будова суглобів. Класифікація суглобів. Види рухів у суглобах.

Усі кістки тіла людини та хребетних тварин з'єднуються між собою за допомогою різних засобів у гармонійну систему, що задовольняє дві вимоги –міцність цілого і рухливість окремих його частин.

У людини як і у вищих тварин, існують всі вищезгадані типи сполучення кісток, які на основі структурних особливостей поділяються на 1) волокнисті, 2) хрящеві 3) синовальні.

Рис. 4.5. Види з’єднання між кістками (схеми):

а- суглоб; б- синдесмоз; в- синхондроз; г-симфіз (геміартроз); 1-окістя; 2-кістка; 3-волокниста сполучна тканина; 4- хрящ; 5-синовіальна мембрана; 6- фіброзна мембрана; 7-суглобовий хрящ; 8-суглобова порожнина; 9-щілина у між суглобовому диску; 10-міжсуглобовий диск.

До волокнистих сполучень відносять синдесмози, шви та вклинення.

Синдесмоз- кісткове з'єднання, при якому кістки з'єднуються за допомогою

волокнистої сполучної тканини, або зв'язок. Тут основне функціональне навантаження несуть зв'язки, що знаходяться на поверхні з'єднуваних кісток. Зв'язки у людини і хребетних тварин мають вигляд щільних тяжів та пластин, побудованих з волокнистої сполучної тканини, до складу якої входять колагенові та еластичні волокна, кількість яких залежить від функції сполучення.

Шви зустрічаються у людині тільки при з'єднанні плоских кісток черепа (між краями кісток знаходиться невеликий прошарок волокнистої сполучної тканини). Залежно від форми країв кісток розрізняють зубчастий шов, в якому зубці на краю кістки входять у заглиблення між зубцями другої кістки (наприклад, стріловий шов); лускоподібний, що утворюється внаслідок накладання країв кісток, зрізаних навкіс (наприклад, між тім'яною та висковою кістками); а також плоский, коли рівний край однієї кістки прилягає до рівного краю іншої (наприклад, міжносовий шов).

Вклинення, або зубокоміркове з'єднання, за традицією розглядається у вченні про нутрощі.

При хрящових з'єднаннях кістки з'єднуються між собою прошарками хрящової тканини. До цих з'єднань відносять синхондрози та симфізи.

Синхондроз - таке з'єднання кісток, коли між ними знаходяться різної товщини хрящова пластинка, щільно зрощена з поверхнями обох кісток (наприклад, клинопотиличний і клинокам'янистий синхондрози, а також синхондроз мечоподібного відростка). Між хрящовим клітинами, розміщуються волокна сполучної тканини, що зрощуються з кістками (скістями) і таким чином підвищують міцність з'єднання кісток між собою. Заміщення між кістками хрящового прошарку називається синостозом. Рухливість в таких з'єднаннях зникає, а міцність зростає.

Різновидом хрящового з'єднання є симфіз з невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з’єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжребровий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками.

У людини та хребетних тварин найбільш поширеним з'єднанням кісток є синовіальні з'єднання або суглоби (аrticulatio).

1 2 3 4

5 6 7

Мал.. Форми суглобів

1. Кулястий. 2. Чашоподібний. 3. Блокоподібний. 4. Еліпсоподібний. 5. Циліндричний.

6. Блокоподібний. 7. Сідлоподібний.

Будова суглоба. Класифікація суглобів. Види рухів у суглобах.

Обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток; суглобову порожнину та суглобову капсулу.

Суглобові поверхні найчастіше збігаються (конгруетні) одна з одною, або між ними знаходяться хрящові пластинки - суглобові диски. Іноді суглобові диски за формою нагадують півмісяць, і тоді їх називають менісками. Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром (0,2-1,5 мм) суглобового хряща.

Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому що вона сточена суглобовою капсулою. В порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє ковзанню їх.

Суглобова капсула побудована з волокнистої сполучної тканини і складається з двох шарів. Зовнішній, або волокнистий, шар сформований з щільної волокнистої сполучної тканини, волокна якої йдуть у поздовжньому та поперечному напрямах. Внутрішній, або синовіальний, шар має складнішу будову, в зв'язку з чим його поділяють на ворсинчасту та плоску частини. Поверхня ворсинчастої частини вкрита спеціальними - синовіальними ворсинками, які продукують спеціальну рідину, або синовію.

Крім ворсинок, на поверхні синовіального шару можна побачити синовіальні складки, в якій іноді відкладається жир.

Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів - зв'язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв’язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньо-капсульні, капсульні та внутрішньокапсульні зв'язки.

Зовнішньокапсульні зв'язки сполучнотканинні утвори, що знаходяться на деякій, іноді досить значній відстані від суглобової капсули (наприклад, велико- та малогомілкові бічні зв'язки).

Капсульні зв'язки -це потовщення самої суглобової капсули (наприклад, клубово-стегнова зв'язка).

Внутрішньокапсульні зв'язки розміщуються в суглобовій порожнині і з'єднують кістки, що зчленовуються (наприклад, схрещені зв'язки коліна).

У зв'язку із складністю будови синовіальних сполучень існують різноманітні класифікації їх, в основу яких покладено або структурні, або функціональні особливості суглобів.

Рис. Форми суглобових поверхонь (схеми):

а – блокоподібна; б – еліпсоподібна;

в – сідлоподібна; г – куляста.

За формою суглобових поверхонь розрізняють кулястий або чашоподібний, циліндричний, блокоподібний, еліпсоподібний, сідлоподібний та плоский суглоби. При визначенні форми поверхонь, які зчленовуються, порівнюють їх з відповідними геометричними фігурами, але обов'язково враховують, що суглоб живий об’єкт вивчення, а не мертве тіло з його механічними властивостями.

Кулястим, або чашоподібним називають суглоб, в якому суглобова поверхня однієї з кісток, що з'єднується, за формою наближається до кулі, а друга кістка має вгнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна в якій має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга - вгнута (ближчий та дальший променеліктьові суглоби).

Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній вгнутій поверхні - гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним. Прикладом блокоподібного суглоба є гомілковостопний суглоб.

До еліпсоподібних синовіальних сполучень відносять такі суглоби, що мають видовжені суглобові поверхні, які нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглоби, в яких суглобові поверхні вгнуті в поздовжньому і опуклі в поперечному напрямах (нагадують два сідла, складені разом), дістали назву сідлоподібних. Як приклад можна згадати зап'ястковоп'ястковий суглоб великого пальця.

Плоскі суглоби утворені майже плоскими суглобовими поверхнями, які

розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом (наприклад, дуговідростчасті суглоби).

У деяких суглобах форму суглобових поверхонь неможливо порівняти з простою геометричною фігурою, оскільки вона складається з відрізків кількох фігур. Це - виросткові суглоби, до яких відносять колінні суглоби.

Крім поділу за формою суглобових поверхонь суглоби поділяють так на прості та складні залежно від кількості кісток, які з'єднуються. Під простим суглобом розуміють таке синовіальне з'єднання, яке утворюється двома кістками (відповідно двома суглобовими поверхнями). Типовим прикладом простого суглоба є міжфалангові суглоби кістки.

У складному суглобі зчленовується більш ніж дві кістки. Іноді складний суглоб складається з кількох функціонально самостійних простих суглобів, що мають спільну суглобову капсулу (наприклад, ліктьовий суглоб).Розрізняють комплексні і комбіновані суглоби. Перші характеризуються наявністю між з'єднуваними поверхнями суглобового диска чи меніска; другі представлені двома анатомічно ізольованими суглобами, які діють сумісно (висково-нижньощелепні суглоби).

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи кісток, які зчленовуються, відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання - це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба і навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємно перпендикулярні осі-поперечну, або фронтальну, передньозадню, або сагітальну, та вертикальну. Слід пам'ятати, що всі рухи в синовіальних сполученнях розглядають, виходячи з анатомічного положення тіла.

Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватись рухи,

розрізняють одноосьові, дво- і трьохосьові суглоби.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні, до двохосьових - еліпсододібні та сідлоподібні, а до трьохосьових - кулясті. В усіх цих суглобах можливий великий обсяг рухів. Плоскі суглоби, осі обертання не мають, в них можливе лише ковзання однієї кістки відносно другої. Чим більш осей обертання мають суглоби, тим більші в них рухомість і різноманітність рухів, але міцність таких з'єднань менша, і тому тут частіше, ніж в інших з'єднаннях кісток, можливі різні травми.

При аналізі рухів тіла хребетних тварин і людини виділяють згинання й розгинання, приведення й відведення, а також обертання.

Навколо поперечної, або фронтальної, осі відбуваються згинання - зменшення кута між кістками, які з'єднуються, та розгинання збільшення кута між ними.

Навколо передньозадньої, або сагітальної, осі можливі приведення -наближення до серединної площини і відведення - віддалення від неї.

Навколо вертикальної осі відбуваються обертання. Обертання назовні називають супінацією, а досередини - пронацією. Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (наприклад, кисть) описує коло, а кінцівка в цілому -поверхню конуса, дістало назву циркумдукції.