Натуральна віспа

Збудник натуральної віспи - вірус, стійкий у зовнішньому середовищі. У віспяних корочках зберігається місяцями.

Джерелом інфекції є хворий віспою людина, починаючи з перших днів захворювання до відпадання корочок.

Шляхи передачі - повітряно-краплинний і повітряно-пиловий (попадання вірусу в дихальні шляхи), рідше зустрічається контактно-побутовий (через іграшки, білизну) і аліментарний (з водою, їжею) шлях.

Основні симптоми натуральної віспи. Інкубаційний період - 9-15 днів. У перебіг хвороби виділяють кілька періодів.

Продромальний (початковий) період триває 3-4 дні. Характерні раптовий початок, підвищення температури тіла до 39-40 ° С, головний біль, гіперемія обличчя, слизової оболонки рота, глотки. На 2-3-й день, тобто до кінця продромального періоду, у частини хворих з'являється кореподобная або скарлатиноподібної висип у вигляді трикутників внизу живота, на внутрішніх поверхнях стегон. Період висипання настає до кінця продромального періоду. Температура тіла нормалізується. На обличчі, волосистій частині голови і кистях рук з'являється оспенная висип у вигляді папул (вузликів), яка поширюється на тулуб і кінцівки.

Період цвітіння висипу - на 7-8-й день хвороби папули переходять в везикули (пухирці).

Період нагноєння настає на 9-й день хвороби. При цьому вміст везикул каламутніє, вони перетворюються в пустули, які зливаються між собою. Різко погіршується стан хворих - температура тіла піднімається до 40 С. Характерні болісне безсоння, різкий свербіж, запах гною.

Період підсихання кірок - починається на 11 - 12-й день хвороби.

Період відпадання кірок - на 18-19-й день хвороби кірки починають відпадати, і цей процес закінчується до 30-40-го дня хвороби.

Серед різних видів натуральної віспи слід зазначити геморагічну форму («чорна смерть») - пустули наповнюються кров'ю, мають чорний колір. При цій формі хвороба на 8-10-й день призводить до смерті.

Профілактика натуральної віспи. Хворі підлягають суворої ізоляції та лікування в госпіталі для особливо небезпечних інфекцій. Лікування хворих, догляд за ними проводяться в спеціальній захисній одежі. Особи, які були в контакті з хворими на віспу, підлягають ізоляції на 14 діб у спеціальному приміщенні. За ними ведеться медичне спостереження, їм проводяться профілактичні щеплення. Населенню вогнища проводяться профілактичні щеплення живою віспяної вакциною.

Для запобігання поширення інфекції в осередку ураження встанов­люється карантин. У районах, прилеглих до осередку біологічного ураження, вводиться режим обсервації.

Карантин — це система державних заходів, які проводяться в епідемічному (епізоотичному, епіфітотичному) осередку для запобігання поширенню інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквідації його.

Карантин передбачає ізоляцію колективу, всередині якого виникли інфекційні хвороби, з госпіталізацією хворих, обсервацією тих, хто був у контакті з ними, медичним і ветеринарним спостереженням за рештою. З цією метою проводяться такі адміністративно-господарські заходи: забороняються в'їзд і виїзд людей, вивезення тварин, продукції тваринництва і рослинництва, прийом посилок. Проводяться протиепідемічні, ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні, проти-епізоотичні лікувально-профілактичні заходи.

Навколо осередку встановлюють охорону. Через спеціальні пункти під контролем медичної служби ЦО організують постачання людей, які знаходяться в осередку.

Карантинні заходи в повному обсязі проводяться тільки при появі особливо небезпечних захворювань або тих, яким властиве швидке і масове поширення (чума, черевний тиф, холера, натуральна віспа, висипний тиф, ящур, сибірка, сап). Припиняється карантин після закінчення строку максимального інкубаційного періоду захворювання (з моменту виявлення й ізоляції останнього хворого).

Обсервація — це система заходів спостереження за ізольованими людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який наклали карантин, або перебувають у загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Обсервація передбачає проведення ізоляційних лікувально-профілактйчнйх заходів, що спрямовані на припинення розповсюдження інфекційних захворювань.

Ці заходи включать обмеження в'їзду і виїзду, вивезення з осередку майна, урожаю, продукції тваринництва без попереднього знезараження і дозволу медичної й ветеринарної служб, посилений медичний контроль за продуктами харчування і водою.

Епідемія – це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), який відбувається на значній території за порівняно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної за­хворюваності населення певної місцевості та в певний час пере­вищує звичайний рівень, характерний для цієї інфекційної хвороби, і характеризується відповідною динамікою.

Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби, екзотичні чи хвороби невиявленої етіології, не можуть визнаватись епідемією.

Умисне зараження однієї, двох або кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 КК, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – за ст. 130 КК. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину та додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія – це процес масового поширення заразних (інфекційних і паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин і хутрових звірів, домашньої та дикої птиці, бджіл, риб, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зигот, сперми тощо. Епізоотія характеризується неперервністю на значній території за порівняно короткий проміжок часу.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних або бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікро­організмів) або фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати в розповсюдженні у будь-який спосіб на території України збудників або переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

У зонах епідемій з самого початку їх виникнення проводяться захо­ди по знезаражуванню (дезінфекції), а також знищенню комах і гризунів.

Дезінфекція – це знешкодження збудників інфекційних захворювань в навколішньому середовищі. ЇЇ поділяють на:

1. Профілактичну (попередження можливості захворювання).

2. Вогнищеву – поводиться там, де визначено вогнище інфекційної хвороби.

а) поточна – проводять біля ліжка хворої людини. Знезарадується приміщення, білизна, посуд, випорожнення хворого.

б) заключна – проводиться у вогнищі інфекції та в лікарні після виписки хворого.

Методи дезінфекції:

1. Фізичні: сонячне проміння, вогонь (спалюють одяг, сміття), температура праски (вбиває воші, гниди), гаряче повітря (в сухожирових шафах), кип”ятіння, пар водяний (в автоклавах та парових камерах)

2. Хімічні:

- хлорне вапно – білий порошок з різким запахом хлору. Знезаражують воду, посуд, приміщення, випорожнення.

- хлорамін – жовтуватого кольору кристалічний порошок, його розчини більш стійкі.

- фенол або карболова кислота – безкольорові кристали, які при зберіганні на повітрі спочатку стають рожевими, потім червоними. Застосовують 3-5% розчин.

- лізол – прозора густа рідина червоного кольору. Діє на всі види комах та грибки.

• формалін – 40% розчин формальдегіду. Прозора рідина з різким запахом.

- перекис водню – прозора рідина без кольору та запаху. Має дуже широкий спектр застосування.

Дезінсекція – знешкодження переносників інфекційних хвороб, які відносяться до членистоногих (кліщі, комахи). Застосовують наступні хімічні препарати: хлорофос, карбофос, гексахлоран.

Дератизація – методи знешкодження гризунів. Використовують капкани, ловушки (механічні методи). З хімічних препаратів застосовують:

- крисід – порошок сірого кольору, не розчинний у воді. Його особливістю є те, що він вибірково токсичний для гризунів. Для людини він безпечний.

- зоокумарін – білий порошок, має характерний запах сіна. Він належить до групи речовин, які перешкоджають згортанню крові та призводить до крововиливів, в результаті чого гризуни гинуть.

- фосфід цинку – є сильною отрутою для людини та гризунів, тому його частіше

застосовують для польової дератизації, ніж у жилих приміщеннях.