Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КОНСП.ЗП Ч.3.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
379 Кб
Скачать
☆

4.4. Психічний розвиток особистості в онтогенезі

Існують дві основні концепції розвитку особистості: БІОГЕНЕТИЧНА і СОЦІОГЕНЕТИЧНА. Перша надає вирішального значення у розвитку генетичним факторам, тобто, психологічні особливості особистості визначаються її спадковістю, закладені від народження. Друга – надає вирішального значення соціальному середовищу, в якому формується особистість, тобто всі якості формуються при житті під впливом оточення, в якому розвивається особистість. Вітчизняна психологія розглядає вплив спадковості і середовища як діалектичну єдність, в якій в кожний момент розвитку неможливо розділити в психологічному утворенні особистості вплив того чи іншого фактора. Кожний момент розвитку залежить від попереднього рівня розвитку, в якому вже відображена сукупність і діалектична єдність усіх впливаючих факторів.

Онтогенез – це цілісний процес становлення людини як організму, як свідомої істоти і як особистості. Кожна з цих сторін характеризується своїми специфічними особливостями, хоча має і дещо спільне у своїх формах.

Розвиток людини – це закономірні послідовні зміни у різноманітних системах людського життя (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній), що виявляються в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях, у русі від нижчих до вищих рівнів, від простішого до складнішого.

Нові якості, що виникають у психічному розвитку являють собою складну динамічну структурну організацію. Структурність виявляється у ЗМІСТОВНІЙ системі уявлень і понять про реальну дійсність, що склалася у особистості, в ОПЕРАЦІЙНІЙ системі дій та операцій, якими здобуваються знання і застосовуються у діяльності та МОТИВАЦІЙНІЙ (комплекси потреб, інтересів, перспектив) сторонах психічного розвитку особистості.

Утворюються нові структури психічного досвіду не шляхом простого нагромадження окремих елементів (процесів, властивостей, операцій та ін.), а шляхом нової інтеграції (об'єднання) виділених окремих функцій та диференційованих уже наявних структур. Цей процес іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчої організації психіки до вищої. Весь процес дитячого розвитку від народження дитини до закінчення школи Д.Б.Ельконін розбив на три вікових етапи:

I-й етап – раннє дитинство (дошкільне)

II-й етап – молодший шкільний вік (з 1 по 4-й класи),

III-й етап – середній шкільний вік (5-й-8-й класи) і старший шкільний вік (9-й – 11-й класи).

(Можливі деякі відмінності у тривалості етапів, зумовлені тривалістю навчання у середній школі загалом).

Кожен з етапів складається із двох періодів, що починаються із провідної діяльності спілкування, спрямованого на розвиток особистості, і завершується виходом на перший план діяльності, пов'язаної із розвитком пізнавальної сфери. Один етап від одного відділяють моменти, які називають "критичними періодами розвитку". Тут виникає невідповідність між пізнавальними можливостями дитини ("операціонально-технічними" можливостями) і його особистістю.

Визнаючи тезу Д.Б.Ельконіна про те, що розвиток особистості випереджує розвиток пізнавальної сфери дитини, Д.І.Фельдштейн формулює закономірність, яка називається «механізмом зворотної дії». Суть її полягає в тому, що новоутворення одного плану, наприклад, особистісного, входячи у суперечність у тій сфері активності, де вони було сформовані (наприклад, у спілкуванні), отримують можливість для реалізації (зняття суперечності, що виникла) у іншій сфері (наприклад, у навчальній діяльності).

Розвиток являє собою постійний перехід від однієї вікової сходинки до іншої, пов'язаний із зміною особистості. Виходячи із діалектичного розуміння сутності розвитку як боротьби протилежностей, внутрішніх суперечностей, які є різними у різні періоди становлення особистості, безпосередніми рушійними силами розвитку є: 1) суперечність між наявним старим і новоутвореним новим, що виникає у процесі навчання і виховання; 2) суперечність між новими потребами (наприклад, потреба спілкуватися за допомогою мови) і можливостями до їх задоволення (рівнем володіння мовою); 3) суперечність між фізичними чи духовними можливостями і старими формами їх взаємин і способами діяльності;4) між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку.

Рушійними силами розвитку особистості є ПРОТИРІЧЧЯ між потребами особистості і можливостями їх задоволення, що пов'язані із зовнішніми і внутрішніми умовами існування людини.