5. Чим можна пояснити неприйняття філософії деякими людьми?

Філосо́фія  — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Філософія – здатність думки проникнути в сутність речей, це наука про життя. Зрозуміти сутність філософії, як і сутність буття, можна лише способом пізнання та аналізу, а відповідно, якщо людині це є нецікавим, або вона не хоче пізнавати, то в такому разі людина не сприймає філософію. Також можливості кожної людини, а відповідно і особистості різні, тому кожний сприймає те, чи інше поняття по своєму. Беззаперечно, якщо ти не сформована особистість, то ти не маєш змоги сприймати філософію як науки, розуміти всю глибину її понять та суджень.

5. Діалектика буття і небуття в сучасній філософії. (2 варіанти відповіді на це питання)

Є кілька основних концепцій розуміння буття. Перше класичне визначення буття дав Парменід: «Буття – це все те, що існує.» І це визначення справедливо і до сьогодні. Якщо є буття, то існує і небуття. Парменід привертає увагу до цих понять як до парних категорій, але заперечує існування небуття. Основний принцип його філософії – тотожність буття і мислення. Ця ідея буде і у Платона. Онтологія, як проблема буття, складається з самого зародження античної філософії. Матеріалісти мали за мету дізнатися про першооснову буття. Фалес (засновник) вважав першоосновою буття воду. (Життя можливо лише тоді, коли є вода). Аноксімен – повітря, Геракліт – вогонь, Демокріт - атоми і порожнечу. Аристотель пішов далі. У нього ідея нерозривного зв’язку діалектики буття і небуття (тобто буття і небуття нерозривно пов’язані одне з одним, і одне переходить в інше). У нього «буття» - це «дещо», а «небуття» - «ніщо». У Середньовіччі діалектика буття і небуття змінюється, буттям стає Бог. В Середньовіччі філософи також визнають існування і буття, і небуття. У Відродженні філософи повернулись до матеріалістичних поглядів античної філософії, але пішли далі в тому, що розпочали раціональні спроби розуміння буття. Сковорода поділяє буття на 3 світи: макрокосмос – нежива природа, мікрокосмос – буття людини і світ біблійних істин. Бенедікт Спіноза вважав, що в основі буття лежить першооснова, тобто субстанція. В епоху Нового часу виникли дві лінії у тлумаченні вихідної природи субстанції. За Кантом, світ існує тільки як наслідок творчої діяльності людства. Кожна людина має своє ідеальне буття. За Юмом, річ існує доти, доки її розпізнає людина. Буття зводиться до існування людини. За Гегелем, не людська, а надлюдська свідомість створює світ. Небуття – це потенційне буття, буття можливості. Вони нерозривно пов’язані. Буття це реалізоване небуття (наприклад, народження дитини. Спочатку небуття – її немає, а потім буття, народжується. Поза свідомістю (поза нашим усвідомленням) ніякого буття не існує; принаймні про нього ми нічого не знаємо і сказати нічого не можемо. На думку М. Гайдеґґера, виправдовує себе лише така думка, яка, окреслюючи межу між буттям та небуттям, здатна утриматись у тривалості перебування, а не зникнення. Такий хід думки М. Гайдеґґер називає “правильним мисленням”. Сьогодні онтологію М. Гайдеґґера можна вважати найповнішою та найдокладніше розробленою.

Інший варіант:

Буття – це все, що є, матеріальні речі й усі процеси, властивості й зв’язки, відношення, навіть казки, міфи, плоди фантазії чи уяви. Антитезою буття є ніщо, або небуття. Слід сказати, що буття і небуття не можуть існувати одне без одного,адже перебувають в нероздільному одне від одного русі. Всі конкретні форми існування матерії, наприклад, найміцніші кристали, гігантські зоряні скупчення, ті або інші рослини, тварини і люди, як би випливають із небуття і стають наявним буттям. Але їхнє буття ніколи не сприймається так, щоб водночас убачалася неможливість їх небуття. Підсумовуючи розгляд співвідношення буття (щось) і ніщо, буття і небуття, слід вказати, що філософська категорія буття не може бути в усій повноті і глибині осмислена без зіставлення її з категорією заперечення. Ніщо і небуття - це різні аспекти заперечення буття, пов'язані з двояко предметно - динамічною структурою буття. Саме так ніщо і небуття осмислювалися в продовження всього історичного розвитку філософії. Чисто негативне їх розуміння, що зв'язує з ними якусь абсолютну відсутність, ірраціональне і тому непродуктивне у філософському осягненні природи буття. Якщо задати питання про те, яким чином небуття співвідноситься із самим буттям, то відповідь може бути лише метафоричною: буття «охоплює» як само себе, так і небуття. Буття несе небуття «всередині» себе, як те, що вічно є присутнім і вічно долається в процесі існування.