- •4. Емоційна сфера особистості
- •4.1 Визначення емоцій і почуттів
- •4.2. Джерела емоцій.
- •4.3.Функції емоцій
- •4.4.Фізіологічне підґрунтя емоцій
- •4.5.Властивості емоцій.
- •4.6.Класифікація емоцій.
- •2.2.Структура діяльності.
- •3. Вольова сфера особистості.
- •2.3.Класифікацї потреб.
- •4.. Психологія особистості
- •4.1. Поняття “людина, індивід, особистість, індивідуальність”.
- •4.2. Характеристики особистості
- •4.3. Структури особистості
- •4.3.1. Структура особистості за к.К. Платоновим
- •4.3.2. Структура особистості за л.С.Рубінштейном.
- •4.3.3. Структура особистості за ю.М.Ємельяновим.
- •4.3.4. Структура психіки і особистості за з.Фрейдом.
- •4.3.5. Механізми психологічного захисту.
- •4.4. Психічний розвиток особистості в онтогенезі
- •4.5. Соціальний розвиток особистості
- •4.5.1. Фази соціалізації
- •4.5.2. Механізми соціалізації
- •5. Індивідуально-психологічні властивості ососбистості
- •5.1. Темперамент
- •5.2. Характер
- •5.3. Здібності
4.4. Психічний розвиток особистості в онтогенезі
Існують дві основні концепції розвитку особистості: БІОГЕНЕТИЧНА і СОЦІОГЕНЕТИЧНА. Перша надає вирішального значення у розвитку генетичним факторам, тобто, психологічні особливості особистості визначаються її спадковістю, закладені від народження. Друга – надає вирішального значення соціальному середовищу, в якому формується особистість, тобто всі якості формуються при житті під впливом оточення, в якому розвивається особистість. Вітчизняна психологія розглядає вплив спадковості і середовища як діалектичну єдність, в якій в кожний момент розвитку неможливо розділити в психологічному утворенні особистості вплив того чи іншого фактора. Кожний момент розвитку залежить від попереднього рівня розвитку, в якому вже відображена сукупність і діалектична єдність усіх впливаючих факторів.
Онтогенез – це цілісний процес становлення людини як організму, як свідомої істоти і як особистості. Кожна з цих сторін характеризується своїми специфічними особливостями, хоча має і дещо спільне у своїх формах.
Розвиток людини – це закономірні послідовні зміни у різноманітних системах людського життя (морфологічній, фізіологічній, психічній, соціальній), що виявляються в їх кількісних, якісних і структурних перетвореннях, у русі від нижчих до вищих рівнів, від простішого до складнішого.
Нові якості, що виникають у психічному розвитку являють собою складну динамічну структурну організацію. Структурність виявляється у ЗМІСТОВНІЙ системі уявлень і понять про реальну дійсність, що склалася у особистості, в ОПЕРАЦІЙНІЙ системі дій та операцій, якими здобуваються знання і застосовуються у діяльності та МОТИВАЦІЙНІЙ (комплекси потреб, інтересів, перспектив) сторонах психічного розвитку особистості.
Утворюються нові структури психічного досвіду не шляхом простого нагромадження окремих елементів (процесів, властивостей, операцій та ін.), а шляхом нової інтеграції (об'єднання) виділених окремих функцій та диференційованих уже наявних структур. Цей процес іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчої організації психіки до вищої. Весь процес дитячого розвитку від народження дитини до закінчення школи Д.Б.Ельконін розбив на три вікових етапи:
I-й етап – раннє дитинство (дошкільне)
II-й етап – молодший шкільний вік (з 1 по 4-й класи),
III-й етап – середній шкільний вік (5-й-8-й класи) і старший шкільний вік (9-й – 11-й класи).
(Можливі деякі відмінності у тривалості етапів, зумовлені тривалістю навчання у середній школі загалом).
Кожен з етапів складається із двох періодів, що починаються із провідної діяльності спілкування, спрямованого на розвиток особистості, і завершується виходом на перший план діяльності, пов'язаної із розвитком пізнавальної сфери. Один етап від одного відділяють моменти, які називають "критичними періодами розвитку". Тут виникає невідповідність між пізнавальними можливостями дитини ("операціонально-технічними" можливостями) і його особистістю.
Визнаючи тезу Д.Б.Ельконіна про те, що розвиток особистості випереджує розвиток пізнавальної сфери дитини, Д.І.Фельдштейн формулює закономірність, яка називається «механізмом зворотної дії». Суть її полягає в тому, що новоутворення одного плану, наприклад, особистісного, входячи у суперечність у тій сфері активності, де вони було сформовані (наприклад, у спілкуванні), отримують можливість для реалізації (зняття суперечності, що виникла) у іншій сфері (наприклад, у навчальній діяльності).
Розвиток являє собою постійний перехід від однієї вікової сходинки до іншої, пов'язаний із зміною особистості. Виходячи із діалектичного розуміння сутності розвитку як боротьби протилежностей, внутрішніх суперечностей, які є різними у різні періоди становлення особистості, безпосередніми рушійними силами розвитку є: 1) суперечність між наявним старим і новоутвореним новим, що виникає у процесі навчання і виховання; 2) суперечність між новими потребами (наприклад, потреба спілкуватися за допомогою мови) і можливостями до їх задоволення (рівнем володіння мовою); 3) суперечність між фізичними чи духовними можливостями і старими формами їх взаємин і способами діяльності;4) між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку.
Рушійними силами розвитку особистості є ПРОТИРІЧЧЯ між потребами особистості і можливостями їх задоволення, що пов'язані із зовнішніми і внутрішніми умовами існування людини.
